Сім'я, громадські релігійні організації

3.7. Установи культури та мистецтва у процесі їхньої професіо­ нальної творчої діяльності.

3.8. Громадяни. Віднесення громадян до суб'єктів запобігання є дискусійним. На відміну від Конституції СРСР 1976 р., яка місти­ ла норму щодо обов'язків усіх громадян запобігати правопорушен­ ням, нині у Конституції України такої норми немає. Але є окремі закони, що регулюють участь населення в охороні Державного кордону, громадського порядку тощо. Участь окремих осіб у вико­ нанні запобіжних функцій, на думку багатьох фахівців, як прави­ ло, зумовлена формами, визначеними кримінально-процесуаль­ ним та іншим законодавством¹ або певними ознаками цих осіб, зокрема належністю до громадської організації, участю у складі трудового колективу.

Є сенс нагадати, що у 60-70-х роках XX ст. у правовій літера­турі велася дискусія з приводу можливості визнання окремо взятого громадянина суб'єктом запобігання правопорушенням. На той час питання дебатувалося у площині визнання громадян носіями та суб'єктами громадського впливу, що розглядався як прояв громадської думки, її моральної складової. Автор Курсу, як і більшість дослідників, вважав, що громадяни можуть визнаватися зазначеними суб'єктами у тих випадках, «коли вони виступають як члени (або представники) громадських організацій або інших соціальних колективів — носіїв громадської думки та «передають» вплив останніх»². Разом із тим, обґрунтовано визнавалося, що

¹ Бандурка А. М., Давидеико Л. М. Зазнач, праця. — С. 18.

² Закалюк А. П. Общественнос воздействие й прсдупрсждеіше правопарушсний. — К., 1975. - С. 98.

357

  Глава 8

громадський вплив має значне запобіжне значення не лише у пра-возастосовчій діяльності, у зв'язку із застосуванням норм права, а й тоді, коли він використовується з метою «не допустити виник­нення протиправної поведінки, запобігати їй, не дати перерости аморальній та антисуспільній поведінці у злочинну, загальмувати дію причин та умов, що сприяють небажаному формуванню особи та розвитку злочинних намірів»¹. Виникає питання: хіба громадя­нин не як представник громадськості, а як свідомий член суспільства або близька людина до можливого і ймовірного право­порушника, не може, не вправі здійснити названі заходи у нинішньому розумінні індивідуального профілактично-виховного впливу? Переконаний, що має моральне людське право, а можли­во, й обов'язки чинити у подібний спосіб. Інша річ, чи буде пози­тивно та щиро сприйнятий цей вплив тим, до кого він буде зверну­тий. Але це вже інше питання. Думається, що як і стосовно інших суб'єктів запобігання злочинам, визначальним для віднесення їх до кола останніх є не наявність у них наданих правових повнова­жень, а їхні моральні міркування та реальні, тобто функціональні, можливості здійснювати зазначену діяльність.

§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне

та методичне забезпечення діяльності щодо запобігання злочинності та злочинним проявам

в Україні

Будь-яка суспільна діяльність може досягнути поставленої мети, якщо вона належним чином доктринально визначена, скерована, організована та оптимально ресурсне забезпечена. Ці вимоги повною мірою стосуються діяльності щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, яка є різновидом суспільної діяльності.

Використовуючи настанови теорії управління щодо упорядку­вання та організації суспільної діяльності, можна твердити, що вирішення зазначених завдань стосовно діяльності щодо запобі­гання злочинності і злочинним проявам обумовлюється такими чинниками:

¹ Закалюк А. П. Общсствсшює воздейстпис й предупрсждепие правонарушсиий. — К., 1975. - С. 103.

358

  Теорія запобігання злочинності

— доктринальним визначенням стратегії, у тому числі мети, за­ вдань, стратегічних напрямів та результатів запобіжної діяльності;

— адекватним уявленням про стан функціонування безпосеред­ нього та опосередкованого предмета діяльності, першим з яких на­ разі є запобігання злочинності та злочинним проявам, другим — стан злочинності;

— прогнозуванням змін і тенденцій предмета діяльності: безпо­ середнього та опосередкованого, що здійснюється значною мірою через кримінологічне прогнозування;

— визначенням порядку, методики, форм, засобів запобіжної діяльності, загальних засад її тактики, адекватних цим засобам суб'єктів застосування, що вимагає залежних від їхніх нинішніх та потрібних якостей підготовки, навчання, поточного підвищення кваліфікації останніх;

— інформаційним забезпеченням реалізації визначених за­ вдань, передусім щодо опосередкованого та безпосереднього пред­ мета діяльності, тобто стосовно злочинності, її причин і умов, інших детермінантів, динаміки їхньої зміни, спрямування і змісту запобіжних заходів і засобів, оцінки їхньої результативності, відповідних знань та умінь (навичок) суб'єктів діяльності;

— прийняттям потрібних управлінських рішень, зокрема за­ твердженням планів запобіжної роботи та організаційних заходів щодо їхнього запровадження, обов'язків суб'єктів діяльності сто­ совно виконання останніх;

— координацією запобіжної діяльності по горизонталі та вертикалі;

— здійсненням контролю виконання;

— забезпеченням правового регулювання;

— матеріальним та в цілому ресурсним забезпеченням, пере­ дусім фінансовим.

Розглянемо детальніше деякі з цих чинників упорядкування запобіжної діяльності, а також забезпечення їхньої дії в сучасній Україні.