Визначення стратегії, у тому числі мети, завдань стратегічних напрямів та результатів запобіжної діяльності

В Україні на теоретичному рівні достатнім чином розроблено стратегічні цілі та оптимальні результати запобіжної діяльності. Серед останніх визначаються позитивні зміни щодо:

359

  Глава 8,    ^;

а) суб'єктивних причин злочинності, в тому числі скорочення сфери формування та вияву антисуспільних поглядів, орієнтацій, суспільне неприйнятної спрямованості особистості, що продуку­ ють криміногенну орієнтацію та мотивацію, кримінальні мотиви і злочинні прояви;

б)           соціальних умов суспільне прийнятного формування особи, розвитку можливостей та засобів останнього, усунення чинників, що перешкоджають цьому;

в)           кримінологічної ситуації в Україні, у тому числі усунення (нейтралізації) дії середовищних факторів та конкретних жит­ тєвих ситуацій, сприятливих для криміногенної орієнтації, кримі­ нальної мотивації та вчинення злочинів;

г) відвернення та припинення конкретних злочинів;

ґ) зниження шляхом віктимологічної профілактики розвитку віктимності, небезпеки стати жертвою або отримати іншу шкоду здоров'ю, особистим правам та інтересам через злочинність та ін.

У перші роки після проголошення державного суверенітету Ук­раїни за ініціативи і підтримки керівництва Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України була визначена, сформована та офіційно прийнята як управлінський документ Стратегія протидії злочинності (1995), проект якої підготував автор Курсу. Окремий розділ у ній становила стратегія запобігання злочинності. Протя­гом наступних 10 років подібний документ, скільки відомо, орга­нами державної влади України не приймався. Затверджена в грудні 2000 р. Комплексна програма профілактики злочинності певною мірою дає уявлення про цілі запобіжної діяльності, але це не Стратегія. За вимогою органів влади остання може бути роз­роблена, передусім, за участю науковців Академії правових наук, зокрема її Координаційного бюро з проблем кримінології, та пода­на на розгляд. Відсутність протягом понад 10 років ініціативи що­до цього з боку вищої державної влади України є знаковою — оче­видно, вона у цьому не вбачає потреби.

Визначенню стратегії запобігання злочинності сприяло б фор­мування та доктринальне оформлення (прийняття) державної політики щодо протидії злочинності. У літературі не раз постава­ло питання про потребу в такій політиці. Вона часто звично

360

  Теорія запобігання злочинності

іменується кримінальною політикою¹, а іноді в ній як складова виділялася кримінологічна політика². Останнім часом більш гли­боко був проаналізований науково-практичний інтерес до станов­лення кримінологічної політики³. Проте формування державної політики щодо протидії злочинності, включаючи насамперед політику у галузі її запобігання, яке, на наш погляд, становить стратегічний напрям зазначеної протидії, залишається поки що теоретичною, а ще більшою мірою державно-управлінською та кримінологічно-прикладною проблемою. Питання формування та запровадження в Україні державної кримінологічної політики буде розглянуто у завершальній главі Книги 3 Курсу.

Адекватне уявлення про стан опосередкованого (злочи­нність) та безпосереднього (її запобігання) предметів запобіж­ної діяльності, як зазначалося у попередніх главах Курсу, в Україні відсутнє. Офіційні статистичні дані відображають викривлену практику реєстрації злочинів, їхня облікова кількість постійно штучно занижується проти реальної з метою прикрасити стан зло­чинності та показники розкриття злочинів. Проблема адекватного уявлення про злочинність, а звідси й про потреби і обсяги запобіжної діяльності залишається в Україні кримінологічною проблемою № 1. Відсутня системність та необхідна повнота діяль­ності щодо виявлення та визначення причин, умов, інших детермінантів злочинності. Є лише дослідження з окремих видів злочинів. Системне вивчення, визначення та класифікація детермінантів злочинності є завданням № 2.

Кримінологічне прогнозування злочинності завдяки роботі, що проводиться в останні роки кримінологічною лабораторією Національної академії внутрішніх справ (нині — Державного на­уково-дослідного інституту МВС України), забезпечується щодо короткострокових та середньострокових прогнозів. Проте базови­ми даними для прогнозів є викривлені відомості щодо злочинності

¹ Даньшип І. Кримінальна політика: за і проти // Право України. — 1992. — № 8. — С. 29-32.

² Даньшип І. Кримінологічне планування заходів протидії злочинності та її прогнозуван­ ня // Вісп. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С. 145.

³ Джужа О. М. Науково-практичний інтерес до становлення кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2005. - № 11. - С. 164-175.

12 7-223                                   361

  Глава 8

та неповні відомості про її причини і умови, через що і показники прогнозів потрібно сприймати як умовні. Не знаючи досконало причин і умов злочинності, не можна предметне прогнозувати дію її чинників. За відсутності конкретних об'єктивних даних стосовно діяльності щодо запобігання злочинності уявлення про цю діяльність складається «за фактом» штучного «скорочення» злочинних проявів. За названих умов прогнозування результатів запобіжної діяльності фактично не можливе.

У навчальній та навчально-методичній літературі на загально­му рівні визначені форми, засоби, загалом тактика діяльності щодо запобігання злочинності. Вказані розробки інколи назива­ють методикою, хоча для цього немає достатніх підстав. Методи­ка — це науково-обґрунтований визначений для кожної операції запобіжного процесу порядок вибору та застосування найбільш доцільних запобіжних заходів, умов їх реалізації, забезпечення високої результативності, оцінки останньої стосовно реального запобіжного впливу.

Головними недоліками цієї частини організації запобігання злочинності є:

—          неповнота розроблення конкретної запобіжної тактики стосовно кожного виду злочинів, щодо яких у цьому є потреба;

— невикористання повною мірою окремих видів запобіжних за­ ходів, насамперед контролю за поведінкою, соціально-психо­ логічного громадського впливу, зміни соціальних умов буття тощо;

— недостатня деталізація методичного забезпечення стосовно способів та прийомів застосування заходів;

—          недостатня адресна прив'язаність заходів до конкретних детермінантів, на скорочення дії яких ці заходи мають впливати, що є переважно наслідком недостатнього знання про зазначені детермінанти як про об'єкти запобіжного впливу.

Вкрай вразливим місцем діяльності щодо запобігання злочин­ності в Україні є зовсім неприйнятне організаційно-структурне та кадрове її забезпечення. Це стосується визначення суб'єктів діяльності, організаційного та штатного забезпечення можливос­тей її здійснення, досягнення у ній бажаних результатів. Визначен­ня суб'єктів безпосереднього здійснення запобіжної діяльності має два організаційних підходи: 1) визначення спеціалізованих підроз-

362

  Теорія запобігання злочинності

ділів і виконавців; 2) покладення функцій запобіжної діяльності на всі підрозділи поряд із виконанням інших функцій. У період діяль­ності органів внутрішніх справ у 70-х — на початку 80-х років XX ст. у їхній структурі була утворена та діяла окрема служба профілактики, основу якої становили інспектори профілактики та дільничні інспектори. На етапі зламу багатьох напращовань систе­ми органів внутрішніх справ, що цілеспрямовано проводився у 1983-1985 рр. тодішнім міністром В. В. Федорчуком, цю службу було ліквідовано на підставі того, що профілактикою мають займа­тися всі служби. А всі — це значить персонально і відповідально — ніхто. За радянських часів після відставки В. В. Федорчука службу профілактики не було відновлено. І в суверенній Україні прийнято другий підхід, коли функції профілактики покладено на всі служ­би поряд із виконанням ними інших службових обов'язків. Значне навантаження основною профільною діяльністю, показники якої визначають оцінку роботи, серед яких не передбачено показників запобігання злочинам, неконкретизовані обов'язки та відсутність спросу за здійснення цієї діяльності призвели до її значного послаблення, фактично — до розвалу. Крім того, в країні діяльність щодо запобігання злочинності фактично покладається лише на органи внутрішніх справ, а в них ця робота професійно не організо­вана. Через знеособлення діяльності щодо запобігання злочинності і фактично її недооцінку знизився рівень навчання особового скла­ду з запобіжної тематики, його навчально-методичне забезпечення, передусім методичними рекомендаціями. У цілому професійний рівень цієї діяльності значно знизився порівняно з періодом 70-80 років XX ст.

Інформаційне забезпечення запобіжної діяльності знаходить­ся на низькому рівні. Потрібна для забезпечення цієї діяльності інформація, передусім про причини, умови, інші детермінанти злочинності, окремих ЇЇ видів, відсутня, через що вона не піддається аналізу і не враховується при розробці та здійсненні заходів щодо удосконалення організації запобігання злочинності.

Ще у 1999 р. до Кабінету Міністрів України Академією право­вих наук було подано наукові розробки щодо причин і умов деяких видів злочинності з пропонуванням розроблення наукових засад створення Державної автоматизованої системи кримінологічної

363

  Глава 8

інформації (ДАСКІ), яка мала містити інформацію про причини й умови злочинності, тенденції їх зміни. Але пропозиції не були підтримані в основному з посиланням на відсутність фінансових можливостей та складність отримати наявну статистичну інфор­мацію від різних відомств. Тому ДАСКІ досі не створено.

Управлінські документи в галузі діяльності щодо запобігання та протидії злочинності, у тому числі плани і програми профілактики останньої періодично приймаються Кабінетом Міністрів та інши­ми органами державної виконавчої влади. Але з багатьох пунктів їх виконання «паперове», тобто формальне. Майже за 5 років здійснення останньої Програми профілактики злочинності мало що змінилося стосовно рівня запобіжної діяльності і її результатів.

Координація запобіжної роботи дуже слабка. Обласні, міські та районні держадміністрації цією ділянкою роботи займаються не систематично, у різних регіонах по-різному, але в цілому неза­довільно. До цієї важливої державної справи немає необхідної ува­ги, передусім з боку перших керівників органів влади.

Контроль виконання планів і програм профілактики злочин­ності в основному обмежується поданням інформацій, які навчи­лися писати, а дійсні результати цієї діяльності, особливо ЇЇ індивідуально-запобіжного напряму, мізерні. Про недостатність правового, передусім законодавчого, забезпечення діяльності щодо запобігання злочинності детально йшлося у § 2 глави. Матеріально-ресурсне забезпечення запобіжної діяльності зага­лом не відповідає потребам. Таким чином, можна зробити загаль­ний висновок про те, що діяльність щодо запобігання злочинності та злочинним проявам у сучасній Україні належним чином не забез­печується.