Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

_відносно стабільним протягом досить тривалого періоду (2000-2003 рр.). Воно дещо вище при проведенні стаціонарної СПЕК, яка має можливості більш повно дослідити психічний стан проекспертованого. Ще вищі наведені значення серед проекспер-хованих неповнолітніх. В окремі роки, особливо за стаціонарної СПЕК, межові відхилення охоплювали понад дві третини проекс-пертованих, а в 2002 р. — 82,3. Найбільш поширеними психічними розладами межового характеру серед усіх проекспертованих, визнаних у 2003 р. осудними, були: розумова відсталість (17,9 — амбулаторно та 14,3 — стаціонарно); розлади особистості та по­ведінки у зрілому віці (відповідно 10,5 та 11,7); непсихотичні психічні розлади органічного походження (8,4 та 18,3); розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю (7,4 та 10,3). Дещо інші розлади психіки переважали серед проекспертованих неповнолітніх, а саме: розумова відсталість (відповідно 25,9 та 26,5), розлади психічного розвитку, поведінки й емоцій дитячого і підліткового віку (24,0 та 22,3).

При оцінці наведених значень слід мати на увазі, що базовий показник — кількість підслідних (підсудних), що пройшли СПЕК, з року в рік скорочувався, у 2003 р. склав 21 986 осіб, що на 13,2^і менше, ніж у 2000 р., а реєстрація злочинів у 2003 р., як відомо, зросла. За наведеними даними, питома вага осіб, яким за виснов­ком СПЕК був діагностований психічний розлад межового харак­теру, серед усіх засуджених у 2000 р. становила 5,8, у 2003 р. — 6,1. Ці значення виявилися більш ніж у два рази нижчими, ніж вста­новлювалися нашим дослідженням у середині 80-х рр. минулого століття (14 %). Звичайно, наведені дані є розрахунковими, вони охоплюють лише засуджених, що пройшли СПЕК, і не можуть по­вною мірою свідчити про поширення психічних аномалій межово­го характеру серед усіх осіб, які за вчинення злочину були притяг­нені до кримінальної відповідальності.

Водночас сама по собі поширеність психічних аномалій, в тому числі серед осіб, що вчинили злочин, не е аргументом для висновку про вплив цих аномалій на вчинення останніх. Вона є підставою для Дослідження механізму вчинення злочину особами з аномаліями

 Тут і далі показники наводяться у відсотках.

619

  Глава 8                                                                    -.•.•..•и/.-п ••,•/••- -.-- • „ - ••

психіки, зумовлення останнього за участю згаданих аномалій та їх кримінологічної оцінки. Про результати таких досліджень іти­меться далі.

Наразі лише зазначимо, що доведена дослідженнями поши­реність психічних аномалій серед осіб, які вчинили злочини, та особливості мотивації, загалом механізму вчинення останніх, і усвідомлення цих дій стали підставами для передбачення особли­востей кримінальна-правової відповідальності та покарання за наявності відхилень психіки, що не виключають осудності, та, зо­крема, для включення до Кримінального кодексу України 2001 р. но­вої норми щодо обмеженої осудності (ст. 20 КК). Згідно з цією нормою обмежена осудність зумовлюється тим, що під час вчинен­ня злочину особа через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. На відміну від стану неосудності (ст. 19 КК), коли особа не могла через хворобливий стан психіки усвідомлюва­ти свої дії (бездіяльність) або керувати ними, за обмеженої осуд­ності нездатність цього усвідомлення або керування є не повною, а проявляється лише певною мірою. Остання зумовлена не психічною хворобою (хворобливим станом), як за неосудності, а психічним розладом, який не виключає осудності, а лише обмежує її. Згадана обмеженість має враховуватися судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів ме­дичного характеру.

Обмежена осудність, як і осудність (неосудність) загалом, визначається за тими самими критеріями — медичним і юридич­ним. За медичним критерієм обмеженої осудності визначається наявність психічного розладу, його різновид та вплив, який влас­тивий йому щодо свідомості, зокрема її здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Юридичний критерій, що здебільшого фактично є юридично-психологічним, зводиться до визначення зменшеної (порівняно з нормою) здатності повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або при збере­женні здатності до усвідомлення) ослабленої здатності керувати ними. Значення обмеженої осудності полягає у тому, що вона має враховуватися судом при призначенні покарання та згідно з ч. 2 ст. 94 КК є підставою застосування примусових заходів медично-

620

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

_го характеру. Врахування судом обмеженої осудності значною мірою визначається кримінологічним значенням психічного роз­ладу, ЩО став підставою визнання особи обмежено осудною, на­самперед його впливом на механізм вчинення злочину. Наявність психічного розладу, якому відповідає обмежена осудність, визна­чає комплексна судова психолого-психіатрична експертиза, що призначається за ініціативою слідчого органу, прокурора або суду. Виконання цієї функції, а також запобігання злочинам, що вчиня­ються особами з психічними аномаліями, потребує знання ос­танніх, їх впливу на особистість та поведінку зазначених осіб, в то­му числі злочинну поведінку.

$ 2. Різновиди психічних аномалій,

що не виключають осудності, властиві їм

особливості особистості та поведінки

Відхилення від психічної норми (за умовності самої «норми») мають багато різновидів. Деякі з них можна характеризувати як близькі до норми, її крайні варіанти. Такими, зокрема, прийнято вважати надмірне посилення (виділення) окремих рис характеру (характерологічних особливостей), що отримали назву акценту-ацій, а особи з акцентуаціями — акцентуйованих особистостей (К. Леонгард). Акцентуації не перешкоджають задовільній соціальній адаптації і не вважаються межовими аномаліями.

Психічні аномалії незалежно від різновиду відрізняються дис­гармонією емоційно-вольової сфери, афективною нестійкістю, схильністю до зовні невмотивованої зміни настрою, підвищеною залежністю від зовнішніх впливів. Порушення емоційно-вольової та інтелектуальної сфер особистості по-різному проявляється за­лежно від різновиду аномалії. Для окремих із них характерні за­пальність, гарячковість, неврівноваженість, що проявляються у недружній, ворожій, агресивній поведінці, мотивах помсти, злоб­ності, жорстокості. Названі риси можуть зумовити протиправну поведінку у таких випадках та за таких приводів і мотивів, за яких психічно повноцінна людина чинить правомірно, нормально реа­гуючи на зовнішні подразники.

Класики психіатрії починали класифікацію психічних ано­малій у межах осудності з їх поділу на дві великі групи: неврозів

621

  Глава 8

та психопатій. Неврози — переважно набуті, виникають у прак­тично здорових людей та сприймаються особою як хвороба, принаймні як хворобливий стан, хоча насправді психіатрами не відносяться до хвороби. Невроз — це завжди реакція людини на несприятливу життєву ситуацію, вплив зовнішніх подразників, сприйняття яких викликає нервово-психічний розлад. На відміну від органічних захворювань, неврози не викликають таких роз­ладів психіки, як марення, галюцинації, та виразних порушень по­ведінки. Зазвичай виокремлюють три основні форми неврозів: 1) неврастенію, яка виникає під впливом психотравмуючого чин­ника не занадто великої сили, але тривалої дії, що викликає постійне психічне напруження; 2) істерію, яка провокується гос­трими або більш-менш тривалими психотравмуючими подразни­ками, що діють на осіб, як правило, з підвищеною чутливістю на зовнішні або внутрішні впливи, та проявляється через виразні рухи, істеричні напади, порушення чутливості, мови, дихання, різноманітні страхи, внаслідок яких можливі прояви, небезпечні для людей навколо; 3) нав'язливі ідеї, частіше різноманітні стра­хи, сумніви, спогади, штучні підозри, які виникають здебільшого у людей, що часто і довго замислюються і при цьому схильні домис­лювати примарене.

Психопатії, на відміну від неврозів, не провокуються зо­внішніми щодо психіки факторами, а тісно, нерідко й спадково, пов'язані з особистістю і майже ніколи не відчуваються як хворо­ба. Психопатії мають багато синонімів, у тому числі «аномалії», «патології» характеру, особистості, конституції. За цієї психічної аномалії відмічається неадекватна реакція особи на соціальне середовище, через що порушується і навіть стає недостатньою вла­стивість особи до пристосування у середовищі, знижуються само­впевненість, здатність володіти собою, вольова здатність. Психо­патії характеризуються дисгармонією майже усіх особистісних проявів, головним чином емоційно-вольової сфери, за відносної збереженості інтелекту. Вони не мають початку і кінця. Це стійки, часто на все життя хворобливі стани. Водночас, незважаючи на тяжкість розладів, психопатії відрізняються відсутністю психозів, які виявляються у маячні, привидах, розладах свідомості, галюци­націях тощо.

622

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

Психопатії мають багато варіантів, перехідних та мінливих форм з іншими патологіями, що утруднює їх класифікацію та визначення поширеності. За прийнятими оцінками, залежно від «упорядкованості» суспільства, психопатії виявляються у 5-20 % дорослого населення та 10-25 % підлітків. І все ж досвідчені психіатри поділяють психопатії на декілька різновидів: збуджені, загальмовані, істеричні, паранояльні та нестгйки. Найбільш небез­печні у кримінальному відношенні особи з психопатіями збудже­ного типу, що характеризуються переважно конфліктністю, злобністю, раптовими спалахами гніву з малозначного приводу, аг­ресивністю, егоцентричне уявною «справедливістю». Менш небез­печні, але також неприємні у спілкуванні, психопати істеричного та особливо паранояльного типів. Останні не так демонстративно протистоять середовищу, як збуджені психопати, але також досить небезпечні для нього тяжкістю свого характеру, злобними підозра­ми, здатністю домислювати небезпеку, негативні риси, опредмечу-ючи їх здебільшого конкретними адресатами.

В описаному «чистому» вигляді згадані типи психопатії трап­ляються рідко. Більш характерним є для них поєднання рис різних типів у змішаному («мозаїчному») типі.

Поряд із так званими дійсними неврозами та психопатіями серед психічних аномалій трапляються інші — неврозоподібні та психо-патоподібні стани, які на відміну від перших викликаються пере­важно соматичними (внутрішніми) захворюваннями або запальни­ми процесами, травматичними чи інтоксикаційними ураженнями типу алкогольного, наркоманійного, токсикоманійного. Розгляд ал­коголізму як межової психічної аномалії має особливе значення у кримінології, оскільки він нерідко стає умовою, що сприяє криміналізації поведінки. Між ним і психопатизацією особи існує Двосторонній зв'язок. З одного боку, багато психопатичних осіб ма­ють схильність до ускладненого, стійкого і патологічного алко­голізму, розвитку алкогольної мотивації та агресивності. З другого, хронічний алкоголізм вже на ранніх стадіях викликає невротичні Реакції, а у міру його ускладнення розвиваються властиві для пси­хопатії афективні порушення з нестійким настроєм, дратівливістю, бурхливістю, зниженням етичних навиків. Подібний алкоголізм ча­сто дає підстави діагностувати його як психічну аномалію з обмеженою осудністю. У разі розвитку алкогольного психозу, що характер­но для хронічного алкоголізму, його відносять до психічної хвороби, що виключає осудність.

До межових психічних станів, які обмежують осудність, крім неврозів, психопатій та згаданих подібних їм розладів психіки відносять також розумову відсталість (олігофренію), деякі ста­теві викривлення, інші порушення психічної діяльності.

Межові психічні стани становлять інтерес насамперед з огляду на ті викривлення та порушення, які за них відбуваються з пси­хікою. Вона, як відомо, бере участь у безпосередньому (внутріш­ньому) зумовлені вчинків особи, їх регуляції. Потрібно передусім зазначити, що за межових аномалій психіки загальне зниження психічної активності трапляється рідко (за високого ступеню ал­коголізму, дебільності тощо). Частіше виявляються окремі психо­патологічні ознаки, у тому числі ті, що цікавлять кримінолога.

На психофізіологічному рівні межова патологія проявляється перш за все у початкових процесах викривлення відображувальної діяльності головного мозку, у не таких частих та не чітко визначе­них розладах мислення¹. Частіше патопсихологічні зміни в осіб з межовими психічними аномаліями відбуваються в емоційно-во­льовій сфері. Надаючи мотивам певної спрямованості та сили, емоції нерідко самі перетворюються у мотиви, приводять психічні процеси у дію. Емоції беруть участь у здійсненні регулятивної та контрольної функцій психіки, у визначені ставлення до морально-правових норм. Властива межовим станам патологія емоційно-во­льових елементів, незалежно від її форми, загалом виявляється у такому: порушення інтенсивності емоцій, їх посилення або послаблення, наслідком чого є зниження соціальної активності, нерозвинутість почуттів, які мають моральне значення; невід­повідна об'єктивним умовам зміна настрою; нестійкість загаль­ної психічної установки, відхилення від неї.

Серед форм емоційно-вольової патології у кримінальній психо­патології виокремлюють:

— патологічні афекти (підвищена дратівливість, занижений су-против афектам, невідповідність гостроти реакції на них, надмірна

 ' Більш детальна характеристика психіки при цьому та інших видах межових психічних па-тологій дається у навчальному курсі з патопсихології.

624

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

збудженість), які посилюють імовірність неправомірної, небезпеч­ної для середовища реакції на них, у тому числі агресивної, пов'язаної із застосуванням насильства;

— емоційні розлади, передусім у сфері настрою, що викликають депресію, страх, тривогу тощо, які зумовлюють імпульсивний роз­ ряд, нерідко з агресивними, небезпечними проявами, інколи за- гальнонебезпечними (підпал, отруєння, знищення майна) або по­ вторюваними («лінія поведінки»); «звільнення» від внутрішнього напруження може набирати форми, що караються законом;

— патологічні нахили та імпульси, переважно сильні відчуття, нерідко викривлені, що зумовлюють потяг до таких дій, які не схвалюються суспільною мораллю або заборонені законом, у тому числі: кримінальне спрямовані (до крадіжок, підпалів, спричинен­ ня тілесних ушкоджень, навіть убивства осіб, які «не відповіда­ ють» «вимогам»; патологічно-сексуальні, у тому числі криміналь­ не карані; із патологічною пристрастю (до гри, певних предметів, алкоголю, наркотиків тощо);

— емоційно-вольова неврівноваженість як наслідок нервово- психічної недостатності, психопатії, неврастенії, істерії тощо та ви­ являється у розладі психічної функції, у тому числі детерміную­ чої, регулятивної, включаючи й сферу, регульовану правом і мо­ раллю, через що на її ґрунті можливі правопорушення;

— відхилення щодо міри виявлення пов'язаних з емоціями певних рис характеру, через що вони набувають патології та ве­ дуть до гіпертрофованого прояву у вчинках.

Більш складними та соціальне небезпечними серед межових розладів є патологічні зміни на рівні психології. Це складний пласт переплетення змінених та уражених патологічних мотивів, порушень цільової визначеності та спрямованості, емоційного ставлення до світу, інших людей, самого себе. Тут часто відбу­вається змінення особистісного компоненту загалом. Окремо виділити та оцінити кожний з можливих елементів цього стану вважається вкрай складним, навіть для психіатра. Можна відміти­ти лише окремі з них, що визначаються більш чітко і часто. До них належать: зміна процесів оцінки ситуації, своїх можливостей, Діяльності, свого та стороннього минулого досвіду для визначення теперішньої та наступної поведінки. Тут може бути безліч

625варіантів неадекватного сприйняття зовнішніх впливів, ситуації, передбачення її розвитку та власних дій. Можна констатувати за­галом порушення сприйняття зовнішнього середовища, через що звужується можливість пристосування до нього і в цілому пси­хічної діяльності. Це комплексне явище отримало назву стан психічної дезадаптації. При ньому відбуваються різні зміни психічного механізму. Вони відмічаються у формуванні пато­логічне змінених потреб, у тому числі соціальне неприйнятних (наприклад до алкоголю), порушеннях мотиваційного процесу, пе­реоцінці деяких мотивів, включаючи такі, що суперечать суспільній моралі, наприклад пов'язані з переоцінкою своєї особи. Нахили та збудники поведінки іноді безпосередньо зумовлюються аномаліями психіки. За даними обстежень, майже половина мо­тивів правопорушень осіб, що мають психопатії, пов'язана з провідними особистісними рисами, тоді як подібний зв'язок спос­терігався лише у 10 % психічно здорових порушників. У невро­тиків потреби і мотиви нерідко перешкоджають адаптації, через що виникають конфлікти з середовищем. Подібні суперечності відбуваються через стан фрустрації у істериків. Невротики та істе­рики частіше стають жертвою кримінального діяння. Кримі­нальність невротичного стану пов'язана також із загальною егоцентричною спрямованістю особи, орієнтацією останньої на задоволення своїх непомірних потреб. Звідси підвищені користо­любство, зверхнє ставлення до оточення, допустимість силового досягнення мети, агресії. Порушення у визначенні цілей та мотивів, як правило, є наслідком зниженої здатності сприймати та якісно переробляти інформацію. Останнє найбільш характерне для істеричних психопатів. Відкладення реалізації їх цілей та по­треб часто супроводжується пошуком винуватців і веде до вчинен­ня злочину. Психічна дезадаптація загалом зменшує можливість утримання поведінки у заданих межах, у тому числі визначених правом і мораллю.

Водночас було б неправильно уявляти, що аномалії психіки межового характеру завжди ведуть до значної соціальної дезадап­тації та антисоціальності. Насправді особи з такою патологією звичайно мають сім'ю, отримали спеціальність, працюють. Пору­шення адаптації — складність відносин в оточенні, конфлікти

 626

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

вдома та на роботі, з друзями тощо — виявляються у зв'язку з особ­ливостями особистості «аномалістів». Дослідження переконливо довели, що значна частина проявів соціальної дезадаптації є наслідком сполучення аномалії психіки межового характеру, тобто _в межах осудності, з соціальна-психологічною деформацією особис­тості, яка виникає найчастіше через порушення умов формування останньої у суспільна прийнятному напрямку. Ці порушення, як відомо, починаються у підлітковому віці, коли особистість ще не має сталих рис і уподобань, системи цінностей, а на пси­хофізіологічному рівні відмічаються певні відхилення, що створю­ють сприятливе підґрунтя для розвитку психічних аномалій. Останні, як зазначалося, більш поширені саме серед підлітків, особливо соціально дезадаптованих, передусім у батьківській сім'ї та у відносинах з матір'ю. Ці процеси, їх зумовлювальні чинники, критичні фази у неповнолітніх, а також заходи щодо їх виправлен­ня детально описані у спільній праці двох українських фахівців — патопсихолога А. І. Селецького та кримінолога і кримінального психолога С. А. Тарарухіна¹.

Підводячи підсумки розгляду особливостей особистості та по­ведінки за аномалій психіки, слід підкреслити, що останні не ве­дуть до формування відповідного змісту її спрямованості. Воно відбувається за тих самих умов і змін, що й у психічно здорових осіб. Однак за аномалій психіки ці зміни здебільшого настають скоріше та мають місце значно частіше. При цьому особливо проявляються легковажне ставлення до наслідків своїх вчинків, некритичність мислення, моральне огрубіння, цинізм. Всі ці риси сприяють набуттю поведінкою антисуспільного забарвлення, а у частині випадків — і кримінального характеру.

§ 3. Вплив психічних аномалій, що не виключають

осудності, на механізм вчинення злочину

та їх кримінологічна оцінка

До початку 80-х рр. минулого століття особливості механізму вчинення злочину за наявності психічних аномалій вітчизняними фахівцями не досліджувалися. Лише з початком спільних дослі-

ЄелецкийА. Й., Тарарухин С. А. Нєсовершешюлстние с отклоняющимся поведенисм. — К., ІУ81.

627

  Глава 8

джень цієї проблеми кримінологами, психіатрами і психологами, що пов'язані з ім'ям відомого російського кримінолога Ю. М. Ан-тоняна, була розглянута низка аспектів мотивації злочинної по­ведінки осіб із зазначеними патологіями, ситуаційні фактори їх кримінальних проявів, особливості підготовки останніх. Зро­зуміло, що цими питаннями зазначена проблема не охоплюється.

Згадуване у попередньому параграфі наше дослідження вико­нувалося на репрезентативному масиві засуджених за вчинення злочинів, у яких судово-психіатрична експертиза виявила психіч­ні відхилення у межах осудності. Показники впливу останніх на всіх стадіях механізму вчинення злочину порівнювалися з даними контрольної групи та іншими опублікованими у літературі відомо­стями стосовно злочинів, вчинених особами без зазначених ано­малій. Тим самим забезпечувалося виявлення дійсних особливос­тей зазначеного механізму для двох згаданих досліджуваних груп.

Найбільш суттєвим для передзлочинної стадії, яка зазвичай не охоплюється при дослідженні механізму вчинення злочину, ви­явилося створення за наявності психічних аномалій своєрідного патологічного фону, що проявляється здебільшого у властивих цій патології емоційно-вольових реакціях, особливостях мислення та до деякої міри у змінах щодо характерологічної сфери. Названі чинники у цей період помітно впливають на процес формування та реалізації особистісних збудників поведінки. Елементи спрямо­ваності особистості, що мають, як і у психічно здорових, соціальне негативний зміст, піддаються подальшій деформації вже під впли­вом індивідуальних, передусім характерологічних особливостей, проявляються у викривленні життєвих планів, цілей, спрямуван­ня поведінки. Визнання суттєвого значення згаданого пато­логічного фону не змінює загальної тенденції соціальної де­термінації діяльнісної активності, яка є провідною у них, як і У психічно здорових.

На стадії формування мотиву співвідношення основних чин­ників, що впливають на механізм поведінки, суттєво змінюється. Вияв наслідків аномалій психіки майже зрівнюється з впливом елементів антисуспільної спрямованості особистості. Проте це не означає, що аномалії психіки набули якостей мотивів поведінки. Вони надають мотивації вчинків своєрідну особливість, а іноді

628

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

роблять її навіть неясною. Вона частіше всього протікає нібито «прискорено», звернуто, без розсудливого перебору варіантів, бо­ротьби мотивів тощо. Дослідження дало підстави погодиться з тим, що мотивація злочинних дій у психопатичних осіб підкорена загальним закономірностям формування мотивів поведінки, влас­тивим і психічно здоровим. В основі мотивів і тих, і інших лежать однакові потреби. Особи з аномаліями психіки не мають будь-яких криміногенних потреб. Криміногенними є особливості фор­мування мотивів і способи їх реалізації.

Стадія (процес) взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією у осіб з аномаліями психіки характери­зується насамперед тим, що у ній значно скорочується поши­реність проявів елементів спрямованості особистості (у масиві до 29-34 %). Водночас прояв особливостей психіки, пов'язаних з її аномальністю, зберігає своє високе значення, насамперед емоційно-вольових порушень (60 %), специфічності мислення (42 %), зниження критичних властивостей (52 %), контролю над собою (46 %). У взаємодії з ситуацією знову виходить на перший план вплив психічного фактору, особливостей, що пов'язані з ме­жовими аномаліями. За наявності останніх рідше трапляється об'єктивна оцінка ситуації.

На стадії прийняття і особливо реалізації рішення в осіб з ано­маліями психіки знову значний вплив та поширення набувають прояви антисуспільної спрямованості особистості, домінуючих відносин, уявлень, прагнень. Вияв останніх наближається до зна­чень, які вони мали й на передзлочинній стадії. Умисел на вчинен­ня злочину у більшості обстежених осіб, як з аномаліями, так і без них, був прямим і визначеним. Формувався він в основному без­посередньо перед вчиненням злочину, проте зумовлені ано­маліями психіки риси, особливо підвищена дратівливість та бурх­ливість, сприяли тому, що серед осіб з аномаліями виявилося вдвічі більше тих, у кого умисел формувався раптово, у момент або перед самим вчиненням злочину. Злопам'ятність, мстивість, кон­центрована ворожість позначилися на тому, що у групі «ано-малістів» виявилося у 1,5 рази більше тих, у кого умисел форму­вався задовго до вчинення злочину.

За результатами вивчення механізму вчинення злочину за ано­малій психіки можна зробити такі загальні висновки.

629

  Глава 8

1. Основними чинниками, що впливають на механізм вчинення злочину як психічно здорових, так і осіб з аномаліями психіки у межах осудності є антисуспільна спрямованість особистості, не- благополучний вплив мікросоціальних умов та конкретна пе- редзлочинна ситуація. Крім того, на осіб з такою патологією впли­ вають особливості психіки, зумовлені останньою, а на більшість психічно здорових — стан алкогольного сп'яніння.

2. Механізм вчинення злочину психічно здорових частіше пере­ бував під впливом елементів антисуспільної спрямованості їх осо­ бистості. Зберігаючи своє значення й у осіб з аномаліями психіки, вплив згаданих елементів на механізм вчинення злочину допов­ нювався рівноцінно (а на передзлочинній стадії та у взаємодії з конкретною життєвою ситуацією — переважно) проявами особли­ востей психіки, пов'язаних із психічною межовою патологією. В усіх випадках прояв особистісних чинників був більш помітним, ніж середовищних.

3. Серед морально-психологічних рис особистості осіб з пато­ логією психіки у механізмі вчинення злочину частіше проявляли­ ся: легковажне ставлення до наслідків, моральне огрубіння, цинізм, жорстокість, конфліктне злобно-агресивне ставлення до інших людей, зневажливе ставлення до громадського порядку та суспільних моральних норм, злопам'ятність, мстивість, образ­ ливість, потяг до вживання спиртних напоїв та загалом до зовнішньої збуджуючої ситуації. На деяких стадіях механізму вчи­ нення злочину прояв згаданих рис в осіб з аномаліями психіки був більш виразним та поширеним, ніж серед психічно здорових.

4.         Серед особливостей особистості, зумовлених аномалією психіки, на всіх стадіях механізму частіше проявлялися емоційно- вольові порушення, особливості мислення, патології характеру, підвищена запальність, дратівливість, що впливали на зниження критичних здібностей, контролю над собою, реакцій відмовлення та протесту.

5. Стан алкогольного сп'яніння, який у 1,5-2 рази частіше від­ мічався при вчиненні злочину психічно здоровими, зумовлював у них бурхливість, дратівливість, втрату контролю над собою, чим наближував їх за цими проявами до «аномалістів».

6. З середовищних елементів частіше проявляли несприятли­ вий вплив на осіб обох груп (з аномаліями психіки в межах осуД"

630

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

рості та без них) на всіх стадіях механізму сфера дозвілля поза місцем проживання та група антигромадської поведінки. Вплив цих середовищних чинників виявлявся, як правило, у спонуканні до пияцтва і наркоманії і часто був сильним.

7. Дисгармонічність особистості з межовими нервово-психічни­ ми розладами у межах осудності у більшій мірі проявлялася на пе- редзлочинній стадії та при прийнятті і реалізації злочинного наміру, а також досить помітно — при формуванні криміногенного мотиву.

8. Наявність аномалій психіки у межах осудності зумовлює такі особливості механізму вчинення злочину:

—     звернутий характер мотивації вчинення злочину, меншу дифе­ ренційованість цілей, більш часту відповідність мотиву загальній спрямованості особистості, ніж окремій актуалізованій потребі;

— підвищену суб'єктивність, специфічну емоційну забарв­ леність сприйняття подій, у тому числі конкретної передзлочинної ситуації, що, у свою чергу, сприяло розходженню між суб'єктив­ ною оцінкою та об'єктивною характеристикою ситуації;

— менше значення та врахування об'єктивних умов вчинення злочину при прийнятті рішення про нього, більшу суб'єктивну зна­ чущість приводу, менш детальне планування вчинення злочину, більш часте раптове виникнення злочинного умислу, прискорена активізація вольових зусиль до його реалізації, часте «перевиконан­ ня» мети у процесі вчинення злочину. Загалом здатність, імовір­ ність та динамізм реалізації злочинного наміру значно зростають.

9.       Особливості механізму вчинення злочину особами з ано­ маліями психіки у межах осудності більш виразно проявляються у насильницьких злочинах. Стають більш впливовими рішучість та Цілеспрямованість, знижується прояв зовнішнього навіювання. На перший план виходить (принаймні зовні) вплив зневажливого та злісно-агресивного ставлення до інших осіб, злопам'ятність, мстивість, образливість, конфліктність, прагнення до збуджуючої ситуації. Механізм насильницького злочину в осіб з аномаліями психіки загалом стає ще більш згорнутим (порівняно з іншими ви- Дами злочинів цих осіб). Ще рідше мотив відповідав приводу та використовувалася готова ситуація. Частіше вона створювалася самим злочинцем, який нібито отримує додатковий імпульс ак­ тивності. Рішення про вчинення злочину, як правило, прий-мається швидко, без будь-яких вагань, виникає у момент вчинен­ня злочину. О. О. Ходимчук додає до цього, що воно найменшою мірою зумовлюється інтелектуально за рахунок переважання емоційно-вольових елементів¹.

Дослідження зв'язку аномалій психіки межового характеру, які не виключають осудність, із вчиненням злочину дозволяє визначити їх кримінологічне значення стосовно останнього. Як відомо, щодо цього кримінологами висловлювалися різні думки. Причому більшість із них не спиралися на дані конкретних досліджень, у кращому випадку використовували та інтерпретува­ли статистичну інформацію стосовно поширення серед правопо­рушників осіб з аномаліями психіки. Через відсутність або явну недостатність наукової аргументації судження про криміно­логічну роль аномалій психіки, що не виключають осудності, не піднімалися вище гіпотез, які потребують наукової перевірки. Оцінка кримінологічної ролі цих психічних патологій, що ґрун­тується на науковому дослідженні, яке методологічно забезпечено сучасною методикою та участю фахівців відповідного профілю, викликає більше довіри і переконливості.

Запропоновані у літературі останніх декількох десятиріч кримінологічні оцінки психічних аномалій належать переважно до радянського періоду. Подані при цьому оцінки можна поділити на три групи. Першу становлять ті, згідно з якими аномалії психіки межового характеру виконують спричинювальну роль стосовно злочинної поведінки (Й. С. Ной) і навіть щодо злочинності зага­лом (В. П. Ємельянов, В. Д. Овчинніков). У міру упорядкування термінології згідно з теорією причинності подібні оцінки в кримі­нологічній літературі, зокрема сучасних українських авторів, не траплялися.

До другої групи можна віднести визнання за психічними ано­маліями межового характеру спричинювальної ролі у дещо обме­женому вигляді: лише стосовно деяких категорій злочинів (М. О. Стручков, Н. Т. Малаховська), окремих криміногенних си­туацій (Б. С. Волков), не щодо безпосередньо злочинного вчинку, а на більш ранніх стадіях порушення соціальної адаптації (Б. Холист), формування особистості та виховання неповнолітнього (А-1- Селецький і С. А. Тарарухін), тільки щодо мотивації дій пси­хопатів (О. Є. Фрейєров) тощо.

Найбільш поширеною раніше та нині є третя група криміно­логічних оцінок, її прихильники відводять аномаліям психіки, що не виключають осудності, роль умов, які сприяють злочинній по­ведінці. Цей підхід має декілька різновидів, залежно від того, на якій стадії формування особистості і детермінації злочинної поведінки визнається зумовлювальна участь цієї патології. При цьому висловлювалися судження, що вона має значення лише у процесі реалізації насильницьких і необережних злочинів та зло­чинних проявів неповнолітніх (Н. Ф. Кузнєцова), впливає на про­цес формування особистості і її спрямованості (В. М. Кудрявцев), на спосіб вчинення злочину та частково на його мотивацію, а також на частоту рецидиву у психопатів (Ю. Аргунова), виконує кримі­ногенну роль стосовно імпульсивних злочинів (А. Ф. Зелінський).

Комплексні дослідження ролі аномалій психіки щодо злочинної поведінки (Ю. М. Антонян, М. В. Виноградов, ІД. А. Голумб, С. В. Бородін) дозволили більш аргументовано та детально харак­теризувати зв'язок між ними. Згадані автори спочатку підтвердили висновок, що ці патології є не причинами, а внутрішніми умовами злочинної поведінки, часто стають фоном, на якому за сприятли­вих соціальних умов легше виникають і реалізуються анти-суспільні наміри. Згодом вони визнали і те, що сприятливі загалом соціальні умови можуть виявитися несприятливими для осіб з ано­маліями психіки, що надає останнім криміногенної властивості.

Наше дослідження механізму вчинення злочину за аномалій психіки, що не виключають осудності, дозволило дати власну оцінку кримінологічного значення останніх. Вона зроблена з ура­хуванням методологічних положень, які визначають наш концеп­туальний підхід до розуміння процесу детермінації та спричинен­ня кримінальної активності загалом (див. главу 5 «Детермінація злочинності» Книги 1 Курсу). Нагадаємо коротко, що згідно з ци­ми методологічними положеннями:

1) кожен елемент системи детермінації та її підсистеми спричи­нення вчинення злочину та злочинності загалом належить до пев­ної ланки цієї системи, яка стосовно кінцевої безпосередньої лан-

633

  Глава 8

ки зумовлення злочинного акту виконує властиву їй детерміную­чу, а у підсистемі спричинення — спричинювальну функцію; місцезнаходження того чи іншого елемента в системі чи підсистемі та функція ланки, до якої він належить, визначають кримінологіч­ну роль цього елемента. Остання, залежно від наведених чинників, може бути: криміногенною (продукування злочинного вчинку та злочинності або безпосереднє сприяння цьому); іншою криміно­логічне значущою (зумовлення функціонування криміногенних чинників без виконання самостійно криміногенної функції); іншою детермінуючою (наявність зв'язку із злочинністю, вчинен­ням злочину, що не має кримінологічної значущості);

2) для виявлення кримінологічної значущості (або відсутності останньої) кожного детермінанта, особливо того, що виконує іншу детермінуючу роль, систему детермінації будь-якого вчинку, включаючи злочинний, потрібно розглядати в широкому ро­ зумінні, тобто не обмежувати її лише безпосереднім зумовленням і регуляцією вчинку, а також включати до неї у певних межах та на певних рівнях: відображення зовнішнього середовища; становлен­ ня характеру особи; формування її особистості та спрямованості останньої, а також обставини реалізації поведінкового (злочинно­ го) акту;

3) потрібно виходити з того, що межові аномалії психіки, як і інші індивідуальні особливості людини, проявляються на різних рівнях системи детермінації вчинення злочину, у різних її ланках, маючи відповідне їм (рівням та ланках) функціональне наванта­ ження та залежну від цього кримінологічну значущість.

Індивідуальні особливості людини, включаючи аномалії психіки, спочатку проявляються в процесі відображення зовніш­нього середовища, тобто на психофізіологічному рівні. Психічні аномалії в цьому процесі зумовлюють часткове викривлення сприйняття й переробки соціальної та іншої зовнішньої інформації, створення мислительних образів, загалом механізму мислення, а також порушення нормального функціонування емоційно-вольової сфери. Детермінація психічних процесів залишається переважно соціальною, але відчуває помітну участь біопсихічних де­термінантів (у тому числі аномалій психіки), які стосовно згада­них викривлень та порушень виконують функцію причин. Проте у

634

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

загальній системі детермінації вчинення злочину ланки, у яких _відбуваються згадані зміни на психофізіологічному рівні, займа-фть початкове місце, їх функціональна роль стосовно поведінко-_вої ланки не є автоматично спричинювальною. Зв'язок між назва­ними біопсихічними детермінантами та вчиненням злочину досить віддалений, переривається багатьма проміжними ланками, _в яких відбувається їх багаторазова та неоднозначна трансфор­мація та опосередкування. Лише на більш високих рівнях де­термінації ці біопсихічні детермінанти, а на той час вже не вони, а їх трансформовані прояви, беруть участь у процесах соціальної де­термінації, наслідком яких є набуття активністю людини суспільно небезпечного змісту, у тому числі за певних умов — зло­чинного. Тому на психофізіологічному рівні немає підстав вбачати у функціях і проявах психічних аномалій власну кримінологічну зна­чущість, їх роль на цьому рівні, згідно з нашою диференціацією та термінологією, — інша детермінуюча.

При переході на психологічній рівень психічні аномалії зумов­люють появу та становлення таких рис характеру, які утрудню­ють зовнішню взаємодію та соціалізацію, ведуть до дезадаптації людини у середовищі, сприяють розвитку зверхності власного «Я». У ланках цього рівня психічні аномалії так само, як і зумовлена ними соціальна дезадаптованість людини, причинне не пов'язані зі вчиненням злочину. Але вони та зумовлені за їх участю характе­рологічні риси показують з ним досить виразну кореляцію, тобто наявність детерміністичного зв'язку. Нерідко ж дезадаптивні ри­си і властивості, що спричинені психічними аномаліями, станов­лять основу розвитку відповідних особистісних властивостей, які сприяють набуттю активністю кримінального характеру та ре­алізації останньої у вигляді вчинення злочину. У цих випадках Дезадаптивні риси і властивості та аномалії психіки, які їх спричи­нили, набувають кримінологічної значущості.

З переходом на особистісний, морально-психологічний рівень межові аномалії, а точніше — дезадаптивні характерологічні риси, Що розвинулися на їх ґрунті, утруднюють та викривляють нор­мальне моральне формування особистості, сприяють появі та роз­витку деформації останньої, становленню антисуспільної спрямо­ваності. Наше дослідження засвідчило, що на цьому рівні психічні

635

Глава 8

аномалії проявляються у несприйнятті існуючих морально-етич­них цінностей, нездатності спрямувати активність людини згідно з ними. Пов'язані з психічними аномаліями та властиві їм дезадап-тивні та дисгармонійні риси особистості у вигляді різних проявів егоїзму, надмірного суб'єктивізму та власної виключності сприя­ють тому, що під їх впливом становлення антисуспільної спрямо­ваності відбувається переважно через формування суспільне не­прийнятної, індивідуалістичної психології. Остання у вигляді суспільне небезпечного типу спрямованості особистості та дез-адаптивно психологічного змісту останньої становить підґрунтя та безпосередню причину вчинення злочину. Виконуючи названу функцію стосовно формування безпосередньої причини вчинення злочину, межові аномалії психіки, що не включають осудності, на­бувають у системі детермінації останнього роль криміногенної умови.

Нарешті, у ланках безпосереднього спричинення та регуляції злочинного вчинку¹ психічні аномалії та пов'язані з ними інші індивідуальні особливості, передусім емоційно-вольові порушен­ня, сприяють пришвидшенню реалізації антисуспільної, в тому числі суспільне небезпечної, психології у вчиненні злочину, особ­ливо коли механізм реалізації останнього будується за найбільш поширеним у сучасних умовах емоційним типом. У згаданих лан­ках механізму вчинення злочину за аномалій психіки доцільно підкреслити згорнутий характер мотивації, появу своєрідних мо­тивів, прискорення виникнення злочинного умислу, зростання ймовірності, вірогідності та динамізму його реалізації. Ці та інші особливості ведуть до того, що у механізмі реалізації вчинення злочину за психічних аномалій більшою чи меншою мірою доміну­ють елементи емоційного типу, а не нормативного чи ціннісного із властивою останнім раціональністю. До того ж механізм емоційного типу розгортається за наявності зумовлених психічни­ми аномаліями емоційно-вольових порушень. У ланках механізму вчинення злочину, що розглядаються, межова психічна патологія, яка не виключає осудності, відіграє роль криміногенної умови,

1 Тут і далі маються на увазі не лише злочинний вчинок, а й інші форми кримінальної ак­тивності, у тому числі злочинна діяльність.

636

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності