Рекомендована література

1. ЗелинскийА. Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозиро-

вание). — Харьков, 1980.

2. Курс кримінології: Особлива частина: Підруч. у 2-х кн. — Кн. 2. / За заг.

ред. О. М. Джужи. - К., 2001.

3. Криминология / Под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. — К., 1997.

4. Алексеев А. Й. Индивидуальная профилактика рецидива преступле-

ний. - М., 1975.

5. Даньшин І. М. Усталені форми злочинності: Кримінологічний нарис. —

X., 2002.

6. Закалюк А. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального

преступного поведения. — М., 1986.

7. Кримінально-виконавчий кодекс України: Офіційне видання. — К., 2003.

°- Яровий А. О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених

з виховно-трудових колоній: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — X.,

2002. ^у- Батиргареєва В. Рецидив злочинів за кримінальним законодавством

України і зарубіжних країн: порівняльний аналіз // Вісник Академії

правових наук України. - 2004. - № 1 (36).

20 7-328                                                  609

Глава 7

10. Батиргареєва В. Про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності // Юридична Україна. — 2006. — № 2.

11. Кримінологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: Досвід конкретно-соціологічного дослідження / За заг. ред. В. В. Голіни, В. П. Ємельянова. — X., 2006.

12.  Вознюк Н. І, Колб О. Г., Наливайко В. С., Новосад Ю. О., Макар- чук О. М., Наливайко Т. В. Стан, тенденції, причини злочинності та за­ ходи боротьби з цим явищем у місцях позбавлення волі. — Луцьк, 2002.

13. Вітфілд Л. Вступ до служби пробації. — К., 2004.

14.  Впровадження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні / За ред. О. В. Беци. - К., 2003.

15. Громадські роботи: Практика призначення та виконання / За заг. ред. О. В. Беци. - К., 2005.

16. Впровадження у діяльності кримінально-виконавчої інспекції досудо- вої підготовки матеріалів як елемента пробації: Методичні матеріали. - К., 2004.

17. Закон України № 1104-ІУ «Про соціальну адаптацію осіб, які відбува­ ли покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 10 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. - № 6. - Ст. 39.

18. Закон України № 3167-ІУ «Про внесення змін до деяких законодав­ чих актів України щодо соціальної адптації осіб які відбували пока­ рання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 1 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 12. - Ст. 104.

19. Закон України № 264-94 «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. з наступ­ ними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради — 1994. —

. № 52. - Ст. 455; 1995. - № 10. - Ст. 64; 2001. - № 40. - Ст. 193; 2004. - № 7 - Ст. 49; 2005. - №11. - Ст. 198.

610

  Глава 8

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

Ј 1. Поняття психічних аномалій та проблема їх зв'язку з вчиненням злочинів. Обмежена осудність

Для того, щоб характеризувати психічні аномалії, які нас цікав­лять, потрібно насамперед з'ясувати принципові ознаки та відмінності нормального психічного здоров'я та хвороби психіки. Коли йдеться про нормальне здоров'я, включаючи й психічне, ро­зуміється головним чином та його норма, яка в принципі забезпе­чує здійснення функцій людини, її життєдіяльність. Хвороба, в тому числі психічна, порушує гармонію відношень між функціями організму, яка має місце за норми. Психіатричні аспекти стану психічного здоров'я розглядаються через категорію психічної нор­ми, а її порушення через категорії психічної хвороби або психічно­го розладу. Ознаки першої і другого є предметом психіатрії та вста­новлюються фахівцями-психіатрами. Поділ людей за станом психіки на психічну норму та психічну хворобу є умовним і чітким практично не може бути: між здоров'ям і хворобою лежить досить Широка проміжна (межова) сфера, що охоплює низку психічних станів, які не можна віднести ні до норми, ні до хвороби. До таких межових станів належать різні порушення психіки, що виявляють­ся У незначних за тяжкістю психічних розладах. Самі початкові прояви останніх полягають у зміні реакції на зовнішні стимули, яка набуває характеру аномальної. Ці реакції не мають чіткої послідо-^Вності щодо часу, місця, підстави виявлення. Згадані відхилення Ще можна розглядати як аномальний варіант винятку зі стану Психічного здоров'я. Для визначення межових станів психіки по-

611

 

Глава 8

ряд із терміном «аномалія» нерідко вживають терміни «відхилен­ня» та «розлад». У принципі вони тотожні. Але в психіатричній, кримінологічній, кримінально-психологічній літературі терміни «аномалія» та «розлад» переважно вживаються щодо процесів, які відбуваються у головному мозоку, психіці людини, а «відхилен­ня» — стосовно їх зовнішніх проявів у поведінці, як відхилення від норми останньої. Термін «патологія» за своїм значенням ширший, ніж аномалія, тому що охоплює і хворобу психіки, і її органічне по­рушення — психічне захворювання. Проте всі названі терміни (крім «захворювання») нерідко, особливо нефахівцями, вживають­ся як тотожні, не розрізняються «тонкі» відмінності між ними. За межових станів психіки звичайно переважають нормальні психічні процеси і явища, а особи, що мають такі аномалії, зберігають свої соціальні зв'язки, як правило, працездатні та правоздатні, осудні та відповідальні за свою поведінку. Особливості розвитку і стану го­ловного мозку та окремих його структур за цих аномалій при відносному збереженні інтелектуальних здібностей, здатності до мислення водночас ведуть до порушень емоційно-вольового ме­ханізму, його співвідношення з інтелектом, викривлення та затрим­ки морального та загалом соціального формування особистості, що у сукупності утруднює пристосованість індивіда до соціальних умов та функціонування у них.

Наведене пояснює труднощі, навіть для психіатра, у спробі про­вести чітку межу між психічним здоров'ям та межовими ано­маліями психіки. Питання визначення психічної норми, психічної хвороби, психічних межових аномалій, різновидів останніх та їх діагностування належать до компетенції психіатра. У Курсі вони розглядаються суто схематично, для загальної обізнаності криміно­лога та правника-правоохоронця, що використовують криміно­логічні знання. У кримінології більш предметне викладається кримінологічна сторона цих питань, що має забезпечити оцінку ме­жових психічних аномалій у їх зв'язку із вчиненням злочину.

У психіатричній літературі тривалий час відсутнє предметне визначення поняття психічної аномалії. Остання визначалася ли­ше її межовим станом між психічною нормою і хворобою. Декілька спроб окреслити це поняття робилося в кримінології (Ю. М. Анто-нян, С. В. Бородін), проте вони недостатньо розкривали психіат-

 612

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

та психологічну сутність психічних аномалі межового ха­рактеру. Остання, на наш погляд, полягає у тому, що ці аномалії, на відміну від норми, належать до патології психіки, однак вона ли­ше частково викривлює психічну діяльність та не досягає властивої

хвороі міри, через що детермнаця психічних процесв зали­шається переважно соціальною, як і за норми, але з більш вираз­ною участю біопсихічних детермінантів, у тому числі й пато­логічне змінених, які за нормальної психіки не проявляються.

Питання зв'язку психічних розладів із вчиненням злочинів піднімалося ще в античні часи. Наводяться свідчення (О. О. Хо-димчук, 2005) про те, що початок розгляду зв'язку психічних ано­малій з насильницькими злочинами відліковується з УІ-У ст. до н. е. (давньогрецька та давньоримська міфологія), а на теренах Ук­раїни з часів Київської Русі (Статут Володимира Всеволодовича 1113 р.). Визнавали цей зв'язок і представники антропологічного напрямку кримінології, які нерідко ставили ці розлади в один ряд з природженою злочинністю (Ч. Ломброзо), а тому вважали, що відповідальність за злочини має наставати незалежно від стану психіки. Представники соціологічного школи, зокрема в Росії Д. А. Дриль, не відкидали кримінологічного значення психічних відхилень. Зв'язок між ними та вчиненням злочину відзначали в минулому відомі психіатри Є. Крепелін, А. Адлер, П. Ганнушкін, С. Сербський, фахівці кримінальної психопатології Крафт-Ебінг, Бірнбаум, Ковалевський, Чиж, Познишев, Л. Айхенвальд, що пра­цював в Україні (Одеса). Психіатричні аспекти злочинності Досліджувалися у 20-х рр. XX ст. у кримінологічних установах Харкова та Києва. Необхідність вивчення злочинця у психолого-психіатричному аспекті переконливо обґрунтував на початку 30-х РР- відомий харківський правознавець В. О. Внуков, який у сфері Дослідження особистості злочинця, поряд із соціальною психо­логією, бачив також місце психопаталогії, характерології, вчення ^пРо темперамент, «межової психіатрії». Однак на той час у Ра­дянському Союзі, як відомо, кримінологічні дослідження були за­галом припинені. З поновленням останніх у 60-х рр. минулого століття з'явилися судження про необхідність розвитку і психіат­ричних їх аспектів. Такі пропозиції сприймалися неоднозначне аж До заперечення «вторгнення» медика, психолога, психіатра в «чу-

613

  Глава 8

жу для нього» сферу кримінології. З іншого боку, обґрунтовано прагнучи привернути увагу до вивчення психофізіологічних де­термінантів злочину та не маючи наукових аргументів щодо ролі останніх, допускали переоцінку їх значення (Й. С. Ной). І все ж визнання більш чи менш значущого функціонального зв'язку між психічними аномаліями та вчиненням злочинів поступово охоп­лювало багатьох провідних кримінологів і психіатрів.

У 80-х рр. окремі кримінологи від декларативних суджень про зв'язок аномалій психіки і злочинів перейшли до спільних дослі­джень цих питань разом з психологами і психіатрами (Ю. М. Ан-тонян, М. В. Виноградов, Ц. А. Голумб). На той час подібне дослідження під керівництвом автора Курсу було організоване й у Київській філії ВИДІ МВС СРСР, в якому взяли участь, поряд з кримінологами, психіатр та психолог. Колектив отримав перекон­ливі дані стосовно підтвердження зазначеного зв'язку (про них йтиметься далі) та взявся до опрацювання рекомендацій щодо спеціалізованої профілактики вчинення злочинів особами з психічними аномаліями¹. Невдовзі з'явилася перша фундамен­тальна монографія з цієї проблеми, де поряд з результатами емпі­ричних досліджень зв'язку психічних аномалій та злочинності розглядалися методологічні та загальнотеоретичні проблеми оцінки кримінологічного значення цих аномалій².

Зазначені дослідження дозволили отримати більш представ­ницькі та переконливі свідчення стосовно поширення психічних аномалій серед злочинців, що було першим кроком у сучасному визначенні кримінологічного значення цих відхилень. При цьому нами були визначені деякі методологічні умови, дотримання яких має забезпечити одержання більш надійних результатів. Перша — це чітке окреслення переліку психічних розладів, які належать до аномалій межового характеру і наявність яких у осіб, що вчинили злочини, має враховуватися у дослідженні. Цей перелік визна­чається на підставі міжнародної класифікації Всесвітньої орга­нізації охорони здоров'я, прийнятої в Україні. На час дослідження

¹ Закалюк А. Я., Коротепко А. Й., Москалюк Л. Н. Допрестуїшое повсдепис й мєханизм со- вершепия преступления при парушениях психики пограничного характсра // Проблеми изучсішя личіюсти правопарушитсля. — М., 1984.

² АппимянЮ. М., Бородин С. В. Престушюсть й психические аномалии. — М., 1987.

614

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

до цього переліку належали: психопатії, психопатоподібні стани; _непсихотичні розлади від захворювань різного походження (сома­тичних, токсикоманії від ліків, статевих викривлень, неврозів); ме-лсова розумова відсталість; алкогольна токсикоманія без психо-тичних розладів. Друга умова — наявність патології повинна бути визначена лише фахівцем-психіатром. Третя — отримані дані ма­ють бути порівняні за методом «контрольної групи» з відомостями про поширення психічних аномалій серед усього населення, в то­му числі того, що не притягалося до кримінальної відповідаль­ності. Отримання останніх відомостей досить ускладнене тим, що суцільне обстеження психічного здоров'я населення не проводи­лося у нашій країні за радянських часів і нині, а дані, що іноді по­даються, є вибірковими і не завжди отримані фахівцем з психіатрії. Аналізуючи різні дані, отримані у 60-70-х рр. XX ст. у Радянському Союзі, у тому числі через суцільні обстеження у низці регіонів, можна твердити, що поширюваність неврозів та психопатій охоплювала в середньому 1,5 % обстеженого населен­ня, у тому числі 0,5 % чоловіків та 2,5 % жінок. У пресі та спеціаль­них публікаціях неодноразово висловлювалася думка, що протя­гом наступних 15-20 років через урбанізацію, науково-технічний розвиток, а в останні десятиріччя і в результаті соціальної напру­женості, у тому числі в Україні, рівень нервово-психічних ано­малій має значно зрости.

У сучасній Укра'їні, за нашими відомостями, суцільні або репре­зентативні вибіркові обстеження стану психічного здоров'я насе­лення не проводилися, тому про їх дійсну поширеність судити неможливо. Наводилися дані, що станом на 2002 р. у країні зареєстровано понад 1,2 млн громадян з психічними захворюван­нями і що нібито цей показник зберігається на світовому рівні¹. За нашими відомостями, питома вага осіб, у яких психіатрами діагно­стовано будь-які психічні розлади, включаючи психічні захворю­вання, серед усього населення України згідно з офіційною статис­тикою Міністерства охорони здоров'я на 1 січня 2004 р. становила *>4 %, тобто розрахункове дійсно 1,21 млн осіб, а серед останніх

615

  Глава 8

частка непсихотичних розладів межового характеру дорівнювала 5,1 %. Зазначимо, що ці дані охоплюють лише тих, хто пройшов психіатричний огляд і що нинішня міжнародна класифікація психічних розладів, у тому числі межового характеру, дещо відрізняється від тої, яка була 20 років тому.

Показники щодо поширення межових психічних аномалій се­ред різних категорій осіб з протиправною поведінкою публікува­лися значно частіше. Проте їх значення суттєво відрізнялися у різні періоди та у різних дослідників, у тому числі залежно від фа­ху останніх: у психіатрів вони були, як правило, вищі, а у криміно­логів — нижчі. У 20-ті рр. минулого століття називалося значення цього показника до 68 % (Є. К. Краснушкін). У 60-х рр. після відновлення кримінологічних досліджень кримінологами спочат­ку наводилося значення 1-2 %, а згодом воно зросло до 13-18 % і навіть перевищило 40 % (Н. Ф. Кузнєцова, 1977). Ще більш високі значення показника поширення психічних аномалій наводилися щодо підлітків-правопорушників (до 53-76 %), в тому числі в Ук­раїні - 24,3 % (А. І. Селецький, 1971).

З початком спільних досліджень кримінологів, психіатрів і пси­хологів з'явилися більш адекватні дані щодо поширення психічних аномалій серед осіб, що вичинили злочини. Вже перше таке дослідження (Антонян Ю. М., Виноградов М. В., Голумб Ц. А., 1976) виявило, що у 68,7 % осудних осіб, які вчинили вбивство, тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування і через це проходили су­дово-психіатричну експертизу, наявні психічні аномалії у межах осудності. Значення цього показника у 20-22 рази перевищило по­ширеність останніх серед населення регіону. В інших дослідженнях значення показника психічних аномалій було також високим, особ­ливо серед неповнолітніх, притягнутих до кримінальної відповідальності (57-60 %). У чеських кримінологів воно зросло до 90 % серед рецидивістів (Б. Холист, 1980). Згідно з даними МВС СРСР за 1989 р. психічні аномалії мали ЗО % засуджених, що пере­бували у виправних колоніях, тобто були визнані осудними.

Наше дослідження, що охоплювало регіон м. Києва наприкінці 80-х рр. минулого століття, мало предметом безпосереднього вив­чення статистичні дані за 5 років міського психоневрологічного диспансеру (ПНД) стосовно всього населення, висновки судово-

616

  Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

психіатричної експертизи (СПЕК) щодо осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, матеріали психіатричного обсте­ження осіб, які перебували на профілактичному обліку в міліції. Дослідження дозволило зробити такі висновки щодо поширеності психічних відхилень межового характеру. Серед населення просте­жується тенденція поступового зростання кількості осіб з такими відхиленнями (до 2 %), що у 4-5 разів перевищувало загальне зрос­тання чисельності населення. Ще більш високими темпами (до де­сятикратного прискорення) відмічалося зростання значення цього показника серед осіб з протиправною поведінкою. Через зазначену тенденцію поширеність психічних відхилень серед осіб з проти­правною поведінкою у декілька разів перевищувала її загалом серед населення. Ще частіше (до 14 %) зазначена психічна непо­вноцінність констатувалася серед осіб, що вчинили злочини. Але й цей показник, очевидно, є неповним через те, що далеко не всі з них направлялися на СПЕК. Посереднім підтвердженням цього є те, що поширеність психічних аномалій серед ув'язнених в місцях позбав­лення волі була у 2,5 рази більшою (досягала 32 %). Серед виявле­них аномалій психіки найбільш частими були ті, що сполучалися з алкоголізмом, а також хронічний алкоголізм без сполучення з інши­ми відхиленнями психіки. Останні через незначне охоплення насе­лення психіатричним обстеженнями виявляли доволі рідко.

Через 15 років по тому дослідження, проведене у наш час О. О. Ходимчук, показало, що поширеність психічних аномалій се­ред осіб, які вчинили насильницькі злочини, значно збільшилася. На підставі вивчення понад 400 кримінальних справ про згадані злочини, вчинені у 1997-2003 рр. у Київський області, за якими в процесі досудового слідства проводилися судово-психіатрична, судово-психологічна, наркологічна експертизи, було встановлено, Що у 36,9 % проекспертованих (150 осіб) виявлені психічні ано­малії в межах осудності, а 25 осіб (6,2 %) визнані неосудними. Серед осіб з межовими аномаліями діагностовані: хронічний алкоголізм — 34 %, психопатія — 20,7 %, розумова відсталість (олігофренія) — 16,0 %, наркоманія — 13,3 %, органічне ураження головного мозку — 11,3 %, статеві розлади — 2,0 %¹.

лодимчук О. О. Насильницька злочинність осіб з психічними аномаліями та її запобіган-^ня: Авторсф. дис.... канд. Іорид. наук. - К., 2005. - С. 4, 10.

617

  Глава 8

Більш повними є статистичні дані Київського центру судово-психіатричної експертизи, який веде узагальнений облік загалом по Україні осіб, що пройшли таку експертизу (амбулаторне і стаціонарно). Згідно з цим обліком серед підслідних (підсудних), що пройшли СПЕК та визнані осудними, майже половину склали особи з діагнозом, який згідно з існуючою нині міжнародною кла­сифікацією, визнаною в Україні, відносить їх психічний розлад до аномалій психіки межового характеру, через що вони й визнані осудними. Ще вищим є значення цього показника серед таких осіб, які не досягли повноліття. Наведене ілюструється такими да­ними (див. табл. №11).

Таблиця