Психологічний клімат у колективах і групах

 

Психологічний клімат є об'єктивно-існуючим явищем. Психологічний клімат складається під впливом двох важливих факторів:

1) соціально-психологічна атмосфера суспільства в цілому;

) мікросоціальніумови - специфіка даного колективу.

Соціально-психологічні аспекти колектив. Першою ознакою є його спрямування, другою - соціальне мета, третьою - наявність добровільного характеру об'єднання. Суттєвою ознакою колективу є також його цілісність, колектив - це система.

Стадії і рівні розвитку колективу.Центральну ланку групової структури утворює сама предметна діяльність групи. Другий пласт - це фіксація відношення кожного члена групи до групової діяльності, її мети і завдання. Третій пласт фіксує власне міжособисті стосунки. Четвертий - фіксує також міжособисті стосунки, але ту їх частину, яка побудована на безпосередніх емоційних контактах, у яких колективна мета діяльності виступає в ролі основного фактора.

Л.І. Уманським визначені обов'язкові параметри колективу: соціальне спрямування, організованість, підготовленість і психологічна комунікативність. У процесі розвитку групи до колективу ним визначені наступні етапи: група-кооперація, група-автономія, група-колектив. [8, с. 134]

Особливе значення мають стосунки у колективі, чи є взаєморозуміння у колективі між членами колективу, чи кожен член колективу нормально себе почуває серед інших, чи задоволений спілкуванням з іншими.

Психологічний клімат - це емоційно-психологічний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті і ділові взаємостосунки членів колективу, які визначаються моральними нормами та інтересами.

Крім поняття психологічного клімату близькі за значенням соціально-психологічний клімат, морально-психологічний, психологічний настрій, психологічна атмосфера, соціально-психологічна атмосфера або обстановка.

Основні характеристики психологічного клімату.

. Задоволеність членів колективу взаємостосунками, процесом праці, керівництвом.

. Переважаючий настрій колективу.

. Взаєморозуміння і авторитетність керівників та підлеглих.

. Міра участі членів колективу в керівництві і самоврядування колективу.

. Згуртованість колективу.

. Свідома дисципліна.

. Продуктивність праці.

Психологічний клімат дитячих колективів має свою специфіку. Цьому питанню багато уваги приділяв Макаренка. Він не вживав поняття психологічний клімат, а замінював іншими - стиль взаємин у колективі, тон взаємин. Нормальними він вважав у колективі тільки «мажорний тон», ознаками якого було:

прояв впевненості кожного, спокою, бадьорості, готовності діяти;

єдність членів колективу;

захищеність всіх членів колективу;

розумна і корисна активність;

вміння бути стриманим у діях та словах.

Люди по-різномуможуть впливати один на одного. Розрізняють такі типи взаємного впливу:

) взаємне полегшення. Присутність людей підвищуєїх активність та покращує їх діяльність;

) взаємне затруднення. Присутність одних людей гальмує активність інших;

) одностороннє полегшення. Присутність одних полегшує діяльність інших. Це явище називається явищем фацилітації;

) одностороннє затруднення. Присутність одних негативно впливає на діяльність інших. Таке явище називається інгібіція;

) незалежність. Характеризується тим:, що спільна присутність ніяк не відбивається на діяльність інших. [6, с. 46]

Психологічна сумісність - це такий ефект поєднання людей, який дає максимальний результат діяльності при мінімальних психологічних витратах осіб, які взаємодіють. Протилежними до психологічної сумісності є психологічна несумісність, тобто нездатність узгодити свої дії, що перешкоджає спільній діяльності, несприйняттяодними людьми інших.

Наслідками несприйнятливих взаємостосунків у групах і колективах можуть бути такі емоційні стани;

. Стан роздратованості.

. Манія несправедливих образ і переслідувань, озлобленість, безтурботність, байдужість, страх перед вчителями, батьками, школярами, а також розв'язаність, жорстокість, навіть поява неврозів.

Неврози - це хворобливі зміни в організмі, які викликані безпосередньо негативним впливом індивідуальних стосунків і взаємостосунків людей. Невроз розвинутий має такі прояви, а саме:

дискомфорт у спілкуванні, гостра вибірковість, обмеження осіб при спілкуванні, з якими людина почуває себе вільно, комфортно, розкуто;

коливання самооцінки (завищує, занижує);

дефіцит активності, особливо мовної (навіть зустрічається мовна загальмованість (важко висловитись), може змінюватися надмірною говірливістю);

прагнення замінити діяльність ставлення до неї, наприклад, ставлення є негативним (у мене нічого не вийде, я цього не зроблю і т.д.);

підвищена тривожність. Це тенденція людини переживати постійну стурбованість, схильність переживати різні ситуації як загрожуючі.

В цілому, неврозів може не бути, а можуть бути лише окремі їх прояви. Тоді це є симптомами можливого невротичного стану.

Сьогодні можна рахувати, що більшість дослідників згідні в визначенні основних ознак колективу. Якщо відійти від деякого різноманітті термінології, то можна виділити ті характеристики, котрі називаються різними авторами як обов'язкові признаки колективу. Насамперед, це об'єднання людей в ім'я досягнення цілі (в цьому значенні колективом не може називатися антисоціальна група правопорушників). По-друге, це наявність добровільного характеру об'єднання, причому під «добровільністю» тут розуміється не стихійність організації колективу а така характеристика, коли вона не просто «здатна» зовнішніми обставинами, але стала для індивідів, які в неї входять, системою активно побудованих ними відносин на базі загальної діяльності. Значною ознакою колективу є його цілісність, що виражається в тому, що колектив завжди виступає як деяка система діяльності з притаманною їй організацією, розподілом: функцій, визначеною структурою керівництва і управління. Нарешті, колектив являє собою особливу форму взаємовідносин між його членами, котра забезпечує принцип розвитку особистості разом з розвитком, колективу. Основи ідеї розвитку колективу були закладені в роботах А.С. Макаренко.

Одна з найбільш розвинутих спроб подібного роду знаходиться в концепції, розробленій А.В. Петровським.Вона представляє групу, яка складається з трьох шарів, кожний з яких характеризується відповідним принципом, по котрому в ньому будуються відносини між членами групи:

В першому шарі реалізуються насамперед неопосередковані контакти між людьми,які засновані на емоційній прийнятності.

В другому шарі ці відносини опосередковуються характером спільної діяльності.

В третьому шарі, названим ядром групи, розвиваються відносини, засновані на прийнятті всіма членами групи одних цілей групової діяльності. Цей шар. відноситься до вищого рівня розвитку групи,і відповідно його присутність дозволяє стверджувати, що перед нами колектив.

Проблема колективу виступає як «остання» проблема, що відноситься до соціальної психології груп, будучизовсім новою проблемою в структурі соціально-психологічних знань, вона разом з тим задає відповідні напрями для переосмислення багато з того, що накопичено в цій області до цього часу.

Підхід до аналізу міжгруповихвідносин є подальшим розвитком принципу діяльності: міжгрупове сприйняття само по собі інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп. Розробка цієї проблеми на експериментальному рівні дозволяє по новому пояснити багато феноменів, отримані в традиційних експериментах. [5, с. 78]

Особливий інтерес представляє серія експериментів, зроблених В.С. Агаєвим. Основною гіпотезою в його дослідженнях була версія про залежність міжгрупового сприймання. В першій серії експериментів, проведених на студентській групі одного технікуму в період екзаменаційної сесії, в якості конкретних показників виступали:

) прогнозування групової перемоги в ситуації міжгрупових змагань;

) пояснення причини перемоги або поразки своєї і чужої групи в цих змаганнях;

Експеримент заключався в наступному: дві групи студентів повинні були однозначно здавати залік по одному і тому ж предмету і одному ж викладачу. В двох експериментальних групах студентам говорилось, що та група, котра продемонструє в процесі семінарського заняття добрі знання, отримає «автоматичний» залік, учасники ж другої групи залишаться і будуть здавати залік звичайним шляхом (кожний буде відповідати індивідуально). Їм пояснювалось також, що загальна групова оцінка буде складатися в ході семінарського заняття, з оцінок індивідуальних виступів, кожне з котрих отримує відповідну суму балів. Але в ході експерименту сума балів залишалась досліджуваних невідомою; експериментатор періодично лише називав групу, що вийшла вперед. Причому в першій ситуації експериментатор спеціально називав одну і ту ж групу, яка попереду, а в другій ситуації - дві групи по черзі. В третій ситуації студентам сказали, що автоматичний залік отримає не та чи інша група в цілому, а лише частина найбільш успішно виступивших на семінарі студентів незалежно від їх групової приналежності.

Результати цієї серії експериментів в цілому підтвердили висунуті гіпотези: експериментальні ситуації по порівнянню з контрольного показали, що в умовах міжгруповихзмагань було:

а) значно більша кількість виступів і реплік в підтримку членів своєї групи;

б) значно більша кількість спроб регуляції вибору виступаючих;

в) тиск на екзаменатора (на його вибір виступаючих).