Психологічна характеристика великих соціальних груп

 

Дослідження характеристик великих соціальних груп з точки зору соціальної психології наштовхується на цілий ряд труднощів. Велика кількість методик вивчення різних процесів в малих групах часто порівнюють з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного обличчя класів і інших груп такого виду. Звідси деколи народжується твердження, що область психології великих груп взагалі не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більше украплює подібні погляди.

Перед тим, як розпочати розгляд психологічних особливостей деяких конкретних великих соціальних груп необхідно виділити як мінімум ті принципові методологічні питання, без вирішення котрих такий розгляд не може бути успішним.

Насамперед це питання про те, які ж групи слід розглядати в значенні «великих». Далі, яка структура психології великих груп, її основні елементи, характер їх взаємозв'язку. Це і питання про те, яке співвідношення психіки окремих індивідів, які входять в групу, з елементами цієї групової психології

Нарешті, якими методами кожна користуватися при вивченні всіх цих явищ. Одразу можна сказати, що відповіді на ці питання приходиться відшукувати не скільки в психології, скільки в соціології. Це не означає, що в психологічній літературі такі проблеми не висвітлюються, але означає те, що на них робиться недостатній наголос. [11, с. 250]

Так що ж таке «велика соціальна група»? Великі соціальні групи, як правило не мають чітко вираженого кількісного визначення, а характеризуються певними специфічними ознаками, насамперед за принципами їх виникнення, формування і розвитку. Загальноприйнятим вважається розподіл великих у кількісному відношенні груп людей на два види:

а) стихійно утворені спільноти, які характеризуються короткочасним терміном існування (натовп, публіка, аудиторія);

б) соціальні групи, як займають певне місце в системі суспільних відносин і характеризуються чітко визначеними параметрами (етнічні групи, професійні групи, статевовікові і та ін.)

Перший вид великих груп в силу своєї невизначеності і стихійності формування не має детального теоретичного обгрунтування. Однак увага до існування таких спільностей з боку соціальної психології повинна поглиблюватись. Насамперед це пов'язане з потенціальними можливостями впливу таких, груп на формування громадської думки і групової свідомості, що може призвести до загострення соціальної напруженості (мітингова стихія, масова ейфорія під час рок-концертів, панічний стан в екстремальних ситуаціях та ін.).

Для всіх виділених таким чином великих соціальних груп характерні деякі спільні признаки, значимі з точки зору соціально-психологічного аналізу і які відрізняють ці групи від малих груп.

Особливий інтерес сучасної соціально-психологічної науки становить другий вид великих груп, де існують специфічні регулятори соціальної поведінки - звичаї, традиції. Тут предметом аналізу можуть бути особливі форми спілкування, тип контактів і взаємовідносин, інтереси та потреби. В той же час кожен тип цих груп має своєрідні відмінності, наприклад, етнічна група відрізняється від професійної групи і та ін. Тому загальні характеристики: великих соціальних груп повинні бути наповнені специфічним, тільки їм притаманним змістом. В зв'язку з цим для вивчення великих соціальних груп застосовують особливі методи досліджень: етнографію та етнопсихологію, порівняльні дослідження, соціологію, статистичний аналіз, психолінгвістику та ін.

У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає в малих групах - звички, традиції. Вплив умов існування певної групи на свідомість його представників здійснюється двома шляхами:

) з допомогою власного життєвого досвіду кожного члена групи, який визначається соціально-економічними умовами життя групи;

) шляхом спілкування, більша частина якого відбувається в певному соціальному середовищі, з чітко вираженими рисами даної групи.

До структури суспільної психології відносяться:

а) психологічний склад, як стійкіша освіта (соціальний чи національний характер, звичаї, традиції, смаки і т.д.);

б) емоційна сфера, як рухливіша освіта (потреби, інтереси, матерії і т.д.).

Психологічні характеристики соціальної групи - це те типове, що характерне усім індивідам, що складають дану групу, але не серед рис, притаманних кожній особистості. [8, с. 132]

Тривалий час у вітчизняній соціальній психології домінував класовий підхід, де визначальними позиціями були класові потреби і інтереси, традиції класів та ін. Не відкидаючи повністю теоретичні розробки цього періоду, все ж слід констатувати, що класовий підхід до оцінки соціальних явищ не витримав перевірки часом та історією і тому не може претендувати на безперечну істинність та доказовість. Більш важливою, на думку дослідників, сьогодні є проблема психологічних особливостей етнічних груп.

Під кутом зору соціальної психології можна намітити три основні лінії дослідження психології класів:

) психологічні особливості різних конкретних класів (робітників, селян, буржуазії і т.д.);

) характеристика класової психології різних класів однієї епохи;

) співвідношення класової психології і психології окремих членів класу.

До елементів класової психології відносяться: класові потреби, класові інтереси, соціальні почуття (тобто, певні характеристики емоційних станів, притаманних групі), звички, звичаї, традиції класу. [8, с. 132]

Останнім часом у широкому науковому обігу з'явилися поняття «національний характер», «національна самосвідомість», «менталітет нації». Всі вони, по суті, еквівалентні такому поняттю як «психічний склад нації». В рамках саме цього наукового підходу пропонується проаналізувати проблему психології великих етнічних груп, тут розрізняють два напрями:

а) найбільш стійкі ознаки - психічний склад (національний, або етнічний характер, темперамент, а також традиції та звичаї);

б) емоційну сферу (національні, або етнічні почуття).

Етноцентризм - психологічне явище, що означає схильність сприймати всі життєві явища з позиції своєї етнічної групи, що розглядаються як еталон, тобто при її постійній перевазі. [8, с. 132]

Основною сферою проявів національного характеру є різного роду діяльність. Тому в проведенні досліджень з даної тематики слід пам'ятати, що не може бути народів «добрих» чи «менш добрих» чи з якимись іншими надзвичайними специфічно вираженими рисами. Такий підхід був би помилковим і поверховим, адже кожна національна група в своєму середовищі має безліч різноманітних представників. Не можна абсолютизувати також типові риси національного характеру, тому що тут відбувається взаємозв'язок і взаємозалежність не тільки національних, але й соціальних факторів. Саме тому в спеціальному документі ЮНЕСКО з цього приводу зазначено: «при рівних культурних можливостях для реалізації своїх потенцій середні досягнення членів кожної етнічної групи приблизно однакові». Цим самим знімається проблема якихось «чистих етнічних груп» і закривається дорога проявом агресивного націоналізму та шовінізму. [3, с. 98]

Аналіз психологічних характеристик великих соціальних груп приводить до постановки принципово важливого для соціальної психології питання: яким чином елементи загальної психології «взаємодіють» з психікою кожної окремої людини, яка входить в таку групу? Дослідження того, як соціальний досвід групи, відображений в елементах її психології, «доводиться» до індивіда, не може бути виконано без участі малої групи. В рамках соціального класу, нації, професіональної групи люди об'єднуються в найрізноманітніші малі групи, створені по найрізноманітнішим причинам. Наступний логічний крок в проблемі взаємодії особистості і середовища - це аналіз психологічної сторони малих груп.

 

Малі соціальні групи

 

а) Проблеми малої групи в соціальній психології

Проблема малої групи є найбільш традиційною і добре розробленою проблемою соціально-психологічних досліджень. Функціональну одиницю у системі суспільного поділу праці. Г. Андрєєва визначає як малу групу, як утворення, в якому суспільні відносини виступають як безпосередні особисті контакти. Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, по суті негайно слід за тим, як почала обговорюватися проблем взаємовідносин суспільства і особистості, Інтуїтивно кожним дослідником, який приступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первинне середовище в якому особистість робить свої перші кроки і продовжують долі свій шляхрозвитку. [9, с. 187]

Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина зв'язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і не опосередкованоданий соціальному психологу як предмет аналізу.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним; зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед подібно тому як це питання обговорюється стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати як «малі». Іншими словами - необхідно відповісти на питання про те, що таке мала соціальна група і які її параметри належать дослідженню в соціальній психології?

Мала група - малочисельназа складом група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами.

В науці визначено «нижню» та «верхню» межу малої групи.

Найменшою малою групою є група з двох людей - так звана «діада». В ній можливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, які відбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії. Щодо «верхньої» межі малої групи, то тут загальноприйнято вважати число 7±2. Саме це число було «відкрите» американським психологом Н. Міллеромпри дослідженнях об'єму оперативної пам'яті. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи (наприклад, найбільш поширений у світі чисельний склад сім'ї - від 5 - до 10 чоловік). А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, а потреби спільної групової діяльності. [8, с. 132]

Важливим показником виконання групою певної діяльності виступає ефективність. Дослідження ефективності індивідуальної та групової діяльності виявило феномен соціальної фацилітації. Його сутність полягає в тому, що виконання певної діяльності людиною у присутності інших людей підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В окремих випадках простежується зворотній ефект (погіршення результатів діяльності) - це називається соціальною інгібіцією.

На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи.

Експериментально зафіксоване зниження середньої продуктивності праці людини через кількісне збільшення членів групи.

У процесі виконання фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10%. Наступний фактор, від якого залежить успішність функціонування групи - система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групидо інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чотири типи комунікативних структур і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комунікативної структури, тим швидше виникає потреба в розподілі обов'язків лиж її учасниками. Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лідерства та керівництва малою групою. Якщо попередньо описані феномени більше торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції організації, які засоби управління групою. Дослідження феномена лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих груп. Насамперед розмежуємо зміст понять «лідер» та «керівник» Б. Паригін вказує на якісні відмінності, що існують між цими поняттями. Феномен лідерства пов'язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформальний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функцією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних відносин. Крім того, лідерство - це феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функціонує переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контрольованою діяльністю цілої системи соціальної організації її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках.

Лідерство - це суто психологічна характеристика поведінки певних членів групи.

Керівництво - більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї проблеми має спочатку спрямуватися на виявлення загальних механізмів лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізмув межах конкретної діяльності керівника. [9, с. 187-188]

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

1)  первинні групи (сім'я, друзі, сусіди (групи) і т.д. - контактні) і вторинні (характеризуються відсутністю безпосередніх контактів, а для спілкування використовуються посередники, наприклад, зв'язок);

2)  формальні (в них чітко задані позиції всіх членів за груповими нормами) і неформальні (відсутність структури влади, стихійність виникнення - група друзів, гра на пляжі у волейбол і т.п.);

)    групи членства і референтні групи (групи, в яких індивіди не зараховані реально, але норми вони приймають). Референтні групи виконують дві функції: порівнювальну і нормативну (для порівняння індивідом своєї поведінки з нею чи для нормативної оцінки його). Динамічні процеси малої групи: процес створення малої групи, процес лідерства і прийняття групових рішень, створення колективу. Статичні явища - визначення кордонів, складу, композиції групи. [8, с. 132-133]

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником - психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім'я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованістьконтактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні «посередники», наприклад засоби зв'язку.

Друге з історично запропонованих поділів малихгруп - це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом - дослідником Б. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнськихекспериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й «неформальні групи» які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура « влади », система взаємовідносин по вертикалі і т. ін.Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Третя класифікація - групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом,якому належать відкриття самого феномена «референтної групи». В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами. Ще більш чітка відмінність цих груп від реальнихгруп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов'язане з «системою звіту», котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень - в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не «включений» (якихось сумнівних елементів «з вулиці»). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства загубила свою привабливість для індивіда, він співвідносить свою поведінку з «другою» групою.

Звичайно, це ще не відповідь на питання: чому саме «ця» група має для нього таке велике значення, а «та» група його загубила? Очевидна, потрібно провести спеціальне дослідження для відповіді на це питання, а в цілому вся проблематика референтних груп ще чекає свого подальшого розвитку.

Основні спрямування досліджень малих груп. Розрізняють три основних спрямування досліджень. Соціометричне пов'язане з ім'ям Дж. Морено, з допомогою його концепції у суспільстві можна вирізнити дві структури стосунків:

) макроструктуру (означає «просторові» розміщення індивідів у різних формах їх життєдіяльності);

) мікроструктуру - структура психологічних стосунків індивіда з оточуючими людьми).

Всі конфлікти (за Морено) зумовлені неспівпадання мікроструктури і макроструктури. Цій меті і служить соціометрична методика, що вивчає симпатії і антипатії людей з тим, щоб дізнатися, які ще переміщення треба зробити, щоб досягнути оптимальної структури.

Соціологічне спрямування пов'язано з ім'ям Е. Мито, який в 1928-1936 рр. проводив на підприємствах «Вестерн електрик» в м. Хоторні (США) свої досліди. У результаті досліджень Мито зробив висновок не тільки про наявність поряд з формальною ще й неформальну структуру в групах, але й про знання останньої, а саме, про можливість використовувати її як фактор впливу на трудовий колектив в інтересах підприємства. Пізніше на основі цього виникає доктрина людських стосунків.

Школа «групової динаміки» - особливий вид лабораторного дослідження, що вивчає групові процеси пов'язана з ім'ям американського психолога К. Левіна, який створив свою теорію поля».

Її ідея полягає в тому, що закони соціальної поведінки слід шукати через пізнання психологічних і соціальних сил, що детермінують його. Головним методом було створення лабораторних груп з поданими характеристиками їх вивчення. При цьому вивчалась природа груп, умови їх формування, функціонування, групові норми, лідерство і т.д.

Головним недоліком цих трьох спрямувань є ігнорування принципу реалізації в малій групі певних суспільних стосунків. [8, с. 133-134]

б) Динамічні процеси в малих соціальних групах

Вивчення тих процесів, які відбуваються в житті групи є головним завданням соціально-психологічного аналізу. Насамперед, це процес утворення малих груп, процеси лідерства та прийняття групових рішень, ефективності групової діяльності. Іншими словами, це питання про те, коли і як сформована за зовнішніми ознаками група набуває чітко визначених психологічних характеристик.

Важливим аспектом проблеми формування малої групи є феномен конформізму (пристосування). Конформна поведінка означає психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або неприйняття ним певного стандарту, думки, міру підпорядкування Індивіда груповому тиску,

В будь-якій ситуації кожному члену групи доводиться часто приймати рішення під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням. Підпорядкування груповим нормам виступає у відкритій формі (примусово) або закритій формі, тобто завуальовано (вплив традицій).

Конформність може виявлятися у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприймання готових оцінок, суджень, правил поведінки. Конформність слід відрізняти від позицій індивідуалізму (відкрита демонстрація власних переконань без урахування групових норм) та негативізму (протиставлення груповим нормам при одночасній нездатності сформувати свої власні погляди).

Іншою стороною проблеми формування малої групи є проблема групової згуртованості. Насамперед, такі характерні процеси, як формування особливо типу зв'язків у групі, які дозволяють соціальну структуру перетворити в психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, який живе за власними законами. Згуртованість групи означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної групової мети. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню спільності, формуванню в ній сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов.

Залежно від того, які фактори єднають групу, можна виділити моральну-етичну згуртованість (зумовлену спільністю мети, переконань, духовних ціннісних орієнтацій членів групи); ділову згуртованість (яка ґрунтується на прагненні членів групи продовжувати спільну діяльність, керуючись певним принципом розподілу ролей); між особову згуртованість (опосередковану взаємною симпатією, почуттям дружби, товариськості).

Характеризуючи динамічні процеси в малій групі, не можна обійти питань її організації і управління. Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології. Хоча за походженням та соціальним статусом лідер і керівник суттєво відрізняються, все ж вони покликані разом стимулювати групу, спрямовувати її на вирішення певних завдань.

Лідерство в сучасному розумінні цієї проблеми є чисто психологічною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору, розподілу ролей управління та підпорядкування. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер не може існувати поодинці, він завжди існує як елемент групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Тому особливий інтерес викликає питання про природу лідерства, першопричини його походження. В сучасній науці існують три підходи до виявлення суті цієї проблеми, розроблені американською школою соціальної психології.

«Теорія рис» (або «харизматична теорія») - концентрує увагу на природних якостях лідера. Згідно цієї теорії, лідером може бути людина, яка володіє певним чином визначеною системою необхідних рис чи характеристик, наприклад, ініціативністю, діловитістю, комунікативністю, впевненістю, ентузіазмом, популярністю, красномовністю і т.д. Хибними сторонами цієї теорії слід вважати відсутність обґрунтованих критеріїв оцінки найважливіших рис лідерства, наприклад, що ж важливіше - професіоналізм чи красномовність? Чітких і однозначних відповідей дана теорія не дає.

«Ситуаційна теорія лідерства» - прагне утвердити думку про те, що в основному лідерство - це продукт конкретної ситуації. На певних етапах розвитку групи, як правило, в екстремальних ситуаціях виникає гостра необхідність, актуальність авторитету чи соціального статусу окремих членів, коли на хвилі популярних ідей і промов з'являються так потрібні саме в цей час люди, здатні повести за собою інших. Прибічники даної теорії упевнено доводять, що лідерство рідко коли буває випадковим, це ~ закономірний процес, пов'язаний з особистісними характеристиками індивіда, значимістю ролі, яку він відіграє в групі і що найголовніше - свідомим прагненням бути в центрі, на вістрі розв'язання гострих проблем життєвості і життєдіяльності групи. [9, с. 261]

Як це часто буває в історії науки, два таких крайніх підходи породили третій, компромісний, який увійшов у соціальну психологію під назвою «синтетичної теорії лідерства». Згідно з цією теорією лідерство розглядається як процес організації міжособистісних відносин в групі, а лідер - як суб'єкт управління цим процесом. Прийнятність даної позиції пояснюється тим, що відмінність лідера від інших членів групи проявляється тут не при наявності у нього особливих рис, а в результаті більш високого рівня впливу.

За стилем лідерство можна класифікувати за кількома напрямками, але загальноприйнятою вважається практика визначення лідерства за змістом рішень, які пропонує лідер групи та за технікою їх виконання. Авторитарний, демократичний та ліберальний стилі лідерства - найбільш характерні для малої групи.

Однак цим класифікація лідерства не обмежується. Визначені, для прикладу, які типи лідерів: лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-ерудит, лідер-генератор емоційного настрою, лідер-професіонал та ін. Всі ці характеристики важливі на певному етапі діяльності як лідера, так і керівника, а саме в процесі прийняття групових рішень. Цьому явищу передує відкрите спілкування, рольова гра, групова дискусія, які можуть супроводжуватися та підсилюватися «мозковими атаками», соціальним збудженням і навіть навіюванням.

Тривалий час у вітчизняній соціальній психології в контексті аналізу малої групи провідне місце займала теорія колективу. Колектив трактувався як вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи; недвозначно форму твердження, що колектив - це специфічне утворення суспільства. Існували відповідні наукові напрямки, де досліджувались колективи в рамках соціально-позитивної чи суспільно-корисної діяльності. Соціально-психологічна теорія колективу А, Макаренка, концепції запропоновані А, Петровським мають певну значимість у практичному відношенні.

психологічний клімат колектив студент