Шляхи формування та реалізація інвестиційного проекту в організації

 

Розподіл та споживання інвестиційних ресурсів з метою отримання додаткового доходу або соціального ефекту – це і є інвестиційний процес. Безперервна робота інвестиційного процесу являється базовою умовою для забезпечення розширеного його відтворення.

Об’єкт інвестування має набір інвестиційних можливостей, реалізація яких дозволить вирішити поставлені стратегічні завдання, таким чином і виникає необхідність у здійсненні інвестицій. Для сучасних організації існує потенційний набір інвестиційних можливостей, які стікаються за своєю суттю з виробленими цілями і стратегією компанії [4, с. 73].

Здатність підприємства реалізувати сукупність інвестиційних можливостей стосовно генерування додаткових потоків капіталу завдяки мобілізації наявних ресурсів з метою підвищення вартості об’єкту інвестування представляє собою інвестиційний проект.

Створення додаткових інвестиційних можливостей, які можуть реалізовуватись підприємством завдяки мобілізації внутрішніх або залучення зовнішніх ресурсів полягає у формуванні інвестиційного проекту.

Для створення ідеальних економічних умов інвестиційні можливості мають реалізовуватись швидко[7,c.56]. Ідеальні економічні умови ми розуміємо, як наявність у господарюючого суб’єкту необмежених інвестиційних ресурсів, персоналу належної кваліфікації та слушного зовнішнього середовища. У таких умовах збільшення вартості компанії проходить планомірно відповідно до планомірних дій керівництва, а накопичення інвестиційних можливостей у вигляді інвестиційного проекту є точніше фальшивим явищем.

У реальних економічних умовах інвестиційні можливості мають властивість накопичуватись, згодом утворюючи інвестиційний проект. Формування інвестиційного проекту відбувається під впливом двох груп факторів - позитивних та негативних.

Розглянемо структуру факторів, які впливають на формування інвестиційного проекту підприємства.

Внутрішні фактори (так звані позитивні): кваліфікований менеджмент; панівний рівень рентабельності продаж; продукт, що виробляється, перевершує існуючі аналоги; робота компанії є прозорою та відповідає шаблонам розвинених країн; високий рівень оборотності капіталу.

Внутрішні (навпаки негативні): низька кваліфікація персоналу; технологія, що використовується, поступається існуючим аналогом; жахлива маркетингова політика; нестача оборотних коштів.  

Зовнішні (позитивні), перший фактор це, коли держава сприяє залученню інвестицій, другий – темпи зростання ринку високі, а рівень конкуренції прийнятний.

Зовніщні (негативні): державна політика не сприяє залученню інвестицій; темпи росту ринку низькі та спостерігається жорстка конкуренція.

Позитивні (сприятливі) фактори - ті, що роблять можливим збільшення капіталізації компанії у результаті інвестування. Це може бути висока рентабельність продаж, гарний стан виробничих фондів, достатньо висока  кваліфікація персоналу, а також державне сприяння інвестиціям[4,c.90].

Негативні фактори - ті, що унеможливлюють миттєву реалізацію інвестиційного проекту та досягнення бажаного результату. Це, наприклад, брак фінансових та управлінських ресурсів на підприємстві, несприятлива кон’юнктура ринку, недосконала законодавча база та державна політика.

Згідно з джерелами формування, інвестиційний проект поділяється на внутрішній та зовнішній. Зовнішній реалізується під впливом розвитку ринку безвідносно до дій менеджменту компанії - на ринку, що зростає, вартість підприємств може збільшуватись під впливом зовнішньої кон’юнктури (підвищеного попиту, зайвої грошової маси, спекулятивних інвестицій).

Зрозуміло, що у реальних економічних умовах у повній мірі представлені фактори обох груп. Тому формування інвестиційного проекту є закономірним явищем. Питання лише в тому, яка з груп переважає. У відповідності до їх співвідношення потенційні інвестори приймають рішення щодо доцільності інвестування, а підприємство обирає інвестиційну стратегію.

Показником для попередньої оцінки накопиченого інвестиційного проекту являється середня рентабельність інвестицій (РІ) в країні чи в розглядаємій галузі. Так, норма рентабельності інвестицій для західноєвропейських країн складає до 20 %. Для економіки України та деяких інших східноєвропейських країн характерна рентабельність інвестицій сягає рівня від 35-40 %. Ми можемо пояснювати це наявністю вкрай надлишкового інвестиційного проекту, який утворюється внаслідок відтермінування інвестицій у часі.

Розглянемо різні можливі варіанти формування інвестиційного проекту:

а) На перший план поставимо  внутрішні фактори, вони негативні, а зовнішні фактори є сприятливими. У даному випадку реалізація інвестиційного проекту можлива шляхом оптимізації діяльності підприємства незалежно від зовнішнього середовища. Дана наглядна  ситуація зазвичай притаманна для економік країн ЄС, де завжди існує сприятливий інвестиційний клімат. При цьому інвестиційний проект досить помірний (РІ - до 20%), інвестиційні можливості можуть бути реалізовані досить швидко, зважаючи на розвиненість ринку капіталу.

б) Пеобладають зовнішні негативні фактори, а внутрішні є більш сприятливими. Тоді інвестиційний проект та його реалізація полягає у покращенні внутрішнього інвестиційного клімату. В даному випадку лише стратегічний інвестор може впливати на зовнішні чинники. Тому інвестиції загалом мають ризикований характер. Інвестиційний проект може сягти значного розміру, якщо несприятливі зовнішні фактори зберігатимуться протягом тривалого періоду (РІ - до 60%). Тут очевидні переваги мають інвестори, що пристосувались до таких умов господарювання та мають режим найбільшого сприяння від державних органів[7,c.23].

в) Негативні внутрішні фактори співпадають із несприятливими зовнішніми. Rапіталовкладення вкрай ризиковані, коли інвестиційний проект може досягати великих розмірів (рентабельність інвестицій - до 200%). Тому, зазвичай, контрагенти утримуються від інвестування.

Внутрішній інвестиційний проект реалізується у процесі цілеспрямованої діяльності менеджменту підприємства стосовно реалізації вже існуючих інвестиційних можливостей. В умовах сьогодення зовнішній інвестиційний проект має від’ємний характер у недальновидній перспективі, так як прогнози щодо поновлення всесвітньої економіки є несприятливими. Тому на перший план стає саме внутрішній інвестиційний проект підприємств.

Отже завданням інвестора є розшукування та виконання інвестиційного проекту економічних суб’єктів, тобто спрямованість ресурсів туди, де накопичених інвестиційних резервів більше[5,c.78].

2. Існують перешкоди неекономічного характеру: ембарго, заборона на інвестування у певний стратегічний сектор економіки.

2. Контрагенти не усвідомлюють необхідність залучення інвестицій. Причиною цього може бути низький рівень кваліфікації керівництва, розвинутий тіньовий сектор економіки. Така ситуація спостерігається на багатьох підприємствах державного сектору, де керівництво не має стимулів до реалізації інвестиційних можливостей та не схильне до ризику.

4. Норма рентабельності інвестицій є неприйнятно малою.

5.Ризик інвестування є занадто високим, якщо порівняти з іншими варіантами.

Отже, формування інвестиційного проекту відбувається за рахунок поступового свідомого чи несвідомого накопичення інвестиційних можливостей, що не можуть бути реалізовані підприємством миттєво. При цьому в економіці взагалі інвестиційних можливостей завжди більше, ніж наявних інвестиційних ресурсів.

Надмірне накопичення інвестиційного проекту спочатку призводить до підвищення можливої доходності інвестицій. Однак згодом накопичення нереалізованих своєчасно інвестиційних можливостей негативно впливає на підприємство. Тобто існує певна межа, за якою інвестиційний проект починає зменшуватись, а згодом - прагнути до нуля.

Тому вирішальне значення має вибір часу для інвестування, коли сприятливі зовнішні фактори створюють умови для реалізації накопичених внутрішніх можливостей.

 

РОЗДІЛ 2