Політика і релігія

Зростання впливу реліг.чинника на пол..життя держав і людс.цивілізації => з'ясув. закономірностей взаємовпливу і віднайдення способів урегулювання можливих конфліктів між пол.. і реліг.чинниками - найважливіше завдання пол.. науки. Взаємовплив політики і релігії відбувається на 2х осн. рівнях:

1) структурному (структура політики: пол..свідомість, пол..дія-сть, пол..орг-ції та пол..відносини. Структура релігії: реліг.свідомість, реліг.дія-сть, реліг.орг-ції та реліг.відносини. Найтісніша взаємодія існує між першими 3-ма складовими обох систем:

•         Реліг.свідомість. Має теорет. (концептуальний) та буден. (побутовий) рівні. Найб.вплив на формування та розвиток політики має теорет. рівень релігії.

•         Реліг.дія-сть індивідів. Віруюча людина у своїй позакультовій реліг.дія-сті на теорет. (вироблення, систематизація та інтерпретація ідей, пов'яз. з релігією) та практик. (пропаганда реліг.поглядів, місіонерська робота) рівнях може впливати на пол..життя сус-ва виконанням пол..замовлень влади або її критики, вдаючись до реліг.доктрин.

•         Реліг.орг-ції. Найтісніше взаємодіють з пол..життям сус-ва, є інституалізованою ф-мою релігі.культових сис-м)

2) функціональному (Світоглядна функція: визначає мету життя та життєві ідеали віруючих. Сформовані за доп. релігії світорозуміння, світовідчуття, світоспоглядання, світоставлення можуть спонукати віруючу людину до конфлікту з носіями чи Sми політики (державою, партією, рухом, особою), якщо їх принципи, конкретні дії суперечать поглядам, оцінкам і нормам реліг. індивіда чи інституції. Функції релігії: компенсаторна, комунікативна, регулятивна, інтегративна, культуротранслююча, легітимуюча.

Реалізуючи свої ф-ції, релігія виконує значну роль у розвитку й функціонуванні пол..структури сус-ва.

Зв'язок релігії та політики зумовлений і цілеспрямованими діями церковних інституцій, першоієрархів та ієрархів реліг.течій щодо максим. представництва своїх прихильників у пол..інституціях з метою лобіювання власних інтересів.

Свобода совісті — право, яке гарантує недоторканність совісті людини щодо її ставлення до релігії. Принцип свободи совісті кожного громадянина країни сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати ніякої закріплений у Конституції України.

Склалося кілька моделей держ.-церк.відносин, які часто взаємно переплітаються: теократія; цезаропапизм; законодавча підтримка, що забезп. привілейов. стан церкви; відокремлення церкви від держави; проміжний стан між моделлю держ. церкви і моделлю повного відокремлення, відокремлення церкви і держави.

69. Концепція громадянської культури Г.Алмонда і С.Верби.

У праці «Громадянська культура» Алмонд і Верба намагалися визначити пол. культуру, властиву стабільній суч. демократії. «Пол. культура» - сук-сть сталих пол. уявлень, переконань, почуттів та оцінок (але не включають у це поняття пол. діяльність).

Пол. культура обмежується сферою свідомості та є сук-тю психічних станів індивіда, які виявляються на 3 рівнях: когнітивному (знання про пол. сис-му, її роль), афективному (емоції та почуття щодо пол. сис-ми) та оціночному (судження та переконання).

Виокремлюючи 3 "ідеал. типи" пол.. культури, вони переконані, що громад. культура є зміш. типом пол. культури:

1. Паройкіальний (грец. «навколо дому») тип (традиц., патріархальний). Хар-ся: 1) відсутністю інтересу сус-ва до пол. сис-ми та знань про неї; 2) аполітичністю; 3) переважає територ. та соц.-культ. ідентифікація. (афр. племена і автономні місцеві общини).

2. Підданський відрізняється позит. орієнтацією громадян на пол. сис-му, але і пасив. пол. поведінкою. Риси: 1) споживацько-патерналістське ставлення до пол. сис-ми (очікують благ, бояться покарання); 2) індивіди не розглядають себе в якості пол. акторів.

3. Активістський («культура участі») відрізняється актив. участю індивідів у пол. житті, що узгоджується з високою освіченістю громадян та їх переконаністю у здатності вплинути на процес прийняття пол. рішень.

У суч. світі громадян навіть демокр. країн можна назвати добре поінформованими, включеними у політику, активними (сучасна людина живе в епоху «бліп-культури», керуючись не ідеями, а уривками новин, оголошеннями, командами). Порівнюючи країни США, ВБ, ФРН, Мексику та Італію, доходять висновку, що носіями громад. культури є лише мешканці ВБ та США. Це означає, що актив. громадянин зберігає свої трад., непол.і зв'язки. Пол. діяльність являє собою лише частину інтересів громадянина(не дуже важливу). Збереження інших орієнтацій обмежує ступінь його включеності в пол. діяльність.

Т. ч., громад. культура у своїй основі партисипаторна пол. культура, яка інтегрувала певні елементи патріарх.та підданської типів культур. І є породженням ГС: передбачає, що Sти політики у своїй дія-сті виходять з інтересів усього сус-ва.