2020-07-12
60
Вегетативні дисфункції (ВД) – це захворювання організму, що характеризуються симптомокомплексом розладів психоемоційної, сенсомоторної і вегетативної активності, пов'язані з надсегментарними й сегментарними порушеннями вегетативної регуляції діяльності різних органів і систем.
У цей час це одна з найбільш частих патологій дитячого віку, що зустрічається у загальній популяції у 20% дитячого населення.
У кожної дитини є фактори, що здатні відігравати роль причинних та провокуючих:
Етіологічні фактори:
- Спадкові (особливості ВНС, порушення чутливості рецепторів та ін.).
- Несприятливий перебіг вагітності й пологів.
- Ушкодження ЦНС (інфекції, пухлини травми та ін.).
- Психоемоційна напруга, неврози.
- Гормональний дисбаланс.
- Гострі та хронічні інфекційні захворювання, соматичні захворювання, хронічні вогнища інфекції.
Провокуючі фактори:
· Гіподинамія.
· Надмірні фізичні навантаження.
· Оперативні втручання та наркоз.
· Метеорелогічні умови.
· Алергія.
· Остеохондроз.
· Синдром а. Vertebralis - це ішемія в басейні хребетних артерій, що кровопостачають стовбур мозку, гіпоталамус, потиличні частки, внаслідок різних ушкоджень шийного відділу хребта.
В залежності від етіології, розрізняють:
- ювенільну ВД, зумовлену гормональним дисбалансом у
пре- і пубертатному періоді дитинства;
- Стрес-емоційну ВД, пов'язану із психоемоційною напругою, гострим і хронічним стресом;
- Інтоксикаційну ВД, зумовлену впливом вогнищ хронічної інфекції, соматичних та інфекційних захворювань на вегетативні структури, що регулюють серцеву діяльність;
- перинатально-зумовлену, викликану несприятливим плином вагітності й пологів;
- ідіопатичну ВД.
Патогенез вегетативних порушень пов'язаний з дисфункцією в інтегративних системах мозку, що здійснюють взаємодію багатьох функціональних систем організму.
Перераховані вище етіологічні фактори призводять до ушкоджень вегетативної нервової системи на органному, клітинному, мембранному, внутрішньоклітинному рівнях, що й становить морфологічний субстрат вегетативної дисфункції та психологічних відхилень, які призводять до порушень: обміну речовин, гомеостазу, гемо- та імуногенезу, інервації внутрішніх органів та судин, медіаторної та гормональної ланок регуляції біологічно активними речовинами; до гіпо- та гіперчутливості периферичних та центральних рецепторів.
Згідно із провідними механізмами патогенезу, вегетативна дисфункція - це самостійне захворювання, що має поліетіологічну природу та поєднує три провідних синдроми (психовегетативний, вегетосудиннотрофічний та синдром прогресуючої вегетативної недостатності), та клінічно включає патологію серця, судинної циркуляції, неврологічні і трофічні порушення та розлади адаптації.
Залежно від клінічних особливостей і провідних патогенетичних механізмів вегетативні дисфункції у дітей підрозділяють на 4 групи, розрізняючи фазу клінічних проявів і фазу ремісії.
Класифікація вегетативних дисфункцій у дітей.
1. Нейроциркуляторна дисфункція (НЦД).
2. Вегетативно-судинна дисфункція (ВСД).
3. Вегетативно-вісцеральна дисфункція (ВВД).
4. Пароксизмальна вегетативна недостатність (ПВН).
Нейроциркуляторна дисфункція – це клиніко-патогенетична форма вегетативної патології, що зумовлена спадковою неповноцінністю апарату, що регулює судинний тонус церебральних судин.
При нейроциркуляторній дисфункції спостерігається порушення тонусу мозкових судин. Переважає гіпертонічний тип реоенцефалограми з ознаками порушення венозного відтоку. У цих хворих судини головного мозку більш чутливі до психоемоційного стресу.
