Симпатико-адреналового та вагоінсулярного кризів у дітей

       Симпатико-адреналовий криз починається раптово, супроводжується підвищенням артеріального тиску, різкою тахікардією, аж до пароксизмальної, гіпертермією, похолоданням кінцівок, ознобом, неприємними відчуттями або болем в області серця, почуттям страху та тривогою, розширенням зіниць, поліурією.

       Вагоінсулярний криз починається із передвісників у вигляді млявості, розбитості, тривожного настрою. При вагоінсулярному кризі спостерігаються напади бронхіальної астми або ядухи, рясної пітливості, гіпертермії, болю в животі з нудотою та блювотою. Можлива спазма гортані. Мігренеподібний головний біль. Зниження артеріального тиску, аж до непритомностей, брадикардія, алергійна висипка та набряк Квінке.

       Змішані кризи характеризуються ознаками як симпато-адреналових, так і вагоінсулярних кризів. Іноді спостерігається змінюваність клінічних симптомів.

       Основні критерії діагностики пароксизмальной вегетативної недостатності:

1. Пароксизмальність.
2. Полісистемні вегетативні симптоми.
3. Емоційно-афективні розлади від «відчуття дискомфорту» до «паніки».

Дотепер у діагностиці вегетативної дисфункції провідне місце займає клінічний аналіз, незважаючи на важливе значення інструментальних методів. В клінічному перебігу у дітей, як і у дорослих, відзначаються перманентний та пароксизмальний типи вегетативної дисфункції. Але на відміну від дорослих, панічні розлади у дітей мають свою специфіку, що залежить від віку дитини. Відзначається перевага в структурі приступу вегетативно-соматичних проявів над властиво панічними, емоційними переживаннями у молодших дітей. У старших вікових групах зменшується вагальна спрямованість реакцій. Зростає симпатичний компонент у пароксизмах, відбиваючи загальну інтенсифікацію гуморальної ланки регуляції.

       Представляється важливими для дитячого віку визначення та відображення в діагнозі загальної характеристики вегетативної нервової системи: за симпатичним, ваготонічним (парасимпатичним) або змішаним типом. Установлення цих характеристик дозволяє лікареві відразу вибрати генеральну лінію в діагностичному процесі, зв´язати різні клінічні ознаки, зорієнтуватися у виборі терапії. Важливо, крім клінічного огляду, велику увагу приділяти ретельному опитуванню батьків. Це дозволить виявити особливості особистості дитини та її поводження.

       При клінічному огляді дитини насамперед приділяють увагу стану шкірних покривів. Це важлива система організму, особливо в молодшому та пубертатному віці. При цьому можуть бути виражені судинні реакції шкіри та потових залоз, особливо це стосується дистальних відділів рук.

При ваготонії, загальній схильності до почервоніння шкірних покривів кисті рук цианотичні, вологі та холодні на дотик, відзначається мармуровість шкірних покривів, підвищена пітливість, є схильність до вугрової висипки (у пубертаті - частіше акне вульгаріс), нерідкі прояви нейродерміту, різні алергійні реакції (типу кропивниці, набряку Квінке). У цієї категорії дітей із ВД відзначається схильність до затримки рідини, минущі набряки.

При домінуванні симпатичного відділу ВНС шкірні покриви у дітей бліді, сухі, судинний малюнок невиражений. Шкіра на кистях рук суха, холодна, іноді відзначаються екзематозні прояви, сверблячка.

Велике значення у вегетології дитячого віку мають особливості конституції.

Діти із симпатикотонією частіше худі чим повні, хоча мають підвищений апетит. При наявності ваготонії діти схильні до повноти, лімфаденопатії, мають збільшені мигдалики та аденоїди. Як показують дані літератури, схильність до надлишкової маси тіла - генетично детермінована ознака, що у 90% випадків відзначається в одного з батьків.

Для діагностики вегетативних дисфункцій і диференціальної діагностики з органічними процесами головного мозку показане проведення електрокардіографії, реоенцефалографії, електроенцефалографії, кардіоінтервалографії, дослідження очного дна. 

ЛІКУВАННЯ

       Лікування дітей з вегетативними дисфункціями повинне проводитися комплексно, довгостроково, з урахуванням віку, форми та етапу захворювання. Використовують найменшу кількість лікарських препаратів і перевага повинна віддаватися немедикаментозним методам корекції у поєднанні із загальними режимними та психотерапевтичними заходами.