Самостійна робота № 15

ТЕМА: Вибір мовних одиниць у мовленні

Актуальність

Культура мовлення вимагає від мовця правильного, доречного вибору мовних одиниць, які б "пасували" до характеру комунікативної ситуації, відповідали всім її параметрам. Проте якщо у мовця обмежений запас лексики – фраземіки і він постійно повторює ті самі слова, вживає їх у невластивих контекстах і ситуаціях, якщо його мовлення одноманітне, то його не вважатимуть цікавим співрозмовником, висококультурною чи й просто освіченою людиною.

Мета:

Знати особливості вибору мовних одиниць у мовлені, особливості використання займенників під час спілкування, роль іменників називання осіб під час діалогів, значення кличного відмінку та вставних слів та словосполучень

Література

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К., 2006. – С. 60-95

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною підручника, на практичному занятті вміти розкрити особливості вибору мовних одиниць у мовленні. Давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

План

1. Вибір граматичних форм і конструкцій

2. Займенник у сфері етикетного спілкування

3. Іменники називання осіб і звернення до них

4. Кличний відмінок

5. Вставні слова, словосполучення і речення як засіб

Вибір граматичних форм і конструкцій

Лексикою і фраземікою у мовленні "керує" мовець: він може свідомо вживати одні слова і не вживати інших, може не користуватися стійкими зворотами тощо. Граматика ж "керує" мовцем. Стародавні римляни говорили, що граматиці підкоряються навіть імператори. У граматиці вибір значно вужчий, ніж у лексиці, і мовець, уживши слово в тій чи іншій формі, мусить припасовувати до неї всі інші слова.

Людська пам'ять здатна утримувати низку або сукупність у середньому із 7 одиниць. Люди з доброю пам'яттю запам'ятовують на дві одиниці більше, зі слабкою – на дві менше. Ця закономірність виявляється і в мові: максимальна довжина слів у мовах світу становить 9 складів, а максимальна "глибина" – 9 морфем (коренів, префіксів, суфіксів тощо). Ця закономірність мала б означати, що в тексті у висловленні має бути не більше 7 слів, якщо адресант хоче, щоб співрозмовник (а тим паче – аудиторія) його добре розумів, легко "зчитував" фрази за участю оперативної пам'яті і надійно "відкладав" їх зміст у довготривалу пам'ять. Однак таке уявлення про оптимальну довжину висловлень було б надто спрощеним. По-перше, в основі висловлення лежить значуща позиційна схема (речення), в якій одні слова "підтримуються" іншими. Тому легше запам'ятати висловлення з певних слів, ніж ці слова як низку одиниць. По-друге, у висловленнях поряд із словами вживаються різного типу сталі словосполучення (фраземи), які складаються з двох або більше слів, але виконують функцію одного члена речення. Нарешті, є відмінність між усним і писемним мовленням. Маючи писемний текст, адресат може повернутися до початку чи іншого фрагмента висловлення або ж перечитати все висловлення довільну кількість разів. Однак усе це не означає, що у писемному мовленні немає жодних обмежень щодо кількості слів у висловленні. Вчені рекомендують як оптимальну довжину висловлення 16 слів.

В усному мовленні висловлення мають бути коротшими – не більше 10 слів. Така довжина дозволяє вимовити два висловлення за один вдих. І, що важливіше, не ускладнює адресатові (аудиторії) сприйняття тексту.

З огляду на сказане, у мовленні, особливо усному, потрібно уникати надмірного ускладнення фраз різними зворотами, вставними конструкціями, цитатами, не обтяжувати висловлення причепленими ледь не до кожного слова підрядними реченнями. Це збиває з основної думки, ускладнює сприйняття, тримає адресата (аудиторію) в постійній напрузі і швидко втомлює його. Краще будувати текст із висловлень простішої структури, пам'ятаючи, однак, що у всьому є межа, що "крайнощі збігаються". Якщо мовець обмежуватиметься простими висловленнями з трьох-п'ятьох слів, до того ж починатиме кожне висловлення з підмета, то може справити враження людини з примітивним мовленням, а отже, і мисленням, або, ще гірше, спровокувати у адресата думку, що це його мають за примітива, позаяк розмовляють із ним у такий спосіб.

Важливо уникати одноманітності в побудові висловлень. Українській мові, з її багатою морфологією та вільним порядком слів, властива гнучкість синтаксису. У виборі граматичних форм є чимало інших аспектів. Наприклад, тим, хто виступає перед аудиторією і хоче володіти її увагою, рекомендують будувати висловлення у теперішньому часі й уникати пасивних форм дієслів.