Слова-індекси і слова-регулятиви

Слова-індекси (лат. index, від indico – "вказую") показують соціально-мовленнєвий статус мовця: його вік і стать (бабуся, дідусь, дівчина, хлопець, юнак), рід занять (стюардеса, лікар, водій), учений ступінь, звання (магістр, доктор, професор), ранг (капітан, полковник, адмірал), сан (архідиякон, митрополит, патріарх), титул (барон, граф, князь) тощо. Називаючи людей або звертаючись до них за титулами, званнями та іншими словами-індексами, треба бути добре поінформованим і дуже уважним щодо цього, аби щось не переплутати, не применшити гідності або, навпаки, не перестаратися в титулуванні. Люди не люблять, коли їх називають не так, як би вони самі себе назвали.

До найвищих урядових осіб українською мовою рекомендують звертатися так: Ваша Високодостойносте Пане Президенте!; Високодостойний Пане Прем'єр-Міністре!; Високодостойний Пане После! В Україні ж здебільшого використовують формули: Вельмишановний пане Президенте (Прем'єр-Міністре)!; Шановний пане міністре! тощо. Смішно виглядає, коли в державних документах до президента України звертаються на ім'я і по батькові: Шановний Леоніде Макаровичу (Леоніде Даниловичу; Вікторе Андрійовичу)! Так можна звертатися до людини як до приватної особи – з нагоди Нового року, дня народження тощо.

Слова-регулятиви (лат. regula – "правило, норма") – це іменники (іменникові словосполуки), які регулюють взаємини між спілкувальниками відповідно до мовленнєво-етикетних стандартів і норм, узвичаєних у певному суспільстві, його територіальній чи соціальній складовій. Ці слова "спеціалізуються" у вираженні етикетних взаємин, функція звертання у комунікативному їх використанні може переважати функцію називання (у ролі підмета, додатка). У сучасній українській мові це слова пан, добродій та їх жіночі відповідники, а також слова друг, товариш, брат, сестра (в неродинному значенні) тощо. Ці слова потрібні, зокрема, для звернення до незнайомих людей. Із набуттям самостійності України деякі слова-регулятиви, заборонені в радянський час, повернулися до вжитку, інші змінилися семантично й функціонально. Проте вживання цих слів ще остаточно не стабілізувалося.

Кличний відмінок

В українській мові іменники у функції називання й у функції звертання морфологічно розрізняються. Для другої існує спеціальна відмінкова форма — кличний відмінок. Але вона властива тільки іменникам чоловічого і жіночого роду в однині: чоловіче, Святославе, дівчино, Ірино. У середньому роді та множині кличний відмінок збігається за формою з називним.

У радянську добу кличну форму (її не вважали окремим відмінком) витісняли називним відмінком – для уподібнення до російської мови, в якій такого відмінка немає. Вживання кличного відмінка регулюється простими правилами:

1. ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Вставні слова, словосполучення і речення як засіб етикетної модуляції мовлення

В етикетному мовленні важлива роль належить вставним словам (словосполученням, реченням). Вони формально не пов'язані з членами речення і не розкривають його змісту, а слугують для підкреслення важливості того, про що йде мова, для оцінки вираженої в ньому думки, висловлення побіжних зауважень.

З етикетного погляду доцільно, щоб вставні слова і словосполучення стосувалися не тільки 1-ї особи (адресанта). Коли мовець постійно говорить: по-моєму; на мій погляд; на мою думку; як мені бачиться; як мені видається; я так думаю тощо, то це створює враження про нього як про егоцентричну (від лат. ego – "я" + центр) особу, що бачить лише себе. Так само небажано користуватися тільки словами і словосполученнями, які не вказують на особу: безперечно; звісно; розуміється; само собою зрозуміло; цілком певно, тому що ставлення до змісту мовлення, до предмета розмови в адресанта й адресата не завжди і не у всьому збігається. Коли адресант стверджує про щось: само собою зрозуміло, – то це аж ніяк не означає, що воно настільки ж зрозуміле для адресата або що ці вставні слова якось допоможуть йому це зрозуміти. Навпаки, вони можуть викликати негативну реакцію.

Високий рівень етикетності властивий вставним словам контактно-інтимізувального типу, за допомогою яких адресант звертається до адресата, "кооперується" з ним: знаєш (-єте); віриш (те); погодься (тесь); погодьмось; будьмо відверті; між нами (кажучи) тощо.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Контрольні запитання

1. Яка оптимальна довжина висловлень в усному й писемному мовленні? Як її порушення може впливати на сприйняття мовлення?

2. На підставі чого займенник називають найетикетнішою частиною мови?

3. Чому не рекомендують часто вживати займенник я? У яких жанрах мовлення доречно вживати ми "скромності"?

4. До кого варто звертатися на Ви?

5. Які функції виконують в етикетному спілкуванні слова-індекси і слова-регулятиви?

6. Чи є зручнішим для звернення до людини кличний відмінок порівняно з називним?

7. Які існують правила вживання кличного відмінка?

8. Які функції виконують вставні слова і словосполучення в етикетному мовленні?

9. Як Ви розумієте термін "контактно-інтимізувальні слова"?

Завдання № 2

Побудуйте міні-діалоги з використанням особових і присвійних займенників, виконуючи мовленнєві ролі людей, різних за віком, статтю, соціальним становищем.

Контроль знань: на практичному заняття № 6-7, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 16

ТЕМА: Фонетичні аспекти етикетного мовлення

Актуальність

Для сприйняття людини, оцінки її внутрішнього стану важливе значення має її манера говоріння, особливості голосу, на яких, за даними дослідників, ґрунтується від 60 до 90% адекватних суджень про мовця. У моно-, діа- і полілогічному усному мовленні важливими виражальними засобами є манера говоріння, інтонація, темп, наголошування. Вони впливають на сприйняття співрозмовником не лише тексту, а й самого мовця.

Мета:

Знати види усного мовлення, особливості артикуляції, наголошування слів, інтонування мовлення та компоненти інтонації мовлення; значення мовчання у спілкуванні

Література

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К., 2006. – С. 44-59

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною підручника, на практичному занятті вміти розкривати фонетичні аспекти етикетного мовлення. Давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

Види усного мовлення

У спілкуванні побутують три види усного мовлення: (дайте визначення)

Монолог – __________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Діалог – _____________________________________________________________________

Внутрішній діалог – _________________________________________________________

Полілог – ___________________________________________________________________

Артикулювання. Поясніть суть дикції для виразності мовлення?

Терміном артикуляція (лат. articulation – "розчленування") називають творення звуків органами мовленнєвого апарату. На відміну від звуків тварин, людське мовлення можна розчленувати, тобто виокремити кожен звук. Першорядна вимога до артикуляції – її чіткість, виразність. Якнайвиразніше треба артикулювати звуки, виступаючи перед аудиторією.

Для виразності є окремий термін – дикція (лат. dictio – "вимова"). Цим словом називають також манеру вимовляння звуків. Це як почерк, що у двох людей може бути однаково чітким, розбірливим, але відрізнятися манерою написання літер.

Недбала артикуляція, дефектна дикція, "ковтання" звуків, вимовляння їх "під ніс" тощо змушують співрозмовника (аудиторію) напружувати увагу, "заглядати в рот" мовцеві, щоб упізнати звуки за рухами артикуляційних органів. Для мовлення важливими є "пороги сприйняття" звуків.

ü Для мовлення важливими є «пороги сприйняття» звуків. Розкрийте їх значення.

Поріг розпізнавання звука визначається _________________________________________

_____________________________________________________________________________

Поріг чутності – ______________________________________________________________

____________________________________________________________________________

Для порівняння: шепіт – 40дБ, мовлення півголосом – 60дБ, голосне мовлення – 80дБ.

Поріг сприйняття – _________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

Пороги сприйняття у різних людей неоднакові. На це треба зважати і, відповідно, "керувати" артикуляцією: її виразність, як і розбірливість почерку, є однією з найперших вимог культури й етикетності мовлення.

Наголошування. Які функції виконує у слові наголос і чи залежить від наголошування етикетність спілкування?

В українській, як і в більшості мов світу, самостійні слова мають наголос. Якщо в слові є два або більше складів, то один із них фонетично виділяється – наголошується. У нашій мові наголошування – це вимовляння голосного звука, а з ним і складу з більшою силою голосу і зміною висоти тону. У російській мові, крім цих двох складників наголосу, є третій, до того ж найважливіший. Це тривалість голосного, його довгота. Тут наголошений голосний фокусує в собі всю фонетичну енергію слова, а на решту голосних залишається менше часу й енергії. Тому вони вимовляються коротше й слабкіше, ніж під наголосом, унаслідок чого змінюється їх звучання. Отож перенесення російського наголошування до українського мовлення спричиняє порушення артикуляції голосних, зокрема так званого акання. Крім того, змінюється ритмомелодика слова. Адже російському мовленню властива своєрідна пульсація, а українському – плавність і більша мелодійність.

Дуже важливою ознакою українського наголошування є місце наголосу. За цією ознакою слова часто розрізняються за значенням (кόлос – колόс, якось – якось) і значно частіше – за граматичною формою (кнúжки – книжкú, засипάти – засúпати, дізнаюсь – дізнάюсь). Наголос належить до найпомітніших прикмет мови. Чи не тому латинське слово з цим значенням (лат. accentus – "наголос") набуло й інших, ширших значень: акцент – "своєрідність вимовляння іншомовних звуків, зумовлене артикуляцією рідної мови" та "особливості вимови, властиві певній мові чи діалектові". Перенесення як властивостей самого наголосу, так і його місця з інших мов – явище негативне. На жаль, воно досить поширене в українському мовленні. А будь-яке немотивоване відхилення від літературної мови не сприяє авторитетові мовця.

Інтонування

Прикметою речення як найменшої комунікативної одиниці мови є інтонація (від лат. intono – "голосно вимовляю"). Інтонації як виражальному засобові належить дуже важлива роль. Наприклад, репліку Дякую! можна вимовити рвучко або стримано, м'яко або грубо, тепло або холодно, сором'язливо або безпардонно, відкрито або скрадливо. Якщо вона прозвучить іронічно, глузливо, єхидно, то така інтонація справить на адресата сильніше враження, ніж сам зміст слова дякую. Інтонація – явище фонетично складне. Кожен із її компонентів має своє функціональне призначення у вираженні змісту мовлення, емоційного стану мовця, досягненні комунікативної мети, отже, належить до сфери культури й етикетності мовлення.

ü Що представляють собою елементи інтонації:

а) мелодика – ________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

Мовлення не має бути мелодійно безбарвним, одноманітним. Особливо перед аудиторією потрібно уникати монотонності, бо це присипляє слухачів, послаблює увагу.

І в монологічному, і в діалогічному мовленні потрібно використовувати все розмаїття питальної, окличної, наказової, заперечувальної, перелічувальної, парентетичної (вставної), незавершеної та інших видів мелодики. Мелодійність, "співучість" – одна з привабливих прикмет української мови.

Варто знати, що низька тональність сприймається краще, ніж висока, вересклива, здатна викликати агресивність слухачів. Проте надто низький голос звучить монотонно і нудно. Над мелодикою свого мовлення мають працювати не тільки священики, артисти та радіо- і тележурналісти.

б) сила звучання – ____________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Сила звучання має перебувати під постійним контролем свідомості. Позитивні, а ще більше негативні емоції, збуджені змістом мовлення або якоюсь із складових комунікативної ситуації ("кому – чого – для чого"), "регулюють" силу голосу самі, без участі свідомості. Нерідко в розмові можна почути фрази: Ви на мене не кричіть!; Ти чого кричиш?, а у відповідь: Я не кричу; Я й не думав кричати! Здебільшого людина й справді не думала кричати – їй якось "само кричалося".

Не варто намагатися перекричати аудиторію, що часто роблять невправні оратори й недосвідчені педагоги. Збільшення сили голосу "механічно" провокує посилення голосу аудиторії і навіть співрозмовника, якщо він себе теж не контролює.

Треба, однак, пам'ятати, що не всі люди однаково добре чують. Часом співрозмовник удає, що розуміє, і не перепитує.

Оскільки сила голосу викликає різні асоціації (гучний голос пов'язується з агресивністю, некультурністю, тихий – з непевністю, сором'язливістю), то нею треба "грати", як і мелодикою та темпом, орієнтуючись на співрозмовника й уникаючи одноманітності. Тоді адресат не збільшуватиме відстань, а інший не прикладатиме долонь до вух, не вдивлятиметься напружено в уста, щоб зрозуміти за артикуляцією, що каже адресант.

в) темп – ____________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

У середньому за хвилину вимовляємо 125, а сприймати можемо до 400 слів.

Розрізняють темп:

Дуже швидке мовлення, за даними досліджень, майже у п'ять разів хутчіше за дуже повільне. Якщо, скажімо, флегматик вимовить одне слово (висловлення), то холерик за такий самий відрізок часу – п'ять рівновеликих слів (висловлень).

Темп мовлення необхідно тримати під контролем свідомості, бо, наприклад, емоційне збудження спонтанно прискорює швидкість вимовляння звуків, що може спричинити труднощі у сприйманні мовлення адресатом (аудиторією). Особливо треба стримувати темп свого мовлення особам із холеричним темпераментом, бо адресати бувають різні. Адресат-холерик без труднощів сприймає швидке мовлення адресанта-холерика, легко розшифровуючи його швидкомову, слова з "проковтнутими" звуками або й складами, алегроформи (іт. allegro – "веселий, жвавий") на зразок слова пшов! (пішов), яким відганяють собак, а часом і надокучливих хлопчаків тощо. Так само флегматик нормально сприймає "тягуче" мовлення іншого флегматика. Холерик же в такому разі буде виявляти мімікою, позами, жестами свою нетерплячість, подумки зо три рази доведе фразу до кінця, поки флегматик вимовить її один раз. Ще гірше, коли холерик намагатиметься сам, до того ж не один раз, завершити цю фразу. Така звичка, однак, властива, не тільки холерикам, і її треба рішуче позбуватися. Вона може завдати непоправної шкоди взаєминам, особливо, коли "підхоплювач" чужих слів робить це в присутності 3-ї особи (осіб).

Тримати темп під контролем треба також у виступах перед аудиторією, бо в ній завжди є люди з різним темпераментом, слухом та неоднаковим володінням мовою. Рекомендується сповільнювати темп також у приміщеннях із поганою акустикою.

Темп мовлення жінок швидший, ніж у чоловіків. За 30с жінка вимовляє в середньому 80 слів, а чоловік – тільки 50. Ця відмінність у мовленні часом стає причиною комунікативних конфліктів.

Існує обернено пропорційна залежність між швидкістю мовлення та його правильністю й точністю. Прислів'я скорий поспіх – людям посміх стосується й мовлення. Тому рекомендують вимовляти не більше 130 слів за хвилину. Це приблизно півсторінки тексту, надрукованого на машинці через два інтервали.

Украй небажано швидко розмовляти з особами, що добре не розуміють мови, з іноземцями. Темп мовлення з ними має бути в 1,5-2раза повільніший, ніж звичайно.

Темп залежить не лише від темпераменту адресанта та його орієнтації на адресата (аудиторію), а й від змісту мовлення. Так, важливіші слова (сполучення слів, висловлення) доцільно вимовляти повільніше. Неоднакового темпу вимагають різні стилі й жанри мовлення, різні складові комунікативної ситуації чому – для чого – коли – де. Було б грубим порушенням, наприклад, читати у швидкому темпі присягу або виголошувати промову на громадянській панахиді. З іншого боку, надто повільне коментування спортивних ігор дратує багатьох шанувальників спорту. Недоцільно без особливої на те потреби говорити в переривчастому темпі, "рубаючи" фразу на короткі відрізки тощо.

г) тембр – ____________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Є голоси з приємним тембром, є й такі, що не викликають симпатій: "плаксивий", "рипучий", "верескливий", "гугнявий" тощо. За особливостями тембру іноді намагаються встановити характер людини. Фахівці радять удосконалювати свій голос, виконуючи спеціальні вправи.

Забарвлення голосу здатне змінюватися залежно від комунікативних умов, настрою, стану здоров'я, намірів тощо, набуваючи типових властивостей: існує тембр "веселий", "грайливий", "байдужий", "сумний", "похмурий", "безнадійний", "змовницький" тощо. Ще тембри вирізняють за ознаками деяких професій, посад: "генеральський", "педагогічний" (повчальний), "прокурорський", "проповідницький".

Тембр як інтонаційна складова має відповідати характерові комунікативної ситуації. Наприклад, не можна розмовляти з друзями "прокурорським тоном", як і виголошувати урочисту промову грайливим голосом. Подібна голосова поведінка застосовується хіба що як художній засіб – оповідачами анекдотів, гуморесок, імітувальниками чужого мовлення, акторами – персонажами кінокомедій тощо.

ґ) фразовий наголос – _________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

логічний наголос – ___________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

емфатичний наголос – ________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

д) пауза – ____________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Між сусідніми висловленнями у тексті завжди є коротший чи триваліший "перерив звучання", його називають _________________________________

Якщо висловлення складається з кількох слів, то воно здебільшого поділяється на частини, відокремлені __________________________________

Паузи можуть бути в будь-якому місці тексту, навіть у середині слова, відбиваючи вагання щодо дальшої побудови мовлення, перебір варіантів, аби знайти найкращий називаються _______________________________________

Паузи адресант робить для того, щоб "дати час" обдумати сказане ним адресатові (аудиторії) називаються ___________________________________

Паузи потрібні для того, щоб перевести подих, набрати повітря для продовження мовлення називаються ___________________________________

А це не просто, особливо, якщо людина не звикла виступати перед публікою, якщо не в змозі подолати хвилювання під час публічного виступу, в розмові з визначними особами.

Оскільки заповнення пауз різними непотрібними одиницями часто відбувається "механічно", іноді проти свідомого наміру мовця, то, щоб цього позбутися, потрібен самоконтроль і "керування" мовленням, доки не виробляться стійкі навички мовлення з паузами, якими треба вміти користуватися так само, як словами та іншими виражальними засобами.

Мовчання – ___________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Треба вміти замовкнути самому і дати можливість помовчати співрозмовникові. Ефективність мовчання залежить від того, що в цей момент переживає комунікативний партнер. Позитивно мовчання сприймають, коли воно засвідчує намір мовця ніби залишити партнера наодинці з самим собою, щоб обдумати щойно почуте, зосередитися, зорієнтуватися, визначити лінію своєї дальшої комунікативної поведінки. Мовчання сприймається негативно, коли повідомляє: "Ти говориш такі нісенітниці, що мені навіть не хочеться відповідати (заперечувати, коментувати)". Дуже образливим є мовчання, коли людина не отримує відповіді на привітання, запитання, звернення, побажання тощо. Таке мовчання антиетикетне. Це знак ігнорування, зневажливого ставлення, небажання підтримувати контакт. Як кажуть французи, воно віддаляє людей більше, ніж відстань.

Оцінне ставлення до мовчання партнера значною мірою залежить від невербальних знаків, якими воно супроводжується: погляду, виразу обличчя, пози, жестів, кліпання очима, рухів голови.

Є комунікативні ситуації, в яких краще помовчати. Німецький учений П.Вальфіш-Рулен вирізняє 26 таких ситуацій. Ось деякі з них:

- коли Ви роздратовані;

- коли роздратований Ваш партнер;

- коли Ви багато "наговорили";

- коли те, що Ви хочете сказати, вже сказав хтось інший;

- коли Вам хочеться розповісти про свої особисті справи, труднощі, болячки;

- коли Ваші слова можуть образити співрозмовника, викликати у нього неприємні спогади чи асоціації, завдати йому болю.

Мовчанням рекомендують відповідати на грубі випади, безглузді пропозиції тощо на переговорах. Партнер отримує час на те, щоб обміркувати свій вчинок і, можливо, запропонує щось конструктивніше.

Мовчання застосовують як засіб блокування контакту. Наприклад, коли на лекції, зборах, засіданні, концерті людина хоче слухати, а сусід без упину ділиться своїми враженнями, новинами тощо, то мовчання сусіда змусить врешті і його замовкнути.

Мовчання співрозмовника не завжди означає, що він слухає. Люди іноді мовчать, бо не мають або не знають, що сказати, бояться не потрапити в тон, викликати несхвалення, осуд. Тому мовчання як поведінка у спілкуванні в нашому народі оцінюється по-різному: Хто мовчить, той двох навчить; Того, хто мовчить, не перекричати; Про того, хто мовчить, може не скажуть, що розумний, але, що дурний, напевно не скажуть; І серед дурнів знаходиться розумний: той, хто мовчить. Узагалі ж до мовчунів, як і до балакунів, люди ставляться без особливих симпатій.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Тестовий контроль знань

Монолог – це:

А. функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших

Б. спонтанний прояв душевного стану людини в даний момент

В. мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття

Г. мова, зміст якої зрозумілий завдяки конкретній ситуації спілкування

Діалог – це:

А. функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших

Б. спонтанний прояв душевного стану людини в даний момент

В. двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми у вигляді питань та відповідей

Г. мова, зміст якої зрозумілий завдяки конкретній ситуації спілкування

Назвіть вид усного мовлення: саме завдяки йому ми можемо звертати увагу на нас самих і звертатися за допомогою до нашого минулого досвіду

А. монолог

Б. внутрішній діалог

Г. діалог

Д. полілог

Назвіть вид усного мовлення: часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо), відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками, характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей

А. монолог

Б. внутрішній діалог

Г. діалог

Д. полілог

Визначте важливі компоненти полілога

А. репліки (конструктивні і деструктивні)

Б. обговорення теми

В. обмін інформацією

Г. підсумковий діалог

Д. всі варіанти правильні

Виберіть правильне визначення терміну артикуляція

А. творення звуків органами мовленнєвого апарату

Б. манера вимовляння звуків

В. межа гучності звука

Г. складник інтонації

Виберіть правильне визначення терміну дикція

А. творення звуків органами мовленнєвого апарату

Б. манера вимовляння звуків

В. межа гучності звука

Г. складник інтонації

Для мовлення важливим є «пороги сприйняття» звуків. Скільки їх нараховують?

А. 5

Б. 2

В. 3

Г. 7

Позначте, що відноситься до елементів інтонації?

А. мелодика

Б. сила звучання

В. темп

Г. тембр

Ґ. наголос

Д. пауза

Е. всі варіанти правильні

Складник інтонації, який є рухом висоти тону голосних звуків називається?

А. пауза

Б. сила звучання

В. темп

Г. тембр

Д. мелодика

Елементи інтонації, який залежить від посилення-послаблення видиху(напору) повітря, що зумовлює силу або слабкість вимовляння звуків, передусім голосних називається?

А. пауза

Б. сила звучання

В. темп

Г. тембр

Д. мелодика