2020-08-05
357
ТЕМА: Нормативність мовлення. Типові помилки мовлення та їх причини
Актуальність
Нормативна сторона мовлення є предметом уваги всіх більшою чи меншою мірою авторитетних фахівців з проблем не тільки спілкувального етикету, а й етикету взагалі. Основна маса помилок у спілкуванні українською мовою спричиняється впливом російського і/або говіркового та просторічного мовлення. Ці помилки численні й розмаїті. Цілком можливо, що за насиченістю помилками в мовленні людей, для яких мова є основним інструментом їхньої діяльності в суспільстві, Україна посідає провідне місце в Європі. Інколи видається, що деякі "майстри слова" навмисно так говорять.
Мета:
Знати типові помилки мовлення
Література
- Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1970. – С. 34.
- Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К., 2006. – С. 257-272
Завдання:
Ознайомившись з теоретичною частиною підручника, заповніть колонку таблиці з правильними відповідями, на практичному занятті вміти характеризувати типові помилки мовлення
|
|
|
Теоретичні відомості
Поняття фонетики
Вимовляння звуків і звукосполучень
| Неправильно | Правильно |
| 1. вимовляти звук [ч] і звукосполучення [шч] (на місці літери щ) м'яко, наприклад: [ч']ай (чай); оба[ч']но (обачно); рі[ч'] (річ); [ш'ч']е (ще); [ш'ч']о (що); бор[ш'ч'] (борщ). Це інтерференція російської вимови | |
| 2. вимовляти звук [и] на місці літери і після кінцевого твердого приголосного префіксів і прийменників, наприклад: роз[и]йтись; дез[и]нформація; із [И]спанії; в [И]ванові проходить кубок СНД з боксу; в [и]талійському місті Граньяно; газета об[и]грує цю ситуацію; вчилася в [и]інституті кінематографії. Ця помилка є наслідком інтерференції російської мови, в якій після твердих приголосних може бути тільки звук [ы], отже, вимова об[ы]грать; дез[ы]нформация; в [Ы]ванове; из [ЬІ]спании; в [ы]нституте є нормативною. | |
| 3. на місці ненаголошеного [о] вимовляти [а], тобто "акати", наприклад: к[а]лгосп (колгосп); м[а]л[а]ко (молоко); [А]ксана (Оксана); Світлана Усенк[а] (Усенко); капелюх під назвою с[а]мбрер[а] (сомбреро); [а]перативна (оперативна) група тимчасов[а] (тимчасово) р[а]зташована; завдання полягал[а] (полягало) в тому. "Акання" – це прикметна особливість білоруської (сильне) і російської (помірне) мов, а також деяких українських говірок, що межують із цими мовами. Воно полягає в тому, що ненаголошений [о] вимовляється без участі губ і уподібнюється до [а] | |
| 4. вимовляти кінцеві дзвінкі приголосні глухо: хлі[п]; са[т]; гара[ш]; нака[с]. Особливо "ріже вухо" вимова [в] як [ф]: Івано[ф] пішо[ф] на ста[ф]. Те ж стосується вимовляння [в] перед глухими приголосними: пі[ф]фінал (півфінал); пі[ф]коло (півколо); пі[ф]пальто (півпальто); [ф]ступ (вступ). Відмінність між глухими і дзвінкими приголосними полягає в тому, що у творенні дзвінких звуків беруть участь голосові зв'язки: вони вібрують, створюючи голос. Аби у цьому пересвідчитися, можна прикласти пальці до горла і вимовляти спочатку дзвінкий, а тоді парний глухий. Артикулюючи, наприклад, звуки [ж], [з], легко відчути, як дрижить гортань. А при вимовлянні парних їм глухих [ш] і [с] вібрації не відчутно | |
| 5. вимовляти в запозичених словах [і] на місці [и] та пом'якшувати приголосні перед [є], наприклад: інс[т'ї]тут (інститут); кок[д'іт'е]р (кондитер); лі[т'е]ратура (література); [т'е]атр (театр). Іноді таке вимовляння спричиняє і неправильне написання слів | |
| 6. у словах із апострофом вимовляти губні звуки [б], [в], [м], [п] перед йотованими голосними м'яко (пом'якшено) і без наступного звука [й]: лю[б'а]зний (люб'язний); [в'а]нути (в'янути): [м'а]со (м'ясо); [п'а]ть (п'ять). Це відхилення від норм української орфоепії зумовлене впливом російської мови. В українській мові губні звуки стверділи, а їхня м'якість виокремилася у звук [з] (йот); для зручності позначаємо його літерою й). Цей звук окремо в таких словах графічно не передається: на письмі він разом із наступною голосною зображається "йотованою" літерою: [й] + [а] = я; [й] + [є] = є; [й] + [і] = ї; [й] + [у] = ю. Призначення апострофа – сигналізувати, що ці голосні букви треба озвучувати саме так | |
| 7. "дзєкати" і "цєкати", тобто вимовляти м'які [д'] і [т'] як [дз'] і [ц']: [дз']якую (дякую): Ін[дз']ія (Індія); [ц]ільки (тільки); ле[ц']я[ц']ь (летять). Особливо небажане "дзекання" і "цєкання" в озвучуванні іншомовних власних найменувань. Українським м'яким [д'] і [т'] відповідають м'які африкати [дз'] і [ц'] у польській та білоруській мовах. Значною мірою навіть сильна або й повна африкатизація м'яких [д'] і [т'] властива російській мові. Під впливом останньої "дзєкання" і "цєкання" проникає і до української ненормативної мови |
|
|
|
Наголошування слів
Є доволі стійка група слів, які часто вимовляють з неправильним місцем наголосу. Причина помилок – вплив російського мовлення і менше – просторіччя та діалектів.
| Неправильно | Правильно |
| 1. наголошувати прикметники новий; старий; малий; твердий; пересічний; податковий; прожитковий | |
| 2. наголошувати числівники одинадцять; чотирнадцять; сімдесят; вісімдесят; серед них одинадцятеро дітей | |
| 3. наголошувати іменники ім’я; ненависть; приятель; напій; колесо; різновид; середина | |
| 4. наголошувати у множині іменники жіночого роду так само, як у родовому відмінку однини: книжки; пляшки; булки; спираючись на думки християнських філософів; поставити крапки над і; на алюмінієві скриньки просто натрапили | |
| 5. наголошувати дієслівні форми була; було; були; брала; зібралися; виводити; перевозити; зайде; прийдеш | |
| 6. переносити наголос з іменника або числівника на прийменник, наприклад: за день; по троє. Таке явище є нормативним у російській і польській мовах, але не в українській |
Найменування літер
| Неправильно | Правильно |
| називати українські літери – як окремо, так і в складі абревіатур – на російський, у тому числі ненормативний, лад: вітамін [йе] (вітамін Е); команди групи [йе] (групи Е); [сешеа] (США). Останнім часом латинські літери називають на англійський лад: футбольні команди групи І, – говорить спортивний коментатор, маючи на увазі команди групи Е (в англійській абетці літера Е має назву [і:]). Але ж не всі шанувальники спорту в Україні володіють англійською мовою |
Поняття граматики
| Неправильно | Правильно |
| 1. у кличному відмінку до чоловіків з ім'ям на -ій звертатися, як до жінок, наприклад: Віталіє; Геннадіе; Сергіє. Так звучать у кличній формі жіночі імена на -я: Даріє; Вікторіє; Маріє | |
| 2. надавати закінчення -ей запозиченим іменникам чоловічого роду на -ль у родовому відмінку множини, наприклад: взяти на борт 250 автомобілей; тексти пасквілей; починається кілька фестивалей. Так закінчуються відповідні слова в російській мові. А українською це те саме, що замість ковалів сказати ковалей | |
| 3. не відмінювати прізвища на -ко, -енко, якщо вони належать особам чоловічої статі, наприклад: зустріч з Миколою Петренко; коментар Віктора Сидоренко; на думку пана Бутко. Такі чоловічі прізвища не відмінюються в російській мові | |
| 4. у складних числівниках від п'ятдесяти до дев'ятдесяти відмінювати обидві частини слова: п'ятидесяти; шестидесяти; семидесяти тощо. Так відмінюються числівники у російській мові | |
| 5. після числівників два, три, чотири ставити іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини із закінченням -а (-я), наприклад: два хлопця; три гола; тридцять два зуба; дві події – два коментаря; дві поетеси – два митця. Це теж явище, властиве російській граматиці | |
| 6. після прийменника по вживати іменники у формі множини у давальному відмінку: по заводам; по полям; ударив по воротам; завдати удари по терористичним таборам; по нафтовим підприємствам Югославії. Так говорять по-російськи | |
| 7. надуживати прийменником по, який, за словами авторитетних російських мовознавців, поводиться експансивно і в російському мовленні. Під російським впливом цей прийменник намагається не лише витіснити інші українські прийменники, а й проникнути туди, де прийменник узагалі не потрібен: харчування, збалансоване по білкам, вітамінам, жирам і вуглеводам; автор кількох праць по історії медицини; заходи по оздоровленню економіки; міське управління по фізичній культурі і спорту; комітет по захисту навколишнього середовища | |
| 8. після прийменника понад ставити числівник у формі родового відмінка, наприклад: понад п'ятдесяти чоловік; понад шістнадцяти кубометрів; понад семисот кілометрів; Індія випускає найбільше фільмів у світі: щороку понад однієї тисячі. Таке ненормативне словосполучення почало поширюватися буквально декілька років тому, але вже встигло потрапити навіть у мовлення заокеанських радіожурналістів. Це словосполучення є калькою російського сполучення прийменника свыше з родовим відмінком числівника: свыше пятидесяти человек; свыше шестнадцати кубометров; свыше семисот километров; свыше тысячи | |
| 9. після прислівників і прикметників у формі вищого ступеня вживати слова без прийменника: виступив краще всіх; вартість (автомобіля) на кілька порядків нижча світової; (товари) дешевші імпортних; що може бути привабливіше білих зубів? Таке поєднання – наслідок інтерференції російської мови, і воно ненормативне | |
| 10. використовувати слово самий для творення форми найвищого ступеня прикметників і прислівників, наприклад: самий рентабельний; один із самих визначних пам'ятників; самий шанований діяч; саме краще не вступати в бійку. Це суржикова форма | |
| 11. будувати словосполучення за російськими моделями поєднання слів: подякуємо вас усіх; вибачте мене |
|
|
|
|
|
|
