Романізація відбивалася і в будівництві шляхів, фортець, мостів, водопроводів, акведуків, храмів, громадських будинків тощо

9. Політична ситуація в римі і завершення завоювання Піренейського півострова.

У 83 році І століття до н.е. влада в римі перейшла до аристокра­тичної партії, голова якої полководець Сулла став справжнім диктато­ром і жорстоко переслідував своїх політичних противників, прихильни­ків демократичної або плебейської партії. Один із вождів останньої, Квінт Серторій, напівіспанського походження, ворог Сулли, після пере­вороту втік з Італії на Піренейський півострів, рятуючись -- від пере­слідувань. Там він зміг привернути на свій бік місцеве населення і підняти повстання у багатьох туземних племенах, за допомогою яких він наніс у 80 році до н.е. декілька поразок ворожим полководцям. Квінт Серторій керував більшою частиною півострова. Для укріплення свого положення він створив в Іспанії уряд, подібний до римського, що складався із сенату і призначав високі посади преторів, трибунів тощо. У 77 році до н.е. до нього приєднався римський воєначальник Перперка. Між тим стосунки Серторія з місцевим населенням погіршувалися, бо багатьом набридла війна, яка велась не заради інтересів Іспанії. У 72 році до н.е. Серторія було вбито під час бенкету заколотниками з його війська. Перперка, який прийняв командування, через деякий час був переможений Помпеєм і убитий.

Після перемоги Помпея у 71 році до н.е. аж до 61 року до н.е. в Іспанії не велись активні воєнні дії. В цей час римська республіка переживала неспокійні часи. Повстання Спартака в 70-х роках до н.е. потрясло саму основу цієї рабовласницької держави. Між тим, серед правлячих груп виділялися окремі честолюбці, які прагнули диктатор­ської влади. В їх числі був і Помпей. Але були й інші, не менш видатні претенденти на захоплення влади: Юлій Цезар і Ліціній Красс. Будучи рівними по силі, вони уклали спочатку троїстий союз "Триумвірат", розділивши між собою управління окремими провінціями і заважаючи один одному укріпитися в самому Римі. Після смерті Красса в 53 році до н.е. залишилося два претенденти -- Помпей і Юлій Цезар. Їх вимушений союз змінився на громадянську війну, яка почалася в 49 році до н.е. і охопила також колоніальні області, в тому числі й Іспанію. Обидва противника за цей період часто з'являлися на Піренейському півострові, то вербуючи собі прихильників, то нападаючи на племена, які зберегли свою незалежність. Юлій Цезар підкорив ряд лузитанських племен, в Галісії оволодів Бригантієм (Корунья).

У 49 році до н. е. почалася нова війна між Юлієм Цезарем і Помпеєм. Помпей мав в Іспанії трьох друзів полководців, у яких була велика кількість солдатів. Юлій Цезар здійснив похід проти них і став володарем Іспанії. У 48 році до н. е., залишивши в Іспанії намісника з військами, він повернувся до Рима і став диктатором, займаючи урядове крісло аж до своєї загибелі в 44 році до н.е.

Після загибелі Юлія Цезаря в Римі був організований триумвірат, до складу якого входили племінник Цезаря Октавіан, Марк Антоній і Лепід. Але цей союз швидко розпався і в 30 році до н.е. верховна влада остаточно закріпилась за Октавіаном, який прийняв ім'я Август. Ця дата і є початком епохи Римської імперії.

Август вів війни проти кантабрів і астурів, які будь-що прагнули відстояти свою незалежність. Війна проти них тривала п'ять років і за цей час мали місце багато сутичок. Август розділив Іспанію на три провінції: південний край, найбільш романізований і найміцніше зв'язаний з Римом, був виділений в особливу провінцію Бетіку під гро­мадянським управлінням римського сенату. Центральна частина з прилеглими територіями Леванта складала Другу провінцію Таррагону і, нарешті, західна, що охоплювала теперішні Португалію і Естремадуру, утворювала третю провінцію Лузитанію. Дві останні провінції знаходились під безпосереднім правлінням імператора з більш твердим режимом військового характеру.

Завоювання Іспанії римлянами завершилося, але це зовсім не озна­чало, що на півострові панував цілковитий мир. Ще відбувалися окремі повстання, але вони не могли похитнути римське панування на Піреней­ському півострові.

10. Політичний і адміністративний устрій.

Головним осередком, який поширював римський вплив в Іспанії була армія. Командуючий військами був одночасно правителем римських володінь в Іспанії і у відповідності до посади, яку він обіймав у Римі, носив різні титули. У часи республіки правителі називалися проконсулами і преторами.

Протягом деякого часу територія Іспанії не мала адміністратив­ного ділення, хоча фактично розрізняли дві великі військові області, які управлялися двома воєначальниками. У 197 році до н.е. Іспанія була розділена на дві провінції, незалежні одна від одної в адміністративному відношенні. Кордон між провінціями починався на річці Дуеро і йшов до міста Кастуло в Андалузії, перпендикулярно річці Ебро. Східна територія входила до ближньої Іспанії, а інша територія входила до складу Дальньої Іспанії і займала більшу частину півострова.

У 112 році до н.е. це ділення було підтверджено в Першому законі про адміністративну організацію Іспанії, який був складений для Іспанії комісією сенаторів. Слід зауважити, що римляни своє панування базували не лише на силі зброї. Насамперед вони прагнули включити до складу жителів півострова римлян-робітників, а також солдат-ветеранів і дітей від шлюбів між римлянами і туземцями. Римляни прагнули привернути на свій бік іспанців. Міста, які підкорилися політичній владі правителя, сплачували податки і носили назву стипендіарних. Були також поселення, які звільнялися від уплати податків, а деякі оголошувалися зовсім незалежними. У таких містах карбували монету, а їх допомога Риму полягала лише в поставці війська, кораблів і матросів. Та коли римлянам чинили енергійний опір, вони вживали суворих насильницьких заходів: змінювали політичне і територіальне ділення туземних племен, переселяли у віддалені місця великі групи населення -- або заважали зосередженню великої кількості іспанців в одному місці, руйнуючи міста і страчуючи жителів.

У містах, заснованих або заселених римлянами, існував римський образ правління і римські звичаї. Взагалі міста ділилися на різні ка­тегорії: колонії, в яких оселялися ветерани війни або італійські селяни. Їх наділяли землею і називалися вони вільними; муніципії, в яких жителі мали права римських громадян; міста табірного типу, створені навколо військових таборів; латинські міста, жителі яких користувалися тими ж правами, що і області, які межують з Римом; і, нарешті, міста італійського права, прирівняні до міст Італії, які не обкладалися податками і мали деякі інші привілеї.

Найшвидше і найлегше засвоїла римський вплив і пристосувалася до нової цивілізації південна Іспанія (Андалузія). Тут римляни заснували більше міст, ніж в інших областях. У кінці І століття великі міста Андалузії майже повністю мали римський характер, тоді як невеличкі поселення зберігали туземний вигляд, який остаточно втрачається в ІІ столітті н.е.

Центральна і північна Іспанія слабо піддавалися римському впли­вові. Ці області зберігали протягом тривалого часу свої закони, звичаї, мову, сімейну і політичну організацію.