Яка ж ситуація склалась в Іспанії після закінчення громадянської війни?

На кінець громадянської війни в сільському господарстві Іспанії було зайнято 56% працездатного населення, в промисловості -- 24%, а у сфері обслуговування -- 20%. Значна частина іспанського селянства знаходилась під сильним впливом католицької церкви, яка підтримувала Франко як "національного визволителя" від комуністичної загрози.

Іспанія лежала в руїнах. За підрахунками економістів війна їй обій­шлася в суму, що дорівнювала б державним бюджетам (у цінах 1935 р.). Нанесена країні матеріальна шкода складала близько 1 трильйона песет. Виробництво сільгосппродукції складало 60% довоєнного рівня. У містах і селах був голод.

Точна кількість жертв громадянської війни не встановлена. Офіційна статистика говорила про 1 млн. загиблих; більшість Істориків вважають реальнішою цифру 600-700 тисяч осіб, багато з яких загинули в результаті жорстоких репресій в тилу.

Республіканці і франкісти знищували один одного, але найстраш­нішим був терор, який мав місце після закінчення воєнних дій. За один лише рік -- з квітня 1939 року по березень 1940 року -- франкісти стратили близько 100 тисяч осіб, а ще 2 мільйони сиділи у в'язницях та концтаборах. Так закінчилася шоста іспанська буржуазна революція, яка тривала вісім років -- з 1931 по 193 9 рік.

5. Іспанія в другій світовій війні*

Квітня 1939 року франкісти опублікували своє останнє воєнне комюніке. 20 травня у церкві святої Варвари під час урочистої меси молитва Франко була присвячена миру. Але для багатьох іспанців це був мир могил, І він примусив здригнутися навіть тих, хто ще мав ілюзії, що політична пасивність буде достатньою гарантією для особистої безпеки.

Серпня 1939 року германський посол у Мадриді повідомив Ріббентропа про твердий намір іспанського уряду оголосити нейтралітет у разі війни. Він заявив, що іспанський нейтралітет буде мати виключно дружній, доброзичливий для Німеччини відтінок. У цьому нейтралітеті була зацікавлена також Англія. Але ще не було ясно до кінця, якою мірою справжнім і тривалим буде нейтралітет Іспанії»

Насторожувало багато причин. 31 березня 1939 року між Німеччиною та Іспанією був укладений договір, про дружбу, який передбачав спільність інтересів обох сторін, близькість політичних поглядів. Передбачались також контакти для узгодження питань міжнародної політики, боротьби з небезпекою, яка нібито загрожувала країнам з боку Комінтерну. Було відомо також і про зростаючі зв'язки Іспанії з Німеччиною в галузі економіки; а напередодні другої світової війни особливо посилилось ідеологічне зближення Іспанії та Німеччини.

Численні повідомлення іспанської та зарубіжної преси свідчили про те, що нейтралітет на початку війни не був для іспанського народу результатом вільного вибору. Нестійке внутріполітичне становище і економічний хаос робили неможливим вступ Іспанії у війну. Крім того, каудкльйо2 Франко прагнув уникнути передчасного вступу у війну і такої тривалої участі в ній, яка була б не під силу Іспанії, а за певних умов послужило б джерелом небезпеки для існуючого режиму.

Все це не завадило Франко 22 червня 1941 року направити керів­ництву гітлерівської Німеччини телеграму такого змісту: "Іспанський уряд висловлює велике задоволення у зв'язку із початком боротьби проти більшовицької Росії і рівною мірою співчуває Німеччині, яка вступає у нову важку війну". Було також підкреслено, що напад Німеччини на СРСР "викликав величезний ентузіазм в Іспанії".

Одночасно міністр іноземних справ Іспанії Серрано Суньєр звер­нувся до німецького уряду з проханням надати можливість добро­вольцям-фалангістам взяти участь у боротьбі проти спільного ворога -СРСР. Таким чином, нейтралітет Фрвнко не завадив лідерам фаланги форсувати формування "Голубої дивізії" для відправки на Східний фронт.

До складу цієї дивізії входили: 641 офіцер, 2272 унтер-офіцера, 15780 солдат. Закінчивши 20 серпня формування, у жовтні 1941 року дивізія прибула у район Новгорода, воєнний шлях "Голубої дивізії" в СРСР був безславний: у боях проти радянських військ дивізія втратила 14 тис. чоловік.

У серпні 1942 року "Голуба дивізія", яка обновилась після неод­норазових поповнень, була перекинута на Ленінградський фронт. Але друга воєнна зима виявилась останньою.для більшості цих вояків. Протягом лютого 1943 року дивізія втратила 32 тис осіб. Приголомшуюче враження на франкістських солдатів справило повідомлення про розгром німців під Сталінградом. 12 жовтня 1943 року командування "Голубої дивізій отримало розпорядження із Мадрида, про відкликання дивізії з радянсько-германського фронту. До Іспанії повернулися лише її жалюгідні рештки, в основному хворі і поранені. Більше ніж участь у війні "Голубої дивізії", в Берліні цінували постачання в Німеччину іспанської стратегічної сировини і продовольства. Так. у листопаді 1942 року був підписаний договір про постачання іспанських товарів на 388 млн.рейхсмарок, з них сировини -на 175 млн, продовольства -- на 213 млн.

Настав час, коли до початку запланованої союзниками операції по висадці військ у Північній Африці залишились лічені тижні. Дружба іспанського уряду з Німеччиною, яка відкрито демонструвалась, не могла не викликати у США та англії певного побоювання включення Іспанії у війну під час висадки. Бо саме в цей період в Іспанських газетах повторювалась теза про те, що "Голуба дивізія" -- це іспанський авангард у битві проти комунізму» а висловом офіційної лінії уряду вважались відомі слова Франко про те, їдо в момент небезпеки, якщо дорога на Берлін буде відкрита, її заступить не лише дивізія іспанських добровольців, але, якщо знадобиться, І мільйон Іспанців. Такою була ситуація, яка непокоїла Черчілля і Рузвельта.

Кінець Сталінградської битви і наступні бої Радянської Армії, які здійснили корінний перелом у ході другої світової війни, сповнили Фрадко глибоким песимізмом. Ось що казав посол Німеччини в Мадриді: "Впадало у вічі, що каудильйо,мабуть, Не зовсім вірить у Мож­ливість цілковитого розгрому Рад".

У березні 1943 року вперше зібралися кортеси, установлені зако­ном від 13 липня І942 року. У преамбулі до закону про встановлення кортесів говорилось, що "кортеси, які створюються, як за своїм значенням, так і за способом створення І за повноваженнями є віднов­ленням славних Іспанських традицій". Але в історії Іспанії не було жодної подібної установи, за винятком "національної асамблеї" Прімо де Рівери, яка проіснувала недовго; нові кортеси були скоріше наслідуванням корпоративних закладів фашистської Італії.

31 липня 1943 року був виданий "Університетський закон", який проголошував: "Університет повинен пристосувати свого просвітницьку діяльність до програми фалангістського руху. Не може бути призна­ченим на кафедру той» хто Не підкоряється основним принципам фа­лангістського руху".

У жовтні 1943 року Франко заявив про перехід Іспанії від статуту країни^ що не бере участі у війні, до нейтралітету. Було видано наказ про відкликання "Голубої дивізії". У особистій бесіді з послом Німеччини в Мадриді Франко пояснив, що "така однобока політика відповідає не лише інтересам Іспанії, але й інтересам Німеччини". Нейтральна Іспанія, яка доставляє в Німеччину вольфрам та Інші продукти, тепер більше потрібна Німеччині, ніж утягнута у війну Іспанія".

Починаючи з кінця 1944 року Франко поступово відходить від полі­тичного фарватеру германської зовнішньої політики. У своїх публічних заявах, призначених для преси, він уже вважав за краще не де­монструвати своє вороже ставлення до СРСР. Всупереч логіці і фактам він заявляє, що Іспанія ніколи не була фашистською чи нацистською країною, ніколи не була пов'язана з державами "осі". Франко висловив бажання співробітничати з учасниками антигітлерівської коаліції, включаючи і Радянський Союз, в роботі по організації миру, заявивши при цьому, що державні форми Іспанії не можуть служити перешкодою для цієї роботи. Іспанію він визначив як "державу органічної демократії".

Перемога Радянської Армії у другій світовій війні вселила надію на близький розгром гітлерівської Німеччини і ліквідацію фашизму в усьому світі. Починаючи з 19^3 року, все більш масовою стає і антифранкістська опозиція. Особливо активною силою опозиції була ком­партія Іспанії. Вона створила кілька підпільних великих організацій. Боротьба відбувалася у дуже важких умовах, бо франкістський терор не послаблювався. У період літа -- осені 1944 року активізувався партизанський рух в Галісії, Астурії, АндалузіП особливо в Леванті.

Непокоїло франкістів і тривожне для них становище на франко-іспанському кордоні в Піренеях. До середини вересня 1944 року газети систематично повідомляли про концентрацію. на франко-іспанському кордоні великих партизанських об Єднань, до складу яких входили в основному іспанці та колишні учасники французького руху опору. Пож­вавлення діяльності всіх партій і їруп антифранкістської опозиції базувалося на монархістах.

19 березня 1945 року дон Хуан Барселонський направив Франко, своїм прихильникам \ всьому Іспанському народові послання, в якому засудив концепцію тоталітарної держави. Прагнучи показати монархію як найнадійніший засіб для примирення всіх іспанців, він пообіцяв відновити традиційний режим, здатний гарантувати релігію, порядок і свободу. Претендент на престол обіцяв терміново прийняти консти­туцію, гарантію політичних свобод, широку політичну амністію, лік­відацію несправедливих соціальних контрастів і проведення необхідних політико-економічних заходів у дусі часу.

Відродження активного політичного життя було характерним майже для всіх груп антифранкістської опозиції. У березні 1945 року всі політичні партії і організації басків в еміграції підписали в Байонні спільну декларацію, в якій заявили про свою підтримку емігрантського уряду Еускаді і створили Консультативну раду, свого роду постійно діючий консультативний орган. Але Консультативна рада басків не була безпосередньо зв'язана з верховною хунтою Національної ради, ні з Національним альянсом демократичних сил.

Роз'єднаність антифранкістської опозиції так І не була переборена, що, зрозуміло, послаблювало її сили і дієвість. Другим фактором, що послаблював антифранкістський рух, була концепція пасивного очікування вирішення іспанської проблеми; зовнішніми силами, тобто, такими, які знаходились в той час в процесі становлення, і особливо так званими "західними демократами^, в першу чергу США та Англії. Ця концепція мала велику кількість прихильників, головним чином серед іспанських емігрантів в Мексиці та Франції. постачання іспанських товарів на 388 млн.рейхсмарок, з них сировини -на 175 млн, продовольства -- на 213 млн.

Настав час, коли до початку запланованої союзниками операції по висадці військ у Північній Африці залишились лічені тижні. Дружба іспанського уряду з Німеччиною, яка відкрито демонструвалась, не могла не викликати у США та англії певного побоювання включення Іспанії у війну під час висадки. Бо саме в цей період в Іспанських газетах повторювалась теза про те, що "Голуба дивізія" -- це іспанський авангард у битві проти комунізму» а висловом офіційної лінії уряду вважались відомі слова Франко про те, їдо в момент небезпеки, якщо дорога на Берлін буде відкрита, її заступить не лише дивізія іспанських добровольців, але, якщо знадобиться, І мільйон Іспанців. Такою була ситуація, яка непокоїла Черчілля і Рузвельта.

Кінець Сталінградської битви і наступні бої Радянської Армії, які здійснили корінний перелом у ході другої світової війни, сповнили Фрадко глибоким песимізмом. Ось що казав посол Німеччини в Мадриді: "Впадало у вічі, що каудильйо,мабуть, Не зовсім вірить у Мож­ливість цілковитого розгрому Рад".

У березні 1943 року вперше зібралися кортеси, установлені зако­ном від 13 липня І942 року. У преамбулі до закону про встановлення кортесів говорилось, що "кортеси, які створюються, як за своїм значенням, так і за способом створення І за повноваженнями є віднов­ленням славних Іспанських традицій". Але в історії Іспанії не було жодної подібної установи, за винятком "національної асамблеї" Прімо де Рівери, яка проіснувала недовго; нові кортеси були скоріше наслідуванням корпоративних закладів фашистської Італії.

31 липня 1943 року був виданий "Університетський закон", який проголошував: "Університет повинен пристосувати свого просвітницьку діяльність до програми фалангістського руху. Не може бути призна­ченим на кафедру той» хто Не підкоряється основним принципам фа­лангістського руху".

У жовтні 1943 року Франко заявив про перехід Іспанії від статуту країни^ що не бере участі у війні, до нейтралітету. Було видано наказ про відкликання "Голубої дивізії". У особистій бесіді з послом Німеччини в Мадриді Франко пояснив, що "така однобока політика відповідає не лише інтересам Іспанії, але й інтересам Німеччини". Нейтральна Іспанія, яка доставляє в Німеччину вольфрам та Інші продукти, тепер більше потрібна Німеччині, ніж утягнута у війну Іспанія".

Починаючи з кінця 1944 року Франко поступово відходить від полі­тичного фарватеру германської зовнішньої політики. У своїх публічних заявах, призначених для преси, він уже вважав за краще не де­монструвати своє вороже ставлення до СРСР. Всупереч логіці і фактам він заявляє, що Іспанія ніколи не була фашистською чи нацистською країною, ніколи не була пов'язана з державами "осі". Франко висловив бажання співробітничати з учасниками антигітлерівської коаліції, включаючи і Радянський Союз, в роботі по організації миру, заявивши при цьому, що державні форми Іспанії не можуть служити перешкодою для цієї роботи. Іспанію він визначив як "державу органічної демократії".

Перемога Радянської Армії у другій світовій війні вселила надію на близький розгром гітлерівської Німеччини і ліквідацію фашизму в усьому світі. Починаючи з 19^3 року, все більш масовою стає і антифранкістська опозиція. Особливо активною силою опозиції була ком­партія Іспанії. Вона створила кілька підпільних великих організацій. Боротьба відбувалася у дуже важких умовах, бо франкістський терор не послаблювався. У період літа -- осені 1944 року активізувався партизанський рух в Галісії, Астурії, АндалузіП особливо в Леванті.

Непокоїло франкістів і тривожне для них становище на франко-іспанському кордоні в Піренеях. До середини вересня 1944 року газети систематично повідомляли про концентрацію. на франко-іспанському кордоні великих партизанських об Єднань, до складу яких входили в основному іспанці та колишні учасники французького руху опору. Пож­вавлення діяльності всіх партій і їруп антифранкістської опозиції базувалося на монархістах.

19 березня 1945 року дон Хуан Барселонський направив Франко, своїм прихильникам \ всьому Іспанському народові послання, в якому засудив концепцію тоталітарної держави. Прагнучи показати монархію як найнадійніший засіб для примирення всіх іспанців, він пообіцяв відновити традиційний режим, здатний гарантувати релігію, порядок і свободу. Претендент на престол обіцяв терміново прийняти консти­туцію, гарантію політичних свобод, широку політичну амністію, лік­відацію несправедливих соціальних контрастів і проведення необхідних політико-економічних заходів у дусі часу.

Відродження активного політичного життя було характерним майже для всіх груп антифранкістської опозиції. У березні 1945 року всі політичні партії і організації басків в еміграції підписали в Байонні спільну декларацію, в якій заявили про свою підтримку емігрантського уряду Еускаді і створили Консультативну раду, свого роду постійно діючий консультативний орган. Але Консультативна рада басків не була безпосередньо зв'язана з верховною хунтою Національної ради, ні з Національним альянсом демократичних сил.

Роз'єднаність антифранкістської опозиції так І не була переборена, що, зрозуміло, послаблювало її сили і дієвість. Другим фактором, що послаблював антифранкістський рух, була концепція пасивного очікування вирішення іспанської проблеми; зовнішніми силами, тобто, такими, які знаходились в той час в процесі становлення, і особливо так званими "західними демократами^, в першу чергу США та Англії. Ця концепція мала велику кількість прихильників, головним чином серед іспанських емігрантів в Мексиці та Франції.

Зусилля різних течій антифранкістської опозиції не привели до будь-якого значного результату -- вони так і не злилися в єдиний сильний потік, який би знищив франкістський режим. І все ж ця боротьба не пройшла безслідно. Вона посилила внутрішню нестійкість режиму І запобігла вступові Іспанії у війну на боці фашистських держав. Прийшовши до влади, франкісти продовжували жити ніби в окупованій країні. Надії Франко повністю стабілізувати з часом внутріполітичне становище так і не увінчались успіхом. З таким ненадійним тилом він не наважився вступати у війну.

Більшість іспанських антифашистів-сподівалась, що за крахом гіт­лерівської Німеччини та розгромом фашизму прийде кінець І фраакістському режимові. Але надії на це не виправдались. Говорячи словами Бертольда Брехта, можна визначити, що в Іспанії склалась така ситуація, за якої "новому ніяк не вдавалося народитися, а старе все ніяк не помирало".

Пояснення до теми: