Напівтвердокрилі різних частин схилу, вкритого лучною рослинністю

№ п/п	Місце збору	Вид	Усього екз. на 100 помахів сачком
1	Вершина схилу	Dolycoris baccarum L. Calocoris seticornis F. Miris dolobratus L. Leptoterna dolobrata L. Lygus pratensis L. Stenodema calcaratum Fall. Lopus lineolatus L.	3 4 2 8 4 1 6
	Усього		28
2	Середина схилу	Dolycoris baccarum L. Polymerus unifosciatus F. Orthops kalmi F. Orthops rubricatus L. Orthops pantinacae Fall. Palomena prasina L. Carpocoris fuscispinus Boh. Calocoris seticornis F. Calocoris cinctipes Grt. Derdeocoris segnisipus M.	5 2 4 8 12 3 2 6 2 5
	Усього		49
3	Нижня частина схилу	Сoreus marginatus L. Calocoris seticornis F. Calocoris bipunctatus F. Calocoris fulvomaculatus Deg. Graphosoma italicum L. Palomena prasina L. P. prasina v. subrubescens Src. Coptosoma scutellatum L. Pentatoma rufipes L. Aelia acuminata L. Arocatus melanocephalus F. Alydus calcaratus L. Enoplops sapha F.	28 14 1 7 75 6 4 2 8 4 12 8 4
	Усього		173
	Усього на схилі		250

 

На нашу думку, такий розподіл клопів не випадковий і може обумовлюватися однією з наведених нижче причин або ж їх комплексом:

а) приуроченістю видів-стенофагів до певних рослин як субстратів живлення. Яскравими прикладами цього є щавлевий клоп (рис. 2.2), тісно пов’язаний з щавлями, насамперед, з кінським та італійський (лінійчастий) клоп, пристосований до зонтичних рослин (рис. 2.3);

б) рівнем мезофільності клопів-поліфагів;

в) “вітростійкістю” клопів.

Додаткові спостеження за різних погодних умов показали, що у вітряну погоду напівтвердокрилі майже не зустрічаються, переживаючи несприятливу пору у схованках. Отже, більше видове та кількісне різноманіття клопів на нижній частині схилу можна пояснити як більш сприятливими мікрокліматичними умовами, так і поширеністю основних кормових рослин цих тварин.

 

Напівтвердокрилі водойм

Усі водойми регіону дослідження: струмки, ставочки, джерела, мочари, просто ями та калюжі на лісових дорогах, заповнені водою, були ретельно обстежені. Без особливих зусиль знаходили та збирали водомірок, що бігають по поверхні води - представників родини Gerridae Gerris lacustris L. та Gerris gibbiter Sch. Тіло водомірок видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні й тварина утримується на плівці поверхневого натягу. На голові є досить довгі вусики, що складаються з чотирьох члеників, та сильно зігнутий донизу хобіток. Перша пара ніг значно коротша за дві задні й відіграє роль органу захоплення. Середні та задні ноги довгі: розкинувши їх, водомірки швидкими й спритними рухами ковзають по дзералу води. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра упред; задні ноги слугують кермом. Ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху тварина блискавично кидається на комаху, яка висунулася з води або впала у воду, захоплює її передніми ногами й висмоктує хобітком. Обидва види зустрічалися в усіх стоячих та напівпротічних водоймах, навіть у калюжах на дорозі.

З мешканців плівки поверхневого натягу знайдено також представника родини Hydrometridae - Hydrometra stagnorum L. - паличкоподібну водомірку - вузького тонкого клопа з дуже видовженим, паличкоподібним тілом, 7,5-9 мм завдовжки. Кілька екземплярів було знайдено нами у лісовому ставку: вони повільно пересувалися по поверхні, а одна тварина сиділа на плаваючому листку.

Після зовнішнього огляду водойми та відловлювання вищезгаданих водомірок зачерпували поверхневі водні рослини для виявлення представників родини Mesoveliidae - тварин з родів Mesovelia та Microvelia. Мікровелії-крихітки (Microvelia reticulata Burm.) населяють різноманітні стоячі водойми, навіть калюжі, порослі ряскою та осокою, бігаючи по поверхні води та рослин, вилізаючи на стебла осок. Трапляються переважно безкрилі особини, які зовні нагадують перші личинкові стадії водомірок, завдовжки до 2мм (це - найдрібніші водні клопи фауни досліджуваного регіону).

Після дослідження нейстону, на наступному етапі вивчення геміптерофауни окремих водойм, приступали до ретельного пошуку справжніх підводних мешканців - хребтоплавів та близьких до них напівтвердокрилих. Їх добували зачерпуванням водним сачком води на різних глибинах, обкошуванням та зачерпуванням водних рослин, зачерпуванням та наступним промиванням верхнього шару намулку [22]. Досить часто зустрічається хребтоплав звичайний (Notonecta glauca L., Notonectidae) - один з найбільших водяних клопів нашої фауни (понад 1 см завдовжки), сильний та спритний хижак, з витягнутим у довжину тілом, що нагадує човник. Цього клопа знаходили усюди у малих зарослих водоймах. Хребтоплави швидко плавають черевним боком тіла догори. Тіло обтічної форми, ледь стиснуте з боків; задні ноги нагадують довгі весла, з далеко відставленою гребною лопаттю. Черевний бік тіла темний, а спинний - світлий. Така особливість забарвлення маскує клопа, який рухається (фон у водоймі, якщо дивитися згори, темний, а знизу, з-під води, поверхня здається світлою, тому тварину не видно ні знизу, ані зверху). Хребтоплави легші за воду, тому, якщо вони не плавають і не сидять, причеплені до водних рослин, то спливають угору. Тут вони можуть висіти під плівкою поверхневого натягу або ж ковзати по ній, перебираючи задніми ногами [25]. Зрідка можна спостерігати, як хребтоплав вилазить на поверхню води, перевертається спиною догори, розправляє крила та злітає. Цей клоп - активний та невтомний хижак. Хребтоплави полюють на живу здобич: водомірок, інших дрібних водних клопів, не гребують і власними родичами. Користь від тварини очевидна: протягом світлового дня хребтоплав з’їдає до 100 личинок комарів. В той же час, він може поживитися й мальком риби. Якщо взяти хребтоплава у руку, він боляче коле хоботком та впорскує у рану отруйну слину. Через надзвичайну болючість укусів клоп отримав назву водяна оса. Зрідка на досліджуваній території зустрічали найбільшого з водних клопів нашої фауни - гребляка (Corixa dentipes Illiger, Corixidae). У нього велике (13-16 мм), видовжене коричневе тіло з майже паралельними краями; спинний бік плескатий, а черевний - опуклий, як у підводного човна. Черевце сріблясте, оскільки між густими волосками, які його вкривають, виникає повітряний прошарок [25]. Груди зверху з 16-20 світлими поперечними лініями, без поздовжніх борозенок. Надкрила у світлих плямах та дрібних крапочках. Кожна пара ніг гребляка виконує певну роботу і тому має особливу будову: передні нагадують коротенькі кошики - ними тваринна зішкрябує, зачерпує та підносить до рота їжу; тонкими середніми ногами з чіпкими кігтиками гребляк тримається за грунт та рослини; задні ноги - це весла, вони довгі, сплющені й всаджені пружними волосками (ці ноги - гребного типу - й дали назву тварині). Живляться гребляки рослинами або дрібними твариннами, зокрема, личинками комарів. Літають вони так само вправно, як і плавають і в сутінках можна спостерігати літ цих тварин, пов’язаний із паруванням.

Найчисленнішими зі справжніх водних клопів, очевидно, є плавти - Iliocoris (Naucoris) cimicoides L. (Naucoridae). Протягом усього вегетаційного сезону можна зустріти у водоймах різних типів як личинок, так і статевозрілих особин оливково-зеленого кольору, з широким, овальним, плескатим тілом 12-16 мм завдовжки. Ці клопи плавають у товщі води в нормальному положенні - спиною догори, використовуючи для руху веслоподібні середні та задні ноги. Передні ноги хапальні, їх гомілки та лапки прикладаються до стегон на зразок лез перочинних ножів. Плавти - ненажерливі хижаки, які ловлять здобич передніми ногами, живляться переважно водними членистоногими. Відомо, що літо ці клопи проводять у воді, а зимують на суходолі [16, 21, 50].

Зі справжніх водних клопів заслуговують на увагу представники родини Nepidae - Водяних скорпіонів - тварини, що мають на кінці черевця довгу дихальну трубочку, яка складається з двох жолобоподібних половинок. У водяних скорпіонів передні ноги хапальні, їх гомілки та лапки прикладаються до стегон, як у плавтів. Середні та задні ноги швидше ходильні, ніж плавальні. Хобіток короткий, направлений вперед та трохи вниз. Вусики дуже короткі, заховані у ямках на нижньому боці голови під очима. Представники цієї родини - хижаки; полюють “у скрадку”, живляться нижчими раками, п’явками, личинками різних комах [16, 25]. Вони майже не плавають, а ходять по дну та водних рослинах, зимують у воді. Водяний скорпіон - Nepa cinerea L. - типовий представник родини Nepidae. Долати течію йому допомагають міцні ноги, за допомогою яких тварина тримається за водні рослини. Тіло скорпіона нагадує почорнілий листок зі стебельцем, тому його надзвичайно важко помітити у воді у стані спокою. Зовні він більше нагадує скорпіона, ніж клопа, завдяки клешньоподібним переднім кінцівкам та довгій дихальній трубочці, кінчик якої тварина виставляє на поверхню води для дихання. Пересувається він дуже повільно, плаває погано й неохоче, найчастіше сидить нерухомо, чатуючи свою здобич. Полює на любих водних тварин відповідних розмірів.

Не менш цікавим представником цієї ж родини, який зустрічається у досліджуваному регіоні, є ранатра європейська, або водяна, або клоп-паличка (Ranatra linearis L.). Помітити її у воді ще важче, ніж скорпіона: вона нагадує бурувату паличку 60-70 мм завдовжки та 4-5 мм завтовшки. Якщо її потривожити, тварина заклякає. Побачити ранатру можна лише тоді, коли вона повільно ходить по дну між рослинами [18]. Ранатра добре літає і може перелетіти з однієї водойми до іншої (ми спостерігали такий переліт на невеликих лісових ставках).

Таким чином, внаслідок обстеження різноманітних водойм заказника Цецино та найближчих околиць нами знайдено 9 видів водних клопів, розподіл яких по окремих типах водойм наведений у табл. 2. 4.

 

Таблиця 2.4 Приуроченість клопів до окремих типів водойм

Вид	ставки	струмки	ями й калюжі	мочари
Gerris lacustris L.	+	+	+	+
Gerris gibbiter Sch.	+	+	+	-
Hydrometra stagnorum L.	+	-	-	-
Microvelia reticulata Burm.	+	-	+	+
Notonecta glauca L.	+	+	+	+
Corixa dentipes Illiger	+	-	-	-
Iliocoris (=Naucoris) cimicoides L.	+	-	-	-
Nepa cinerea L.	+	-	+	+
Ranatra linearis L.	+	-	-	-
Усього екз / %	9 / 100	3 / 33,3	5 / 55,6	4 / 44,4

 

Напівтвердокрилі прибережних ділянок

Прибережні біотопи відкритого типу характеризуються буйною трав’янистою рослинністю з високими травами - зонтичними, кінським (Rumex confertus Willd.) та кучерявим (R. crispus L.) щавлями (рис.2.4; 2.5). Тут зареєстровано тварин з родини сліпняків (Miridae), серед яких домінують трав’яний клоп мірис (Miris dolobratus L.), та сліпняк люцерновий (Adelphocoris lineolatus F.). Можна зустріти досить великих або середнього розміру клопів родини щитників (Pentatomidae), яких легко пізнати за великим щитком трикутної форми на грудях. На зонтичних знайдено велику кількість італійських, або смугастих щитників (Graphosoma italicum L.) та поліфагів - щитників ягідних (Dolycoris baccarum L.). На щавлях зустрічається велика кількість ювенільних особин та імаго клопа щавлевого (Coreus marginatus L.) з родини крайовиків (Coreidae). Взагалі, щавлевий клоп надзвичайно поширений у досліджуваному нами регіоні. Очевидно, це можна пояснити близкістю розміщення природних біотопів та агроценозів, у рослинності яких знаходимо достатню кількість субстратів живлення цих клопів (щавель посівний, ревень тощо). Тварини можуть живитися з ранньої весни до пізньої осені, використовуючи як дикі, так і культурні рослини, по мірі їх вегетації.

 

Напівтвердокрилі лісу

Загальновідомо, що ліси посідають провідне місце серед біогеоценозів Землі [13]. Ліс як середовище проживання тварин характеризується низкою особливостей, які обумовлюють склад фауністичних комплексів лісового біоценозу [29, 51, 52]. Для лісу й лісових насаджень характерні своєрідні мікрокліматичні показники: завдяки щільності деревного та чагарникового покриву тут краще затримується волога та прохолода, менша освітлюваність, менша сила вітру. Деякі з цих особливостей сприятливі для клопів (затишок), інші ж негативно позначаються як на видовому різноманітті, так і на чисельності цих комах. В-цілому, видовий склад лісових біоценозів досліджуваного нами регіону менш різноманітний, ніж у біотопах відкритого типу.

При дослідженні геміптерофауни чистих бучин та буково-грабового лісу нами не виявлено істотних відмінностей, тому надалі дані щодо цих біотопів наводимо разом. На деревах та кущах знайдено клопів з родини щитників: клопа зеленого (Palomena prasina L.), щитників червононогого (Pentatoma rufipes L.) й гостроплечого (Carpocoris fuscispinus Boh.), а також кильовика червонозадого (Acanthosoma haemorrhoidalis L.). На кінському щавлі зустрічалося багато щавлевого клопа. В окремих місцях (з сонячного боку біля пеньків та на стовбурах дерев) масово зустрічалися імаго та личинки червоноклопів звичайних, або клопів-солдатиків (Pyrrhocoris apterus L.) з родини червоноклопів (Pyrrhocoridae). З родини підкорників (Aradidae) звичайними є підкорники звичайні (Aradus corticalis L.), які живуть під корою дерев та у трутовиках і живляться деревним соком та міцелієм грибів. Усюди в невеликих кількостях виявлено представників родини хижаків (Reduviidae): хижака червоного (Rhynocoris iracundus L.) (рис. 2.6) та редувія рядженого (Reduvius personatus L.), які вдень полюють на різних комах, зокрема, шкідливих і вважаються надзвичайно корисними тваринами [50, 51].

 

Напівтвердокрилі поля

По схилах в околицях заказника Цецино зустрічаються великі городи, які щорічно розорюються та засаджуються овочевими і, частково, зерновими рослинами у режимі монокультури. Їх розглядали як окремі біотопи, умовно названі полем.

Поля мають розвинені специфічні мікрокліматичні умови, значною мірою відмінні від умов розглянутих раніше біотопів. Характерною їх особливістю є виражені зміни мікроклімату протягом доби. У сонячні дні температура у прикореневому ярусі підвищується, тут значно вологіше, ніж біля верхівок рослин [41].

Домінуючою групою клопів тут були представники родини щитників, а серед них - шкідлива черепашка (Eurigaster integriceps Put.) - масовий шкідник пшениці, жита, ячменю та інших злаків. Слід зазначити, що поодинокі особини шкідливої черепашки зустрічалися також у інших біотопах, куди, можливо, потрапляли випадково: заносилися вітром або ж залітали з сусідніх городів та полів. Незважаючи на те, що цих клопів знаходили найбільше, загальна їх кількість, визначена методом кількісного косіння, не перевищувала 3-5 особин на м2, тобто не становила загрози для відповідних сільськогосподарських культур. Це може бути пов’язано з поширенням у даному регіоні природних ворогів цієї комахи. Показано, що у зниженні чисельності шкідливої черепашки важливу роль відіграє яйцеїд теленомус, який відкладає свої яйця у яйця клопів. Личинка, що виводиться всередині клопиного яйця, живиться його вмістом, швидко росте і невдовзі розриває тісну яйцеву оболонку та виходить назовні. Клопів роду черепашок знищують також граки та інші птахи, хижі жуки, мурашки й павуки [24, 30]. У Чернівцях та найближчих околицях граків дуже багато [49] і ця обставина може бути підгрунтям висловленого нами припущення.

На полях та городах знайдено також черепашку маврську (E. maura L.) та черепашку австрійську (E. austriaca Schr.); зрідка траплялася також елія гостроголова (Aelia acuminata L.). Поблизу від посадок капусти, а місцями також на інших культурах, засмічених бур’янами з родини хрестоцвітих, зустрічалися клопи роду строкаті щитники: клоп капустяний (Eurydema ornata L.) та клоп ріпаковий (E. oleracea L.).

 

Напівтвердокрилі садово-городніх ділянок

Геміптерофауна садово-городніх ділянок не відрізняється значним видовим різноманіттям. Тут представлені клопи з двох екологічних груп: хижі, що живляться іншими комахами, та рослиноїдні-олігофаги, які знаходять на городах монокультури своїх харчових субстратів. Серед тварин першої групи виділялися чисельністю представники родини хижаків-крихіток - Anthocoridae: лісовий хижий клопик (Anthocoris nemorum L.) та польовий хижий клопик (Lyctocoris campestris F.). Найчастіше їх зустрічали серед поселень попелиць, якими вони живляться разом з іншими хижими комахами - личинками сонечок та сирфів [46]. Як і в інших біотопах, у невеликих кількостях зустрічалися редувії ряджені. Серед рослиноїдних напівтвердокрилих домінували щавлеві клопи, великі скупчення яких спостерігали навесні на ревені, та представники роду Eurydema - капустяний та ріпаковий клопи. Часом на зонтичних рослинах (кропі, петрушці, кмині, пастернаку, сельдереї, любистку) спостерігали італійських клопів. На ягідниках місцями численні клопи ягідні (Dolycoris baccarum L.) (рис. 2.7). Торкаючись походження фауни цього типу біотопів, можна навести міркування Швайгера [Schweiger, 1961, цит. 28], згідно яких фауна садів та садибних ділянок формується за рахунок представників фауністичних комплексів прилеглих природних біогеоценозів: лісів, степів, берегів водойм, а також сусідніх сільськогосподарських угідь.

Для більш докладного порівняння досліджуваних біотопів провели кількісні збори комах, результати яких наведені у табл. 2. 5.

 

Таблиця 2.5 Кількісний склад напівтвердокрилих у різних типах біогеоценозів

№ п/п	Місце збору	Кількість комах
1	Луки	179
2	Ліс	84
3	Прибережна зона	98
4	Водойми	24
5	Поле	114
6	Межа поля й лісу	148
Усього		647

 

З аналізу наведених даних видно, що найбільшою кількісною різноманітністю характеризуються лучні біотопи, що в-цілому відповідає особливостям біології та екології напівтвердокрилих.

Найменша кількість клопів зареєстрована у водоймах, проте у даному біотопі можливий недооблік напівтвердокрилих у зв’язку з неможливістю одночасного ефективного кількісного збору нейстонних та справжніх водних комах. Нарешті, найбільша кількість клопів відзначена нами на узліссі, що ще раз підтверджує показаний нами при вивченні видового різноманіття напівтвердокрилих (див. розділ 2.3.1.) ефект екотону: кількість клопів на межі поля й лісу більша, ніж у кожному з межуючих біотопів.

 

Висновки

 

1. Геміптерофауна Національного природного парку «Вижницький» представлена 49 видами клопів, що належать до 39 родів з 18 родин.

2. Найбільша видова різноманітність клопів притаманна лучним біотопам (56,25 % від загальної кількості видів), найменша - прибережним ділянкам водойм (12,5 %). На межі поля й лісу спостерігається виражений ефект екотону.

3. Показана залежність видового складу клопів від частини схилу в межах лучного біогеоценозу.

4. Геміптерокомплекс утворений чотирма основними групами за харчовою спеціалізацією: фітофагами (67,35 %), зоофагами-хижаками (26,52 %), поліфагами (4,08 %) та міцетофагами (2,04 %).

 

Список цитованої літератури

 

5. Антонов В.С. Климат Черновцов. - Черновцы: Зелена Буковина, 1999. - 152 с.

6. Ассаул Н.Ф. Полевой клоп - вредитель зерновых культур // Защита растений от вредителей. - М., 1965. - 260 с.

7. Бей-Биенко Г.Я. Общая энтомология. - М.: Высш. школа, 1980. - 416 с.

8. Богданов-Катьков Н.Н. Руководство к практическим занятиям по общей энтомологии. - М.-Л.: ОГИЗ-Сельхозгиз, 1947. - 356 с.

9. Васильев Е.М. Люцерновый клоп, повреждающий свекловичные высадки // Вестник сахарной промышленности. - 1909. - № 2. - С. 12-14.

10.Васильев Ю.М. Люцерновый клоп (Adelphocoris lineolatus Goerse.), его образ жизни и меры борьбы с ним // Бюро по энтомологии. - 1908. - № 4. - С. 18.

11.Вернигор С.В. К биологии свекловичного клопа (Poeciloscytus cognatus Fieb.) // Захист рослин. - 1928. - № 3-4. - С. 97-105.

12.Виноградова В.И. Материалы по изучению вредных насекомых бахчево-огородных культур Таджикскистана: Труды Ан Тадж. ССР. - Т. 5. - 1952. - 60 с.

13.Водолагин В.Д. Полосатый клоп Graphosoma italicum Mull. как вредитель аниса, кориандра и тмина // Эфирно-масличные культуры. - М., 1936. - С. 21-24.

14.Галахов П.Н. Вредитель кунжута - травяной клоп // Докл. ВАСХНИЛ. - Т. 6. - 1951. - С. 22-24.

15.Горностаев Г.Н. Насекомые СССР. - М.: Мысль, 1970. - 372 с.

16.Губанов И.А., Новиков В.С., Тихомиров В.Н. Определитель высших растений средней полосы европейской части СССР. - М.: Просвещение, 1981. - 287 с.

17.Еталони живої природи / Давидюк В.П., Полікарпов М.М., Трофименко І.В. та ін. - К.: Рекламне агенство “Курс”, 1993. - 30 с.

18.Жупанський Я.І., Куниця М.М. Географія Чернівецької області. - Чернівці, 1993. - 192 с.

19.Заповідні об’єкти Буковини (реєстр природного заповідного фонду Чернівецької області). - Чернівці, 1988. - 50 с.

20.Заславский Экология вредных насекомых и энтомофагов / Труды ЗИН. Т. 36. - М.-Л.: Наука, 1965. - 120 с.

21.Каменкова К.В. Биология и экология ягодного клопа (Dolycoris baccarum L.) - дополнительного хозяина яйцеедов черепашки в Краснодарском крае // Энтомологическое обозрение. - 1958. - Т. 38, № 2. - С. 563-579.

22.Канюкова Е.В. Полужесткокрылые рода Ranatra F. (Heteroptera, Nepidae) фауны СССР // Энтомологическое обозрение. - 1989. - Т. 68, № 1. - С. 121-124.

23.Кержнер И.М. Систематика равнокрылых и полужесткокрылых насекомых (Hemiptera) фауны СССР.- Л., 1981. - 400 с.

24.Кириченко А.Н. Coreidae: Coreinae // Фауна России и сопредельных стран. - М., 1916. - 395 с.

25.Кириченко А.Н. Настоящие полужесткокрылые Европейской части СССР. - М.-Л., 1951. - 423 с.

26.Кириченко А.Н. Методы сбора настоящих полужесткокрылых и изучения местных фаун. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1957. - 123 с.

27.Кириченко А.Н. Полужесткокрылые (Hemiptera - Heteroptera) Таджикистана. - Душанбе: Изд-во АН Тадж. ССР, 1964. - 350 с.

28.Киселева Е.Н. Хлебные клопы-черепашки в условиях Горьковской области // Вестник защиты растений. - 1940. - № 3. - С. 41-43.

29.Козлов М.А., Олигер И.М. Школьный атлас-определитель беспозвоночных. - М.: Просвещение, 1991. - 207 с.

30.Кузнецова Н.Я. Насекомые. - СПБ,: Тип. Акц. Общ-ва Брокгауз-Ефрон, 1910. - С. 110-117.

31.Кулик С.А. Фауна и экология насекомых Восточной Сибири и Дальнего Востока. - Иркутск: Изд-во Ирк. Ун-та, 1977. - 132 с.

32.Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів: Світ, 1999. - 360 с.

33.Ліси України: сучасний стан, збереження, збалансоване використання / Шеляг Ю.Р., Стойко С.М., Вакаренко Л.П. та ін. - К., 1997. - 64 с.

34.Махотин А.А. Материалы по развитию вредной черепашки (Eurigaster integriceps Put.) // Вредная черепашка. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1947. - С. 19-48.

35.Мегалов В.А. Выявление вредителей полевых культур. - М.: Колос, 1968. - 176 с.

36.Негробов О.П.. Черненко Ю.И. Определитель семейств насекомых. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1989. - С. 32-64.

37.Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. - К.: Фитосоциоцентр, 1999. - 548 с.

38.Определитель вредных и полезных насекомых и клещей технических культур в СССР. - Л.: Колос, 1981. - 542 с.

39.Определитель пресноводных насекомых средней полосы европейской части СССР. - М.: Изд-во МГУ, 1973. - С. 214-376.

40.Пістун М.Д., Шипович Є.Й. Географія Української РСР. - К.: Вища школа, 1982. - 303 с.

41.Плавильщиков Н.Н. Определитель насекомых: Краткий определитель наиболее распространенных насекомых европейской части России. - М.: Топикал, 1994. - 544 с.

42.Природа Чернівецької області / під ред. К.І. Геренчука. - Львів: Вища школа, 1978. - 160 с.

43.Пучков В.Г. Щитники. Фауна України. Т. 21, вип.1. - К.: В-во АН УРСР, 1961. - 338 с.

44.Пучков В.Ф. Крайовики. Фауна України. Т. 21, вип. 2. - К.: В-во АН УРСР, 1962. - 162 с.

45.Пучков В.Г. Главнейшие клопы-слепняки - вредители сельскохозяйствнных культур. - К.: Наук. думка, 1966. - 136 с.

46.Пучков В.Г. Беритиди, червоноклопи, пієзматиди, підкорники і тенгіди. Фауна України. Т.21, вип. 4. - К.: Наук. думка, 1974. - 332 с.

47.Пучков В.Г. Полужесткокрылые семейства Rhopalidae (Heteroptera) фауны СССР. - Л.: Наука, 1986. - 54 с.

48.Пучков В.Ф. Полужесткокрылые. Хищнецы. Фауна Украины. Т. 21, вып. 8. - К.: Наук. думка, 1987. - 248 с.

49.Пучков В.Г., Пучкова Л.В. Филогенетические отношения семейств клопов-щитников (Pentatomoidea). - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1964. - С. 43-63.

50.Райков Б.Е., Римский-Корсаков М.Н. Зоологические экскурсии. - М.: Топикал, 1994. - 640 с.

51.Руководство по энтомологической практике / Под ред. В.П. Тыщенко. - Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1983. - 230 с.

52.Савченко Е.Н. Таксономия и зоогеография насекомых. - К.: Наук. думка, 1984. - 231 с.

53.Скільський І.В. Структура й особливості формування фауни та населення птахів середнього міста (на прикладі Чернівців): Дис... канд. біол. наук: 03.00.08. - К., 2000. - 307 с.

54.Станек В.Я. Иллюстрированная энциклопедия насекомых. - Прага: Артия, 1975. - 423 с.

55.Топачевский В.А. Природа Украинской ССР: животный мир. - К.: Наук. думка, 1985. - 260 с.

56.Morris M.G. Colonization and early succession // J. Appl.Ecol. - 1990. - 27/ N 2/ - P. 367 - 378.