Соціальна робота з групою як метод психосоціальної допомоги

Соціальна робота з групою – метод, що використовується з метою надання людині психосоціальної допомоги шляхом передачі групового досвіду для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки. Сьогодні від 6 до 10 % соціальних працівників використовують цей метод як основний. А втім, оскільки сім'ю можна визначити як «найбільш впливову групу», а організацію – як сукупність кількох малих груп, на практиці будь-який соціальний працівник у тією чи іншою мірою має справу з групою.

Групові методи в соціальній роботі почали застосовуватися наприкінці XIX ст., коли в західних країнах і в Росії набули поширення робітні доми, «гуртожитки», які створено релігійними та благодійними організаціями. Співробітники подібних установ першими стали здійснювати соціальну роботу з групою. Тоді з'явилися передумови до теоретичного визначення феномену групи.

Одним із перших досліджень у цій області стала робота Г. Лебона «Психологія натовпу», у якій зазначено, що поведінка людини на самоті або у звичайних умовах суттєво відрізняється від її поведінки в групі людей, де діють інші психологічні закони. Важливий внесок у розробку теорії внесли також Ч. Кулі, який створив поняття «первинна група», 3. Фрейд, який вивчав проблему емоційної реакції групи на лідера, Г. Зіммель, який досліджував вплив розміру групи на характер взаємин її членів, роботи К. Левіна щодо групової динаміки тощо. Джерелами теорії груп також можуть бути названі роботи соціолога М. Фоллет, педагогів Д. Дьюї, А. С. Макаренко та ін.

Остаточне визнання теорія груп як метод соціальної роботи отримала в 30-х рр. XX ст., коли була створена Національна асоціація США з вивчення групової роботи (1936 р.) та почав видаватися журнал «Групи в освіті, рекреації та соціальній роботі».

У вітчизняній науці метод групової роботи став активно використовуватися соціологами з кінця 70-х рр., спочатку фахівцями в області управлінського консультування, а після інституціоналізації соціальної роботи в 90-х рр., соціальними працівниками.

Сучасна теоретична база соціальної роботи з групою складена з положень таких наукових шкіл, як теорія поля, теорія соціального обміну, психоаналіз і загальна теорія систем. Т. Парсонс та інші прихильники функціоналізму вивчали специфіку прояву якостей систем у малих групах: вплив частин системи один на одного, підтримання традицій у системі та пристосування систем до свого оточення. Базовим для всіх теорій є положення про штучність відокремлення людини від його оточення. З цієї точки зору людину можна розглядати як самостійного індивіда тільки в обмеженому фізіологічному сенсі. Люди живуть, діють, відчувають, шукають сенс життя й домагаються задоволення бажань тільки в процесі соціальної взаємодії, головним чином, у соціальній групі.

Наразі можна з упевненістю констатувати, що в західній практиці психотерапії, й особливо соціальної роботи, має місце орієнтація фахівців саме на групові методи роботи з людьми. На стику клінічної й соціальної психології в США 20 років тому виникла нова прикладна область психології – «комунітарна психологія» (community psychology), метою якої є дослідження та організація процесів допомоги людей один одному в різних спільнотах.

Групова соціальна робота в широкому плані визначається як домовленість і згода кількох людей допомагати самим собі й один одному у вирішенні будь-яких особистих проблем або важкій ситуації за допомогою обговорення проблеми або/завдяки спільній діяльності. Ба більше, група може мати, а може й не мати терапевта, тренера або лідера. Ефективність діяльності добровільних самоорганізованих терапевтичних груп у різних спільнотах (наприклад, групи батьків дітей-інвалідів, ветеранів війни, групи Анонімних алкоголіків) є доказаною багатьма науковцями.

Тенденція використовувати методи групової психотерапії в практиці соціальної групової роботи, розширює її межі, у зв'язку з чим розрізняються поняття «групова терапія» та «групова робота».

Поняття «групова терапія» традиційно пов'язують із практичною діяльністю соціального працівника, покликаного, зменшуючи страждання клієнта, підвищувати ступінь його індивідуального й соціального функціонування через керовану взаємодію в групі.

Термін «групова робота» вживається щодо діяльності з групами, що вимагає певних професійних знань і кваліфікації, коли соціальна групова робота розуміється як особлива форма практичної діяльності. У цьому контексті для соціальної роботи даного рівня характерні:

-        кризово-інтервентні і проблемно-орієнтовані підходи, де специфіка проблем клієнтів викликає до життя певні техніки групової роботи,

-        орієнтація групової роботи на роботу з випадком через встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин із групою, де соціальному працівнику відведена роль посередника й фасилітатора,

- орієнтація на техніки й методи групової роботи, усталені в суміжних дисциплінарних областях, які орієнтовані на роботу з патологіями,

- привласнення та переосмислення в теоретичних і практичних підходах понятійного апарату, методів і принципів із практики роботи психотерапевтів і практичних психологів.

Переважна кількість видів кризової допомоги в даний час носить груповий характер. Це пов'язано з тим фактом, що в кризових ситуаціях найбільшою мірою порушується саме соціальна адаптованість людини, що виступає у вигляді психологічної фрустрації («Я нічого не можу робити», «Я нікому не потрібен», «Те, що я робив всю життя, безглуздо», «Людям не дано зрозуміти один одного» і т. п.). Ситуація спільного (групового) переживання сильних емоцій має терапевтичний, корекційний характер, оскільки будь-яка група є спільнотою яка розуміє, приймає емоційний стан особистості як природний і минущий.

Класифікувати групову соціальну роботу можна у відповідності до загальної мети та завдань групи, що можуть бути спрямовані на подолання ізоляції, отримання соціальних навичок та дорослішання, підготовку до кризи, що насувається або триває, та життєвих змін взагалі, розв’язання або прояснення проблем в оточенні індивіда,