Синоніми та антоніми

Омоніми та пароніми в сучасній українській літературній мові

Омоніми (від гр. homos – однаковий, onyma – ім’я) – слова, однакові / подібні за звучанням і різні за лексичним значенням (коса (знаряддя праці) – коса (заплетене волосся); водяна пара^/ – па^/ра чобіт, на бере^/зі ніжне листя – на бе^/резі моря).

Простими омонімами є такі слова, які однаково звучать і в початковій, і в похідних граматичних формах (лист, ручка, деркач). Прості омоніми завжди відносяться до однієї частини мови.

Омоформи (від гр. homos – однаковий, forma – форма) – різні за значенням слова, які однаково звучать лише в окремих граматичних формах (лунав клич – клич дітей, рідна мати – мати книгу).

Омофони (від гр. homos – однаковий, phone – звук) – слова, різні за значенням та написанням, але однакові за звучанням (не чіпайте мене – мине час, Микола Мороз – сильний мороз, добре спиться – в’язальна спиця; сонце – чи сон це?; по гас – погас, «А ти не вір, що у зеніті сонце,/ бо срібні скроні – наче дивний сон це» (Я. Ткачівський).

Омографи (від гр. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням (дорога^/ людина – доро^/га до школи, високий на^/сип – наси^/п борщу; золота^/ дитина – зо^/лота високої проби; óбід – обíд; мукá - мýка).

Омонімічні відношення можна спостерігати між однозвучними словами з різним значенням, вживаними в різних мовах. Такі омоніми називаються міжмовними (луна: укр.м. – відбивання звукових коливань від перешкоди, рос. мова – небесне тіло; чоловік: укр.м. і рос.м.). Омоніми вживаються в мові для створення дотепних висловів, каламбурів.

Близькі до омонімів пароніми (гр. para – біля, поруч; onyma – ім’я) – різні за значенням, але подібні за формою і звучанням слова: адресат (кому адресується) – адресант (хто адресує), квартира – кватирка, м’язи – в’язи, емігрант – іммігрант. Пароніми вживаються, як і омоніми, для створення каламбурів, словесної гри, вживається в епіграмах.

Термін „синонім” було створено греками: synonymos, тобто „однойменний”. Як же розглядаються синоніми на даному етапі розвитку мовознавчої науки?

Л.А.Булаховський синонімами називає „слова, здатні в тому ж контексті або в контекстах, близьких за змістом, заміняти одне одного без відчуття помітної одмінності”.

Автори „Курсу сучасної української літературної мови” М.А.Жовтобрюх і Б.М.Кулик синонімами називають такі слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням. Наприклад: шлях, дорога, путь, тракт, траса; сміливий, відважний, хоробрий, доблесний; вражати, дивувати, приголомшувати, потрясати; думати – міркувати.

За визначенням авторів „Сучасної української літературної мови” за редакцією І.К.Білодіда, синоніми – це слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (або тим і іншим одночасно); наприклад: горизонт – обрій – небозвід – небосхил – крайнеба – круговид – кругозір; виразний – чіткий – розбірливий; пильнувати – доглядати – глядіти).

Таким чином, однією з основних прикмет синонімів є здатність їх означати те саме поняття, а звідси – вони обов’язково виступають як слова, спільні чи тотожні за своїм основним значенням.

Важливою й досі дискусійною лексикологічною проблемою є визначення основних підходів до тлумачення синонімів. В останні роки досить аргументовано обґрунтовується думка про те, що синоніми треба виділяти на предметно-понятійній основі. Прихильником цієї думки є А.П.Євгеньєва, яка синонімами вважає слова, що означають одне й те саме поняття, тотожні чи близькі за значенням, слова, які певним чином співвіднесені в даний час у мові та слугують деталізації й розрізненню тонких змістових відтінків поняття чи вираженню експресивних, стилістичних, жанрових та інших відмінностей.

Проте деякі мовознавці категорично заперечують предметно-понятійну основу синонімів, зокрема В.А.Звегінцев пише: „Синонімії, як вона традиційно витлумачується, в мові взагалі немає. Це одна із функцій, яка рудиментарно існує в науці про мову. Є тотожні для деяких слів словосполучення, які розташовуються на синхронічній площині і тому ніяк не співвідносні з предметно-понятійною ознакою і в яких слова виступають як моносеми або як члени мінімальної дистрибуційної моделі”.

Сполучуваність має, безумовно, надзвичайно важливе значення для з’ясування семантики синонімічного слова та для характеристики синонімічних відношень між словами. Але вона, як і „взаємозамінність”, – як слушно зауважує А.П.Євгеньєва, – становить собою лише „додатковий критерій, за допомогою якого перевіряються синонімічні відношення, або являє собою один із методів чи „процедуру виділення синонімів”. Для стилістичних синонімів цей критерій зовсім не може бути застосований”.

У науці досі відсутнє єдине розуміння синонімів як певної лексичної категорії, але вже загальновизнаним є те, що в синонімічних зв’язках перебувають лише такі слова, які означають одне поняття, тобто тотожні чи спільні за своїм значенням, а відрізняються семантичними чи стилістичними відтінками, іноді також – сферою поширення, активністю вживання, особливостями сполучування з іншими словами.

Визнання синонімами слів не тільки тотожних, але й близьких за значенням висуває проблему змістових відмінностей між синонімами.

Питання про відтінки значень синонімів невід’ємне від питання про те, що вважати синонімами, і визначення першого залежить від визначення другого. Залежно від того, визнаються синоніми словами, що позначають різні поняття чи одне й те саме поняття, відтінки значень синонімів пов’язуються з відмінностями в понятійному змісті чи з власне мовними особливостями слів. Якщо синонімами вважати слова, які позначають різні поняття, то питання про відтінки значень синонімів як у теоретичному, так і в практичному плані вирішується порівняно просто: відтінками значень є відмінності в понятійному змісті слів, тобто відмінності позначуваних словами явищ дійсності. Визнання синонімами слів, що позначають одне й те саме поняття, виключає можливість тлумачення відтінків значень синонімів як відмінностей у понятійній, логічній основі, а зв’язує їх з мовною природою слів. При такому розумінні відтінків значення синонімів ними стає та частина значення в слові, яка залишається після вилучення понятійної основи.

У колективній праці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР „Сучасна українська літературна мова (Лексика і фразеологія)” вказується на те, що синоніми обов’язково чимось різняться між собою, мають додаткові значеннєві відтінки, різний змістовий обсяг, відрізняються мірою і якістю емоційного забарвлення, стилістичною приналежністю до певного жанру мови, виявляють різну активність у мові, характеризуються неоднаковою сферою поширення та здатністю сполучатися з іншими словами в реченні.

Л.П.Алекторова вважає, що відтінками значень синонімів є відмінності в їх значенні, які виявляються у відмінностях вживання й виявляються при зіставленні контекстного використання синонімів.

Враховуючи важливість визначення значеннєвих відтінків синонімів, В.Н.Клюєва пропонує навіть визначити синоніми як „два слова-поняття, які виражають суть одного й того ж явища об’єктивної дійсності, відрізняються додатковими відтінками в значенні та слугують не для заміни один одного, а для уточнення думки й нашого ставлення до висловлюваного”.

Цікава точка зору на синоніми Гвоздєва О.М. В „Очерках по стилистике русского языка” автор аналізує відтінки синонімів, описуючи такі їх групи, які дозволяють легко виявити відмінність у значеннях, наприклад:

1. Відмінність у мірі відомої ознаки – це градація за величиною: маленький, невеликий; за температурою: теплий, гарячий; прохолодний, холодний; за кольором: червонуватий, червоний; за віком: похилого віку, старий; за звуком: тихий, ледь чутний.

2. До попередньої групи приєднуються синоніми, які означають градацію, ускладнену відомою експресією; вони означають ознаку гіперболічно: великий, неосяжний; маленький, крихітний; холодний, крижаний; чистий, білосніжний. На відміну від першої групи, ці синоніми не вживаються в діловому, позбавленому експресії, мовленні.

3. Відмінність, що виявляється в ставленні того, хто висловлюється, до предмета висловлювання. Так, з одного боку, відокремлюються підсилені експресією оцінювальні слова, які характеризують предмет позитивно, слугують вираженням делікатності, поваги, поетизації: повна (людина) – товста; з іншого боку, виділяються оцінювальні слова, які виражають негативне ставлення до предмета: неприязнь, відразу, кепкування: пика – обличчя.

4. Відмінність у жанровому вживанні. Одні синоніми вживані тільки в деяких жанрах мовлення: стрімкий – швидкий; інші – у розмовному жанрі: зненацька – неочікувано.

О.М.Гвоздєв підкреслює також відмінність у сфері вживання синонімів і наводить приклад: синонім похилого віку має вужчу сферу вживання порівняно із словом старий, тому що він стосується тільки людей, а старий поширюється й на тварин (старий ведмідь), і на рослин (старий дуб), і на предмети (старий будинок).

О.М.Гвоздєв пише також про лексичну сполучуваність слів-синонімів (наприклад, карий – тільки до кольору очей і до масті коней).

М.М.Шанський вважає, що „синоніми – слова, які означають одне й те саме явище дійсності... називають одне й те ж по-різному”. Вони не є ідентичними й завжди відрізняються один від одного: „1) деякими відтінками в характерній для них семантиці, тобто лексичному значенні, 2) своїм емоційно-експресивним забарвленням або 3) стилістичною приналежністю до певного жанру, чи 4) своєю вживаністю, або 5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами”.

Синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються відтінками значення чи стилістичним забарвленням. Деякі слова в синонімічні відношення не вступають (власні назви, терміни).

Розвиток і збагачення лексики мови йде, як відомо, шляхом поповнення її новими словами, що означають нові поняття, нові уявлення, якими безперервно збагачується життя носіїв мови, але це далеко не все. Змінюються також і самі поняття: вони поглиблюються, диференціюються, у них висуваються ті ознаки та сторони, які раніше залишалися поза увагою. Це також знаходить відображення в мові: з’являються нові слова для їх позначення, з’являються нові значення слів, які вже існували в мові.

Відбувається накопичення синонімів, іде процес диференціації, розрізнення тонких відтінків у позначенні понять. У мові відкладається, „формулюється” і живе те, що відповідає сучасному сприйняттю світу. У зв’язку з цим відбуваються зміни й у складі синонімічних груп, і в розрізненні синонімів.

Синоніми, у яких розкриваються тонкі відтінки, різні сторони поняття, відіграють важливу роль у мові та мовленні, оскільки дають можливість точно висловити думку, точно передати конкретну ситуацію.

Основна функція слів у мові – номінативна, тобто називання, позначення всього, що складає наш світ, нашу дійсність. Але слова не тільки називають – називаючи, вони можуть виражати оцінку, яка дається тому, що називається, а також емоцію, експресію того, хто говорить.

Функції, які виконують синоніми, визначають місце кожного з них у лексичній системі сучасної мови. Синоніми й розподіляють на три групи залежно від тих функцій, які вони виконують у мові та мовленні.

А.П.Євгеньєва називає ці групи так:

а) змістові або „відтінкові” синоніми;

б) експресивні синоніми;

в) стилістичні синоніми.

З.Є.Александрова, виходячи зі свого тлумачення поняття синонімів: (синонімами вважаються слова, які виражають одне й те саме поняття, тотожні чи близькі за своїм значенням, але відрізняються одне від одного чи відтінками в значенні, чи стилістичним забарвленням (і сферою вживання), чи одночасно обома названими ознаками) виділяє два основних розряди синонімів: ідеографічні (що відрізняються відтінками одного й того самого значення), стилістичні (що відрізняються експресивно-емоційною характеристикою того чи іншого поняття).

В.Н.Клюєва вважає, що синонімічні слова можуть відрізнятися: 1) за ознаками, що входять до складу значення; 2) за стилістичними ознаками; 3) за ознаками вживання та сполучуваності з тими чи іншими словами мовлення.

У колективній праці „Сучасна українська літературна мова” за редакцією І.К.Білодіда синоніми за характером додаткових значень розподіляються на такі групи:

1. Семантичні, або ідеографічні, понятійні синоніми, тобто ті, що означають те саме поняття, але різняться додатковими значеннєвими відтінками: думати, гадати, міркувати, роздумувати; поважний, серйозний, солідний, статечний, важний, величний.

Якихось істотних відмінностей в емоційному забарвленні чи стилістичному використанні між понятійними синонімами того самого ряду не існує, але семантичні відтінки їх часом прозорі.

2. Стилістичні синоніми характеризуються емоційно-експресивним забарвленням. Вони розподіляються на дві групи:

а) синоніми, у яких із нейтральним словом синонімізуються позитивно чи негативно забарвлені емоційні слова: кричати, волати, горланити, репетувати; їсти, жерти, лопати; губи, уста;

б) усі синоніми одного ряду емоційно забарвлені та протиставляються мірою й особливостями емоційності: летіти, линути; пити, дудлити, жлуктити. Отже, сюди належать архаїзми, до яких у сучасній українській мові є відповідники; слова поетичної лексики, діалектизми; слова, які поширені в сучасній українській мові, але функціонують у певних стилях.

3. Понятійно-стилістичні, або семантико-стилістичні, синоніми розрізняються значеннєвими відтінками, семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням: торжество, тріумф; лихо, біда, нещастя, горе; охоче, радо, залюбки.

Автори „Курсу сучасної української літературної мови” М.А.Жовтобрюх і Б.М.Кулик поділяють синоніми за їх основними ознаками на такі групи:

1. Синоніми, які відрізняються між собою емоційним забарвленням: їсти, жерти; обличчя, пика; говорун, патякало.

2. Синоніми, які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками, у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда: хуртовина, завірюха, метелиця, хуга, віхола, зав’юга; відомий, видатний, визначний, славетний.

3. Стилістичні синоніми, тобто такі, використання яких неоднакове в різних стилях літературної мови. Ці синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими – ні, в одному жанрі мови поширені, а в інших зовсім не вживаються. Наприклад, слова товар і крам належать до одного синонімічного гнізда, але в такому виразі, як виробництво товарів широкого вжитку, слово крам не може замінити слова товар, хоч у реченні На базарі було багато різних товарів можуть бути використані обидва ці синоніми (На базарі було багато різного краму).

Проте, як підкреслюють М.А.Жовтобрюх і Б.М.Кулик, поділ синонімів на групи умовний. Досить часто стилістичне розрізнення їх пов’язується із соціальним сприйняттям та оцінкою дійсності.

Розрізняються синоніми семантичні (ідеографічні, понятійні), стилістичні, абсолютні.

Семантичні (ідеографічні, понятійні) синоніми – стилістично нейтральні слова, які відрізняються додатковими відтінками в лексичному значенні (метелиця – снігопад – завірюха - вíхола).

Стилістичні синоніми – слова, спільні за значенням, але різні за експресивно-емоційним забарвленням, сферою вживання (говорити – балакати – мовити – варнякати – цокотати).

Абсолютними синонімами є слова, що відрізняються лише звучанням, абсолютно одакові за значенням, позбавлені експресивно-емоційних відтінків (буква – літера – графема; спектакль – вистава).

У реальній мовленнєвій дійсності для називання одного й того самого поняття, явища, дії, ознаки тощо часто існують декілька слів-синонімів. Ці слова об’єднуються в синонімічні ряди (групи, гнізда) на основі змістової спільності, яка склалась у мові на даному етапі її розвитку. Синонімічний ряд – група слів, які мають спільне значення. На думку Циганової В.Н., ця змістова спільність може охоплювати слова повністю (що звичайно буває в разі синонімії однозначних слів, рідко – при синонімії багатозначних) або ж (частіше) обмежується одним чи кількома значеннями. Та семантична спільність, на основі якої різні слова об’єднуються в один синонімічний ряд, складає змістову основу синонімічного ряду. Так, для всіх слів синонімічного ряду підніматися, здійматися, підноситися, зноситися, зніматися, височити спільне значення можна сформулювати таким чином: „знаходитись, розміщуватись десь високо, вище від усього навколишнього”.

За В.Н.Цигановою, змістова основа є одним із критеріїв встановлення меж синонімічного ряду. Правильне визначення змістової основи окреслює межі ряду, запобігає його надмірному розширенню, сприяє тому, що всі слова ряду є між собою синонімами.

На думку авторів „Сучасної української літературної мови” за редакцією І.К.Білодіда, синонімічний ряд становить у мові системне утворення, він є, власне, об’єднанням слів, що визначають одне поняття, оскільки синоніміка становить собою певну систему взаємовідношень між значеннями окремих слів і словесних зворотів, які склалися в загальнонародній мові та діють у ній на основі нових закономірностей протягом більш-менш довгого періоду її історичного існування.

Синонімічні ряди об’єднують групи, мікросистеми слів із граничною близькістю значень, слова одного синонімічного ряду, що визначають одне й те саме явище об’єктивної дійсності. Кожен член синонімічного ряду, разом з тим, виражає якийсь відтінок – значеннєвий чи стилістичний – того значення, що є загальним для всього ряду. За цими відтінками й протиставляються синоніми в межах синонімічного ряду, до якого вони належать. Таким чином, як вважає Л.В.Щерба, „синонімічні ряди звичайно утворюють систему відтінків того самого поняття”.

Склад синонімічних рядів не однаковий. В одному синонімічному ряді слова можуть відрізнятися тільки за значеннєвими відтінками, в іншому – мірою емоційного забарвлення позитивної чи негативної оцінки, у третьому – об’єднуються синоніми стилістично нейтральні й урочисто-піднесені, розмовні, фамільярні та ін. Відношення між членами синонімічного ряду досить складні. І це закономірно, оскільки кожне слово синонімічного ряду має свою історію виникнення й функціонування в мові, у процесі якої воно набуває різних особливостей у значенні й емоційному забарвленні, сфері вживання та зв’язках з іншими словами.

Це й визначає всі ті ознаки та особливості, якими протиставляється одне слово іншому в синонімічному ряді. Тому синонімічний ряд – це не взагалі група слів, об’єднаних спільним основним значенням, а група слів зі спільним основним значенням, властива певному періодові історичного розвитку мови, чи синхронне угрупування слів, яке історично склалося і носить системний характер.

М.А.Жовтобрюх і Б.М.Кулик вважають, що слова-синоніми об’єднуються в одну групу, що називається синонімічним гніздом, або синонімічним рядом, за своїм загальним значенням, яке для них є спільним. На думку цих учених, у синонімічному гнізді слова розрізняються за різноманітними ознаками, які чимось доповнюють основне значення кожного синоніма.

За Л.М.Марченко, група слів, зв’язана синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом, або синонімічним гніздом. Усі слова такого ряду більшою чи меншою мірою охоплюють одне й те саме поняття.

Керуючись твердженням авторів „Сучасної української літературної мови” за редакцією І.К.Білодіда, слід зауважити, що синонімічні ряди складаються зі слів, які мають однакове основне лексичне значення. Другою обов’язковою умовою для поєднання слів у синонімічні ряди є наявність у них спільних основних граматичних значень, належність їх до однієї лексико-граматичної категорії. А спільність семантики й граматичних ознак зумовлюють тотожні дистрибуції, тобто контекстне оточення, в якому вони функціонують і де виникає можливість заміни одного синоніма іншим.

Продовжуючи цю думку, слід зауважити, що синонімічні ряди об’єднують лише такі слова з гранично близькою семантикою, яким властиві також спільні основні граматичні категорії і які належать до однієї частини мови.

Звичайно, від цієї загальної закономірності можуть бути й окремі відхилення, які зумовлюються здатністю однієї частини мови виступати в значенні іншої. Цим пояснюється, наприклад, те, що до одного синонімічного ряду багато, чимало, сила, безліч, сила-силенна, маса, тьма, тьма-тьмуща, видимо-невидимо, хмара поряд із однозначно-кількісними числівниками входять іменники із значенням неозначеної кількості.

Розглядаючи питання синонімічного ряду, важливо звернути увагу на визначення його опорного слова. Основою синонімічного ряду є стрижневе слово, або домінанта (слово, яке найбільш чітко передає значення всього ряду й позбавлене емоційно-експресивних відтінків). Наприклад, у синонімічному ряді хата, хатина, будинок, халупа, хижка, хороми, палац слово хата є стрижневим.

Можливість виділення опорного слова обумовлюється тим, що звичайно з кількох слів, які означають дане поняття, одні слова більш типові, більш характерні, більш звичайні для його позначення, а інші – менш типові, менш характерні.

В.Н.Циганова пропонує опорним словом визначати такий член синонімічного ряду, який найчіткіше виражає його змістову основу. Те, що опорне слово є найтиповішим, найхарактернішим, найнормативнішим і найчіткішим (ніж інші слова) виразником спільного значення слів даного ряду, є його визначальною ознакою.

На думку В.Н.Циганової, одним із критеріїв, які варто враховувати, виділяючи опорне слово, є характер його значення. Чим чіткіше, ясніше, різкіше окреслена межа цього значення, тим менше в цього значення асоціацій з іншими значеннями даного слова, чим самостійніше й актуальніше воно для даного слова, тим більше підстав брати це слово в даному значенні як опорне слово ряду.

Опорне слово – як правило, слово стилістично нейтральне. Але в деяких випадках (коли для вираження даного значення немає стилістично нейтрального слова) як опорне слово може виступати й стилістично забарвлене.

Іноді опорне слово виділяється досить чітко (витися, завиватися, кучерявитися, закручуватися). Але іноді ознаки, які характеризують опорне слово, – актуальність, чіткість значення, нейтральність – можуть бути притаманні не одному, а двом чи трьом словам. Тоді визначення опорного слова викликає труднощі.

Тому, визначаючи опорне слово синонімічного ряду, В.Н.Циганова рекомендує враховувати:

а) співвідношення слова з іншими членами синонімічного ряду; чим більше спільного для всіх членів ряду вміщує в собі дане слово, тим більше підстав брати його як опорне; практично – опорне слово ряду слід визначати, коли всі (чи, принаймні, основні) члени ряду підібрані;

б) характер значення слова, яким воно входить у даний синонімічний ряд; як опорне слід виділяти по можливості слово з найбільш чітко окресленим значенням;

в) стилістичне забарвлення; опорне слово – найбільш нейтральне слово порівняно з іншими членами ряду.

Цікаві погляди на опорне слово має Л.А.Булаховський. Він стверджує, що із слів синонімічного ряду, тобто, як уже сказано, з таких, що в контекстах, без виразного порушення їх смислового змісту, можуть заступати одне одного, – у багатьох випадках можна обрати таке, яке найбільше підходить на роль найзагальнішого, – найуживанішого і, разом із тим, найменш претензійного щодо своїх стилістичних якостей. Такі слова, найбільш придатні, щоб навколо них як стрижня групи можна було зібрати синонімічні їм, прийнято називати словами-показниками. Беручи, наприклад, синонімічну групу безстрашний, відважний, мужній, рішучий, сміливий, хоробрий, ми, швидше за все, за слово-показник оберемо хоробрий або сміливий.

Практичне значення виділення слів-показників Л.А.Булаховський вбачає в тому, що, виходячи з них, буває легше визначити смисловий зміст інших слів синонімічного ряду як щодо моментів власне смислових, так і щодо психологічно-стилістичного забарвлення, у супроводі якого існують у мові відповідні слова. Ми можемо, наприклад, аналізуючи наведену групу синонімів, сказати, що безстрашний проти хоробрий – урочистіше слово, із зазначенням вищого ступеня відповідної якості; що відважний – слово високого стилю; що мужній належить більше до сфери пасивної твердості: „мужній у випробуваннях життя ”; що рішучий стосується переважно сфери виявлення характеру в складних випадках життя. Зіставляючи хоробрий і сміливий, ми розрізнимо в першому – значення якості, виявленої переважно на ділянці воєнній та на таких, що взагалі загрожують смертю, ранами тощо, у другому – поряд із цим значення, поміркованіші щодо небезпеки життя – наприклад, при постановці наукових, державних та інших завдань, які потребують тільки психологічно споріднених властивостей характеру.

Л.А.Булаховський застерігає від поширених помилок – зближення відношення слів-показників, як широких обсягом, з іншими словами того самого синонімічного ряду, звичайно конкретнішими, – з відношенням родових понять до видових. Треба зразу ж виразно зазначити, що таке зближення неприйнятне й не дається провести практично, бо підміняє логічні відношення, досить чіткі й послідовні, тими дуже умовними, які існують у природі мови з її досить хисткою синонімікою.

Автори „Сучасної української літературної мови” за редакцією І.К.Білодіда називають слово-показник стрижневим або домінантою. На їх думку, це слово найбільш чітко визначає основний зміст, властивий членам синонімічного ряду. Стрижневе слово характеризується найзагальнішим значенням у синонімічному ряді, воно є носієм основних прикмет, спільних для всіх членів того самого синонімічного ряду, в якому воно постає як головне, а в синонімічному словнику його використовують як реєстрове слово.

Разом з тим, стрижневе слово належить до найуживаніших із-посеред усіх членів синонімічного ряду, тому воно найбільш придатне для того, щоб навколо нього як стрижня можна було зібрати всі синонімічні йому слова. У ролі стрижневого слова виступає здебільшого нейтральний синонім, тобто синонім без виразного стилістичного забарвлення. Якщо ж увесь синонімічний ряд складається з експресивних слів, то домінантою в ньому є слово найменш емоційно забарвлене. Усі інші синоніми ряду безпосередньо взаємопов’язані зі стрижневим словом, схожі з ним за основним значенням і протиставляються особливостями значеннєвих та емоційних відтінків. Звичайно, кожне слово синонімічного ряду знаходиться в синонімічних зв’язках з іншими членами цього ряду, бо всі слова, що входять до одного синонімічного ряду, є рівнозначними його членами, незважаючи на специфіку ознак кожного з них.

Відомо, що не завжди легко визначити основне, опорне чи стрижневе слово синонімічного ряду. Дехто з мовознавців навіть притримується того погляду, що стрижневого слова синонімічного ряду взагалі не існує, оскільки всі члени такого ряду рівнозначні й рівноправні. Такий погляд страждає однобічністю, і погодитися з ним важко.

У синонімічному ряді, зокрема в процесі лексикографування, синоніми розташовуються за принципом градації, з урахуванням семантичної й стилістичної близькості синонімів ряду до стрижневого слова, а також сфери вживання слів.

Л.М.Марченко стверджує, що в стрижневому слові (домінанті) найчіткіше і найясніше повинно виражатися основне значення, властиве всьому ряду. Воно має охоплювати головні ознаки, властиві словам-синонімам. Наприклад: говорити – (більш характерно) казати; (до кого) мовити; (з ким) розмовляти; (про всячину) розм. балакати, гомоніти; діал. гуторити. Тут слово говорити – стрижневе, воно виражає основне значення: – процес мовлення, властивий усьому синонімічному ряду.

Явище лексичної синонімії безпосередньо пов’язане з полісемією. Тому в синонімічні ряди об’єднуються не просто слова в усій повноті їх семантики, а лише мінімальні спільні значення слів. Тільки однозначні слова синонімізуються в їх повному семантичному обсязі. Прикладом таких синонімів в українській мові можуть бути райдуга, веселка; купол, баня; парус, вітрило й под. А багатозначні слова вступають у синонімічні зв’язки якимось одним із своїх значень. У цьому й виявляється зв’язок синонімії з полісемією. До багатозначних належить у сучасній українській мові, наприклад, прикметник тихий. Саме тому він може входити не до одного синонімічного ряду, а до кількох:

тихий, неголосний, приглушений (спів, гомін);

тихий, негомінкий, нешумний (місто, вулиця);

тихий, беззвучний (поступ, хода);

тихий, мовчазний (людина);

тихий, повільний (течія, їзда);

тихий, сумирний, рахманний (юнак, працівник);

тихий, безтурботний, спокійний (життя, радість).

Отже, кожне із значень прикметника тихий здатне вступати у відношення з якимось одним значенням іншого полісемантичного слова, а отже, і перебувати в складі кількох синонімічних рядів.

Автори колективної праці „Сучасна українська літературна мова” за редакцією І.К.Білодіда зауважують, що в сучасній українській мові існують не лише постійні, або вільні, синоніми, тобто такі, характер вживання яких полягає в синонімічних зв’язках незалежно від контексту, оскільки їх значення усталене, пов’язане з лексичною системою мови в цілому. Вільними синонімами є слова, синонімічні зв’язки між якими виявляються незалежно від контексту (керувати – правити – управляти; радісно – весело).

Крім них, є в нашій мові й так звані контекстуальні синоніми, тобто такі, які в певних умовах переносного вживання набувають своєрідного значення і з цим значенням вступають у синонімічні зв’язки з іншими словами. Контекстуальними синонімами є слова, які зближуються за значенням лише в певному контексті і в ньому виступають синонімами, поза ним вони є словами з абсолютно різним значенням. Наприклад, слово сивий, уживаючись переносно, входить до синонімічного ряду старий, давній, стародавній. У розповіді про Т.Г.Шевченка синонімами стають слова поет, Кобзар, великий письменник, основоположник нової української літератури, співець України. Синоніми забезпечують точне висловлення думки, конкретну оцінку певного явища, дають змогу уникнути повторення слів, є засобом досягнення образності вислову.

Розглядаючи лінгвістичну природу синонімів, не можна не згадати про абсолютні синоніми, перифрази й евфемізми.

Абсолютними синонімами, або лексичними дублетами називають слова, цілком ідентичні за своїм лексичним значенням. Спільні вони й емоційно-експресивним забарвленням. Такі слова належать переважно до нейтральної лексики, наприклад: всесвіт, космос; процент, відсоток; майдан, площа і под. Абсолютні синоніми з’являються в українській мові різними шляхами. Найголовніші з них такі, що утворилися: а) внаслідок взаємодії літературної мови і діалектного мовлення: чорногуз, лелека, бусол; б) внаслідок взаємодії української мови з іншими мовами: термометр, градусник; індустрія, промисловість.

Усувати одноманітність мови допомагає не тільки використання синонімів окремих слів, а й уживання родових назв замість видових. Наприклад, замість назви конкретної хвороби (тиф, туберкульоз) вживається родове поняття (хвороба, недуга). Замість того, щоб повторювати прізвище, можна назвати ім’я та по батькові, професію. Це так звана перифраза, або перифраз.

Перифраз (від грецького слова periphrasis) – описовий зворот мови, у поезії – стилістичний прийом, одна з фігур, коли предмети, явища або власні імена називаються не прямо, а через їхні характерні ознаки (напр.: „чорне золото ” замість „кам’яне вугілля ”).

Перифрази урізноманітнюють словник, дозволяють уникнути однотипного повторення слів і словосполучень. Вдало утворені перифрази надають мові образності, барвистості.

Перифраз не тільки означає якийсь предмет, явище, але й виділяє в ньому суттєві його властивості. Наприклад: Т.Г.Шевченко – великий український народний поет, полум’яний патріот, співець жіночої долі, великий Кобзар.

У функції контекстуальних синонімів часто використовуються в українській мові так звані евфемізми. Термін „ евфемізм ” походить від грецького слова euphemismos – говорю ввічливо. Евфемізми – це слова або словосполучення, які не прямо, а приховано, ввічливо чи пом’якшено визначають назви якогось предмета, явища: поважного віку – старий, навіки спочити – померти. Отже, евфемістичні синоніми замінюють собою інші слова, які вважаються неприємними, нетактовними, грубими або непристойними.

Кожна мова має свою синонімічну систему. Самобутньою та глибоко національною є й синоніміка української мови. Вона створювалась поступово, віками, на основі історичного розвитку й збагачення її лексичного складу.

Виникнення синонімів насамперед безпосередньо пов’язується з процесом пізнання людиною навколишньої об’єктивної дійсності, зокрема з усе глибшим пізнанням нею ознак, властивостей кожного предмета, явища. Предмети і явища, як відомо, пізнаються не відразу повністю, всебічно й вичерпно, а поступово, протягом тривалого періоду й не завжди в усій різноманітності. Крім того, самі предмети та явища навколишньої дійсності можуть набувати нових ознак і особливостей, які згодом теж стають надбанням людського пізнання, а це вносить корективи в поняття про них, чим зумовлюється виникнення нових слів для позначення тих самих предметів, явищ. Саме тому одне загальне значення може виражатися не одним, а кількома словами.

На цій основі, власне, й виникають численні ідеографічні, або понятійні синоніми, кожен з яких хоч і визначає те саме поняття, проте обов’язково додає до нього, включає в найменування нові, пізнані людиною, додаткові ознаки й властивості. Саме потреба передати лексичними засобами нові значеннєві відтінки й зумовлює виникнення в мові синонімів.

У процесі мовної комунікації часто виникає потреба не тільки назвати якийсь предмет або явище дійсності, а й висловити своє ставлення до них, дати їм емоційну оцінку, а це створює об’єктивні умови для виникнення в мові синонімічних слів з оцінним значенням, тобто синонімів стилістичних.

Чим багатша й розвиненіша лексична синоніміка, тим багатша, розвиненіша й досконаліша сама мова, бо словесні синоніми є одним із найважливіших засобів, що забезпечують максимально точне вираження думки в усіх її найтонших відтінках і нюансах, засобом емоційної й стилістичної виразності мови взагалі.

Лексична синоніміка української мови збагачується різними шляхами: і в результаті внутрішнього розвитку мови, і в результаті проникнення в мову слів з інших мов. Але в обох випадках відбувається закономірний процес розвитку, розширення виражальних можливостей мови.

Л.М.Марченко виділяє такі джерела синонімії:

1) Розвиток і збагачення лексики в процесі словотворення. Наприклад: перемогти, перебороти, подолати, здолати, подужати; сінокіс, сіножать.

2) Синонімічні стосунки створюються також у результаті поповнення словника української літературної мови за рахунок лексики територіальних діалектів, старослов’янізмів, професіональної мови, жаргонів. Наприклад: дорога – плай, стежка; заробіток – (діал.) зарібок, заробітна плата; розвидн я тися – видніти, світати, дніти, сіріти, (розм.) благословлятися на світ.

3) Синоніміка української мови поповнюється іншомовними словами. Наприклад: своєрідність – оригінальність; обличчя – фізіономія; літак – аероплан; доказ – аргумент.

Процес виникнення нових синонімів, отже, і поповнення синонімічних рядів, відбувається в мові весь час, безупинно, хоч і непомітно для його сучасників.

АНТОНІМИ (від гр. anti – проти і onyma – ім’я) – слова з протилежним значенням (мир – війна, щастя – горе, початок – кінець). В антонімічні пари об’єднуються слова, якщо вони мають яку-небудь лексичну спільність. Наприклад, прикметники білий і чорний творять антонімічну пару, виражаючи протилежне значення, але в цю пару їх об’єднує спільне поняття кольору; верх і низ (простір), іти – стояти (рух). Слова, які не мають будь-якої лексичної спільності, не можуть об’єднуватися в антонімічні пари (високо – тепло, ніч – піч, червоний – злий).

Антоніми утворюються поєднанням лише двох слів. Цим вони відрізняються від синонімів, кількість яких в одному ряді не обмежується.

За сферою вживання антонімів переважають загальномовні – протилежне значення яких міститься у лексичному значенні слів (мало – багато, усе – ніщо, красиво – погано). Є контекстуальні антоніми – слова, які набувають протилежного значення тільки в певному контексті на основі вживання слів у переносному значенні (Мати в’яне, дочка червоніє – Т.Шевченко).

Антоніми вживаються для вираження контрастів, для виявлення внутрішній суперечностей явищ. На вживанні антонімів будуються такі художні прийоми, як іронія, антитеза.

Іронія (гр. ironeia – удавання, прихований глум) – 1) засіб волевиявлення мовця, пов’язаний із зниженою оцінкою адресата або предмета повідомлення; 2)троп. який використовується з метою надати позитивно оцінному або нейтральному висловлюванню протилежного, глузливого значення, викликаючи тим самим ефект насмішки або глузування. Іронія близька до енантіосемії, пародії тощо. Наприклад: Усе чудне тут: місто, люди, ринок, Якісь птахи – „не нашого села” (М.Рильський); швидкий, як черепаха; розумник (про дурня), Гарно ти зробив, нічого сказати! Дуже ти мені потрібен. Така була хороша, що й розказати не можна. Зростом собі невеличка: хоч у яку хату ввійдé, то головою стелі достане, а личком біленька, як чумацька сорочка (Г.Квітка-Основ’яненко); нагородити (стусаном).

Антитеза (від гр. antíthesis – протиставлення) – стилістична фігура, що полягає у зіставленні протилежних явищ, образів, думок чи понять для підсилення виразності. В основі антитези лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна). Проста антитеза може бути нерозгорнутою (за битого двох небитих дають; піймав карася за порося) і розгорнутою (коня кують, а жаба ногу підставляє; Гірко заробиш – солодко з’їси. У лісі був, а дров не бачив. У бороді гречка цвіте, а в голові й не орано.). Складна анритеза є результатом створення образу цілим рядом антонімічних пар. Наприклад:

Білі, білі обличчя у чорній воді,

неповторні обличчя навік зостаються.

На старих фотографіях всі молоді.

На старих фотографіях мертві сміються.

(Л.Костенко)

Лекція: ФРАЗЕОЛОГІЯ

1. Поняття про фразеологізми і фразеологію.

2. Будова фразеологізмів.

3. Класифікація фразеологічних одиниць за ступенем семантичного злиття компонентів.

4. Джерела української фразеології.

5. Багатозначність, синонімія, антонімія серед фразеологізмів.

Література: