Розділ І. Інноваційні фонди та організація їх діяльності

Вступ

Содержание элементов признака «инновационная активность».

Оценка инновационной активности организации

Таблица 4.4

Инновационная активность и инновационная сила

При оценке той или иной ситуации реально учитывается не только инновационная позиция, но и инновационная мощность или сила, конкретно проявляемая организацией в конкретной обстанов­ке. Инновационную силу (С_ин) определяют, умножая инновационную позицию (П.,,) на коэффициент инновационной активности (К,,.,):

С„„ ⁼ П_(И (К_иа).

Параметры инновационной активности:

А, — качество инновационной стратегии и инновационной цели; А₂ — уровень мобилизации инновационного потенциала; А₃ — уровень привлеченных капиталовложений — инвестиций; А₄ — методы, культура, ориентиры, используемые при проведе-

нии изменений; А₅ — соответствие реакции фирмы характеру конкурентной стра-

тегической ситуации; А₍₎ — скорость (темп) проведения стратегических инновацион-

ных изменений; А₇ — обоснованность реализуемого уровня инновационной ак-

тивности.

Инновационная активность определяется из выражения:

К_(П,= '/₇Е ^А" /=1,2,...,7.

Каждый параметр инновационной активности определяется экспертом по 5-балльной шкале (табл. 4.4).

№	ОЦЕНИВАЕМЫЕ ПАРАМЕТРЫ ИННОВАЦИОННОЙ АКТИВНОСТИ	Уровень состояния параметров
А,	Качество инновационной стратегии и инновационной цели	1 2		4 5
Аа	Уровень мобилизации инновационного потенциала	1 2		4 5
А,	Уровень привлекаемых капиталовложений - инвестиций	1 2		4 5
А,	Методы, культура, ориентиры, обычно используемые при проведении инновационных изменений	1 2		4 5
А5	Соответствие реакции фирмы характеру конкурентной стратегической ситуации	1 2		4 5
А,	Скорость (темп) разработки и реализации инновационной стратегии	1 2		4 5
А,	Обоснованность реализуемого уровня инновационной активности	1 2		4 5
Итоговая оценка состояния инновационной активности	1 2		4 5

1. Качество инновационной стратегии и цели: соответствие стратегии миссии-предназначению и миссии-ориентации, внешней среде, потенциалу, целям, другим стратегиям фирмы.

2. Уровень мобилизации инновационного потенциала: прояв­ленная руководством способность привлечения требуемого потенциала, способность привлечь не только очевидную и из­вестную часть, но также скрытую (латентную) часть потенци­ала, т.е. способность проявить высшую компетенцию при мо­билизации инновационного потенциала.

3. Уровень привлеченных капиталовложений — инвестиций: проявленная руководством способность привлечения инве­стиций, требуемых по объему и приемлемых по источни­кам.

4. Методы, культура, ориентиры, используемые при прове­дении инновационных изменений: применение в иннова­ционной деятельности концепций и методов, направлен­ных на получение реальных конкурентных преимуществ. Например, в инновационных процессах распространен ме­тод «параллельного проектирования». В маркетинге иннова­ций таким методом или такой концепцией на сегодняш­ний момент является концепция «фокусирования на кли­ентах».

5. Соответствие реакции организации характеру конкурентной стратегической ситуации: инновационная ситуация определя­ется состоянием объекта (предлагаемого новшества) и состо­янием среды. Известны три типа поведения или реакций на стратегическую ситуацию: реактивное поведение, когда ситу­ация уже воспринимается даже недостаточно компетентными руководителями и только затем организация приступает к ее изменению; активное поведение, когда ситуация распознает­ся профессионально компетентным руководством и после этого разрабатывается и реализуется стратегия; планово-про­гнозное поведение, при котором реализуется метод управле­ния по «слабым сигналам».

6. Скорость (темп) разработки и реализации инновационной стратегии: интенсивность действий по созданию и продвиже­нию новшеств, проведению стратегических инновационных изменений. Такая интенсивность характеризуется комплексом показателей, включающих показатель инновационности ТА Т, обновляемость продукции, обновляемость технологии и тех­нологического оборудования, обновляемость знаний персона­ла, обновляемость организационных структур и другие пока­затели.

7. Обоснованность реализуемого уровня инновационной актив­ности: соответствие того или иного уровня стратегической и тактической активности состоянию внешней среды и состоя­нию самой организации. Резкое необоснованное усиление ак­тивности может превратить организацию в так называемого «мертвого героя», а неадекватная пассивность обрекает ее стать неудачницей.

Економічна криза в Україні призвела до того, що вітчизняна наука переживає надзвичайно складні часи (бюджет Академії наук скоротився на 85% минулого рівня).

Проте навіть в такий складний перехідний період до науки не можна застосувати ту ж стратегію, що й до промислових підприємств: кинути у ринковий простір і спостерігати, хто виживе. При цьому (що зараз і відбувається) буде втрачений науковий потенціал країни.

В той же час неможливо зберігати збюрократизовану багатоповерхову систему управління наукою.

Стратегічний напрямок науково-технічної політики на передбачувану перспективу зводиться до комплексного рішення наступних задач:

- концентрація коштів і зусиль на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки;

- прискорення процесів створення, впровадження і тиражування прогресивних науково-технічних рішень;

- підвищення уваги з боку наукових організацій до конкретних практичних завдань, що реально стоять перед виробництвом.

Проте саме фінансовий дефіцит паралізує всі складові процесу досліджень, що неминуче відбивається на його змістовній стороні.

З урахуванням всього вище викладеного досить привабливою виглядає ідея фінансування наукових досліджень та впровадження науково-технічних розробок через мережу інноваційних фондів, яка добре зарекомендувала себе як джерело фінансування інноваційних проектів в розвинених державах.

Дослідження питання, наскільки прийнятною є для України така форма фінансової підтримки інноваційних процесів і є метою цієї роботи.

Завдання:

- вивчити основні принципи діяльності інноваційних фондів;

- проаналізувати рух грошових потоків в інноваційному процесі;

- дослідити світовий досвід фінансування інноваційних проектів;

- визначити перспективи та можливі форми діяльності інноваційних фондів в Україні;

Світовий досвід показує, що далеко не всі інноваційні ідеї втілюються в життя, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним процесом. Причини: помилки в обгрунтуванні, недостатньо чисті результати експерименту, нестача засобів для розвитку виробництва, і, нарешті, довгі строки інноваційного процесу, які призводять до старіння новації.

Все це обумовлює підвищену ризиковість інноваційних проектів, що, звичайно, має наслідком певні особливості процесу їх фінансування.

В світовій практиці існує багато різних форм фінансування інноваційних ризикових проектів. Найпростіша з них зводиться до безпосереднього перерахування коштів від інвестора до виконавця інноваційного проекту, більш складні передбачають ряд додаткових заходів з метою зниження ризику та розподілу можливих збитків між групою інвесторів.

Проте, хоча й допускається прямий зв’язок між інвесторами та виконавцями, в розвинених країнах, в більшості випадків, інвестори ідуть на кооперацію, утворюючи спільний інноваційний венчурний (ризиковий) фонд, від імені якого здійснюються капіталовкладення.

Світовий досвід свідчить, що впровадження досягнень НТП на конкретному виробництві реалізується на одну третину результуючого ефекту новації, інше використовується іншими підприємствами.

Серед різних моделей інноваційних фондів можна виділити інноваційні фонди неприбуткового, некомерційного типу.

Їх засновниками, як правило, виступають організації, які володіють коштами для проведення вкрай потрібних їм досліджень та розробок, але, не ризикуючи проводити ці дослідження власними силами, створюють за рахунок цих коштів спеціальний суспільний (осуспільнений) інноваційний фонд. Засновники фонду передають йому свої кошти з правом володіння, використання та розпорядження ними для вирішення проблем, актуальних для засновників та суспільства в цілому.

Створений інноваційний фонд за рахунок цих коштів залучає до розв’язання поставлених задач широке коло спеціалістів різного профілю, стимулює їх до детального вивчення суті проблем, пошуку нетрадиційних шляхів їх вирішення, проводить конкурси серед запропонованих рішень. Фонд організовує компетентний консультативно-експертний відбір кращих з них, виділяє необхідні грошові субсидії та передає їх у розпорядження спеціалістів, що реалізують вибрані рішення.

До освоєння ефектів приєднуються засновники інноваційного фонду, який надає їм право участі в реалізації найбільш вигідних для них рішень. Як показує практика, засновники, без допомоги фонду, не в змозі прийти до подібних рішень самостійно, раціонально здійснювати їх та використати весь їх корисний для суспільства потенціал. Акумулюючи грошові кошти засновників і розпоряджаючись ними незалежно від них, такі інноваційні фонди виявляються спроможними створювати і розвивати якісно нові виробничі сили науки і техніки в порівнянні з тими, якими володіють їх засновники самі по собі.

Таким чином, висока соціально-економічна ефективність інноваційних фондів некомерційного, неприбуткового типу обумовлюється специфічною колективною формою власності на грошові ресурси суспільного інноваційного процесу, І перш за все - відносинами відчудження-привласнення грошей як важеля реалізації різноманітних соціальних, економічних та технологічних нововведень.

Неприбуткові, некомерційні фонди охоплюють всі фази інноваційного процесу. Вони поступово і поетапно утворюються, починаючи з фундаментальних наукових проробок найважливіших суспільних проблем і закінчуючи використанням кінцевими споживачами нововведень, що практично вирішують ці проблеми.

Об’єднуючи грошові кошти, які належать багатьом незалежним один від одного засновникам і користувачам, фонди застосовують стимулювання широкого кола незалежних один від одного спеціалістів різного профілю до дій, орієнтованих на вирішення поставленої проблеми.

Перша група стимулів полягає в тому, що окреслюючи перед всіма спеціалістами коло проблем, запрошуючи їх прийняти участь в розробці (при цьому гарантуючи їм турботливе та уважне ставлення до їх суб’єктивних думок та пропозицій) інноваційні фонди надають цим спеціалістам альтернативу їх рутинній буденній роботі в традиційних закладах. Ця альтернатива вирізняється розкованістю та плюралізмом думок спеціалістів, рівноправністю і свободою їх спілкування і, як наслідок, взаємним збагаченням професійними знаннями при комплексній і компетентній консультативно-експертній розробці великої кількості конкретних пропозицій, а також демократичним характером вибору і прийняття відповідальних рішень.

Другу групу стимулів представляють грошові субсидії, що присуджуються фондами кращим проблемно-цільовим проектам. Розмір субсидій вимірюється вартістю їх реалізації, а сама субсидія видається в повне, незалежне від фондів, їх засновників та ні від кого взагалі, розпорядження авторів і безпосередніх виконавців проектів. Виконавцям також надається право привласнення коштів, що заощаджуються ними за рахунок раціонального використання при високоякісному виконання проектів.

Третю групу стимулів, що застосовують інноваційні фонди, складають гарантії на відрахування долі прибутку авторам та виконавцям проблемно-цільових проектів і програм, коли їх результати починають використовуватись у промисловості та приносити великі доходи їм та масовим споживачам нової наукомісткої продукції. Можливість отримання долі прибутку спонукає спеціалістів піклуватись про максимілізацію всього прибутку, який промисловим підприємствам забезпечують відповідні проблемно орієнтовані проекти.

Інноваційні фонди комерційного типу, як правило, мають статус обмеженого фінансового партнерства. Його учасники (починаючи приватними особами і закінчуючи великими корпораціями) отримують прибутки і несуть збитки пропорційно первісно внесеному капіталу.

Кошти з таких фондів можуть виділятися як на зворотній основі у вигляді пільгових кредитів, так і безповоротно. Основою для виділення коштів, як правило є конкурс.

Виконавцями проекту можуть бути як венчурні (ризикові) малі або середні фірми, так і спеціально створені колективи спеціалістів.

Рішення про надання кредиту часто базується на висновку аудиторської фірми щодо конкурентоспроможності та ефективності запропонованого до фінансування проекту.

У випадку провалу проекту, що реалізується, або окремих його складових, можуть прийматись наступні міри. Колектив, який отримав кредит, повертає його з врахуванням індексації, не дивлячись на неможливість продажу роботи, яка виконувалась по договору. Підприємство, не спроможне повернути гроші та заплатити за користуванням кредитом, на підставі висновку аудиторської фірми оголошується банкротом з усіма наслідками, а саме - зміна керівництва та розгляд питання про його перепрофілювання.

По відношенню до колективу експертів, які рекомендували до фінансування проект, що не отримав закінчення з їхньої вини, надалі повинна діяти заборона на участь в підготовці експертних проектів. Реалізація цього заходу можлива через обов’язкову розсилку інноваційним фондом аудиторським фірмам, які мають ліцензію на аудит, переліку експертів, що працюють над таким проектом.

Як показує практика розвинених країн, фінансування інноваційних проектів через мережу інноваційних фондів є досить ефективним, перш за все через досить високу гнучкість такої системи, що дозволяє об’єднувати кошти багатьох різних інвесторів та зусилля багатьох спеціалістів для вирішення поставлених задач.

Кооперація інвесторів, що фінансують інноваційні проекти не тільки дає можливість накопичити достатні ресурси, але й передбачає розподіл ризику та, відповідно, можливих збитків між ними.

В той самий час, як показує практика, діяльність венчурних інноваційних фірм, що займаються розробкою (а інколи є й ініціаторами) інноваційних проектів є досить ефективною (в США на фірми з чисельністю зайнятих менше 1 тис. чоловік припадає 1/2 всіх найважливіших нововведень в країні).

Не останню роль в успішному функціонуванні фондових механізмів в країнах Заходу грає специфічність руху грошових ресурсів в інноваційному процесі.