double arrow

Підходи до розуміння внутріособистісного конфлікту

Предметом конфликтологии как интегративной области научных знаний являются общие закономерности возникновения, развития и разрешения конфликтов, а также основные принципы, способы и приёмы деятельности по отношению к конфликту, т.е. управление конфликтом.

В последние годы развиваются отрасли и специфические методы конфликтологии как новой интегративной науки, в частности общая конфликтология и отраслевые, или специальные, её направления. Определяется и предмет изучения общей конфликтологии - природа возникновения и развития конфликтной ситуации, измерение степени развития конфликта, возможные пути целенаправленного влияния на конфликтную ситуацию.

Конфликтология базируется на подходах и методах различных наук, прежде всего философии, социологии, психологии. При этом каждая из перечисленных наук рассматривает конфликтологию с точки зрения собственного предмета изучения конфликтов и используемых методов.

С точки зрения психологии конфликтология - область научных знаний о путях и способах предвидения, предупреждения, преодоления противоречий в отношениях между отдельными людьми, группами, объединениями и их гармонизации.

С точки зрения философии конфликтология - область научных знаний о путях и способах предвидения, предупреждения и преодоления противоречий в жизни общества, государства.

В социологии под конфликтом понимают предельный случай обострения социальных противоречий различных социальных общностей. Разработчики социологии производственных конфликтов утверждают, что конфликт в одних условиях стимулирует самоорганизацию системы, способствует достижению целей эффективными средствами, а в других - приводит к нестабильности, дезорганизации, развалу системы.

Различные точки зрения на конфликты высказывают представители социальной психологии. Конфликт как естественное противоречие, возникающее между людьми, порождается проблемами личной и социальной жизни, противоречиями интересов, взглядов, социальных установок людей.

1.2 ИСТОЧНИКИ И ПРИЧИНЫ КОНФЛИКТОВ.

Конфликт в современном понимании - это чрезвычайно многоликое и многостороннее явление, одновременно позитивное и негативное, развивающее и разрушающее, и снова развивающее, и отражающее во всём многообразии истинную диалектику жизни.

Конфликт может служить стимулом к переменам и толчком к прогрессу, утверждают австралийские психологи Х.Корнелиус и Ш.Фэйр. Если конфликт разрешается неправильно, подавляется, игнорируется, его негативная сторона выходит наружу и проявляется в разнообразных, в том числе и психологических, последствиях, например, в тревоге, смятении, одиночестве, низкой производительности труда, вялости, затаённом гневе, стрессе, усталости и другое.

В тоже время если конфликт конструктивен, если он разрешается правильно, то видны его позитивные стороны, в частности возникает ощущение покоя, удовлетворения, подъёма энергии, облегчения, радости общения, расширяются возможности личностного роста.

Несмотря на несколько упрощённый подход к определению позитивных и негативных сторон конфликта, можно сделать вывод, что конфликт может быть позитивным или негативным, конструктивным или деструктивным в зависимости от того, как его разрешают.

Кроме того, существенное место в проявлении многоликости конфликта занимает установление его психологических причин, особенностей диагностики и, соответственно, позитивности или негативности прогноза.

Конфликт имеет обострённое, нередко до предела, противоречие, которое психологически и является источником конфликта.

Таким образом, источники конфликтов - это противоречия, а они возникают там, где есть рассогласование:

· в знаниях, умениях, способностях, личностных качествах;

· функциях управления;

· эмоциональных, психических и других состояниях;

· технологических, экономических и других процессах;

· целях, средствах, методах деятельности;

· мотивах, потребностях, ценностных ориентациях;

· взглядах, убеждениях;

· понимании, интерпретации информации;

· ожиданиях, позициях;

· оценках и самооценках.

Источники конфликтов тесно связаны с предпосылками возникновения конфликтов или внешними и внутренними условиями их развития.

Любой коллектив состоит из людей, которые по возрасту, образованию, стажу работы, профессиональному и жизненному опыту, целям и задачам, которые они перед собой ставят, а также по средствам и способам достижения целей, функциям и обязанностям, ролям и статусам, личностным особенностям, ценностям, установкам, взглядам на возникающие в процессе работы проблемы. Вследствие перечисленных различий в коллективах появляется возможность возникновения конфликтных ситуаций и конфликтов.

Конфликты - одно из условий развития субъекта, социальных систем и отношений. Однако признав наличие конфликтов как условия развития социума, необходимо учитывать, что их возникновение не является неизбежным. Процесс развития социума всегда содержит потенциальние конфликты, но управление изменениями с целью оптимизации взаимоотношений субъектов снимает возможность перехода потенциального конфликта в его открытую форму.

Понимание сущности и причин возникновения конфликта связано с уровнем его протекания, который прямо зависит от проявления дезинтеграции личности. Дезинтеграция выражается в обострении существовавших ранее или в возникновении новых противоречий между различными сторонами, свойствами, отношениями и действиями личности. Следовательно, дезинтеграция личности проявляется в нарушении прежней структуры личности, изменении связи и соотношения мотивов и отношений личности.

Конфликт возникает только при определённых условиях, одновременно внешних и внутренних.

Внешние условия возникновения конфликта в основном сводятся к тому, что удовлетворение каких - либо глубоких и активных мотивов и отношений личности либо становится невозможным либо ставится под угрозу. Внешние условия конфликта в жизни любого человека в любом обществе возникают с неизбежной необходимостью. Во- первых, из-за объективных препятствий для удовлетворения мотивов и отношений личности. Во- вторых, реализация одних мотивов с неизбежностью порождает новые, ещё не удовлетворённые. Это непрерывное появление неудовлетворённых ещё мотивов - необходимое условие развития личности и общества в целом. И наконец, одно из важнейших условий возникновения конфликтов заключается в том, что общественная жизнь с необходимостью требует подавления или ограничения различных мотивов, иногда очень глубоких и активных, например стремления к сохранению жизни. Поэтому, хотя содержание и характер внешних условий конфликта различны и зависят от общеисторических, социальных и индивидуально- психологических предпосылок, их возникновение неизбежно и необходимо.

Однако все перечисленные внешние условия, препятствующие удовлетворению мотивов и отношений личности, недостаточны для возникновения конфликта. Даже смертельная опасность может не быть источником конфликта. Так же и голод, болезнь, инвалидность далеко не всегда приводят к конфликту; он возникает только тогда, когда эти внешние условия порождают определённые внутренние условия.

Внутренние условия, или предпосылки, играют основную роль и среди них прежде всего личностные условия возникновения и развития конфликтов (конфликтность как относительно устойчивое личностное свойство, деструктивные внутриличностные конфликты, акцентуации характера, сложившиеся негативные стереотипы поведения и другие).

Источники и условия конфликтов обуславливают предпосылки и причины возникновения конфликтных ситуаций и развития конфликтов.

Деструктивные конфликты
Различают объективные и субъективные причины конфликтов. Объективные причины приводят прежде всего к конструктивным конфликтам, возникающим в деловой сфере. Субъективные причины чаще всего обуславливают деструктивные конфликты, характерные для личностно- эмоциональной сферы. На рисунке 1.1 показаны взаимосвязи различных причин возникновения конфликтов.

                     
   
Причины конфликтов
 
   
Объективные
     
Субъективные
 
 
   
Деловая сфера
     
Личностно- эмоциональная сфера
 
 
Конструктивные конфликты
 


 
 
Сфера разрешения конфликта


Рассмотрим некоторые объективные причины, приводящие к конструктивным конфликтам в деловой и производственной сфере:

· недовольство оплатой труда;

· неблагоприятные условия труда;

· недостатки в организации труда;

· несоответствие прав и обязанностей;

· неритмичность работы;

· неудобный график работы;

· упущения в технологии (особенно те, вследствие которых уменьшается заработок работника, причём не по его вине);

· необеспеченность заданий ресурсами;

· отсутствие чёткости в распределении обязанностей, в частности неэффективные, слишком расплывчатые или устаревшие должностные инструкции;

· низкий уровень трудовой и исполнительской дисциплины;

· конфликтогенные организационные структуры;

· противоречивые отношения или цели технологических и экономических служб.

Положительное разрешение конфликта - это прежде всего устранение источников и причин конфликта. Если эти причины объективные, связанные с несовершенством производства и управления, то их устранение означает совершенствование производства и управления.

К субъективным причинам конфликтов в деловой и производственной сфере относятся:

· неправильные действия руководителя (нарушение служебной этики, а также трудового законодательства, несправедливая оценка руководителем действий подчинённых и результатов их труда);

· неправильные действия подчинённых;

· неправильные действия и руководителя, и подчинённых.

Субъективные причины порождают чаще всего деструктивные конфликты.

1.3 ТИПОЛОГИЯ КОНФЛИКТОВ.

1.3.1. Среди узловых вопросов психологии конфликтов важное место занимает выделение оснований для классификации и типологии конфликтов. Известны разные классификации конфликтов , поскольку конфликтные коллизии различного характера могут возникать между субъектами разных уровней - странами, нациями, предприятиями, работниками и администрацией, мужьями и женами, директорами и учителями, учителями и учениками и так далее. Вполне правомерно говорить о конфликтах политического, экономического характера, а в зависимости от уровня организации - о конфликтах между индивидами, группами, слоями, системами на региональном или глобальном уровне.

Разумеется нельзя все конфликты представить в виде единой универсальной схемы. Различают конфликты типа "схваток", когда их разрешение возможно только в случае победы; "дебатов"; где возможен спор, но возможен и компромисс; "игр", которые бесконечны и вряд ли когда-либо будут завершены.

Обобщая наиболее распространённые классификации конфликтов, можно выделить такие базовые основания классификации и типологии конфликтов:

· по составу и количеству конфликтующих сторон или участников конфликта (внутриличностные, межличностные, личностно-групповые, межгрупповые, межколлективные, межпартийные, межгосударственные, межнациональные);

· по проблемно-деятельностному признаку (управленческие, семейные, педагогические, политические, экономические, творческие);

· по времени протекания конфликта (острые и хронические, быстротекущие, длительные, вялотекущие и другие);

· по содержанию конфликта (содержательные, или проблемные, и "коммунальные");

· по тенденции к преобразованиям и возможностям разрешения конфликта (конструктивные и деструктивные, или не конструктивные);

· по степени остроты противоречий (недовольство, разногласие, противодействие, раздор, вражда, война и другие);

· по степени интенсивности конфликта (основные и не основные, реалистические и нереалистические).

В дополнение к обозначенным типам в рамках каждой из названных классификаций конкретизируются виды конфликтов.

Кроме того, в некоторых классификациях конфликты различаются сразу по нескольким основаниям.

Идеологические конфликты, в основе которых лежат противоречия во взглядах, установках людей на различные вопросы жизни общества, коллектива, различия в жизненных позициях.

Экономические конфликты, основанные на экономических противоречиях, когда экономические потребности одной стороны удовлетворяются или могут быть удовлетворены за счёт другой.

Социально-бытовые конфликты, связанные с противоречиями групп или отдельных людей по вопросам жилья, пользования бытовыми услугами, распределения обязанностей, установки очерёдности предоставления социально-бытовых услуг.

Семейно-бытовые конфликты, основанные на дисгармонии семейных отношений, неблагополучии психологической атмосферы в семье. Причины этих нарушений имеют различные уровни значимости: от мелких бытовых неурядиц, морально-бытовой распущенности членов семьи до серьёзных идеологических расхождений, прямо или косвенно влияющих на организацию различных сторон её жизни.

Социально-психологические конфликты, проявляющиеся как в отношениях между группами, так и между отдельными людьми. В основе этой группы конфликтов лежат нарушения в области взаимоотношений. Причина нарушений - психологическая несовместимость, т.е. неосознанное, ничем не мотивированное неприятие человеком, вызывающее у одной из сторон или одновременно у обеих сторон неприятные эмоциональные состояния. Причиной может быть борьба за лидерство, влияние, престижное положение, внимание, поддержку окружающих.

Эмоциональные конфликты, возникающие из-за эмоциональных состояний, которые вызывают напряжённую обстановку и в итоге перерастают в действительные конфликты разнообразного характера: от экономических, идеологических до семейно-бытовых. Причины таких конфликтов лежат в сфере состояния здоровья. Это могут быть и отклонения в сфере сексуальных отношений, и навязчивые состояния, и патологические влечения (алкоголь, наркотики).

Ч.Ликсон различает такие важнейшие виды конфликтов по смешанным основаниям (количество участников конфликта, направленность и особенности сопряжённых с ним переживаний):

· внутренние (проблему переживаем только мы) и внешние (проблемы переживаем мы и, ещё один человек);

· прямые (направленные на нас) и косвенные (не направленные непосредственно на нас);

· индивидуальные (внутриличностные и межличностные) и коллективные (участвуют трое и больше).

Посколку конфликт всегда предполагает участие сторон, наиболее всеохватывающей является классификация конфликтов по количеству участвующих сторон.

· Межгрупповые конфликты (в больших социальных группах, организациях малых группах), кода конфликтующими сторонами являются социальные группы, преследующие несовместимые цели и препятствующие друг другу на пути их осуществления.

· Личностно-групповые конфликты. Возникают при несоответствии поведения личности групповым нормам, ожиданиям, интересам, потребностям, ценностям, целям между отдельной личностью и группой людей.

· Межличностные конфликты. Возникают тогда, когда члены одной группы преследуют несовместимые цели и реализуют противоречивые ценности либо одновременно в конфликтной борьбе стремятся к достижению одной цели, достичь которую может лишь одна из сторон.

· Внутриличностные конфликты. Проявляются в столкновении примерно равных по силе, но противоположно направленных интересов, потребностей, влечений одного человека.

Проблема внутріособистісного конфлікту активно розробляється в закордонній психології. Особливість закордонних досліджень полягає в тому. Що внутріособистісний конфлікт розглядається виходячи з розуміння особистості, що склалася в рамках визначеної психологічної школи. У концепції внутріособистісного конфлікту в рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на його биопсихологической трактуванню. У людини в стані внутріособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює визначені бажання, інша відхиляє їхній (З.Фрейде). У теорії К.Юнга внутріособистісний конфлікт – це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого. У К.Хорни внутріособистісний конфлікт аналізується з двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя «невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.

У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутріособистісного конфлікту. В основі конфлікту, по К.Роджерсу, лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, що людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напрямку – А.Маслоу сутність внутріособистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації.

По К.Левину внутріособистісний конфлікт – це ситуація, у якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини, і суб'єкт змушений зробити вибір: між позитивною і негативною тенденціями; між позитивною і позитивною тенденціями; між негативною і негативною тенденціями.

Сутність внутріособистісного конфлікту, на думку засновника логотерапии В.Франкла, є втрата сенсу життя.

Когнітивна психологія розглядає внутріособистісний конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестингер). Дисонанс являє собою негативний стан, що виникає в результаті невідповідності знання і чи поводження розбіжності двох знань. Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.

У рамках біхевіоризму внутріособистісний конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Д.Скинер). У роботах необихевиористов (Н.Міллер, Дж. Доллард) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.

Интеракционизм при аналізі внутріособистісного конфлікту виходить з розуміння його як конфлікту ролей (А.Голднер).

Засновник концепції психосинтеза Р.Ассоджоли бачить сутність внутріособистісного конфлікту в наявності гострих протиріч усередині особистості, що знижують цілісність «Я».

У більшості закордонних теорій внутріособистісного конфлікту, розроблених закордонними психологами, основу складає категорія протиріччя, внутрішньої боротьби і поняття психологічного захисту (подолання конфлікту). Протікання внутріособистісного конфлікту зв'язується з негативними переживаннями.

Серед вітчизняних психологів одним з перших внутрішні конфлікти досліджував А. Лурия. Під внутріособистісним конфліктом він розумів ситуацію, коли в поводженні індивіда зіштовхуються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції.

Значний внесок у розвиток теорії внутріособистісного конфлікту внесли психологи В. Мерлин, В.Мясищев, Н.Левітів, Д.Славина. В. Мерлин розглядав внутріособистісний конфлікт як «результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості». Якщо в процесі діяльності виникає стан тривалої дезинтеграцї особистості, що виражається в загостренні протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості, то такий психічний стан є внутріособистісним конфліктом.

Тривалість і інтенсивність конфлікту залежить від того, яке місце займають порушені антагоністичні відносини у всій системі відносин людини. При зіткненні центральних відносин конфлікт приймає глобальні розміри, захоплює всю особистість. Вона як би внутрішньо розщеплюється, і цей внутрішній конфлікт може перерости в невроз.

По Н. Левитову внутрішній конфлікт представляє боротьбу мотивів, що усвідомлюється, як переживання щиросердечного розладу.

В останні роки внутріособистісний конфлікт активно вивчається Ф. Василюком, Т.Титаренко, Ю.Юрловым. Ф. Василюк розглядає внутрішній конфлікт, як один з видів критичних життєвих ситуацій (поряд зі стресом, фрустрацією і кризою). Конфлікт виникає в результаті зіткнення двох внутрішніх спонукань, відбитих у свідомості у виді самостійних цінностей. Внутрішній конфлікт протікає у формі особливого «ціннісного переживання». Показником внутріособистісного конфлікту є сумнів у щирій цінності мотивів і принципів, якими керувався в житті суб'єкт.

Таким чином, внутріособистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, викликане тривалої боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримуюче ухвалення рішення.

У психології виділяють показники внутріособистісного конфлікту.

Когнітивна сфера: суперечливість «образ-я»; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка ухвалення рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.

Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання.

Поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативне емоційне тло спілкування.

Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.

Як указувала В. С. Мерлин тривала і стійка дезинтеграця пристосувальної діяльності – характеристика психологічного конфлікту.

Основні види внутріособистісного конфлікту

У більшості теоретичних концепцій представлений один чи кілька видів внутріособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості і соціальних норм. У интеракционизме аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається безліч інших внутріособистісних конфліктів . Для того щоб побудувати їхню єдину типологію, необхідне підстава, відповідно до якого можна об'єднати цю розмаїтість внутрішніх конфліктів у систему. Такою основою є ценностно-мотивационная сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини зв'язана його внутрішня конфликтность, тому що саме вона відбиває різноманітні зв'язки і відносини особистості з навколишнім світом.

Виходячи з цього, виділяють наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт (А.Шипилов).

· Мотиви, що відбивають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.).

· Цінності, що втілюють у собі суспільні норми і виступаючі завдяки цьому як еталони належного. Ми маємо на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, котрі не приймаються нею, але в силу їх суспільної чи іншої значимості особистість змушена випливати ім. Тому вони позначаються як «треба» (« Я повинний»).

· Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним побудником її активності, поводження. Виражається як «можу» чи «не можу» («Я є»).

У залежності від того, які сторони внутрішнього світу особистості вступають внутрішній конфлікт, виділяються шість основних видів внутріособистісного конфлікту:

1. Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутріособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (З.Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорни), між двома позитивними тенденціями – класична дилема «буриданова осла» (К.Левина), чи як зіткнення різних мотивів.

2. Моральний конфлікт. В етичних навчаннях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом (В. Бакштановский, И. Арницане, Д. Федорина). Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В.Мясищев). А. Спивакова виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності випливати йому (Ф. Василюк, В. Франкл).

3. Конфлікт нереалізованого чи бажання комплексу неповноцінності (Ю.Юрлов). Це конфлікт між бажаннями і дійсністю, що блокує їхнє задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між «Хочу бути таким, як вони» (референтна група) і неможливість це реалізувати (А.Захаров). Конфлікт може виникати не тільки коли дійсно блокується реалізація бажання, але й у результаті фізичної неможливості людини його здійснити. Це конфлікти, що виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями. До даного виду відносяться і внутріособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології (С. Кратохвил, А. Свядощ, А. Харитонов).

4. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, зв'язаних з неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (межролевой внутріособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, пропонованих самою особистістю до виконання однієї ролі (внутрірольовий конфлікт). До цього виду відносяться внутріособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями і сенсами життя.

5. Адаптаційний конфлікт розуміється як у широкому змісті, тобто як виникаючий на основі порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем, так і у вузькому змісті - при порушенні процесу соціальної і професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами дійсності і можливостями людини – професійними, фізичними, психологічними. Невідповідність можливостей особистості вимогам чи середовища діяльності може розглядатися як тимчасова неготовність, так і нездатність виконати пропоновані вимоги.

6. Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відносини до успіхів і невдач. Розбіжності між домаганнями й оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникає підвищена тривожність, емоційні зриви й ін. (А.Петровский, Н. Ярошевский). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою й усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненнями підвищити домагання, щоб одержати максимальний успіх і понизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д. Хекхаузен).

Крім того, виділяють невротичний конфлікт. Він є результатом довгостроково зберігається «простого» внутріособистісного конфлікту.


Сейчас читают про: