Професiйне спілкування у соцiальнiй роботi

ТЕМА 8. МАЙСТЕРНІСТЬ СПІЛКУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

Література

Запитання і завдання

1. Що таке педагогічна майстерність? В чому її сутність? Які найважливіші елементи педагогічної майстерності? Дайте їм коротку характеристику. 2. Що таке гуманістична спрямованість і професійна компетентність соціального працівника? 3. Дайте характеристику здібностей до діяльності в соціальної роботи. 4. Охарактеризуйте рівні професійної майстерності. 5. Розкрийте сутність, взаємозв’язок і відмінності між поняттями “соціологічна ситуація”, “соціологічна проблема”. 6. Розкрийте етапи розв’язання соціологічної проблеми. 7. Якими найважливішими чинниками характеризується діяльність майстра соціальної роботи у розв’язанні соціологічної проблеми? 8. Чому вимога високого рівня теоретичної підготовки студента з усіх вузівських навчальних дисциплін є найважливішою у формуванні професійної майстерності майбутнього соціального працівника? 9. Розкрийте роль, місце і значення психології, педагогіки, “Етики соціальної роботи” у формуванні високого професіоналізму студента майбутнього соціального працівника. 10. Що таке самовиховання, самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самопрогнозування? 11. Розкрийте найважливіші умови, шляхи і засоби самовиховання студента – майбутнього соціального працівника.

1. Бондаревский Б.В. Беседы о самовоспитании. – М., 1976.

2. Мудрик А.В. Учитель: мастерство й вдохновение. –М., 1986.

3. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / И.А.Зязюн, И.Ф.Кривонос, Н.Н.Тарасевич и др.; Под ред. И.А.Зязюна. – М.: Просвещение, 1989. – – С. 6–27.

4. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, А.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища шк., 1997. – С. 27–44;

5. Рувинский Л.И. Самовоспитание личности. – М., 1984.

6. Словник термінології з педагогічної майстерності. – Полтава, 1995.

7. Соціальна робота: В 3 ч. – К.: Вид. дім «Києво–Могилянська академія», 2004. – Ч. 1: Основи соціальної роботи / Н.Б.Бондаренко, І.М.Грига, Н.В.Кабаченко та ін.; За ред. Т.Семигіної та І.Григи. – 2004. – 178 с.

Одним з головних iнструментiв професiйної дiяльностi соцiальних працiвникiв є спiлкування. Саме в його процесi налагоджується контакт з клієнтом, з’ясовуються проблеми та вiдбувається накопичення iнформацiї, необхiдної для розв’язання проблеми. Одночасно в ходi спiлкування здiйснюється цiлеспрямований вплив на клiєнта. Окрiм того, вiд володiння методами спiлкування часто залежить результат дiлових переговорiв соцiальних працiвникiв з представниками структур влади, дiлових кiл, рiзних закладiв та органiзацiй. Отже, без перебiльшення можна сказати, що спiлкування є чи не найважливiшою, а почасти й найскладнiшою сферою дiяльностi в соцiальнiй роботi.

Соцiальнi працiвники мають володiти значним комунiкативним потенцiалом. Така характеристика людини визначає якiсть її спiлкування й складається з: комунiкативних якостей, якi характеризують розвиток здатностi до спiлкувания; комунiкативних здiбностей, тобто здiбностей володiти iнiцiативою в спiлкуваннi, здатностi емоцiйно вiдгукуватися на стан партнерiв по спiлкуванню, здатностi до самостимуляцiї та взаємної стимуляцiї в спiлкуваннi; комунiкативноi компетентностi, тобто знання норм i правил спiлкування. Втiм це не означає, що соцiальних працiвникiв слiд розглядати як вiдносно бiльш компетентних порiвняно з клiєнтами, а вiдтак ототожнювати з хитрощами та манiпулюванням.

Особливостi професiйного спiлкування соцiальних працiвникiв i клієнтiв значною мiрою обумовленi етичними стандартами соцiальної роботи, цiнностями, культурними традицiями, вiковими, iнтелектуальними та iншими характеристиками клієнтiв тощо. Якщо у звичайному спiлкуваннi механiзми мiжособистої взаємодi дiють спонтанно, то для соцiальних працiвникiв вони мають професiйне значення. Тому вони й вимагають досконалого вивчення та оволодiння, вмiння зважати на контекст і специфiку роботи з певним групами клієнтiв. Так, для ВIЛ–позитиві людини важливо, щоб їй потиснули руку. для не це є ознакою того, що спiврозмовник не боїться зараження, сприймає її як звичайну людину.

Для людей похилого вiку важливою є увага. Тож не треба шкодувати часу на вислуховування, спiвчуття, демонстрацiю iнтересу і поваги до їхнiх заслуг i досвiду. Часом вони пропонують пригоститися чимось i їм важливо побачити, що це приймається. Запропонована ними (i прийнята!) чашка чаю свiдчить про їхню потрiбнiсть, пiдвищує самооцiнку.

З дiтьми бажано погратися, спробувати розвеселити, зацiкавити чимось. Коли ж клієнт пригнiчений, досить посидiти поруч i просто помовчати. Але завжди потрiбно намагатися бути природним. Це досягається за єдиної умови: коли в соцiальних працiвникiв є бажання працювати з людьми і для людей.

1 все ж найбiльше значення в процесi комунiкацiї соцiальних працiвникiв з клієнтом має вмiння слухати й умiння говорити. Умiння слухати не випадково стоїть на першому мiсцi. Адже тiльки пiсля того, як ми вислухали клієнта, а найголовнiше – почули те, що вiн хотiв нам сказати, ми можемо приймати певнi рiшення, що і як сказати йому у вiдповiдь, якi питания перед ним поставити.

Теоретичнi засади спiлкування є складними. Але чи не найскладнiшою і найвiдповiдальнiшою є практика спiлкування. Адже соцiальнi працiвники виконують складну функцiю встановлення стосункiв з клієнтом, знаходження спільної мови, правильної тональностi. Iснують комунiкативнi мiкротехнiки, опанування якими дає можливiсть фахiвцю дiяти бiльш ефективно. Однак, реальнi ситуацiї передбачають етичний вимiр, що визначає професiйну поведiнку соцiальних працiвникiв.

Що ж означає вмiння спiлкуватися? І що таке спiлкування? У психологiї спiлкування визначають як складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактiв мiж людьми, що спричинено потребами в спiльнiй дiяльностi й передбачає обмiн iнформацiєю, вироблення єдиної стратегії взаємодiї та розумiння iншої людини.

Суб’єктами спiлкування є живi iстоти, люди. Зрештою, спiлкування властиве для будь–яких живих iстот, але лише у людини процес спiлкування стає усвiдомленим, пов’язаним вербальними та невербальними актами.

У будь–якому спiлкуваннi видiляють низку аспектiв, зокрема змiст, мету, засоби, функцiї.

Змiст спiлкування – iнформацiя, яка в мiжiндивiдуальних контактах передається вiд однiєї живої iстоти до iншої.

Мета спілкування полягає в тому, що вона задовольняє соцiальнi, культурнi, творчi, пiзнавальнi, естетичнi та iншi потреби людини.

Засоби спiлкування – способи кодування, передачi, переробки та розшифрування iнформацiї, яка передається в процесi спiлкування вiд однiєї людини до iншої. Iнформацiя мiж людьми передається за допомогою почуттiв, мови та iнших знакових систем, писемностi, технiчних засобiв запису та збереження iнформацiї.

Функцiї спiлкування подiляють на: 1) iнформацiйно–комунiкативну (охоплює процеси формування, передання та прийому iнформацiї); 2) регулятивно–комунiкацiйну (завдяки спiлкуванню людина здiйснює не тiльки регулювання власної поведiнки, а й поведiнки iнших людей i впливає на їхнi дiї); 3) афективно–комунiкацiйну (спiлкування впливає на емоцiйнi стани людини та формування мiжособистiсних стосункiв).

Процес спілкування (комунiкації – вiд лат. соmmuniсiо – роблю загальним, пов’язую, спiлкуюсь) має кiлька складових.

По–перше, вiн складається з самого акту спiлкування чи комунiкацiї, в якому беруть участь комунiканти, яких має бути не менше двох.

По–друге, комунiканти повиннi здiйснювати саму дiю, яку ми називаємо спiлкуванням, тобто робити щось (говорити, жестикулювати, дозволяти зчитувати зi своїх облич певнi вирази, якi свiдчать про певний стан, що його переживає людина).

По–третє, необхiдно визначити в кожному актi канал отримання iнформацiї. При розмовi по телефону таким каналом є органи слуху та мови (аудiо–вербальний, слухословесний канал). Форма i змiст листа сприймаються зоровим каналом (вiзуально–вербальний). Рукостискання – спосiб передачi дружнього привiтання кiнестетикотактильним (рухово–дотикальний) каналом. Якщо ми за вбранням дiзнаємося, що людина – узбек, то iнформацiя надiйшла вiзуальним (зоровим) каналом, а не вiзуально–вербальним, бо про це нам нiхто не говорив.

Видiляють комунiкативний, перцептивний, iнтерактивний аспекти спiлкування. Комунiкативний аспект спiлкування (чи комунiкацiя) полягає в обмiнi iнформацiї мiж iндивiдами, якi спiлкуються. Iнтерактивний аспект полягає в органiзацiї взаємодії мiж iндивiдами, якi спiлкуються (обмiн дiями). Перцептивний аспект спiлкування означає процес сприйняття i пiзнання один одного партнерами по спiлкуванню i встановленню на цiй основi взаєморозумiння.

Отже, у процесi спiлкування вiдбувається: взаємний вплив людей один на одного; обмiн рiзними iдеями, iнтересами, настроями, почуттями. Спiврозмовники певним чином сприймають один одного, тобто кожен iз них формує цiлiсний образ iншого, оцiнюючи його зовнiшнiй вигляд та поведiнку. Сприйняття й розумiння спiврозмовникiв вiдбувається пiд впливом багатьох чинникiв, якi соцiальним працiвникам слiд знати i враховувати у своїй практичнiй дiяльностi.