Визначення конфлікту

ТЕМА 12. КОНФЛІКТИ, ШЛЯХИ ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА РОЗВ'ЯЗАННЯ

Література

Запитання й завдання

1. Опишіть особливості процесу старіння. Які чинники, на вашу думку, найбільше впливають на цей процес? 2. Яких принципів необхідно дотримуватися при організації соціальної підтримки людей похилого віку? 3. На що має бути спрямована соціальна робота з людьми похилого віку? 4. Пояснiть, чому залежнiсть є хворобою соцiальною? 5. Чому, на вашу думку, соцiальним працiвникам, котрi допомагають людям iз залежнiстю, важливо працювати з родинами? 6. Чим вас особисто може привабити робота з клієнтами із залежнiстю? 7. Охарактеризуйте специфiчнi потреби людей з iнтелектуальною недостатнiстю. 8. Якi принципи надаiння послуг людям з iнтелектуальною недостатнiстю вам вiдомi? 9. Якi ролi може виконувати соцiальний працiвник у роботi з людьми з iнтелектуальною недостатнiстю? 10. Чому роль адвоката (представника iнтересiв) е особливо важливою у роботi з цiею групою клієнтiв? 11. Чому соцiальну роботу з людьми з iнтелектуальною недостатнiстю часто вважають виснажливою? Як, на вашу думку, можна запобiгти професiйному вигоранню? 12. Чим би ви пояснили зростання в Україні кількості дітей, які залишилися без батьківського піклування? 13. Який вплив, на вашу думку, мають стаціонарні установи на психологічний, емоційний та соціальний розвиток дитини? Що таке явище госпіталізму? 14. Які методи запобігання дитячій бездоглядності та передачі дітей до інтернатних закладах ви вважаєте найприйнятнішими для України? 15. У чому полягає роль соціального працівника у соціальному супроводі прийомних батьків та батьків–вихователів дитячих будинків сімейного типу? 16. Які форми роботи з вихованцями шкіл–інтернатів вам відомі? 17. У чому полягає роль соціального працівника у допомозі дітям вулиці? 18. Наведіть приклади роботи соціальних служб, що надають допомогу дітям, які залишилися без піклування батьків.

1. Альперович В.Д. Геронтология. Старость. Социокультурный портрет. (Учебное пособие). – М., 1998.

2. Гоконь І. Нові підходи у наданні допомоги людям із психічними захворюваннями // Соціальна політика і соціальна робота. – 2004. - № 2. – С. 51 – 53.

3. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.

4. Мечников И.И. Этюды оптимизма. – М., 1987.

5. Энциклопедия социальной работы: В 3–х т. пер. с анг. – М., 1993 – 1994.

Існують різні форми спілкування людей у звичайних життєвих ситуаціях: під час індивіду­альної бесіди, на переговорах, в аудиторії тощо. Успіх такої взаємодії багато в чому залежить від людей, їх культури спілкування, загальнолюдської культури в цілому. Водночас кожен із нас може потрапити в незвичну, навіть екстремальну ситуацію. Це буває, наприклад, коли виникає конфлікт.

Як суспільство, так і особистість розвиваються відповідно до законів діалектики: нове приходить через заперечення старого, а отже, і через конфлікти. Лише Бог не має внутрішніх конфліктів. Як писав О. Мень: “Ісус був вільним від конфліктів, які з дитячих років мучать людину. Над ним не мали влади демонічні стихії” [8].

В останні роки теорія і практика розв'язання конфліктів розвиваються досить швидко. Виник навіть новий напрямок, представники якого вивчають цю проблему на стику різних наук – конфліктологія. Що ж це таке – конфлікт? Яка його моральна та психологічна природа?

Саме слово “конфлікт” у перекладі з латини означає “зіткнення”. Отже, конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, оцінок тощо. Знання психології конфліктів допомагає людям визначати свою поведінку в екстремальних ситуаціях, вирішувати проблеми, стимулювати розвиток пізнавальної, емоційно–вольової сфер особистості та її моральної культури. Кожен конфлікт має зав'язку, розвиток, кульмінацію і розв'язку.

Розпочинається конфлікт із зав'язки, тобто виявлення суперечностей, які активно чи пасивно використовуються у боротьбі. Кульмінація конфлікту – це усвідомлення основної суперечності, яка спричинила розвиток конфлікту. У результаті одна із сторін стає переможеною або в цілому досягається перемир'я. Після кульмінації конфлікт або розв'язується, або загасає сам по собі, або ж конфліктуючі сторони розводяться примусово.

Деякі науковці додають ще опісля конфліктний синдром як психологічний досвід, результат і психічний стан, який відчуває кожна із сторін (особистостей) після виходу із цієї складної ситуації. Часто опісля конфліктний синдром виявляється у вигляді фрустрації. Це крайня невдоволеність, блокування прагнень, тривале негативне емоційне переживання, що дезорганізує свідомість і діяльність. Фрустрація може розкриватися у вигляді прикрості, озлобленості, пригніченості, повної байдужості до оточення, необмеженого самозвинувачення.

Коли люди думають і говорять про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, сварками і, ще гірше, – із ворожістю. Внаслідок цього утвердилася думка, що конфлікт – це небажане явище, і його необхідно, по можливості, уникати, а якщо він все ж виникне, то відразу розв'язувати. Так про це писалося в роботах авторів, що належать до адміністративної школи та школи наукового управління. Прихильники, які належать до школи “людських взаємин” теж вважають, що треба попереджувати руйнівні конфлікти, бо вони є ознакою неефективних діяльності та управління.

Проте конфлікти, конфронтації не тільки можливі, але часом, особливо у групах високого рівня розвитку, є бажаними. Вони допомагають виявити різні погляди, одержати додаткову інформацію, генерувати більшу кількість альтернатив для прийняття рішення, вийти на новий рівень розвитку. В одній великій американській корпорації якось її керівники серйозно занепокоїлись, коли взнали про те, що в центральній лабораторії протягом довгого часу не було жодно­го конфлікту. Якщо вважати, що конфлікт – це страхування від застою, а “конфліктна ідилія” несе в собі небезпеку. У таких умовах подальший розвиток неможливий.

Отже, конфлікт може бути конструктивним, функціональним, тоді він сприяє підвищенню ефективності діяльності, а може бути й деструктивним. При цьому він призводить до зменшення задоволення справою та зниження ефективності в роботі, у співробітництві з іншими людьми.