Функції інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій

Аналітична функція

Найважливішою функцією інвестиційного менеджменту є аналітична. Ця функція містить у собі шысть напрямкыв аналізу:

1) аналіз міжнародною корпорацією власних фінансових, виробничих ресурсів і розробка інвестиційної програми. Ця програма враховує обсяг, динаміку, структуру інвестиційних потоків;

2) визначення основних приорітетів в інвестиційній діяльності міжнародних корпорацій, в т.ч. географічних, галузевих;

3) аналіз зовнішнього середовища здійснення інвестицій, в т.ч. економічного, фінансового, політичного. Особливу увагу при цьому міжнародні корпорації приділяють аналізу різноманітних ризиків (кредитного, валютного і т.д.) та розробці програми управління ризиками (прогнозування можливих ризиків, методи регулювання ризиків);

4) аналіз інвестиційних ринків, відокремлюючи два основних сегменти – сегмент реальних інвестицій і сегмент фінансових ресурсів. Відповідно з цим міжнародні корпорації визначають цілі та задачі міжнародного інвестування. Головна мета для міжнародних корпорацій – поширення підприємницької діяльності за кордон;

5) визначення системи джерел і засобів фінансування інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій. Розрізняють дві групи основних джерел - внутрішні (частина прибутку, амортизаційні фонди) та зовнішні (кредити і т.д.). Кожна міжнародна корпорація визначає для себе співвідношення між цими групами на різних етапах міжнародної діяльності;

6) аналіз міжнародних фондових ринків, на яких міжнародні корпорації здійснюють свою інвестиційну діяльність. Особливу роль міжнародні корпорації надають системі сек’юритизації цієї діяльності, тобто переміщенню фінансових активів за допомогою цінних паперів та інших фінансових інструментів. Використання фінансових інструментів, цінних паперів в якості засобу переміщення фінансових активів широке розповсюдження отримало з 80-х рр. XX століття. Це пояснюється наступними факторами: а) збільшення ступеня інвестиційних, валютних ризиків в сучасній ринковій економіці; б) ріст кількості «поганих позичок» (bad loans), «поганих боргів» (bad debts), де­фо­л­тів.

Про­бле­ма та­ких позик особливо гостро постає в країнах, які розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Наприклад­, су­­ма «поганих боргів» в КНР досягла до 2001 р. 600 млрд. дол. [29, 35]. Але в останні роки вона виникає і в розвинутих країнах. Так, загальна су­­ма «поганих боргів» Японії в 2002 р. до­сягла 1,2 трлн. дол. [17, 25]. Використання механізма сек’юритизації дозволяє вирішити ці проблеми так як:

a. будь-яка міжнародна позичка в цьому випадку набуває форми ліквідного актива, тобто може надходити на вторинні ринки, бути предметом купівлі-продажу;

b. кре­ди­т­ні, ва­лю­т­ні ризики пе­ре­кла­дыаються на інвесторів;

c. знижується вартість ресурсів, які залучаються;

збільшується коло інвесторів. Так, якщо в 1950-ті рр. домашні господарства (households) володіли пря­мо або побічно (че­рез вза­ємні фо­н­ди) лише 5% акціонерного ринка США, то у 1998 г. – 42% (5,35 трлн. дол.), в 2001 г. – майже 50% (7,6 трлн. дол.) [15, 117; 21, 7];

е. си­с­те­ма кредитування, міжнародного переміщення капіталу стає більш гнучкою, ефективною, менш складною.

Сучасні міжнародні корпорації використовують дві категорії фінансових інструментів в процесі сек’юритизації своєї інвестиційної діяльності: звичайні (класичні) цінні папери (облігації, комерційні папери та інші, а також акції); деривативи (в тому числі опціони на цінні папери, фінансові ф’ючерси, відсоткові свопи, форвардні контракти). Обсяг світового ринку деривативів збільшився з 800 млрд. дол. у 1986 р. до 16 трлн. дол. у 1990 р., 105 трлн. у 2000 р. та 120 трлн. у 2001 р..

Перша функція міжнародного інвестиційного менеджменту безпосередньо пов’язана з другою – інформаційною функцією.

Інформаційна функція

Сутність цієї функції полягає, з одного боку, в одержанні необхідної інформації (економічної, фінансової, комерційної, інноваційної і т.д.) міжнародною корпорацією, з іншого, – у наданні відповідної інформації всім потенційним партнерам.

Саме наявність і можливість одержання відкритої інформації забезпечує інвестиційну привабливість даного інвестиційного об'єкта, компанії, країни. Не випадково, відомі журнали «Fortune», «Forbes», «The Economist», «Euromoney» та ін. постійно періодично публікують основні економічні, фінансові, інвестиційні показники найбільших національних і міжнародних корпорацій.

У практиці інвестиційного менеджменту особлива увага приділяється не тільки своєчасному й у повному обсязі одержанню інформації, але й ретельній обробці її, а також вірному прийняттю рішень на основі цієї інформації. Відомі американські дослідники в галузі менеджменту Моріс Швейцер і Карен Р. Чінандер стверджують: «Рішення в бізнесі досить часто приймаються на основі невірної інформації, невірного її тлумачення або упереджень». Дослідники вказують на існування прямого зв'язку між кількістю вихідної інформації і якістю прийнятого рішення. Однак даний зв'язок не є автоматичним. У багатьох випадках вихідна інформація невірно використовується, інтерпретується або навіть буває негативно пов'язана з якістю рішень.

На практиці це виглядає в такий спосіб: висновки про ефективність працівника і його характеристика базуються на кількості часу, що той проводить на робочому місці. Або ж деякі дослідники й аналітики говорять про ступінь інноваційності фірми на підставі її витрат на наукові дослідження, що не цілком відповідає дійсності.

Звичайно ж, найчастіше інформація насправді є істотною – додатковий час, що співробітник проводить на роботі може і не позначитися на результатах цього року, але принесе позитивні результати в майбутньому.

Це дуже важливо для будь-якої компанії, як великої, так і малої.

Але в той же час менеджери зобов'язані ретельно аналізувати, розпізнавати і встановлювати наявність кореляції між вихідною інформацією і фінальною оцінкою [11, 45].

На важливість ретельної обробки інформації і правильного прийняття рішення в інвестиційному менеджменті звертають увагу й на інших дослідників.

Так, консультант із проблем управління, професор Технологічного університету в Дельфтє (Нідерланди) Х. Віссема відзначає, що досить часто менеджери, приймаючи невірні рішення, усвідомлюють, що вони проігнорували важливі сигнали – «проїхали на червоне світло».

Як показали проведені дослідження, навіть найбільш успішні керівники визнали, що проігнорували попереджуючі сигнали і не визнали помилок навіть після того, як вони стали нагляними.

Х. Віссема визначає поняття «їзди на червоне світло» як пропуск, ігнорування, придушення попереджуючих сигналів, що при правильній оцінці, могли б запобігти прийняттю невірних рішень.

Ігнорування «червоного світла» включає проходження через «мертву зону».

Така поведінка реалізується в декількох формах: пропуск сигналів або недоліків важливої інформації, ігнорування знаків або інформації, або їхнє придушення.

Описуючи механізм ігнорування або недогляду важливої інформації, Х. Віссема відзначає, що інформація надходить до менеджера з внутрішніх або зовнішніх джерел, кожне з яких впливає на процес прийняття управлінських рішень і «їзду на червоне світло». Тип прийнятого рішення залежить як від імені, відповідального за ухвалення рішення, так і від комплексу факторів, що складають його оточення.

Велике значення в процесі прийняття рішення має чутливість до попереджуючих сигналів. Ступінь «чутливості до червоного світла» виступає як індикатор ситуаційних факторів і залежить від того, як сприймається сигнал і обробляється інформація. Недостатня чутливість означає високу ймовірність ухвалення помилкового рішення. Оскільки ситуація «червоного світла» може неодноразово повторюватися і перерости в цілий цикл усе більш руйнівних наслідків, досить важливим є питання про те, скільки часу повинно пройти, перш ніж помилка буде помічена [28, 521-539].

Інноваційна функція

Сучасна ринкова економіка поступово, але впевнено набуває рис економіки знань (knowledge economy), або економіки, що базується на знаннях (knowledge-based economy), інноваційної економіки. Продукт ХХ в. – це інтелектуальний продукт: 60% ВВП усе ще лідируючої Америки (США) – інтелектуальний продукт; 70% вартості сучасного автомобіля – інтелектуальний продукт; 99% вартості усе ще процвітаючого Біла Гейтса – інтелектуальний продукт. У цих умовах здійснення інновацій (нововведень) є найважливішою цільовою функцією інвестиційного процесу. Інновації забезпечують необхідну кількість і якість інвестицій, конкурентноздатність вироблених на їхній основі товарів і послуг, реалізованих на внутрішніх і зовнішніх, міжнародних ринках. Таким чином, управління міжнародною інвестиційною діяльністю по своїй стратегічній спрямованості стає інвестиційно-інноваційним бізнесом.

Інноваційна функція міжнародного інвестиційного менеджменту здійснюється на основі дотримання, обліку визначених положень.

1. Інновації служать ключовою й узагальнюючою вимогою до інвестиційних стратегій міжнародних корпорацій. І перспективи мають лише ті міжнародні корпорації, що неодмінно зорієнтовані на нові технології, інновації, на інтенсивний тип відтворення.

2. Інновації носять циклічний характер. Інноваційні цикли нерозривно зв'язані з науково-технологічним, інвестиційними, життєвим циклом товарів і послуг, а також з економічними циклами, у т.ч. національними і світовими. Рівень інноваційної активності і структура інновацій істотно розрізняються згідно визначених фаз інноваційного циклу. У фазах економічної кризи і депресії (застою) інноваційна, а разом з нею й інвестиційна активність знижується, оскільки немає сенсу удосконалювати застарілу технологію і немає великих вільних інвестиційних ресурсів для освоєння нової техніки і технології. На цій фазі переважають мікроінновації, що не вимагають великих інвестицій, нерідко використовуються псевдоінвестиції, тобто спроби поліпшення застарілої техніки і технології. Нераціональність таких інновацій полягає в тому, що консервується технічне відставання в майбутньому. У фазах пожвавлення економічної активності настає пік інноваційної (і відповідно інвестиційній) діяльності. У цей період у значних масштабах освоюються базисні інновації, які вимагають великих і досить ризикованих (що окупаються в довгостроковій перспективі) інвестицій в освоєння нових поколінь техніки і технології, будівництво нових підприємств, у т.ч. науково-дослідних. У фазах підйому і стабілізації економічного розвитку повинні переважати поліпшуючі інновації. Такі інновації пов'язані з відносно меншими за обсягом і менш ризикованими інвестиціями.

3. Безперервність інноваційного процесу в загальній системі інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій. Звідси важливо робити оцінку, контроль, класифікацію інноваційного процесу. Існує багато способів і параметрів оцінки науково-технічного рівня й інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності. Ці проблеми розглядаються в спеціальному розділі даного учбового посібника. Тут лише звернемо увагу на те, що безперервність інноваційних процесів, яка забезпечує ефективність інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій, потребує проведення певної класифікації елементів цих процесів, в т.ч. види, типи інновацій; організаційна структура інноваційних процесів в системі інноваційної діяльності міжнародних корпорацій; прогнозування інноваційного розвитку; глобалізація інноваційних процесів.

Міжнародні корпорації особливу увагу приділяють інформаційному оцінюванню ступеня глобалізації інноваційних процесів. Оцінюючи рівень такої глобалізації, менеджмент міжнародних корпорацій враховує масштаби міжнародного обміну інноваційними ресурсами; експортно-імпортну квоту у загальній вартості інноваційної продукції, яка реалізується, в т.ч. патентів, ліцензій, високотехнологічної продукції; транснаціоналізацію інноваційної діяльності корпорацій; формування міжнародних науково-технічних альянсів.

Особлива роль в інноваційній глобалізації належить транснаціоналізації інноваційного бізнесу, що супроводжується формуванням закордонних науково-дослідних секторів великих міжнародних корпорацій. Швидко розширюється географія формування і функціонування таких секторів. У 1985 р. такі сектори були в 26 країнах, у 1999 р. – у 45, у даний час – більш ніж у 70 країнах. Ще більш швидкими темпами зростають витрати цих секторів. Так, за 1985-1995 р. витрати іноземного сектора в Японії на НДДКР зросли в 12,4 рази – до 2,73 млрд. дол., у США – у 3,3 рази – до 17,5 млрд. дол. і т.д. Причому зростає частка цих витрат у загальній сумі витрат на НДДКР у приймаючих країнах: у Японії – 0,9% до 2,7%; у США – з 6,2% до 13,3%; у Тайвані – з 23,1% до 40,5% [25, 42]; в Україні – з 0,3% у 1990 р. до 15,8% у 1995 р. і до 25% у 2000 р. [6, 41]. В останні роки в розвитку міжнародного інвестиційного бізнесу помітно зростає роль міжнародних стратегічних корпоративних альянсів, у т.ч. у системі інновацій. Так, з 779 ув'язнених у 1995 р. стратегічних угод з НДДКР у світі, на частку США припадає більш 44%, Європейського Союзу – 21,5%, Японії – 6%, інших розвинутих країн – 12%, на долю країн, що розвиваються - 7%, європейських країн перехідної економіки – 0,5%, а на інші країни – менше 10 %.

Цілі, задачі, принципи і функції міжнародного інвестиційного менеджменту визначають механізм його здійснення.

3. Механізм інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій

Даний механізм являє собою систему способів, методів, інструментів, за допомогою яких міжнародна корпорація здійснює управління інвестиційними ресурсами, інвестиційним бізнесом.

Вихідним пунктом, найважливішим елементом такої системи є інвестиційне прогнозування, планування і програмування. Прогнозування, або передбачення, виступає як орієнтир, попередньої умови, попередньої функції планування. На цьому етапі планування визначає можливі міжнародні інвестиційні напрямки, цикли, структуру, джерела інвестиційних ресурсів, інноваційні зміни в інвестиційному бізнесі.

Інвестиційні прогнози можуть впливати на планування і функціонування інвестиційних проектів – позитивно (у випадку вірного, науково обґрунтованого прогнозування) і негативно. Наприклад, інвестиційний бум у світовій економіці в 1980-ті роки призвів до різкого збільшення попиту на різні інвестиційні ресурси. Але не всі приватні інвестори змогли зробити вірний вибір і нерідко купували надмірно ризикові інвестиційні продукти, очікуючи високих прибутків, не підозрюючи або не думаючи про можливі втрати. Коли ейфорія на інвестиційному ринку пройшла, не тільки приватні інвестори, але й інституціональні інвестори (фонди) не змогли уникнути серйозних збитків від падіння біржових курсів цінних паперів.

Наприклад, на ринках приватних портфельних інвестицій країн, які розвиваються, і країн з перехідною економікою сума таких інвестицій за рік зменшилася з 63 млрд. дол. у 1996-1999 рр. до - 69 млрд. дол. в 2000-2003 рр. [30, 9].

У цих умовах зростає роль наукового прогнозування й інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності, особливо на міжнародному рівні. Багато компаній, що не в змозі самостійно здійснювати інвестиційне прогнозування, змушені звертатися до спеціалізованих консультаційних фірм. Особлива увага при цьому приділяється тому, що прогнозування повинно носити не тільки науковий, але і безперервний характер, тому обов’язково вносяться корективи в оцінку інвестиційних ситуацій, інвестиційного клімату, у визначення інвестиційної спрямованості.

На основі проведеного інвестиційного прогнозування, отриманої інформації складається інвестиційний план. Особливості інвестиційного планування міжнародних корпорацій полягають у наступному:

– Залежність від організаційної та функціональної структур міжнародної компанії. Це проявляється в тому, що, по-перше, планування здійснюється послідовно на різних рівнях організаційної структури міжнародної корпорації – на рівні окремих підрозділів корпорації, на рівні корпорації в цілому; по-друге, планування поступово охоплює все більшу кількість об'єктів інвестиційної діяльності, як з галузевої, так і з географічної точок зору, тобто відбувається функціональна і глобальна диверсифікованість інвестиційного менеджменту і бізнесу;

– носить глобальний характер, тобто містить у собі плани національного, регіонального і міжнародного рівнів інвестиційного розвитку міжнародної корпорації, між якими встановлюється міцний зв'язок і взаємозв'язок;

– враховує зазначені фази міжнародної інвестиційної діяльності. Виділяються три основні фази: передінвестиційна, інвестиційна, функціональна, або виробнича.

На першій фазі визначаються інвестиційні можливості (у т.ч. на макрорівні – регіональному, міжнародному; на мікрорівні – окремих компаній, об'єктів), розробляється бізнес-план на основі попереднього обґрунтування. Цілі даної фази – початок мобілізації інвестиційних ресурсів і визначення потенційних джерел фінансування.

На другій фазі формується юридична, фінансова й організаційна база (підготовка установчих документів, організаційної структури управління і т.д.); здійснюється передвиробничий маркетинг (вивчення майбутніх ринків для нової продукції, забезпечення раціонального рівня постачань); введення в експлуатацію інвестиційного проекту.

На третій фазі (функціональній, виробничій) починається господарська діяльність сформованого інвестиційного об'єкта, компанії.

З урахуванням цих фаз розрізняють два напрямки в системі міжнародного інвестиційного менеджменту.

Управління міжнародними інвестиційними потоками

Перший напрямок у системі управління інвестиційним процесом міжнародних корпорацій – це управління міжнародними інвестиційними потоками. Даний напрямок містить у собі зазаначені обсяги, структуру, джерела можливих надходжень інвестицій, строки окупності, а також аналіз інвестиційного клімату в різних країнах і сферах передбачуваної інвестиційної діяльності міжнародної корпорації.

Зараз найбільш складною проблемою для міжнародної підприємницької, у т.ч. особливо інвестиційної діяльності є стан інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат являє собою сукупність соціально-політичних, нормативно-законодавчих і фінансово-економічних факторів, що визначають режим сприяння, ступінь привабливості інвестиційних об'єктів, а також рівень ризиків інвестування. Існує кілька методів оцінки інвестиційного клімату, серед яких особливої уваги заслуговують три наступні:

1) універсальна;

2) спеціалізована;

3) бальна (рейтингова).

Універсальна методика оцінки характеризується тим, що охоплює максимальну кількість показників стану економіки, політичної стабільності, законодавчого середовища, кон'юнктури світових ринків, і дозволяє проаналізувати ситуацію в тій або іншій країні в даний момент.

Спеціалізована методика оцінки інвестиційного клімату охоплює країни, у яких здійснюються кардинальні перетворення, трансформації. Це стосується в даний час постсоціалістичних країн, або країн перехідної економіки. Особливість таких методик полягає в тому, що можливості інвестицій, у т.ч. надходження іноземних інвестицій у ці країни безпосередньо залежать від характеру здійснення реформи і перетворення.

Методика бальної (рейтингової) оцінки полягає в можливості зіставлення основних характеристик інвестиційного клімату в різних країнах і виведення результуючого показника на основі рейтингів, або індексів. Такі рейтинги слугують критерієм ранжирування країн з інвестиційної привабливості для міжнародних корпорацій, інвесторів. В даний час розраховуються до 20 різних рейтингів (індексів), у т.ч. індекс економічної волі (розраховується «Фо­н­дом наслідування» (Heritage Foundation) та жу­р­на­лом «Wall Street Journal»), індекс корумпованості (розраховується Міжнародною протикорупційною некомерційною організацією «Transparency International»), навколишнього середовища (розроблений у США Центром дослідження навколишнього середовища Йєльського університета (Yale Centre for Environmental Law and Policy)), індекс людського розвитку (розроблений Програмою Розвитку ООН (United Nations Development Programme)), індекс глобалізації (друкується відомою консалтинговою фірмою «A.T. Kearney») і т.і. Особливу увагу у міжнародних інвесторів викликає індекс «непрозорості» (opacity index), що складається фахівцями всесвітньо відомої міжнародної аудиторської і консалтингової компанії «Pricewaterhouse Coopers» з 2000 р. Даний індекс розраховується на основі характеристики п'ятьох факторів (корупція; законодавча система; макроекономічна політика; стандарти бухгалтерського обліку; система державно-правового регулювання бізнесу, а перші літери англійських слів, що позначають ці фактори (corruption; legal economic, accounting, regulatory), складають слово clear – ясність, прозорість) [2, 46].

«Непрозорість» національної економіки негативно впливає на інвестиційний клімат, що виражається: по-перше, у зростанні витрат на обслуговування капіталу. Так, премія за ризик «непрозорості» складає, за розрахунками фахівців, у Китаї – 13,16%, у Росії – 12,25%, в Індонезії – 10,1%, і т.д., у той час як, у США і Сінгапурі – 0%, у Чилі – 0,03%, у Великобританії – 0,6%, і т.д.; по-друге, у додатковому податку на прямі іноземні інвестиції; по-третє, у «недоодержанні» прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Можна стверджувати, що якщо буде знижена або ліквідована «непрозорість», то Росія, наприклад, зможе збільшити надходження прямих іноземних інвестицій на 199-263%, або на 7,4-9,8 млрд. дол.; Індонезія – на 164-218% і на 1-1,3 млрд. дол., і т.д.

Особливе місце у формуванні інвестиційного клімату займають різного роду ризики, у т.ч. економічні, політичні, фінансові, валютні, а також інвестиційний.

Ризик – це атрибут прийняття рішенння у ситуації невизначеності. Наслідком інвестиційного ризику є знецінення інвестицій. У сучасній ринковій економіці майже всі компанії, як суб'єкти економічних відносин, знаходяться в стані невизначеності, що і породжує ризики. Наслідки недооцінки ризику можуть бути критичними як для окремого інвестиційного проекту, так і для будь-якої компанії в цілому. Тому вірну оцінку інвестиційного ризику й інвестиційного проекту варто розглядати як конкурентну перевагу, від повноти і якості оцінки яких залежить не тільки мінімізація можливих втрат, але й успішна реалізація проекта в цілому. У практиці міжнародного інвестиційного менеджменту зустрічаються різні види інвестиційних ризиків, у т.ч. діловий ризик, ризики ліквідності, курсовий ризик, бюджетний, контрактний і т.д. І кожний з них вимагає своїх методів рішення [13, 4]. Основними методами є: страхування від ризиків; створення резервних фондів; диверсифікованість інвестицій; підготовка інвестиційних проектів високої якості.

Управління інвестиційними ресурсами

Другий напрямок у системі міжнародного інвестиційного менеджменту – це управління інвестиційними ресурсами, якими володіє міжнародна корпорація і її підрозділи в різних країнах. Таке управління містить у собі програми реалізації інвестиційних проектів. Інвестиційний проект з погляду його реалізації являє собою сукупність організаційно-технічних і фінансово-економічних дій, метою яких є оптимізація інвестицій на всьому шляху їхнього здійснення.

Розрізняють дві категорії проектів. Перша категорія містить у собі проекти, які пов'язані з управлінням портфелем цінних паперів; друга – з управлінням портфелем реальних інвестицій.

Суть реалізації проектів першої категорії полягає у формуванні і використанні портфеля цінних паперів (акцій, облігацій, деривативів – похідних фінансових інструментів).

З метою ефективного використання такого портфеля інвестиційний корпоративний менеджмент визначає обсяг, структуру (організаційну, функціональну, галузеву, географічну), строк окупності, перспективи функціонування.

Головна ціль формування і використання даної категорії інвестиційних ресурсів міжнародних інвесторів полягає у підвищеній їхній ринковій капіталізації й у забезпеченні стійких позицій на світових фондових ринках.

Суть реалізації інвестиційних проектів другої категорії полягає у формуванні реального зарубіжного економічного сектора міжнародних корпорацій.

Головна задача міжнародного інвестиційного менеджменту полягає в підвищенні ефективності й зміцненні і поширенні цього сектора на основі нагромадження капіталу і постійного росту рівня капіталізації міжнародних інвестиційних ресурсів міжнародних корпорацій.

Реалізація всіх категорій, типів, форм міжнародних інвестиційних проектів здійснюється на основі розробки і формування певної програми їхнього фінансування. Дана програма повинна визначити необхідний обсяг інвестицій; оптимальну структуру інвестицій; баланс між приваблюваними фінансовими ресурсами й отриманого в результаті реалізації інвестиційних проектів прибутку. Особлива роль у програмі належить системі фінансування міжнародних інвестиційних проектів. Формуючи цю систему, міжнародний інвестиційний менеджмент керується наступними засадами.

1. Сучасна система фінансування міжнародної інвестиційної діяльності містить у собі дві основні категорії джерел – внутрішні і зовнішні джерела. Перші включають частину прибутку (нерозподілений прибуток) корпорацій, амортизаційні фонди, внутріфірмові кредити (кредити, які надаються головною компанією своїм підрозділам – дочірнім фірмам, філіям і т.д. і навпаки). Друга категорія джерел включає інвестиційні ресурси (у т.ч. у грошових, товарних, інтелектуальній формах), які надходять від інвесторів, власників фінансових ресурсів, у т.ч. банківські кредити, надходження за рахунок випуску корпоративних цінних паперів (акцій, облігацій), міжфірмові кредити і т.д. Принцип управління новими інвестиційними ресурсами полягає, в даному випадку, у встановленні раціонального співвідношення між двома категоріями джерел. У кожнім конкретному інвестиційному проекті співвідношення може бути різним. Але найвищої оцінки ефективності менеджменту компанії, у т.ч. особливо міжнародної корпорації є її здатність успішно працювати за рахунок «чужих грошей», тобто приваблюваних джерел. Так, активи самої успішної компанії всіх часів «General Motors Corporation» капіталізуються на даний час на 90% за рахунок позикових фінансових ресурсів. Крім того, корпоративний інвестиційний менеджмент зобов’язаний установлювати раціональне співвідношення між джерелами фінансування інвестицій у кожній із двох категорій. В умовах зростаючого ступеня економічної, фінансової, інвестиційної глобалізації серед зовнішніх джерел зростає роль і питома вага іноземних інвестиційних ресурсів. Так, частка зарубіжних секторів у загальній сумі активів англійської міжнародної корпорації «Vodafone» у 2001 р. склала більше 90%, американської міжнародної корпорації «General Electric» – більше 36% і т.д.

2. Другий принцип стосується вибору основи залучення фінансових джерел, поділяється: на борговий (кредити, облігації) або на пайовий (випуск чи придбання корпоративних акцій). Звідси визначається характер участі власників фінансових ресурсів у діяльності і управлінні об'єктами, які інвестуються – пасивний (кредитори, власники корпоративних облігацій) і активний (власники корпоративних акцій). Тут також установлюється раціональне співвідношення між борговими і пайовими формами участі.

3. Облік двох категорій інвесторів – індивідуальних і «колективних». Особливе місце в системі міжнародного інвестиційного менеджменту серед індивідуальних інвесторів займають найбагатіші інвестори, фінансові активи яких перевищують мільйон доларів. До початку 2004 р. нараховувалося 7,7 млн. таких індивідуальних інвесторів, загальні активи яких складали 28,8 трлн. дол. Причому вартість нерухомості і предметів розкоші в ці активи не включаються. Згідно деяких розрахунків, очікується збільшення кількості індивідуальних інвесторів-мільйонерів у середньому на 7% у рік, а до 2008 р. їхні загальні активи складатимуть 40,7 трлн. дол. Серед колективних інвесторів виділяються інституціональні інвестори, у т.ч. національні і міжнародні, глобальні. Останні відрізняються високим ступенем диверсифікованості інвестиційних портфелів, як організаційно-функціональною, так і географічною. У результаті зростає число транснаціональних інституціональних інвесторів. Зокрема в ЄС таких нараховується (за даними на 2003 р.) більш 4340, що складає 18% від їхнього загального числа [8, 18]. В останні роки інституціональні інвестори утворяться й у країнах перехідної економіки. В Україні таких інвесторів нараховується близько 100. Серед яких виділяється інвестиційна компанія «KP-Dragon». Ця компанія була заснована в Києві в 2000 р. з метою залучення західних портфельних і стратегічних інвесторів на українські ринки. Відомий міжнародний журнал «Euromoney» другий раз підряд назвав «KP-Dragon» кращою інвестиційною компанією України.

4. Цільова спрямованість фінансування різних інвестиційних проектів міжнародних корпорацій. Міжнародний корпоративний інвестиційний менеджмент виділяє дві головні цілі:

а) підвищення ефективності інвестиційних ресурсів (зростання прибутку, прибутковості, рентабельності і т.д.);

б) збільшення вартості капіталу, ринкової вартості компанії.

Ці дві цілі взаємозалежні, взаємообумовлені. Звідси пріоритетною й основною задачею інвестиційного менеджменту є максимізація ринкової вартості шляхом росту прибутковості капіталу і підвищення ринкової привабливості даного інвестиційного об'єкта.

Ринкова вартість інвестиційного об'єкта, компанії містить у собі дві складові: вартості матеріальних активів і вартість нематеріальних активів. Останні одержали назву «гудвіл»*, або «ціна» невловимого капіталу (престиж торговельних марок, досвід ділових зв'язків, стійка клієнтура, становище компанії на ринку, авторські права, патенти; професійні якості і репутація співробітників фірми і т.д.). Нерідко вартість гудвілу перевищує балансову вартість фірми. Так, всесвітньо відома тютюнова корпорація «Philip Morris» у 2004 р. придбала кондитерську компанію «Kraft Foods» за 13 млрд. дол., що в чотири рази перевищило її балансову вартість, тобто ціна гудвілу склала менше 10 млрд. дол. [7, 95]. На ринкову вартість капіталу, компанії в цілому впливають багато факторів. Здійснюючи міжнародну інвестиційну діяльність менеджери міжнародної корпорації особливу увагу звертають на такі фактори, як стійкість, стабільність на світових ринках, у т.ч. на фінансових, інвестиційних; глобальність інвестиційних операцій, валютний фактор і ін. Облік цих факторів дозволяє міжнародному інвестиційному менеджментові підтримувати рівень ринкової капіталізації міжнародних корпорацій на високому рівні і максимізувати їхню вартість. Так, ринкова капіталізація найбільшої нафтової міжнародної корпорації «Exxon» зросла з 158 млрд. дол. у 1997 р. до 266 млрд. у 2000 р. і 272 млрд. у 2002 р.; відомої швейцарської корпорації «Nestle» – з 54 млрд. дол. до 71 млрд. і 101 млрд. дол. і т.д. Але навіть найбільшим корпораціям не завжди вдається здійснювати зважену інвестиційну політику, у результаті чого їхня ринкова капіталізація знижується. Наприклад, ринкова капіталізація японської міжнародної корпорації «Toyota» знизилася з 180 млрд. дол. у 2000 р. до 102 млрд. дол. у 2002 р.; американської «Microsoft» – з 568 млрд. дол. до 277 млрд. дол.; англійської «Vodafone» – з 150 млрд. дол. до 109 млрд. дол. і т.д.