Вступ. Історія художньої культури України

Вступ. Історія художньої культури України.

   Історія художньої культури України неможлива без такої яскравої сторінки як доба Київської Русі. Вона має велике значення, адже впродовж існування цієї держави було закладено основу української культури. Окрім слов’янських традицій, творчість давньоруських митців зазнала значного впливу культур сусідніх народів, зокрема провідної християнської держави того часу — Візантії. Це добре помітно в архітектурі, монументальному мистецтві й іконописі Київської Русі.

  Розквіт образотворчого мистецтва Київської Русі відбувся після прийняття християнства і визначився орієнтацією на візантійське мистецтво. Візантійці створили художню систему, у якій панували суворі норми й канони, а краса навколишнього світу сприймалась лише як відблиск божественної краси. Головними ознаками візантійського стилю в архітектурі були хрестоподібне планування (так званий «грецький» хрест) і п’ятикупольна система будівель, а також надзвичайна ошатність інтер’єрів, оздоблених дорогими сортами мармуру, фресковим живописом, мозаїчними зображеннями та позолотою. Живопис та іконопис також створювався за чіткими правилами композиційного, образного та кольорового рішень.

 

 

Архітектурні пам’ятки Київської Русі

  З прийняттям християнства почалося небувале піднесення архітектури. Почалося муроване будівництво, яке до того на Русі було рідкістю. Головним його видом стали так звані культові споруди - церкви й собори. Більшість архітектурних пам'яток цього періоду збереглися в Києві і в Чернігові. Візантійські зодчі розробили особливу систему будування культових споруд, Що поширилася і на наших землях. Вона дістала назву хрестово банної. Згідно з нею головний об'єм споруди у плані утворює хрест. Християнський храм був не лише архітектурною спорудою певного призначення. Він мав глибокий символічний зміст, уособлював своєрідну модель Всесвіту, де панують лад і гармонія, де чітка ієрархія духовних сил зосереджена довкола головної - Творця всього сущого.

Зразками архітектури, в якій найбільше простежується візантійський вплив, були Десятинна церква в Києві і Спасо-Преображенський собор у Чернігові.

  Десятинна церква (церква Богородиці) була зведена в епоху князювання Володимира Великого і вважається першою кам’яною спорудою Київської Русі. Вона належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і успадкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була викладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно. В оздобу Десятинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її "Мраморяною". Перший кам'яний храм Київської Русі став останнім оплотом героїчних захисників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, які зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши усіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.

Близьким до архітектурного рішення Десятинної церкви став

Спасо-Преображенський собор, що зведений 1036 року у Чернігові

і чудово зберігся до нашого часу. Цей храм — перший приклад то-

го, що давньоруські майстри прагнули до створення власного стилю.

У деяких елементах собору помітні прийоми, не характерні для візан-

тійського зодчества, але типові саме для давньоруської архітектури.

Будівля храму містить ознаки, притаманні й романському стилю, що

свідчить про знайомство зодчих із культурними традиціями Заходу.

 Софія Київська — друга після Десятинної церкви мурована великомасштабна споруда міста, будівництво якої розпочато 1017 р. і тривало десять років. Паралельно із Десятинною на межі Х-ХІ ст. поширилося сакральне будівництво.. Для обох храмів властивий закон мистецького синтезу. Монументальні мозаїчні чи фрескові зображення інтер'єру собору існували передусім як архітектурні складові компоненти.  Згадка про Софію Київську зустрічається у найцінні-

шому літописі Київської Русі — «Повісті минулих літ». У будівництві собору були використані досягнення візантійського мистецтва, проте в

архітектурі цього п’ятинефного храму вже простежувались своєрідні

національні риси. На відміну від візантійських соборів, він був увінча-

ний тринадцятьма куполами, містив дві галереї. Композиційне рішення

Софії Київської зіграло велику роль у формуванні національних рис української, російської та білоруської архітектур. В результаті реставрувань і перебудов, проведених протягом XVІІ —XVІІІ ст., первинний вигляд будівлі собору не зберігся.

Наступний етап зодчества Київської Русі відзначений другою половиною XІ— першою половиною XII ст., коли архітектура набуває більшої самобутності. Виділяються навіть окремі школи: київська, переяславська, галицька. зодчі перейшли на місцеві будівельні матеріали й розробили нові технологічні прийоми, відмінні від візантійських. Архітектурі цього періоду притаманні й риси романського стилю, що проявляється в зовнішньому оформленні будівель.

  В другій половині XI ст. спорудження Успенського собору Печерського монастиря (1072-1078) започаткувало новий етап розвитку архітектури.

Композиція Успенського собору, на відміну від Софії Київської, — статичніша. У ньому вже були відсутні башти і галереї, вінчала будівлю лише одна глава. Популярність архітектурної форми

Свято-Успенського собору дуже велика — його пропорції стали ка-

нонічними для багатьох наступних храмів Київської Русі. Проте сама

будівля собору не збереглася до наших часів: у XVІІ ст. храм було

перебудовано, а під час Другої світової війни — зруйновано.

   Не менш відомими спорудами на Київській Русі були Борисоглібський собор, церква святого Пантелеймона, П’ятницька церква, Церква св. Миколи, церква св. Онуфрія, та інші. Усі ці храми – це унікальні витвори майстрів останнього періоду давньоруської архітектури.