Пам’ятки станкового живопису Київської Русі

  Поряд з монументальним живописом на Русі розвивається і станковий живопис, обмежувався переважно релігійною тематикою.. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський.

  Обов'язковими ознаками ікони є глибокий зміст, технічне бездоганне виконання та високе духовне діяння.. Ікони у храмах розміщували на стінах, стовпах, передвівтарній огорожі — колонаді з архітравом (тут встановлювалися "Деїсус" і намісні ікони-зображення Христа та Богородиці).

Починаючи з X ст., провідним на Русі було зображення Богоматері. Серед багатьох типів такої ікони — для Києва стає паладіумом Богоматір-Оранта (непорушна стіна у Софії Київській). Прототипом мозаїчного образу є ікона "Богоматір Велика Панагія", або "Знамення".

   Велика Панагія зображена на повний зріст з піднятими руками та з дитям Христом Еммануїлом, на грудях якого — золотий медальйон. її темно-синій одяг, пишні бганки мафорію, що урочисто спадають, одяг дитяти й архангелів у медальйонах, розташованих на тлі обабіч голови, широко промальовані золотом, блиск якого, перекликаючись із золотим тлом, творить світле середовище.

   Ікона "Богоматір Велика Панагія" залишилась неповторною за виконанням і образним втіленням. Саме в образі помітний відхід від візантійського канону до взірця руської Богородиці, а також в особливостях живописного втілення, де засвідчуються початки формування принципів іконопису. Можливо, вперше у цій іконі подана колористична програма, що випливала з дозрілого почуття гармонії та змістовного означення кольорів, які несли світло і радість. А світло для слов'ян означало життєдайну силу й умову краси світу. Тому таку велику увагу в іконі надано золоту і сріблу як виразникам ірреального світла.

    У тодішньому Києві здобули популярність кілька видів Богородичних ікон, особливо Пирогощська та Вишгородська, що стали реліквіями. Вишгородська (візантійська ікона початку XII ст., відома на Русі з 1155) — Елеуса, яка дістала назву "Богоматір Милування", — це скорботна мати в тісних обіймах з сином, що пригортається своєю щокою до щоки сина.

    Близькими за часом створення, пластично-лінійним вирішенням і монументально-епічним характером до "Богоматері Великої Панагії" є ікони великих розмірів — "Георгій-воїн", "Димитрій Солунський", "Благовіщення".

   Ікона "Георгій-воїн" (XI), ймовірно, створена як храмова для Георгіївського собору — патронального храму Ярослава Мудрого. В іконі домінує червоний колір, емоційне піднесення якого відтінене синім (зліва рукав) і смарагдово-зеленим (піхви меча). Коричневий обладунок підтримує загальний гарячий масив, що чітко виділяється на золотому тлі. Блиск кольорів і золоте тло нагадують мозаїку храмів. Золото наголошує на значущості постаті.

    Відомими іконами є "Ангел Золоте Волосся" та "Спас Золоте Волосся". Дві ці ікони становлять унікальну цілісність: "Ангел Золоте Волосся" — один з кращих образів душевної теплоти і духовної витонченості, "Спас Золоте Волосся" — найвеличавіший образ в іконописному малярстві слов'янського світу.

      Особливою інтимністю і безпосередністю виразу позначений ускладнений взірець "Милування" в іконі "Толзької Богоматері". Ці ікони належать до XIII ст. і, можливо, є найемоційнішими за страдницько-проникливим виразом.

     "Толзька Богоматір" — ікона великих розмірів із зображенням Богоматері на троні, у стильовому характері якої виразно виявлені запозичення з готичного мистецтва Західної Європи, що поєднують її з галицьким іконописом та діяльністю митрополита Петра Ратенського.