Монументальний живопис Русі

  Серед видів образотворчого мистецтва Київської Русі перше місце належить монументальному живопису, що створився також на основі візантійських традицій. Константинопольські митці, оздоблюючи давньоруські собори, використовували два вида техніки монументального живопису: мозаїку і фреску. Потім прийоми й технологію візантійських художників перейняли та вдосконалили давньоруські митці.

   Технологія створень мозаїк була досить складною. Про це свідчать ансамблі мозаїк собору Софії Київської, фрагменти мозаїк

золотоверхого собору Михайлівського монастиря, Десятинної церкви, Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Михайлівського собору Видубицького монастиря.

Десятинна церква — перша велика споруда Києва, оздоблена мозаїками та фресками. З її багатого художнього оснащення збереглося лише кілька невеличких фрагментів монументального малярства, за якими не вгадується розпис загалом.

  Мозаїки і фрески Софіївського собору в Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового мистецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мозаїк і близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нараховує 177 відтінків. Фрески мали як релігійний сюжет, так і цілком світський зміст. Вражає виняткова насиченість кольору софіївських мозаїк, що досягалася використанням величезної кількості відтінків смальт (усього 177 відтінків). Найбільш вживаними кольорами були золотий, зелений, коричневий, синій, жовтий, червоний, пурпуровий, срібний та ін. Кубики втискувалися під різними кутами, завдяки чому зображення переливалося у

світлі сонця і лампад. І сьогодні, як і багато віків тому, милують око справжні шедеври мистецтва: образи "Пантократора", "Оранти", "Деісуса", "Благовіщення" Київської Софії та інших соборів.

  Михайлівські мозаїки також вражають мажором та інтенсивністю хроматичних кольорів. Контрастом до золота виступають зеленуваті відтінки, насичені чистотою і глибиною звучання, та різної світлоти рожеві. Ці кольори простежуються в одязі апостолів, хітон і гіматій, узгоджуючись передусім кольоровою гармонією.

Проте основним видом давньоруського образотворчого мистецтва був

фресковий живопис. Специфіка його полягає в тому, що він робиться на вологому тиньку, а завершується і підправляється згодом. Художній ефект від фрескового живопису надзвичайний, тому не дивно, що у XII ст. він витіснив мозаїку.

  Програма фресок надзвичайно широка. Вона охоплює старо- і новозавітні теми, зображення апостолів, святих воїнів, подвижників, мучеників, стовпників, "житія" святих, ктиторський портрет, світські сцени (полювання, розваги, іподром, змагання колісничих) і розмаїття орнаментальних мотивів. Кольорова гама фресок здебільшого стримана. Домінують оливкові, рожеві, блакитні, зелені та коричневі тони. Це можна простежити на прикладі софіївських "Воскресіння", "Зішестя в пекло" та ін.