Раскройте сущность познания глубинных тенденций психики и их учета в процессуальной диагностике

Термин «процессуальная диагностика» был введен Т. С. Яценко для обозначения способности психолога распознавать в процессе групповой коррекции глубинно-психологические предпосылки возникновения личностной проблемы субъекта, ее сущность и возможности решения.

Слово «процессуальная» подчеркивает многоуровневость (порционность) диагностики, ее связь с групповой динамикой активного социально-психологического познания (АСПП) [58]. Процессуальная психодиагностика предусматривает симультанное слияние диагностического и коррекционного процессов.

Неповторимость процессуальной стороны психодиагностики связана с неповторимостью состава группы и своеобразностью личностных проблем участников АСПП. Исходя из этого, можно говорить о том, что результат психодиагностики будет также неповторим, как и сам процесс. Т. С. Яценко утверждает, что привлечение участников АСПП к процессу глубинно-психологического познания происходит неявно, а обучающий эффект достигается на латентном уровне. Это способствует развитию их способностей самоисследования и коррекции. В отличие от диагностики в академическом подходе глубинно-психологический демонстрирует процессуальную диагностику, что сопровождается точностью вопросов-уточнений психолога [58].

Диагностико-коррекционный процесс отличается многоуровневостью и многоразовостью попыток самосознания субъекта, развитием его сенситивности в понимании собственных отступлений от социально-перцептивных реалий и индивидуализации их искажений. Это дает возможность психологу задавать динамику диалога адекватно феномену психики протагониста. Коррекционную функцию в процессуальной диагностике выполняет интерпретация. Глубинно-психологическая интерпретация способствует выявлению логики бессознательного [62].

Психодиагностические выводы в группе строятся на материале модели, которая формируется в непринужденной обстановке, спонтанной ситуации, без определенной заранее программы действий для участников обучения. Именно эти условия предоставляют возможность для изучения особенностей внутренней детерминированности действий. Неповторимость психодиагностических выводов обуславливают внутренние факторы и разница в активности участников на разных этапах развития группы [49].

Выводы в процессуальной диагностике всегда относительны. Она не стремится дать завершенную картину сущности личности в конкретный момент. Процессуальная диагностика делает психодиагностические выводы в зависимости от проанализированного материала, от уровня развития группы и сензитивности участников АСПП.

Процессуальная диагностика отображает степень ригидности «защитных» тенденций индивида, его психологическую готовность к обучению и мотивационную силу, и ориентацию на самоизменения. Процессуальный характер, который присущ психокоррекции за методом АСПП не предусматривает формализовано-тестового исследования участников группы [51].

Диагностика в группе АСПП максимально приближена к внутренней феноменологии субъекта, к его виденью себя и окружающих, к пониманию проблемы и неосознанных трудностей в общении. Исходя из этого, в группе не используются понятия академической психологии, что способствует познанию взаимосвязи между сферой сознательного и бессознательного, их противоречивого характера [56].

Сущность психического состоит в единстве сознательного и бессознательного при наличии их автономности и противоречивости взаимосвязей. Глубинное познание, как и коррекционный эффект, зависит от диагностически-профессиональной способности психоаналитической интерпретации поведенческого материала, который учитывает следующее: систему логичности взаимосвязей, интегративность отдельных характеристик поведения, их инвариантность, разногласия логики сознательного и бессознательного. Данный процесс подчиняется законам положительной интеграции и дезинтеграции на более высоком уровне развития.

Глубинное познание осуществляется в рамках процессуальной диагностики. Термин «процессуальная диагностика» введен Т. С. Яценко и означает способность психолога распознавать в процессе групповой коррекции индивидуально-психологические отличительные черты личности. Слово «процессуальная» подчеркивает многоуровневость (порционность) диагностики, ее связь с групповой динамикой активного социально-психологического познания (АСПП). Происходит симультанное слияние психодиагностического и психокоррекционного процессов.

Диагностико-коррекционная работа в группах АСПП осуществляется на основе анализа комплекса тематических психорисунков разработанного Т. С. Яценко, комплекса невербальных упражнений, групповой дискуссии и построения предметной модели с использованием камней, игрушек. Процесс психоаналитической интерпретации основывается на диалогическом взаимодействии психолога с респондентом, что дает возможность уточнять, расшифровывать вербально многие детали в ходе работы. Важным компонентом всех этих методик является спонтанность и непроизвольность, что способствует самораскрытию и самовыражению каждого члена группы АСПП.

Термін «діагностика» походить від грецького слова SiayvcocTixoC,, що означає здатний розпізнавати. Процесуальна психодіагностика означає здатність психолога розпізнавати в процесі групової корекції індивідуально-психологічні відмітні риси особистості. Процесуальна психодіагностика передбачає симультанне злиття у практиці психодіагностичного та психокорекційного процесів, їх багаторівневість і динамічність.

Психодіагностичні висновки в групі будуються на матеріалі моделі, яка формується в невимушеній, спонтанній ситуації, без наперед визначе­ної програми дій учасників навчання. Адже саме за таких умов з’яв­ляються можливості вивчення особливостей внутрішньої детермінова­ності дій.

Процесуальній психодіагностиці так само, як і психокорекції, завж­ди притаманна неповторність конкретно-семантичного аспекту. Як не­повторною є людина, з якою проводиться психокорекційний процес, так неповторні процес і результати психодіагностики.

Чим же зумовлюється неповторність психодіагностичних висновків? Головними тут є внутрішні чинники й різниця в активності учасників навчання на різних етапах розвитку групи. Це також потребує вико­ристання адекватних інструментальних засобів психодіагностики. Особ­ливості процесуальної психодіагностики залежать від ступеня ригід­ності захисних тенденцій індивіда, його психологічної готовності до навчання й мотиваційної сили та орієнтації на самозміни, оновлення способу життя, бачення довколишнього світу. Неповторність процесуаль­ного боку психодіагностики пов’язана з неповторністю складу групи та своєрідністю особистісних проблем учасників навчання.

Такий підхід передбачає розвиток (спільно з психологом) психодіагностичних здібностей клієнта й навичок самопізнання. В учасників АСПН виробляється уважність до будь-яких виявів психіки, особливо до матеріалізованих дій, розуміння того, що немає «другосортної* поведінкової «продукції», як немає й неважливих емоційних станів. Сам факт їх виникнення вже є значущим моментом. Але тільки через пізнаня його першопричин він може перетворитися на навчальний і сприяти пізнанню та самопізнанню.

Залучення учасників АСПН до самопізнання відбувається неявно, «не спеціально», а навчальний ефект досягається на латентному рівні. Важливим є прийняття групових принципів роботи всіма учасниками (а не дотримання їх лише керівником). Це сприяє розвиткові їхніх здібностей самодосліджения та корекції.

Спільним для всього психодіагностичного процесу є й те, що профе­сіонал — керівник АСПН — має дбати про розв’язання водночас кількох завдань: злиття в одне ціле психодіагностики з психокорекцією й мобі­лізацією психодіагностнчних можливостей учасників навчання, їхньої здатності до самокорекції.

Вибудування психодіагностнчних гіпотез відбувається поступово на фоні постійної їх перевірки й уточнення. Психокорекційний ефект можуть давати припущення, висловлені в групі. Вони підвищують сен- зитивність у напрямі прогресивних самозмін.

Може виникнути питання: чи не штовхаємо ми людину на хибний шлях? На це можна відповісти так: когнітивні передумови особистісної проблеми характеризуються імперативністю (емотивністю), яка визна­чає спрямованість поведінки більшою мірою, ніж те припущення, яке може висловити керівник групи. Лише точна психодіагностика несе в собі можливості психокорекції, що знаходить вираження у силі впливу на респондента.

З одного боку, процесуальна психодіагностика в групі АСПН передба­чає, що психолог володіє теорією питань особистісного розвитку суб’єкта, що стосується позитивної дезінтеграції, розуміння теорії психологічних захистів. З іншого боку, здійснення процесуальної психодіагностики не спирається з самого початку на жодні конкретні припущення, кліше — класифікації рис характеру, типи особистості, що зумовлювали б спро­щеність пізнання й підлаштування індивіда під якийсь наперед зада­ний штамп.

Процесуальна психодіагностика в АСПН будується на максимальному наближенні до внутрішньої феноменології суб’єкта, до його бачення се­бе й навколишніх людей, його розуміння проблем і несвідомих перед­умов труднощів спілкування. З огляду на це в групі зазвичай не вико­ристовують будь-яких понять академічної психології, що передбачають знання «наперед», «поза суб’єктом», знання, обтяжені оцінними суджен­нями в «чорно-білих» категоріях. Завдяки такому підходові ми може­мо пізнавати складність взаємозв'язків між свідомою й несвідомою сферами суб’єкта.

У процесі психодіагностики для суб’єкта багато важить значущість події, факту поведінки, сила його емоційного сприймання, а не відпо­відність академічним схемам пізнання. Слід бути надзвичайно уважними до будь-якого змісту, що йде від респондента — чи то малюнок, чи розповідь, емоційна реакція, інтерпретація. За таких умов відкриваєть­ся можливість пізнати логіку несвідомого на поведінковому матеріалі учасника навчання, якого піддано аналізові.

Ще одна істотна особливість процесуальної психодіагностики полягає в тому, що її висновки завжди відносні. Не потрібно намагатися дава­ти завершену картину особистості «на певний момент*; залежно від аналізованого матеріалу, а також від рівня розвитку групи та сензетивності суб’єкта складають психодіагностичні висновки.