Інструктивно-методичні матеріали до семінарського заняття

Література:

1. Административное право / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М., 1999.

2. Адміністративне право України / За ред. проф. Ю.П. Битяка. – Х., 2000.

3. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М., 1997.

4. Бахрах Д.Н. Административное право: Учеб. для вузов. – М., 1997.

5. Бахрах Д.Н. Основне понятия теории социального управления. – Пермь, 1978.

6. Бачило Й.Л. Функции органов управления. – М., 1976.

7. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (общая часть). – Х., 1999.

8. Васильєв А.С. Административное право Украины (общая часть): Учеб. Пособие. – Х., 2001.

9. Гончарук С.Т. Адміністративне право України. – К., 2000.

10. Державне управління в умовах адміністративної реформи в Україні / За заг. ред. Н.Р. Нижник, О.Д. Круп чана. – К., 2002.

11. Державне управління: Словник-довідник. – К., 2002.

12. Державне управління: теорія і практика. – К., 1998. – С. 329-361.

13. Колпаков В.К. Административное право Украины. – К., 1999.

14. Коментар до Конституції України. – К., 1996.

15. Ликулькин А.В. Система государственного управления. – М., 1997.

16. Нижник Н.Р. Україна – державне управління, шляхи реформування. – К., 1997.

17. Нижник Н.П. Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління. – К., 1998.

18. Овсянко Д.М. Административное право. – М., 1997.

19. Скоромоха В. Адміністративна реформа в Україні: потрібне законодавче забезпечення (правові аспекти поділу і розмежування влади)// Право України. – 1999. - № 7. – С. 21-27.

20. Суворов Л.Н., Аверин А.Н. Социальное управление: Опыт философского анализа. – М., 1984.

21. Трегобчук В. Державне управління в ринковій економіці // Віче. – 1997. - № 1.

22. Фолмер Р.М. Энциклопедия современного управления: В 5 ч. – М., 1992.

23. Цвєтков В.В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Х., 1996.

24. Щёкин Г.В. Теория социального управления. – К., 1996.

Методичні рекомендації з виконання:

По першому питанню необхідно зосередити увагу на тому, що управління в загальному вигляді розглядається як цілеспрямований вплив на певну діяльність. Будь – яка управлінська діяльність передбачає наявність суб’єкта і об’єкта між якими існує певний зв’язок.

У другому питанні розкриваємо сутність соціального управління, основні критерії класи функцій, а також різноманітні підходи науковців (В.Г. Афананаськва, Г.Х. Попова, О.М. Бандурка, Л.В. Коваля) до кваліфікації соціального управління.

По третьому питанні акцентуємо увагу на понятті державного управління як цілеспрямованому, організуючому і регулюючому впливу держави через систему її органів та посадових осіб на суспільні процеси, свідомість, поведінку, діяльність людей, що здійснюється в межах суб’єктивного фактора (суспільства) як управляючий вплив одних людей, організованих у владні структури, на інших, головним чином зайнятих у сферах відтворення матеріальних, соціальних та духовних цінностей і продуктів. Зупиняємось на основних ознаках державного управління.

Четверте питання розпочинаємо характеристикою державного управління як владно – організуючої діяльності певних органів (посадових осіб) держави, що здійснюється і за межами системи власне органів виконавчої влади, а саме в середині апаратів будь – яких органів державної влади з боку їх керівних посадових осіб щодо інших службовців органу та всередині державних підприємств, установ, організацій. Оскільки державне управління безпосередньо пов’язане з виконавчою владою, то поділяється не сама влада, а функціонально - структурний механізм її здійснення на законодавчу, виконавчу та судову. Виходячи з Концепції адміністративної реформи в Україні закріплено поняття виконавчої влади як однієї з трьох гілок державної влади, яка, відповідно до конституційного принципу поділу державної влади, покликана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя і насамперед сектором економіки (органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями) зовнішніх юридично – владних повноважень з метою реалізації завдань і функцій держави.