2015-03-20
356
скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (це повноваження щодо призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав; головування у Ради національної безпеки і оборони України; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; утворення судів у визначеному законом порядку). Таке скріплення називається контрасигнатурою (контрасигнуванням). Підтримуючи позицію В. Ф. Мелащенка, вважаємо, що де-факто і де-юре контрасигнування має своїм завданням зняти політичну (але не юридичну — Авт.) відповідальність за прийняті рішення з глави держави і покласти її на особу, що підписала відповідний акт1.
|
|
|
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Питання про юридичну силу та правову природу зазначених актів Президента є дискусійним у конституційній теорії та практиці. Погляди на це питання зводяться до такого: послання — це нормативний акт, за своєю силою прирівняний до закону; послання — це офіційний документ, який не є нормативним актом, обов'язковим для громадян і посадових осіб, оскільки не містить правової норми; президентські послання мають характер політичного акта з елементами розпорядчих функцій. Вони слугують орієнтиром законодавчої діяльності парламенту2.
Отже, значущість президентських послань є безспірною, оскільки вони, як і інші акти, направлені на врегулювання кон-
1 Контрасигнатура // Словник-довідник / Молдован В. В., Мелащен- ко В. Ф. Конституційне право: опорні конспекти. — К.: Юмана, 1996. — С. 210.
2 Колесников Е. В. Указ Президента как источник конституционного пра ва России // Конституционное развитие России: Межвуз. науч. сб. — Вып. 2. — Саратов, 1996. - С. 12.
Глава IX
