Перший у Європі конституційний суд було створено в Австрії відповідно до Конституції 1920 p., однак згодом він припинив існування у зв'язку з «аншлюсом» країни нацистською І Іімеччиною. Створення конституційного суду передбачалося і Конституцією Іспанії 1931 p., однак разом із цією Конституцією конституційний суд було ліквідовано франкістським режимом.
Нині інститут судового конституційного контролю відомий більшості розвинутих країн і передбачений більшістю прийнятих після Другої світової війни конституцій, в яких конституційному правосуддю приділено особливу увагу. Так, у конституціях Італії, Франції, Іспанії та деяких інших йому присвячено навіть окремі розділи. Самі конституції визначають компетенцію органів судового конституційного контролю, порядок їх формування, порядок звернення до них, наслідки визнання закону таким, що не відповідає конституції. Закони про конституційні суди, що приймаються у розвиток конституційних положень є, ЯК правило, органічними (конституційними).
|
|
Органи конституційного контролю, ухвалюючи свої рішення або ж створюючи судові прецеденти, можуть брати активну участь у політичному житті держави і робити свій внесок у реалізацію політичного курсу держави. При цьому вони мають виходити з принципу так званої політичної стриманості, зміст якого полягає у відмові зазначених органів від втручання у політичні питання і ситуації: їх діяльність обмежена розглядом виключно правових питань1.
Про моделі судового конституційного контролю вже йшлося у Главі 2 «Основи вчення про Конституцію».
Окрім Конституції України2, конституційно-правовий статус Конституційного Суду України визначається Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 p., зі змінами і доповненнями, в розвиток положень якого Рішенням Конституційного Суду України від 05.03.1997 р. було затверджено Регламент Конституційного Суду України. Хоча відповідно до н. 7 розділу III Концепції вдосконалення судівництва для утвер-
1 Туманов В. А. Зазнач, праця. — С. 409—410, 414.
2 Питанню тлумачення положень абзаців 2,3 п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України присвячено Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 р. № 7-рп/2002.
Глава XI
дження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, процедуру конституційного судочинства слід визначити законом1. З нашої точку зору, таку позицію не можна вважати безспірною, оскільки регламент будь-якого органу є внутрішнім документом, що регулює процедуру його діяльності, а тому має прийматися ним самим. Крім того, наявність права вето Президента України щодо законів може розглядатися як форма втручання у внутрішню процедурну діяльність Конституційного Суду України, який має бути незалежним у своїй діяльності від впливу будь-кого.
|
|
У цілому ж у багатьох аспектах ефективність Конституційного Суду залежить від діяльності органів адміністративної юстиції. Оскільки основне навантаження із захисту основних прав і свобод лежить на судах загальної юрисдикції, Конституційний Суд виступає субсидіарним (додатковим) інститутом у механізмі правового захисту2.
§ 3. Порядок формування та склад Конституційного Суду України
Способи формування спеціалізованих органів конституційного контролю (тобто конституційних судів та конституційних рад, про відмінності у статусі яких йшлося у Главі 2 «Основи вчення про конституцію») є досить різноманітними. Серед них найчастіше зустрічаються такі:
1) чисто парламентський спосіб, за якого члени зазначених органів обираються парламентом (з різними варіантами такого обрання, якщо парламент є двопалатним) (Німеччина, Угорщина, Хорватія, Португалія);
2) формування конституційних судів (рад) вищими державними органами, що представляють різні гілки влади і діють при
1 Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливо го суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджена Ука зом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 // Урядовий кур'єр. — 2006. - 24 травня.
2 Савчин М. В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корець- кого НАН України. - К, 2003. - С 7-8.
Судова влада та прокуратура в Україні. Конституційний Суд України 509
цьому самостійно або спільно (Франція, Італія, Болгарія, Чехія, Колумбія, Словаччина, Австрія)1.
Відповідно до ст. 148 Конституції України Конституційний < Іуд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та В'ЇЗД суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
За чисельністю склад конституційних судів (рад) зазвичай невеликий (від 7 до 16). При цьому жодного взаємозв'язку між чисельністю органу конституційної юрисдикції та кількістю населення відповідної країни не існує. Так само відсутнє і прагнення до встановлення обов'язково непарної кількості суддів
(членів)2.
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України.
Призначеною на посаду судді Конституційного Суду Украї-пи вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України.
У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю
посаду.
Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України, а також можуть вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією Про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради Украї-
1 Маклаков В. В. Конституционная юстиция // Конституционное (госу-і ч" і пенное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. їй і Г.. Л. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 666.
' Маклаков В. В. Зазнач, праця. — С. 668.