Культура. Декларація про безпеку

Сучасна людина живе в епоху, коли на заміну біосфері приходить техносфера – середовище, яке створила та змінила людина: промислові зони, водосховища, гідроелектростанції, АЕС, урбанізовані території, т. ін. Все це виходить з під контролю людства і перетворюється в сліпу, дику силу. Тому з кінця ХХ століття індустріально розвинене суспільство почало переходити в стадію так званого “суспільства ризику”. Ще в 1940 році академік Вернадський В.І. писав про Куйбишевську ГЕС, що її споруда пройнята «…элементом риска», тому що «…область молодых геологических процессов при грандиозных технических сооружениях нашего времени может приносить нам такие неожиданности…», які негативно впливатимуть на все людство.

З урахуванням тенденції розвитку цивілізації, що склалася, головну увагу “суспільство ризику” повинно приділяти безпеці життєдіяльності. Таке суспільство повинно переглянути норми свого розвитку, особливо в сфері духовної культури, яка в кожну конкретну історичну епоху створює загальний спосіб бачення дійсності. Духовна культура – це пізнання, моральність, виховання та освіта (право, філософія, етика, естетика, наука, мистецтво, література, міфологія, релігія). Поняття культури містить не тільки ідеї, цінності, які спрямовують та координують поведінку та свідомість людини, а також системи освіти, засоби масової інформації і таке інше. Головною метою духовної культури є формування визначеного типу людської особистості, в якій зацікавлено суспільство, регулювання поведінки людини в процесі її взаємовідношень з суспільством, природним середовищем та світом, що її оточує.

Наука, як елемент культури, формує певні цінностні орієнтації та моральні якості індивідуума. Розвиток науки про безпеку життєдіяльності повинен спиратися на наукові досягнення в галузі медицини, екології, біології, охорони праці та базуватися на відповідних законах і нормативно – правових актах.

На сьогоднішній день питання формування духовної культури суспільства є найбільш актуальним, тому що більшість сучасних видів ризиків не сприймаються органами чутливості людини. Прикладом може бути поведінка декотрих людей після вибуху на Чорнобильській АЕС, які, не розуміючи небезпеки не тільки для себе, але й для всього суспільства і наступних поколінь, продовжують жити в “зоні відчуження”, вирощувати овочі і фрукти та продавати їх по всій території СНД. Цей приклад ілюструє ті пороки, які властиві сучасному суспільству – безпорадність держави при вирішенні питань безпеки, відсутність діючих законів в галузі безпеки життєдіяльності, а головне – відсутність необхідного виховання, освіти, культури поведінки окремих членів суспільства.

Прикладом виховання культури поведінки та створення максимальної безпеки для кожного індивідуума і суспільства в цілому може бути Японія, де на державному рівні розроблено та законодавчо закріплено принципи системи безпеки, такі як: безпека всюди і завжди; культура поведінки і терпимість один до одного в суспільстві; масовість участі в заходах по забезпеченню безпеки життєдіяльності; неперервність навчання та підвищення кваліфікації кожної людини в галузі запобігання аварій, катастроф і таке інше.

Державна політика України в галузі освіти з БЖД повинна базуватися на принципах:

§ розповсюдження системи освіти і виховання в галузі БЖД на всі верстви населення з урахуванням індивідуальних інтересів, стимулів та особливостей соціальних груп та професійних категорій;

§ комплексності освіти та виховання, в тому числі підготовка фахівців в галузі БЖД для різних галузей народного господарства;

§ неперервність процесу навчання в галузі БЖД в системі освіти, в тому числі підвищення кваліфікації та перепідготовки.

Основною метою освіти в галузі БЖД є формування культури знань, навичок, мислення і свідомості окремих осіб та суспільства в цілому, що ґрунтуються на принципах антропоцентризму.

Глибоким оволодінням знаннями по БЖДЛ, формуванням відповідного мислення, свідомості і культури повинні бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності.

Термін "Безпека життя і діяльності людини" як назва освітнього напрямку з'явився не більше ніж 10 років тому і спочатку поєднував три традиційні сфери: охорону праці, цивільну оборону й основи охорони навколишнього середовища. За останні роки цей напрямок істотно змінився – розширилася структура і поглибився рівень навчання.

Основними тенденціями освіти з БЖДЛ є:

a) розширення тематики навчальних дисциплін, які безпосередньо спрямовані на визначені теми безпеки (від традиційних: охорона праці, цивільна оборона, безпека дорожнього руху і т.п., до: безпеки в побуті, екологічної безпеки, безпеки здоров'я, ергономіки та інше);

б) посилення інтеграційних процесів з гуманітарними та іншими дисциплінами і напрямками (наприклад, соціологія, психологія, суспільствознавство);

в) введення ряду дисциплін (чи окремих тем) з напрямку БЖДЛ практично на всіх рівнях освіти, починаючи з початкової школи (безпека дорожнього руху, пожежна, радіаційна безпека і т.п.);

г) перехід від епізодичного до систематичного вивчення тематики з БЖДЛ протягом усього терміна навчання громадян у навчальних закладах;

д) істотне збільшення кількості фахівців освіти, що залучаються до роботи над змістом, технологією, методами навчання з БЖДЛ, і які в переважній більшості не мають досвіду роботи над проблемою в цілому, а тільки над її окремими складеними; збільшення кількості кафедр, циклів і інших учбово - методичних структур, що безпосередньо забезпечують навчання з БЖДЛ;

е) розширення кількості напрямків професійної підготовки по окремим складовим БЖДЛ (охорона праці в машинобудуванні, у гірничодобувній промисловості, у будівництві, на транспорті і т.п.; пошуково-рятувальні роботи, пожежна безпека, керування екологічною безпекою та ін.);

ж) продовження роботи зі стандартизації навчання по напрямку БЖДЛ: дисципліна "Безпека життєдіяльності" введена в освітньо - професійні програми бакалаврів усіх напрямків освіти як нормативна; навчальний предмет "Основи БЖД" введений як складова проекту Державного стандарту загальної середньої освіти;

з) збільшення чисельності Міністерств і відомств України, що відповідно до діючих законодавчих і нормативних державних актів повинні організовувати і брати участь у роботі з навчання визначених шарів населення в сфері БЖДЛ: Національна Рада по безпечній життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Урядові комісії з техногенно - екологічної безпеки і з безпеки дорожнього руху, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Мінпраці, Міністерство внутрішніх справ, інші відомства, центральні і регіональні адміністративні органи.

Таким чином, до освіти з БЖДЛ залучається велика кількість фахівців поза системою освіти, значна частина яких не має систематичного досвіду навчання і підготовки кадрів. Виходячи з цього, однією з головних і невідкладних задач є навчання тих, хто надалі буде навчати інших. В даний час (2003 р.), почали роботу курси підвищення кваліфікації по БЖДЛ у Києві (Національний авіаційний університет), у Харкові (Національний технічний університет «ХПІ»), та в інших містах. Утворено базові опорні кафедри, що почали роботу по підготовці фахівців з вищою освітою по напрямку БЖДЛ. Щорічно в різних містах України проводяться науково - методичні конференції, де фахівці з різних галузей і сфер діяльності обмінюються інформацією та новими методиками навчання. Проводяться конференції і семінари з питань БЖДЛ.

Для вирішення питань безпеки життєдіяльності людини на державному рівні в Україні у 2001 році було прийнято Закон “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, який спрямовано на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на даних об’єктах. Закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки та вимагає від власника такого об’єкта:

§ ідентифікувати його відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин, яка встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 9);

§ підготувати і подати до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об’єкта підвищеної небезпеки, зміст якої, методика визначення ризиків та їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 10);

§ затвердити план локалізації і ліквідації аварій для кожного об’єкта, який повинен переглядатися кожні п’ять років (ст. 11);

§ повідомити через засоби масової інформації про мету реалізації проекту, можливі негативні наслідки впливу на життєдіяльність людей та довкілля, заходи та засоби запобігання аваріям, обмеження їх наслідків і захисту людей та довкілля (ст. 12);

§ надавати інформацію про об’єкти підвищеної небезпеки та повідомляти про всі аварійні ситуації що могли призвести до аварії (ст. 15).

Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законами органи влади, у тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади і їхній відповідні територіальні органи, що займаються, відповідно закону, питаннями охорони праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру; пожежної безпеки; санітарно-епідемічної безпеки; містобудування.

Згідно з Законом “Про об’єкти підвищеної небезпеки” (ст. 18), Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання аваріям, обмеження розвитку і ліквідації їх наслідків, забезпечення безпечної для людей та довкілля діяльності об’єкта підвищеної небезпеки.