2015-05-15
471
За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинен складатися протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися з забезпеченням конфіденційності даних про таку особу в порядку, визначеному законодавством.
Важливою умовою забезпечення прав людини є обов’язкове інформування особи про тимчасове обмеження її прав та свобод. ст. 253 нового КПК України передбачає, що особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені в ході проведення негласних слідчих (розшукових)дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про це. Конкретний час повідомлення визначається із врахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових)дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової)дії повинні бути здійснені протягом дванадцяти місяців після її припинення, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.
|
|
|
Судова реформа в Україні передбачає подальше вдосконалення судового контролю за кримінальним провадженням, оскільки саме під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій можливе необґрунтоване обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийн. законом № 4651-VI від 13.04.2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VI від 13.04.2012. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 2. Конституція України: закон України від 28 черв. 1996 р. № 254/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 3. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав і законних інтересів громадян / І. Л. Бородін // Проблеми законності. – Х., 2000. – № 44. – С. 113–116. 4. Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади / В. Стефанюк // Право України. – 1998. – № 3. – С. 4. 5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: [прийн. резолюцією 2200 А (ХХІ) Ген. Асамблеї ООН від 16 груд. 1966 р.] // Права людини: зб. докум. / [уклад.: В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ін.]. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 4–25. 6. Про захист прав людини і основних свобод: Європейська конвенція: [прийн. Радою Європи 4 листоп. 1950 р.] // Права людини: зб. докум. / [уклад.: В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ін.]. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 58–76. 7. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства: постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 берез. 2008 р. № 2 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. skourt.gov.ua. 8. Про державну таємницю: закон України від 21 січ. 1994 р. № 3855–XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12. 9. Бандурка О. М. Права і свободи людини та громадянина, судовий їх захист / О. М. Бандурка, О. А. Пушкін // Концепція розвитку законодавства України: матер. наук.-практ. конф. (Київ, трав. 1996 р.) / Ін-т законодавства Верховної Ради України; [за ред. В. Ф. Опришка]. – К., 1996. – С. 17–23. 10. Козаченко І. П. Дотримання прав і свобод людини у проведенні тимчасових і виняткових оперативно-розшукових заходів / І. П. Козаченко // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 1 (1).-C. 161–169.
|
|
|
Одержано 26.09.2012
Рассмотрены актуальные вопросы судебного контроля за соблюдением прав и свобод человека на стадии досудебного расследования при проведении негласных следственных (розыскных) действий предусмотренных новым УПК Украины
Ключевые слова: судебный контроль, следственный судья, негласные следственные действия
Pressing theoretical and practical issues of the maintenance of rights and freedoms of man and citizen, scientists’ views on etymology of the term «maintenance» and its essence, together with the mechanism of maintenance of human rights and freedoms in the law enforcement agencies’ activity are examined.
Keywords: rights and freedoms of man and citizen, term «maintenance», mechanism of maintenance, law enforcement agencies’ activity.
L
УДК 343.123.12(477)
Вадим Миколайович Бабакін,
доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності
навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції
Харківського національного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук
Окремі аспекти взаємодії слідчих і оперативних працівників
щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій
У статті розглядаються питання удосконалення взаємодії слідчих з оперативними працівниками органів внутрішніх справ, які виникають під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Ключові слова: слідчий, оперативні підрозділи, оперативно-розшукова діяльність,негласні слідчі (розшукові) дії.
Слідчий та працівник оперативного підрозділу у своїй практичній діяльності прагнуть досягнення єдиної мети щодо розкриття злочину та встановлення особи, яка його вчинила. При цьому кожен з них діє в рамках своєї компетенції згідно чинного законодавства та використовує різні засоби досягнення бажаного результату слідчі дії та оперативно-розшукові заходи відповідно. Зазвичай у процесі розкриття та розслідування злочину зазначені суб’єкти зобов’язані діяти спільно. Успіх у цьому в значній мірі залежить від належної організації і проведення взаємодії слідчого з оперативними підрозділами під час здійснення кримінального провадження. Її чіткість і погодженість є невід’ємними критеріями ефективності проведення негласних слідчих (розшукових) дій, забезпечення повного якісного і неупередженого розслідування кримінальних справ тощо [1].
Проблеми взаємодії слідчих та оперативних підрозділів під час досудового розслідування досліджували такі вчені, як: К. В. Антонов, О. М. Бандурка, В. Д. Берназ, Ю. М. Грошевий, Е. О. Дідоренко, В. С. Зеленецький, М. А. Погорецький, Б. Г. Розовський, С. В. Слинько, В. М. Тертишник, О. О. Юхно та ін.
Однак, незважаючи на проведені дослідження даної проблеми, ми вважаємо, що ціла низка питань щодо організації удосконалення взаємодії слідчих з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ, які виникають під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
|
|
|
На думку В. В. Іванова під взаємодією оперативних підрозділів ОВС зі слідчим слід розуміти організований згідно із чинним законодавством і відомчими нормативними актами процес ділового співробітництва (узгоджених або спільних заходів), спрямований на вирішення завдань кримінального судочинства і забезпечення безпеки учасників кримінального процесу [2], що ми підтримуємо.
Найбільш вдалим у наведеному визначенні І. М. Бацько, на нашу думку, є визначення відокремлення заходів, спрямованих на вирішення завдань, які здійснюються спільно або узгоджено. Новий КПК надає право слідчому здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії, а оперативні підрозділи не уповноважені проводити окремі процесуальні дії навіть за дорученням слідчого або прокурора (наприклад, пред’являти обвинувачення, складати обвинувальний акт та ін.). Тому в деяких випадках при розкритті та розслідуванні злочинів слідчий та оперативні працівники можуть діяти спільно й одночасно проводити огляд місця події, висувати версії, складати спільний план розслідування злочину, проводити одночасно в різних місцях декілька обшуків у співучасників злочину тощо [3].
Як зазначає З. Ф. Коврига, зміст тісної взаємодії оперативних працівників та слідчих полягає в тому, щоб процесуальним шляхом і у встановленій законом формі закріпити відомості, що отримані в результаті оперативно-розшукових заходів. Вважається, що метою такої взаємодії є максимальне об’єднання сил та засобів органів досудового слідства й дізнання у протидії злочинності за рахунок правильного використання в ході розслідування кримінальних справ процесуальних та оперативно-розшукових функцій, одержання таким шляхом найбільш ефективних результатів у здійсненні завдань кримінального судочинства [4]. На нашу думку, найбільш оптимальним визначенням поняття «взаємодія» визначив С. В. Слинько, який вважає, що взаємодія це основана на законі та відомчих нормативних актах діяльність незалежних один від одного в адміністративному відношенні органів, яка спрямовується слідчим і здійснюється при комплексному поєднанні та ефективному використанні повноважень, методів і форм, що властиві кожному з них, з метою розкриття злочинів, запобігання злочинній дії та встановлення обставин, котрі входять до предмета доказування у кримінальній справі [5].
|
|
|
|
У новому кримінальному процесуальному кодексі України передбачено такі процесуальні форми взаємодії слідчого й оперативних підрозділів, як проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК України); доручення оперативним працівникам про виконання запобіжних заходів, затримання особи (ст. 176 КПК України); а також обов’язок органу дізнання виконувати заходи забезпечення кримінального провадження (ст. 131 КПК України).
У ч. 2. ст. 41 нового КПК зазначається, що під час виконання доручень слідчого, співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.
Однією з форм взаємодії в використанні оперативної інформації є робота слідчо-оперативних груп. Діяльність слідчо-оперативних груп регламентує наказ МВС України від 24.09.2010 № 456 «Про затвердження Положення про основи організації розкриття злочинів органами внутрішніх справ України». Робота в таких групах є однією з форм взаємодії слідчих та оперативних підрозділів, у тому числі різних відомств, по найбільш складним для розкриття та розслідування кримінальних справах, що вимагає спільної діяльності як відомств, що мають самостійні слідчі апарати: прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, так і оперативних підрозділів.[6]. На нашу думку в діяльності слідчого слід визначити пріоритетний напрямок, який полягає в координації дій учасників слідчо-оперативних груп.
Основою взаємодії є обов’язкова участь у запобіганні та розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу, джерел інформації, сил та засобів. Слід зазначити, що така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів [7].
Взаємодія слідчого з працівниками оперативних підрозділів при підготовці та проведенні різних слідчих дій та реалізації отриманих результатів. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 40 нового КПК слідчий органу досудового розслідування уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Такі доручення і вказівки слідчого є для оперативних підрозділів обов’язковими (ч. 3 ст. 41 нового КПК).
Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повинні виконувати письмові доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів, здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів та встановлення винних [8].
Взаємодія слідчих і оперативних працівників щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій повинна мати конкретний характер, ґрунтуватися на законі та правильному використанні форм, сил, методів та засобів роботи та здійснюватися з дотриманням таких принципів: слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності; самостійності оперативних підрозділів, а також їх невтручання в процесуальну діяльність слідчих; законності; чіткого розподілу компетенції між суб’єктами взаємодії; нерозголошення суб’єктами взаємодії даних процесуальної, оперативно-розшукової та іншої діяльності; узгодженості планування й виконання дій суб’єктами взаємодії, наявності обміну інформацією та ін.
Таким чином, слід зазначити, що ефективність взаємодії слідчих та оперативних підрозділів за новим КПК щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій у багатьох випадках залежить не тільки від належного нормативно-правового забезпечення, а також від якісної організації взаємодії суб’єктів, що здійснюють проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Оскільки у чинному Кримінально-процесуальному кодексі України і новому Кримінальному процесуальному кодексі України відсутнє визначення поняття взаємодії, у зв’язку з чим новий КПК потребує доповнень з цих питань. На нашу думку було б доцільно доповнити новий Кримінальний процесуальний кодекс України окремою статтею: «Взаємодія слідчого та оперативних працівників щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій».
Втім підняті питання не є остаточними та потребують додаткового дослідження або наукового вивчення.
Список використаних джерел: 1. Взаємодіїя слідчого з органом дізнання: організаційно-правові проблеми та напрямки їх вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jurlugansk.ucoz.org/ publ/7-1-0-109. 2. Іванов В. В. Взаємодія оперативних підрозділів органів внутрішніх справ і слідчого на досудових стадіях кримінального процесу: автореф. дис.... канд. юрид. наук / Іванов В. В. – К., 1998. – С. 17. 3. Бацько І. М. Процесуальні аспекти взаємодії слідчих, дізнавачів, експертів та спеціалістів/ І. М. Бацько // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: зб. наук. праць. – 2004. – № 4 (18). – С. 363. 4. Коврига З. Ф. Дознание, проводимое органами милиции, в советском уголовном процессе: автореф. дис. … канд. юрид. наук / Коврига З. Ф. – Воронеж, 1964. – С. 9. 5. Слинько С. В. Сущность формы и правовые основы взаимодействия следователя с органом дознания: автореф. … дис. канд. юрид. наук / Слинько С. В. – Харьков, 1991. – С. 11. 6. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність: підручник / О. М. Бандурка. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – Ч. І. – 336 с. 7. Криміналістика [Електронний ресурс] / за ред. В. Ю. Шепітька. – Режим доступу: http://pulib.if.ua/part/7089. 8. Про оперативно-розшукову діяльність: закон України //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.Одержано 01.10.2012
В статье рассматриваются вопросы совершенствования взаимодействия следователей с оперативными работниками органов внутренних дел, которые возникают при проведении негласных следственных (розыскных) действий.
Ключевые слова: следователь, оперативные подразделения, оперативно-розыскная деятельность, негласные следственные (розыскные) действия.
The paper deals with the improvement of the interaction of investigators from operational police officers that arise during the undercover investigation (detective) actions.
Keywords: investigating, operational units operational, activities, undercover investigators action.
L
УДК 343.13
Раїса Михайлівна Балац,
викладач кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ
Окремі аспекти застосування слідчим запобіжного примусу
у кримінальному провадженні: види та підстави
У даній статті розглядається запобіжна діяльність слідчого у кримінальному провадженні, запобіжний примус, як елемент запобіжної діяльності, види запобіжних заходів, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.
Ключові слова: кримінальне провадження, запобіжна діяльність слідчого, запобіжні заходи, запобіжний примус.
Завдання кримінального судочинства визначені в ст. 2 нового Кримінального процесуального кодексу України, де вказано, що ними є «захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура» [1, с. 3]. Інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності реалізуються за допомогою кримінального процесу.
Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на учасників кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. При цьому КПК зазначає те, що учасники кримінального провадження будуть активно брати участь у кримінальному судочинстві, сприяти досягненню його завдань та мети, добросовісно виконувати свої процесуальні обов’язки.
Втім, завдання кримінального судочинства не завжди співпадають з інтересами всіх сторін провадження, а тому учасники провадження можуть перешкоджати досягненню визначених законом завдань шляхом невиконання процесуальних обов’язків чи зловживання наданими правами. Для забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства, кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У теорії кримінального процесу термін «заходи забезпечення кримінального провадження» практично не використовується. Проте, аналіз законодавчо визначеного переліку цих заходів та мета їх застосування на нашу думку дозволяє стверджувати, що поняття «заходи забезпечення кримінального провадження» та «заходи кримінально-процесуального примусу» є тотожними. Адже ці заходи дають можливість виявляти, збирати та зберігати докази, попереджати можливу протиправну поведінку чи виключати можливість підозрюваного, обвинуваченого ухилитися від слідства та суду. Враховуючи вищевикладене, можна зазначити, що заходи забезпечення кримінального провадження направлені насамперед на запобігання можливості підозрюваного, обвинуваченого ухилитися від суду та слідства, отже їх можна віднести також і до запобіжної діяльності слідчого.
Враховуючи те, що заходи забезпечення кримінального провадження обмежують права та свободи громадян (в тому числі і конституційні – недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів, свободу пересування тощо), закон піддає процедуру їх застосування детальній регламентації.
Заходи забезпечення кримінального провадження це передбачені кримінальним процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.
Отже під час проведення досудового розслідування матеріалів кримінального провадження, слідчий уповноважений здійснювати запобіжну діяльність з метою досягнення завдань кримінального провадження.
|
заходів та слідчих дій, які направлені на забезпечення дотримання встановлених чинним законодавством правових норм з метою запобігти спробам ухилитися від слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні або продовжити злочинну діяльність, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.
Виходячи із вказаного визначення можна зробити висновок, що сутність запобіжної діяльності слідчого складають заходи забезпечення кримінального провадження, якими є: 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. 133–143 КПК); 2) накладення грошового стягнення (ст. 144–147 КПК); 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. 148–153 КПК); 4) відсторонення від посади (ст. 154–158 КПК); 5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159–166 КПК); 6) тимчасове вилучення майна (ст. 167–169 КПК); 7) арешт майна (ст. 170–175 КПК); 8) затримання особи (ст. 188–192 КПК, ст. 207–213); 9) запобіжні заходи (ст. 177–187 КПК).
Серед заходів забезпечення кримінального провадження важливе місце займає застосування запобіжних заходів. Запобіжні заходи – це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.
В окремих джерелах зустрічаються і більш поширені визначення запобіжних заходів відносно підозрюваного і обвинуваченого. Наприклад, О.Г. Шило вважає, що запобіжні заходи – це різновид заходів кримінально-процесуального примусу попереджувального характеру, які застосовуються за наявності підстав і в порядку, встановленому законом, уповноваженими на те органами та посадовими особами відносно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини, продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень [2, с. 27], що ми підтримуємо.
Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є: 1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;2) запобігання спробам (звідси – запобіжні заходи): переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Запобіжні заходи можуть застосовуватися слідчим лише за наявності підстав, визначених в ч. 2 ст. 177 КПК України, де передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними достатніми даними, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення; 2) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії визначені у ч.1 ст. 177 КПК, а саме: буде ухилятися від органів досудового розслідування та (або) суду. Наприклад, підозрюваний, обвинувачений висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту, оголошувався його розшук у цьому провадженні чи він одержав закордонний паспорт; від виконання покладених на нього процесуальних обов’язків; буде перешкоджати кримінальному провадженню шляхом знищення, приховування, спотворення будь-якої речі чи документа, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Наприклад, схилятиме цих осіб до відмови давати показання чи буде погрожувати експерту, спеціалісту з тією ж метою; продовжуватиме протиправну діяльність шляхом вчинення інших кримінальних правопорушень; продовження здійснення кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Про це, наприклад, може свідчити те, що підозрюваний, обвинувачений раніше неодноразово засуджувався за вчинення кримінального правопорушення.
Окрім загально визначених запобіжних заходів, у нормах нового КПК, які визначають особливі порядки кримінального провадження (розділ ІV), визначені наступні запобіжні заходи: щодо неповнолітніх – нагляд батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи (ч. 1 ст. 493 КПК); щодо особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, – передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом; поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку (ч. 1 ст. 508 КПК).
Новим видом застосування запобіжної діяльності слідчого згідно нового КПК України є тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (глава 13 КПК України), що може бути застосовано за наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом. Таким чином, законодавець, чітко зазначив підстави провадження даної процесуальної дії. За наявності достатніх підстав слідчий, прокурор чи інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, перелік яких також чітко визначений КПК.
Після впровадження в практичну діяльність нового КПК України, процесуальні повноваження слідчого, направлені на запобігання вчинення протиправних дій певними учасниками кримінального провадження будуть більш ширші, порівнюючи з нині діючим КПК України, що в свою чергу сприятиме виконанню завдань кримінального провадження.
Список використаної літератури: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України Законом № 4651-УІ від 13.04.2012 р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-УІ від 13.04.2012 р. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 2. Затримання та взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Україні / [Борисов В. І., Глинська Н. В., Зеленецький В. С., Шило О. Г.]. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – 160 с.
Одержано 26.09.2012
В этой статье рассматривается преотвратительная деятельность следователя по уголовному производству, меры принуждения, как элемент предупредительной деятельности, виды мер пресечения, временное ограничение пользования специальным правом.
Ключевые слова: уголовное производство, преотвратительная деятельность следователя, меры пресечения, меры принуждения.
In this article the author researched the investigator’s preventive activity during the criminal procedure. Also the author analyzed the preventive punishment as an element of preventive activity, the kinds of preventive punishments, the temporary limitation of using special rights.
Keywords: criminal procedure, preventive activity of investigator, preventive punishments.
L
УДК 343.2/.7(477)
Ірина Олександрівна Бандурка,
доцент кафедри кримінального права та кримінології факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук
ДЕЯКІ ПОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ДИТИНСТВА
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИМИ ЗАСОБАМИ
Кримінально-правовий захист дитинства в Україні має комплексний, системний,
наскрізний характер і здійснюється на підставі норм як Загальної, так й Особливої частин КК України у двох взаємопов’язаних напрямках: 1) диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності осіб, які не досягли повноліття; 2) застосування більш суворої відповідальності до осіб, які вчинили злочини проти дитини.
Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності осіб, які не досягли повноліття, здійснюється на підставі положень Загальної частини КК за рахунок встановлення віку кримінальної відповідальності у ст. 22 КК, а також за рахунок передбачення особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх у Розділі XV Загальної частини КК України.
