Михайло Миколайович Дивак, 19 страница

При збиранні інформації про особу обвинувачуваного (підозрюваного) слідчий неминуче виходить за межі процесуальних рамок і тому пізнання хоча і відбувається з дотриманням принципу законності, але прийомами і засобами, які не завжди регламентовані законом. Подіб­ну думку висловили М. Г. Коршик та С. С. Степічев, які вважають, що вивчення особи обвинувачуваного в криміналістичному плані може виходити за процесуальні рамки, як за обсягом відомостей, що збираються, так і за засобами, при допомозі яких вони встановлюються [3, с. 16].

Правову проблему безпосереднього отримання інформації від обвинувачуваного треба розглядати комплексно, досліджуючи при цьому: а) процесуальні права органу розслідування; б) процесуальне становище обвинувачуваного (підозрюваного); в) морально-етичні норми. Ефективність цієї діяльності обумовлюється передусім додержанням законності. Реалізація цього принципу мотиву потребує дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки: а) при виборі засобів слідчий, суд повинен вживати всі залежні від нього заходи для того, щоб засоби приводили до досягнення цілей розслідування; б) знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, щоб засоби, які він використовує, не приводили до побічних наслідків.

Методи, засоби, тактичні прийоми і рекомендації мають за мету забезпечити в ході розслідування отримання певної і вірогідної інформації про особу обвинуваченого (підозрюваного).

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13.04.2012
№ 4651-VI-ВР // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/4651-17. 2. Карнеева Л. М. Расследование преступлений группой следователей: [пособие] / Л. М. Карнеева., И. С. Галкин. – М., 1965. – 74 с. 3. Коршик М. Г. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии: [пособие]. – Изд. 2-е, испр. и доп. / М. Г. Коршик, С. С. Степичев. – М.: Юрид. лит., 1969. – 78 с. 4. Коршик М. Г. Доказательственное значение данных, характеризующих личность обвиняемого / М. Г. Коршик, A. M. Ларин, С. С. Степичев // Советское государство и право. – 1966. – № 6. – С. 97–101. 5. Яковлев A. M. Об изучении личности преступника / A. M. Яковлев // Советское государство и право. – 1962. – № 11. – С. 108–113.

Одержано 25.09.2012

Проводится анализ определения понятия данных о личности обвиняемого. Рассмотрено источники информации о личности обвиняемого; методы, средства, тактические приемы ее получение.

Ключевые слова: обвиняемый, тактический прием, источники информации.

The notion as information about the accused is analyzed in the article. Considered a source of information about the person accused, methods, tools, tactics receive it.

Keywords: accused, tactical method, sources of information.

L

УДК 343.98

Олена Анатоліївна Вовчанська,

здобувач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Окремі способи перевезення наркотиків залізничним транспортом

Розглянуто найбільш розповсюджені способи підготовки, вчинення та приховування перевезення наркотичних засобів пасажирами залізничного транспорту.

Ключові слова: залізничний транспорт, наркотики, способи перевезення.

Розглядаючи способи перевезення наркотиків залізничним транспортом, перш за все, потрібно відмітити, що цей вид злочинної діяльності у більшості випадків є складовою організованої злочинності – наркобізнесу. Саме тому при вчиненні цього злочину присутні всі складові: підготовка, безпосереднє перевезення та приховування.

При розслідуванні незаконного обігу наркотичних засобів, на думку В. М. Шевчука, «дії для підготування для злочину включають: вибір місця і способу вчинення злочину; вибір засобів для виготовлення наркотиків; вибір місця для зберігання наркотиків; вибір об’єкта для їх збуту; розроблення плану вчинення злочину; підбір співучасників та вибір ролей» [1, с. 357]. Аналізуючи матеріали вивчених кримінальних справ, доходимо висновку, що підготовка до перевезення наркотиків включає вибір: маршруту перевезення; потягу та вагону у складі потягу; місця розміщення наркотиків у вагоні; способу маскування наркотиків перед розміщенням його у вагоні; способу доставки наркотиків до вагона та розміщення у вагоні; співучасників злочину; плану дій у разі можливого викриття під час перевезення або безпосередньо після прибуття у кінцевий пункт маршруту.

Особливістю підготовки до перевезення наркотиків є те, що їх приховування шляхом маскування проходить вже на цьому етапі, продовжується під час перевезення і закінчується при доставці замовнику наркотиків або при збуті.

Безпосереднє перевезення наркотиків, в залежності від способів, супроводжується діями злочинця, направленими на збереження наркотиків і додаткове маскування їх під час перевезення у разі необхідності.

Способи приховування злочину, як форма протидії розслідуванню, на думку Р. С. Бєлкіна, за змістом поділяються на: «1) утаювання інформації та/або її носіїв; 2) знищення інформації та/або її носіїв; 3) маскування інформації та/або її носіїв; 4) фальсифікація інформації та/або її носіїв; 5) можливі також і змішані способи» [2, с. 768]. Ми погоджуємось з цією класифікацією та зазначимо, що стосовно предмета перевезення – наркотиків застосовуються різноманітні способи маскування, які будуть розглянуто у подальшому. Відносно ж надання слідству інформації від перевізників наркотиків, то у даному випадку з їх боку можливо утаювання або фальсифікація інформації. Утаювання відбувається у пасивній формі – шляхом відмови у наданні інформації або замовчуванні джерел придбання наркотиків, постачальників тощо. Фальсифікація, як правило, відбувається шляхом надання неправдивих відомостей. Ними можуть бути ствердження щодо придбання наркотиків у невідомих осіб, перевезення для власного споживання, впевнення у своїй непричетності до злочину в зв’язку з незнанням того, що знаходиться у нього в сумці або пакеті тощо.

Одним з елементів підготовки до перевезення наркотиків, як зазначалось вище, є вибір потягу та вагону у складі потягу. За результатами вивчення матеріалів кримінальних справ злочинці у 82 % обирають для перевезення пасажирські потяги і лише у 18 % – вантажні. У пасажирських потягах, за даними нашого дослідження, наркотики можуть приховуватись: у обшивках стін та стелі пасажирського купе – у 14 %, в обшивках стін та стелі вагону – 4 %, в особистих речах пасажирів – 41 %, в технологічних місцях або серед майна (постільної білизни, ковдр, подушок тощо) у службовому купе провідників – 12 %, у туалеті пасажирського потягу – 5 %, у технічних пристроях локомотиву – 14 %. За даними дослідження А. М. Поляха 60 % контрабанди наркотичних засобів перевозиться залізничним транспортом, при цьому злочинці використовували такі способи переміщення предмета контрабанди з приховуванням від митного контролю: з приховуванням в службовому купе провідників пасажирського потягу (4 %); з приховуванням в пасажирському купе потягу (20 %); в технологічних місцях пасажирського потягу (6 %); з приховуванням на собі або в особистих речах під час слідування пасажирським потягом (27 %); в туалеті пасажирського потягу (3 %) [3, с. 52–53].

© Вовчанська О. А., 2012

Маскування наркотиків у обшивках пасажирських купе обирають частіше за все перевізники наркотиків – пасажири цих самих приміщень при довгострокових поїздках з метою забезпечення безпеки вантажу під час можливих перевірок працівниками міліції на проміжних станціях. Маскування відбувається відразу після посадки на потяг, як правило, в стелю купе, або у стінки поряд з місцем для вантажу. Злочинці викручують шурупи, що кріплять обшивку, розміщують вантаж та закручують шурупи на місце. Зазначена процедура в залежності від розміру вантажу та навичок злочинця може тривати 10–15 хв. Сліди, що можуть залишатися після цих дій – пошкодження обшивки, дефекти стиковки швів, недокручені шурупи, невідповідність обшивки стелі кріпленням. Також на застосування такого способу маскування може свідчити наявність в особистих речах пасажирів викруток або плоскогубців. Як правило, перевізники наркотиків намагаються перебувати у купе на самоті, тому, якщо їх один чи двоє, а білети інші місця викуплено, це може вказувати на їх злочинні наміри.

В обшивки стін та стелі інших, крім купе, місць вагона поміщають наркотики в більшості випадків працівники залізничного транспорту в місцях відстою вагонів або під час переміщення вагону з парку відстою до платформи відправлення.

В особистих речах пасажирів перевозиться більшість наркотиків. У даному випадку перевізники наркотиків використовують для перевезення об’ємних наркотиків (макової соломи чи висушеної коноплі) купейні та плацкартні вагони. Злочинці, які перевозять синтетичні та напівсинтетичні наркотики, що займають небагато місця, можуть обирати спальні та класу «люкс» вагони, якими їздять заможні люди. Знаходження у таких вагонах осіб з великими сумками викликає більше підозри, ніж у купейних та плацкартних вагонах. Перевізники наркотиків, як правило на потяги приходять заздалегідь до відправлення відразу після того, як потяг подають на платформу. Сумки з наркотиками розміщують у купе на верхніх багажних полках у глибині, у плацкартних вагонах – на третіх полках. Сумки частіше за все прикривають іншими сумками ковдрами або верхнім одягом. Слідами, що вказують на наркотики, можуть бути залишки самої наркотичної речовини, яка випадково осипається при упакуванні, її запах, а також інший різкий запах частіше недорогого одеколону, яким злочинці намагаються знищити запах наркотиків.

Перевезення наркотиків на пасажирських поїздах здійснюється кур’єрами з використанням методу приховування в елементах одягу, на тілі людини. Наприклад, наркотичний засіб, упакований у поліетиленовий пакет, поміщається за пояс штанів, закріпляється скетчем до тіла під одягом. Використовується також так званий внутрішньопорожниний спосіб. Основним таким прийомом є заготівля пластикових капсул із наркотиками, з подальшим приховуванням їх у прямій кишці. В останній час капсули стали виготовлятися з медичних шприців, які не можна побачити при проведенні рентгеноскопії шлунку й кишкового тракту. Даний вид упаковки безпечний для здоров’я кур’єра, при цьому діяльність і час транспортування практично необмежений. У середньому кожний наркокур’єр може провести порядком 85–100 капсул по 10–15 грам.

Для укриття перевезення більш крупних партій наркотиків використовують подвійне дно й стінки чемоданів, коробок, дорожні і ручних сумок. Достатньо часто зустрічаються випадки приховування партій наркотиків у банках з-під кави або коробках з-під цукерок, соків, шоколаду, сухофруктів, які провозяться в супровідному багажі. Для менших партій наркотиків, особливо синтетичних, трапляються випадки, коли в якості камуфляжу використовуються вироби зі шкіри й текстилю. Наркотики були закладені за підкладку одягу, у шви, пояси, пуховиці та таке інше. Можливо також використання для перевезення наркотиків переплетення книжок і фотоальбомів, жіночій косметиці, зубній пасті, флаконах із шампунем. Були випадки, коли використовувалися полі або двійні підошви взуття, елементи радіоприладів спортінвентар, жіночі парики, канцелярські товари та таке інше. Слідами у даних випадках є порушення цілісності предметів взуття та одягу, упаковок предметів, у які сховано наркотики.

Також наркотики маскують у різні побутові предмети та упаковки з-під них: телевізори, відеомагнітофони, комп’ютери, монітори, акустичні системи, міні-холодильники тощо. Наркотики також маскуються в упаковках з-під предметів харчування: консервів, металевих пивних пляшок, ящиках від вина та пива, пластикових упаковках масла тощо. Слідами у даному випадку є візуальні порушення цілісності упаковок, повністю заклеєний етикетками скляний посуд, механічні пошкодження тари. На упаковках з наркотиками завжди залишаються сліди пальців рук, що можуть вказувати на приналежність наркотиків конкретним особам та мають доказове значення. В упаковках можуть знаходитись записки постачальника наркотику збувальнику, наприклад, у разі відсутності прямих зв’язків між ними та перевізником.

Список використаних джерел: 1. Керівництво з розслідування злочинів: науково-практичний посібник / кол. авторів: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін.; за ред. В. Ю. Шепітька. – Х.: Одіссей, 2010. – 960 с. 2. Белкин Р. С. Курс криминалистики: учеб. пособие для вузов. – 3-е изд., доп. / Р. С. Белкин. – М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2001. – 837 с. 3. Полях А. М. Криміналістична характеристика та основи розслідування контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Полях А. М. – Х., 2002. – 196 с.

Одержано 27.09.2012

Рассмотрены наиболее распространенные способы подготовки, совершение и утаивание перевозки наркотических средств пассажирами железнодорожного транспорта.

Ключевые слова: железнодорожный транспорт, наркотики, способы перевозки.

The most widespread methods of preparation, feasance and concealment of transportation of narcotic facilities the passengers of railway transport are considered.

Keywords: railway transport, drugs, methods of transportation.

L

УДК 343.125

Геннадій Миколайович Гапотченко,

доцент кафедри кримінально-правових дисциплін
Донецького юридичного інституту МВС України,
кандидат юридичних наук

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ОСОБИСТОЇ ПОРУКИ ЗА НОВИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Досліджуються питання правового врегулювання процедури застосування особистої поруки за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Автором висловлюються окремі зауваження та обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення вказаної процедури.

Ключові слова: новий Кримінальний процесуальний кодекс, запобіжний захід, особиста порука, поручитель.

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – новий КПК) обумовлює необхідність його опрацювання, розуміння та однакового застосування усіма суб’єктами, які уповноважені здійснювати кримінальне провадження. Вивчення змісту нового КПК дозволяє звернути увагу на окремі дискусійні питання, які, на наш погляд, потребують більш детального унормування. Зокрема йдеться щодо практичного застосування одного із запобіжних заходів – особистої поруки.

Будь-які офіційні роз’яснення, коментарі та наукові дослідження щодо практичного застосування його окремих положень на даний час відсутні. Враховуючи, що найближчим часом новий КПК набере чинності, вважаємо необхідним і актуальним висвітити наше бачення вказаних питань.

Запобіжні заходи відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 нового КПК віднесені до заходів забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення його дієвості [1]. Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на нашу думку, досить повно і зрозуміло врегульовані нормами ст. 132 нового КПК і не потребують додаткових роз’яснень.

При цьому, необхідно звернути увагу не деякі особливості, що притаманні новому КПК. По-перше, застосування, зміна або скасування запобіжного заходу можливі лише за наявності кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в рамках якого він обирається. По-друге, під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються виключно слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора. По-третє, законодавець прямо визначає у новому КПК обставини, за яких слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу.

Слід також враховувати і загальні питання, які пов’язані з процедурою обрання запобіжного заходу: 1) наявність підстав застосування запобіжного заходу; 2) обставини, що обумовлюють обрання певного запобіжного заходу відносно підозрюваного або обвинуваченого; 3) обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу; 4) процесуальний порядок обрання запобіжного заходу; 5) процесуальні документи, які складаються під час обрання запобіжного заходу; 6) дотримання у кримінальному провадженні процесуальних прав особи, відносно якої обирається запобіжний захід.

З урахуванням викладеного, вважаємо необхідним більш детально розглянути процедуру обрання будь-якого запобіжного заходу як взагалі, так і особистої поруки зокрема.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до вимог ст. 177 нового КПК, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

© Гапотченко Г. М., 2012

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 нового КПК. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Буквальне розуміння зазначеної норми вказує, що йдеться про оціночний розсуд саме слідчого судді під час обрання запобіжного заходу. У той же час, диспозиція наведеної статті прямо вказує, що ініціатором застосування запобіжного заходу за новим КПК України є слідчий, прокурор. Саме наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів, які вказують на наявність у діях певної особи складу кримінального правопорушення, на нашу думку, є підставою для початку процедури обрання запобіжного заходу, яка спонукає слідчого, прокурора вжити передбачених законом заходів щодо його застосування.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 нового КПК).

Норми нового КПК зобов’язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. При цьому відмова у досудовому розслідуванні не передбачена. В окремих випадках на початку досудового розслідування кінцева форма його закінчення слідчому, прокурору не відома. Для вирішення питання щодо необхідності застосування запобіжного заходу, слідчий, прокурор, відповідно до вимог ст. 91 нового КПК мають встановити обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Сукупність отриманих доказів дає підстави слідчому, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу, та з урахуванням обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу (ст. 178 нового КПК), обґрунтування необхідності обрання саме такого запобіжного заходу.

Зміст клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу викладений у ст. 184 нового КПК. На нашу думку, він потребує уточнення та доповнення. Оскільки клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, вважаємо, що на його початку, у правому верхньому куті першого аркуша має бути вказаний адресат у вигляді посади та прізвища слідчого судді відповідного місцевого суду. Оскільки клопотання є процесуальним документом, воно повинно містити певні реквізити: назву документа; дату та місце його складання; посаду та прізвище посадової особи (слідчого, прокурора), яка його склала; найменування досудового розслідування, дату та номер внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після викладення обставин, зазначених у п. 1–7 частини першої ст. 184 нового КПК, на нашу думку, у клопотанні має бути вказано які матеріали (або їх копії) додаються до нього. Клопотання повинно бути підписано слідчим або прокурором, який його склав. Клопотання слідчого потребує погодження з прокурором. Законодавець не визначив чіткого міста розташування письмового погодження прокурора у вказаному процесуальному документі. На нашу думку, з урахуванням існуючої слідчої та судової практики складання процесуальних документів, які погоджуються з прокурором, таке погодження повинно міститися на його початку, в лівому верхньому куті першого аркушу у наступному вигляді: «Згоден». Прокурор (назва прокуратури), його класний чин, прізвище та ім’я по-батькові, підпис та дата погодження. Наприкінці клопотання, після підпису посадової особи, яка його склала, вважаємо за необхідне письмове зазначення факту, дати та часу отримання підозрюваним (обвинуваченим) копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Залежно від виду запобіжного заходу, який планується застосувати до підозрюваного (обвинуваченого) слідчий, прокурор мають вирішити та з’ясувати окремі інші процесуальні питання. Йдеться про залучення до такої процедури передбачених законом інших осіб: заставодавця у разі обрання запобіжного заходу у вигляді застави (ст. 182 нового КПК), або поручителя (поручителів) у разі обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки (ст. 180 нового КПК). Разом з тим, правовий механізм залучення таких осіб у новому КПК відсутній, що не дає чіткої уяви як до вимог відносно особи, що може бути поручителем, так і до процесуального відображення появи такого суб’єкта у кримінальному провадженні.

На нашу думку, пошук (або визначення) особи, яка має бути поручителем може здійснюватися як слідчим, прокурором, так і самим підозрюваним (обвинуваченим). У будь-якому разі, такі дії повинні бути відображені письмово у відповідних документах (листі слідчого, прокурора до певної посадової або фізичної особи – якщо ініціатором визначення поручителя є слідчий або прокурор; клопотанні або заяві посадової чи фізичної особи на ім’я слідчого, прокурора – якщо ініціатором визначення поручителя є підозрюваний або обвинувачений).

Диспозиція ч.1 ст. 180 нового КПК визначає, що особиста порука полягає у наданні
особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового
зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків відповідно до ст. 194 цього Кодексу і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Аналіз зазначеної норми вказує, що законодавець висуває певні вимоги до поручителя. По-перше, слідчий суддя (суд) має вважати поручителя таким, що заслуговує на довіру. За якими критеріями і на підставі яких відомостей суд повинен це визначити у законі не вказано. На нашу думку, така вимога носить суто оціночне поняття, визначається особистими професійними здібностями того чи іншого судді і не врегульовується нормами КПК. Законодавець прямо покладає на поручителя обов’язок доставити підозрюваного (обвинуваченого) до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Правовий механізм реалізації вказаної норми поручителем у новому КПК відсутній. У разі відмови підозрюваного з’являтися до слідчого, прокурора або невиконання певного режиму поведінки, практичне виконання особистої поруки не уявляється можливим, оскільки не тягне за собою для підозрюваного ніяких правових наслідків, окрім заміни запобіжного заходу на більш суворий.

У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі від двох до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати, залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 180 КПК).

Вважаємо, що така трактовка є незрозумілою для усвідомлення та однакового практичного застосування, потребує доповнень і уточнень.

Насамперед, йдеться по те, що у кримінальному провадженні будь-які рішення слідчого, прокурора, слідчого судді, суду повинні бути вмотивованими і обґрунтованими зібраними доказами. Вимоги законодавця стосовно особи поручителя висувають до слідчого, прокурора додаткові умови щодо вивчення та письмового або документального відображення в матеріалах кримінального провадження відомостей про поручителя (поручителів), у тому числі:

1) віку та стану здоров’я поручителя (у тому числі відсутність психічних, алкогольних та наркологічних хвороб);

2) наявності у поручителя постійного місця роботи та проживання;

3) відсутності судимостей у поручителя;

4) характеристик з місця роботи та проживання;

5) майнового стану поручителя;

6) інших даних, які мають значення для визначення особи поручителем.

З урахуванням зібраних відомостей, особа поручителя повинна визначатися за обоюдною згодою як підозрюваного, обвинуваченого, так і поручителя. У першу чергу, вони повинні заслуговувати на довіру один до одного.

Етимологія визначає «поруку» як «запевнення, гарантія в чомусь; взята на себе відповідальність за когось. Давати поруку за кого-що – ручатися за кого -, що-небудь; брати на себе відповідальність за когось» [2, с. 426].

Особа, яка має стати поручителем повинна знати і усвідомлювати як обов’язки, що висуваються до неї законодавцем, так і відповідальність, яка очікує її у разі невиконання таких обов’язків. У такому разі виникає необхідність щодо роз’яснення особі, яка має бути поручителем її прав та обов’язків. Вважаємо, що таке роз’яснення повинно робитися слідчим, прокурором на стадії досудового розслідування до звернення з відповідним клопотання до суду, з обов’язковим фіксуванням цього у відповідному протоколі. Також вважаємо необхідним ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого зі змістом вказаного протоколу. Лише після усвідомлення особою своїх прав і обов’язків та її письмової згоди стати поручителем можна звертатися до слідчого судді з клопотанням про застосування особистої поруки.

Аналогічною буде процедура щодо процесуального залучення до кримінального провадження інших поручителів, якщо виникне така потреба.

Після виконання вказаних дій та отримання необхідних доказів, слідчий, прокурор завертаються з клопотанням про застосування запобіжного заходу до слідчого судді. Процедура застосування запобіжного заходу досить докладно викладена у ст. 194 нового КПК. На нашу думку, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді застави або особистої поруки у судовому засідання обов’язково повинні бути присутніми заставодавець та поручитель. У такому разі слідчий суддя, з урахуванням розгляду наданих доказів (у тому числі відомостей стосовно особи заставодавця чи поручителя) та безпосереднього спілкування з ними, зможе визначити чи заслуговують вони на довіру, як того вимагає законодавець.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається у порядку, передбаченому ст. 193 нового КПК України. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя своєю ухвалою приймає рішення щодо обрання певного запобіжного заходу.

На підставі викладеного, вважаємо, що обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки повинно відбуватися за наступною послідовністю.

1. Наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в рамках якого застосовується запобіжний захід.

2. Наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів, які вказують на склад кримінального правопорушення в діях певної особи, є підставою для початку процедури обрання запобіжного заходу і спонукають слідчого, прокурора здійснити передбачені законом дії щодо його застосування.

3. Визначення слідчим, прокурором виду запобіжного заходу, який має бути обраний відносно підозрюваного або обвинуваченого з урахуванням обставини, що його обумовлюють, мети й підстав такого застосування.

4. Пошук (або визначення) слідчим, прокурором особи, яка може бути поручителем з письмовим відображенням таких дій у відповідних документах (листі слідчого, прокурора до певної посадової або фізичної особи; клопотанні або заяві посадової чи фізичної особи на ім’я слідчого, прокурора тощо).

5. Вивчення слідчим, прокурором та відображення у матеріалах кримінального провадження відомостей про особу поручителя, у тому числі: 1) віку та стану здоров’я (у тому числі відсутність психічних, алкогольних та наркологічних хвороб); 2) наявність постійного місця роботи та проживання; 3) відсутність судимостей; 4) характеристик з місця роботи та проживання; 5) майнового стану поручителя; 6) інших даних, які мають значення для визначення особи поручителем.