II. Інструмент валютного регулювання

У практиці валютного регулювання розрізняють еко­номічні та адміністративні інструменти валютного регулю­вання.

Економічні інструменти використовують ринкові зако­ни та закономірності розвитку міжнародних взаємозв'язків. При застосуванні економічних інструментів валютного ре­гулювання держава виступає одним з суб'єктів ринку. Еко­номічні інструменти включають:

1. Девальвацію валюти, що передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігово­го курсу валюти власної країни. Таке зниження викорис­товується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого - для підвищен­ня конкурентноздатності та покращення торгівельних по­зицій країни на світовому ринку.

2. Ревальвацію валюти, яка протилежна девальвації. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення кур­су національної валюти. У цьому випадку метою є стриму­вання попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товарного імпорту та припливу інвестицій.

3. Валютну інтервенцію, яка являє собою цілеспрямо­ваний вплив центрального банку країни на валютний ри­нок та валютний курс, який здійснюється шляхом прода­жу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної валюти й викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютні інтервенції активно використовуються у світовій практиці валютного регулювання, однак вони пов'язані зі значними витратами. Зокрема, валютні інтер­венції здійснюються:

- за рахунок використання власних валютних ре­зервів;

- з допомогою своп-угоди - договору з певною країною щодо отримання кредиту в валюті цієї країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;

- за рахунок продажу цінних паперів в іноземній валюті;

- за рахунок продажу кредитних позицій країни в СДР.

4. Корекція облікових ставок Національного банку є достатньо поширеним способом впливу на курсові співвідношення. Підвищення облікових ставок НБ при­зводить до зростання (завдяки підвищеному попиту) кур­су валюти, а скорочення - до зниження курсу. Механізм впливу процентної ставки НБ на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними установами з обліку короткочасних державних зобов'язань та комерційних векселів.

Адміністративні інструменти, як правило, це законо­давчо закріплені та обов'язкові для виконання норми й нор­мативи. Перевага цих методів полягає у тому, що вони ви­магають менше матеріальних витрат, ніж економічні, при цьому ефект впливу відчувається сильніше та швидше. Однак зловживання адміністративними заходами регулю­вання валютного ринку часто веде до зруйнування ме­ханізмів ринкової саморегуляції, встановлення штучної рівноваги на ринку, фінансових криз та інфляції.

5. Валютні обмеження - це методи прямого втручання в механізм формування обмінних курсів. Це системи нор­мативних правил, які регламентують права громадян та юридичних осіб щодо обміну валюти своєї країни на іно­земну, а також здійснення інших валютних операцій.

Валютні обмеження - це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, органі­заційних) з встановлення порядку проведення операцій з валютним цінностями.

Розглянемо основні обмеження, які застосовуються найчастіше.

В цілому валютні обмеження можна розподілити за об­ластями їх застосування:

а)обмеження в області здійснення поточних операцій:

- обмеження можливості експортерів використовува­ти валютну виручку або обов'язковий (повний чи частко­вий) продаж її центральному банку;

- обмежувальний характер продажу іноземної валюти імпортеру;

- заборона розрахунків у національній валюті з нере­зидентом та за кордоном;

- регламентація термінів платежів та поставок по екс­портно-імпортних операціях

б)обмеження в області фінансових операцій:

- лімітування вивезення іноземної чи національної ва­люти, цінних паперів, золота;

- контроль за здійсненням інвестицій за кордон;

- контроль за залученням іноземних кредитів;

- регулювання інвестицій нерезидентів;

- обмеження ввезення валюти до країни.

Валютні обмеження тісно переплетені з торгівельним та кредитним регулюванням. Необхідно враховувати, що валютні обмеження негативно впливають на розвиток зов­нішньоекономічного співробітництва країн. Вони застосо­вуються у випадку, коли в країні бракує іноземної валю­ти, при істотній зовнішній заборгованості та розладі платіжного балансу лише ці заходи можуть дозволити ста­білізувати курс національної валюти. Тому прийнято вва­жати, що валютні обмеження слід використовувати у кри­тичних ситуаціях для призупинення спаду або різких коливань обмінних курсів валюти і створення вихідних умов для подальшого регулювання.

6. Встановлення режимів конвертованості валют харак­теризує здатність до вільного обміну національної валюти на інші валюти. Застосовують режими повної та часткової конвертованості. При режимі повної конвертованості всі іноземні та вітчизняні фізичні й юридичні особи, що воло­діють певною сумою грошей даної країни, мають мож­ливість вільно використовувати ці гроші з будь-якою ме­тою: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції по всіх видах операцій платіжного балан­су. При частковій конвертованості в операціях купівлі-продажу використовуються певні обмеження. Відповідно до вимог МВФ, такі обмеження не повинні стосуватися платежів по поточних міжнародних операціях (платежів за результатами зовнішньої торгівлі, короткочасних бан­ківських операцій, платежів з погашення позик і відсотків, перерахування прибутку від інвестицій, грошових пере­казів некомерційного характеру).