Тема: Міжнародне економічне право

План.

1. Поняття міжнародного економічного права.

2. Джерела, цілі і принципи міжнародного економічного права.

3. Суб’єкти міжнародного економічного права.

4. Система і правові інститути міжнародного економічного права.

1. Поняття міжнародного економічного права.

На сучасному етапі розвитку суспільства існування будь-якої держави потребує міжнародних обмінів в сфері торгівлі, науки та культури. Тенденція глобалізації охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства, в тому числі, правову та економічну. Саме цим пояснюється відокремлення всередині 60-х років ХХ ст. спеціальної галузі міжнародного права, яка покликана регулювати сферу міжнародних економічних відносин. Перша сесія Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) 1964 р. затвердила Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, які явились початком створення системи міжнародного економічного права.

Особливістю цієї сфери міжнародно-правових відносин є те, що саме тут тісніше всього переплітаються міжнародні публічні і приватноправові відносини. Правові основи для здійснення міжнародних економічних зв’язків, встановлюються суб’єктами міжнародного публічного права, тобто державами і міжнародними міжурядовими організаціями, які укладають з цих питань двосторонні, регіональні і універсальні договори. Але договори держав не можуть безпосередньо регулювати міжнародні зв’язки в цих сферах без трансформації і конкретизації цих договорів в національному законодавстві. Основна маса міжнародних економічних зв’язків здійснюється фізичними і юридичними особами, які на основі таких договорів укладають контракти та угоди.

Міжнародне економічне право як галузь міжнародного права – це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в сфері міжнародних економічних відносин.

Предметом міжнародного економічного права є комплекс міжнародних економічних відносин, які включають в себе торгові, виробничі, валютно-фінансові, науково-технічні відносини, відносини в сфері використання інтелектуальної власності, а також такі, що зачіпають сферу послуг (транспортних, туристичних, телекомунікаційних).

Основою міжнародних економічних зв’язків є торгові відносини, оскільки всі інші відносини (фінансові, інвестиційні, валютні, страхові та ін.) пов’язані з ними та обслуговують їх. Кожні з цих відносин мають свій специфічний предметний зміст, що породжує необхідність спеціального правового регулювання. В результаті цього і сформувались підгалузі міжнародного економічного права: міжнародне торгове право, міжнародне фінансове право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, міжнародне митне право тощо. Кожна підгалузь представляє собою систему міжнародно-правових норм, які регулюють міжнародне співробітництво в конкретній сфері економічних відносин. Але всі вони об’єднуються в єдину галузь міжнародного права – міжнародне економічне право – спільним об’єктом регулювання, спільними цілями і принципами.

2. Джерела, цілі і принципи міжнародного економічного права.

У міжнародного економічного права ті ж джерела, що і у міжнародного права в цілому: міжнародний договір і міжнародно-правовий звичай, але воно має і свої характерні джерела. Вони утворюють систему, що включає в себе:

- міжнародні економічні договори;

- рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій;

- рішення міждержавних економічних конференцій;

- міжнародний звичай.

З розвитком багатостороннього економічного співробітництва зростає роль багатосторонніх договорів, які становлять основу міжнародного економічного права. До них відносяться такі універсальні міжнародні економічні договори як:

- Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) 1947 р. і Маракеські угоди 1994 р., пов’язані із створенням Світової організації торгівлі (СОТ);

- Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974 р.;

- Статут Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) 1979 р.;

- Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. та ін.

Серед регіональних багатосторонніх міжнародних економічних договорів можна назвати:

- Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) 1992 р.;

- Договір про створення Економічного союзу (країн СНД) 1993 р. і т.д.

Однак, незважаючи на значення багатосторонніх угод, співробітництво в економічній сфері здійснюється здебільшого на основі двосторонніх угод. Рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій хоча і не мають юридично обов’язкового характеру, а є рекомендаційними, але саме вони визначають основний зміст міжнародного економічного права. Ряд положень, які відповідають основним закономірностям і потребам світового економічного розвитку, отримали загальне визнання і служать принциповою основою міжнародного економічного права. Їх юридична обов’язковість випливає з міжнародної практики, яка мала місце і до прийняття вказаних міжнародних актів, і після їх прийняття (закріплення відповідних положень в двосторонніх договорах, у внутрішніх законодавчих актах, застосування їх в судовій практиці і т.д.). Отже, основоположні норми міжнародного економічного права існують у формі міжнародно-правового звичаю.

Рішення міждержавних економічних конференцій у теорії міжнародного права розглядаються як різновид багатосторонніх договорів. Як правило, такі рішення конференцій оформляються у вигляді заключних актів, що можуть мати як рекомендаційний, так і обов’язковий характер. Прикладом є Заключний акт Женевської конференції ООН з торгівлі і розвитку 1964 р.

Щодо Цілей і принципів міжнародного економічного права - у відповідності зі Статутом ООН цілями міжнародного економічного права є: сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів; створення умов стабільності і добробуту, необхідних для мирних і дружніх відносин між народами; підвищення рівня життя, повної зайнятості населення в умовах економічного і соціального прогресу.

Міжнародне економічне право як і будь-яка інша галузь МП заснована на загальних принципах МП. В свою чергу, до спеціальних принципів міжнародних економічних відносин і міжнародного економічного права відносяться:

- принцип взаємної вигоди;

- принцип недискримінації;

- принцип невід’ємного суверенітету над природними ресурсами;

- принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків;

- принцип розвитку міжнародних економічних відносин;

- принцип імунітету держави.

Крім загальних міжнародно-правових принципів і спеціальних принципів міжнародного економічного права, існують правові режими, які також служать правовою основою для здійснення економічного співробітництва. Вони на відміну від принципів не є загальнозастосовуваними, а застосовуються тільки у випадках, коли зацікавлені держави про це домовились. До таких правових режимів відносяться:

- режим найбільшого сприяння – передбачає зобов’язання надавати державі-партнеру пільгові умови (мито, податкові пільги і т.п.), юридично закріплені в міжнародному договорі;

- національний режим – передбачає прирівнювання фізичних і юридичних осіб до національних фізичних і юридичних осіб у деяких видах правовідносин;

- преференційний режим – це надання особливих переваг будь-якій державі чи групі держав (торговельні пільги, насамперед у сфері мита, застосовувані економічно розвинутими країнами щодо країн, які розвиваються); система преференцій рекомендована Конференцією ООН з торгівлі і розвитку.