Українська музика готицької доби

Як ні мало ми знаємо про українську музику доби візантійсько-романської, як ні обережно шляхом дріб’язкового аналізу потрібно доходити, щоб хоч частинно підняти завісу над тою чи іншою таїною музичної спадщини, але все ж уявлення про спів доби візантійсько-романської ми можемо скласти собі далеко легше, порівнюючи з тим, що ми можемо знати або на якихось підставах собі уявити про спів доби готицької. Доба готики — це найтемніша сторінка в історії української музики. Ні пам’яток музичної творчості тої доби, ні звісток про тодішнє музичне життя до нас не дійшло зовсім. А тим часом еволюція в музиці — і церковній, і світській — від доби візантійсько-романської, тобто ХНІ століттям кінчаючи, й до доби ренесансу, тобто половиною XVI ст. починаючи, така велика, що в добі, посередній між ними — в добі готики XIV — XV ст. — мусили в українській музиці зайти глибокі процеси відживання й ліквідації одних форм і коли не сприймання нових, то принаймні підготовки для них грунту. Так, більш-менш певно можна прийняти, що в XIV ст. вийшли з ужитку кондакарні книжки (кондакарі з дрібними нотними знаменами) і частина знаків стовпової (грубої) знаменної нотації. Чи прийшла в добу готики із Заходу нова лінійна нотація, важко сказати; правдоподібніше, засвоєння лінійної нотації треба віднести до доби ренесансу, але в кожнім разі відживання старих знаменних нотацій мусило б свідчити про якісь здвиги в церковному співі й невідповідність для нових вимог старих нотних знамен.

Оскільки старі знамена не витіснялися новою лінійною нотацією, що вже тоді була відома на Заході, а просто виходили із вжитку (так би мовити, відмирали), то не виключено, що їх витісняла наука «демественного пінія», що іноді переводилося на голос, мало користуючися письмом «знаменних розспівів». Так само можливо, що одноголосний спів у церкві перестав задовольняти і, мабуть, в добі готики почалися пошуки бодай примітивної поліфонії, і в залежності від того перестали відповідати новим потребам старі знамена одноголосного співу. Але це все припущення та гіпотези, які, можливо, і не мають під собою грунту. М. Грінченко, констатуючи, що «ми втратили певний шлях для з’ясування й розуміння нашого давнього знаменного розспіву», радить поновити його «за допомогою ретроспективного методу, розкриваючи основний голос (cantus firmus) розспіву шляхом послідовного розкриття знаменної мелодії, спершу в нотно-лінійному його вигляді, потім через рукописи XIX, XVIII та XVII століть... Звичайно, оскільки легко простежити знаменний спів по рукописах та книжках XIX — XVII ст., остільки трудна ця справа з XVI століття і дальше, до моменту складання давнього знаменного розспіву; тут знову доводиться користуватися лише гіпотезами». Отже, і ретроспективний метод, що так часто допомагає історикові, в данім випадку не виводить нас із області гіпотез. Тому доводиться обмежитися констатуванням, що в добу готики в церковнім співі на Україні зайшли рішучі здвиги, ґрунтовні зміни, але з’ясування цих здвигів та змін доводиться чекати від дальших розшуків і дослідчої праці фахових істориків музики.

Так само сумно стоїть справа, коли ми підходимо до завдання з’ясувати ті здвиги, що зайшли в світській музиці за доби готики. Тут здвиги ще глибші та ґрунтовніші, ніж у музиці церковній, бо саме доба готики була добою, коли зникав старий український епос із правдоподібними циклами київських епопей та готувався грунт для нового епосу — козацьких дум. Правдоподібно, старі билини витіснялися новими козацькими думами, — за це ніби промовляє констатування в старіших думах пережитків билинного елементу. В такім разі треба думати, що старий епос у XIV ст. ще доживав свого віку на Україні, бо козацька верства в XV ст. тільки зароджувалась, а епос її міг складатися, й дії козацтва могли оповиватися легендою, коли вони переходили в минуле. Інакше: щоби мати свій епос, треба мати своє минуле, а в добу готики козацтво минулого ще мати не могло, тому ця доба в музиці зостається для нас такою темною. А тим часом безперечно в цій добі гніздиться коріння того процесу, що вже міг так пишно виявитися в пізніших періодах. Коли на час, що приходить безпосередньо за добою готики, припадає, як стверджував Ф. Колесса, доба, яку «можна вважати за золоту добу в розвитку української народної поезії й музики, як на це вказує розквіт ліричної пісні й історичної думи», то, очевидно, ця золота доба мусила мати свій підготовчий період, яким і була для української музики доба готики. Щоб могли витворитися, каже Ф. Колесса, «багатство й вироблення форм вірша й строфи у піснях кінця XVII в., мусили їх попередити цілі століття розумової праці й повільного розвитку української народної поезії», а далі там же додає: «На перебуття довгого процесу еволюції вказує у давніх записах українських народних пісень не тільки їх вироблена форма, а ще й високо розвинений поетичний стиль».