Тарас Шевченко як обличчя української нації (до проблем творення образу в художній прозі і кіно)

Драматична Шевченкіана “пробудилася” напрочуд дружньо і була стимульована ювілейною датою – 125-ми роковинами з дня народження поета. Так п’єси С. Голованівського “Поетова доля”, Д.Бедзика “Невільник”, Ю.Костюка “Тарас Шевченко”, В. Суходольського “Тарасова юність”, А.Макаренка “Нескорений” – стали видовищним доповненням до свята. Шевченка зображували загальноприйнятим у 30-і рр.. героєм у “революційному розвитку”. Драматичні твори відбивали доктрину соціалістичного реалізму: естетичне осмислення образу відбувалося у просвітницькому дусі цілком суголосно з ідеями культурної революції. Щоб проілюструвати творчий шлях поета обмежувадися переказом достовірних чи вигаданих обставин викладених у необхідному ключі, і вибудовували з них драматичну колізію. Наприклад В. Суходольський, показуючи основні моменти життя юного Тараса «не помітив» як дитяча психологія героя перетворилася на “дорослу”. Діалог діда Івана з хлопцем став неприхованим цитатним планом поеми “Гайдамаки”, мало переконливим і невірогідним; наука в Ширяєва, студії в Літньому саду, викуп із кріпацтва втілено в найпростіших натуралістичних ходах, що гіперболізують окремі позитивні – риси Тараса. До п’єси драматург увів чимало зайвих персонажів, інтриги яких були розраховані “на публіку”.

До постаті Шевченка українське кіно повернеться тільки через 25 років, коли один з найавторитетніших кінематографістів того часу Ігор Савченко поставить фільм під такою ж назвою «Тарас Шевченко». Режисер прагнув показати Шевченка борцем, який хоч і мав вразливу душу, але зумів вижити в жорстоких умовах війська, його не зламала нестерпна муштра. Бути Шевченком на екрані він довірив молодому Сергієві Бондарчуку. Бондарчук і українське кіно — це окрема, ще не досліджена, але цікава тема. Щодо акторів Шевченкові таланило — Амвросій Бучма, Сергій Бондарчук, Іван Миколайчук — це яскраві світила на акторському небосхилі.

150-річчя Шевченка відзначалося масштабно, сприяла цьому хрущовська «відлига», і нехай багато в чому вшановування переходило у примітивне славослів’я, але назагал це відновлювало пам’ять нації, мобілізувало інтелектуальні сили на повернення українцям Шевченка. Фільм «Сон» і став одним із плодів такої інтелектуально-мистецької мобілізації.

1990 року виник задум створити багатосерійний фільм для школярів, в якому, поєднавши ігрове і просвітницьке кіно, показати весь життєвий шлях Шевченка. Сценарій написала група письменників: Іван Дзюба, Іван Драч, Павло Мовчан, Борис Олійник. За втілення взявся режисер Станіслав Клименко. Але, на жаль, фільм «Тарас Шевченко. Заповіт» мистецькою подією не став — все у ньому правильно, але це та правильність, яка не викликає захоплення. Зняв режисер 9 серій і на основі трьох останніх на замовлення приватної студії 1999 року в техніці відео змонтував ігровий фільм «Поет і княжна», де розповідається про знамениті три літа і де показані стосунки Тараса Шевченка і Варвари Рєпніної. В головних ролях — Тарас Денисенко і Галина Стефанова.

Минулого року вийшло 4 серії телепередачі журналіста Юрія Макарова «Мій Шевченко», в якій крок за кроком простежується життя Шевченка — знімали всі місця, включно з Кос-Аралом. Цю передачу висували на здобуття Шевченківської премії.