2015-06-30
660
Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів у – в, сполучників і –й, прийменників у – в – уві, з – із – зі, часток би – б, же – ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергувань докладніше.
Чергування У – В
1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними: брати участь у різних проектах;
б) на початку речення перед приголосним: У вступній частині договору наводяться найменування сторін;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер льв, св, сф, тв, хв і под.: поїхати у відрядження, фахівці у сфері комп’ютерного програмування, жити у Львівській області;
г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Текст уводиться в поточну клітинку таблиці або, у ситуації використання експрес-таблиці, дані в таблиці замінюються на потрібні.
2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: запроваджувати в установі, інвестиційні процеси в Україні;
б) на початку речення перед голосним: В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товари-ства; В умовах оренди діяло 8,7тис. магазинів.
3. Після голосного перед приголосним, залежно від темпу, ритму мови, вживається і у, і в: Таблиці в текстових документах складаються зі стовпців та рядків. Технологіями, розробленими компанією Apple, користуються в багатьох країнах світу.
Чергування І – Й – ТА
1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а саме:
а) між приголосними: Зазначте, в який час і на яких посадах ви працювали;
б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): Компютерні технології і їх недосконалість;
в) після паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним: Незабаром підприємство буде повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він відповідатиме європейським стандартам;
г) на початку речення перед приголосним: І працівники почали готуватись до засідання;
д) при зіставленні понять: чорне і біле, добро і зло.
2. Й уживається:
а) між голосними: Підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності зобов'язані керуватися Законом "Про захист прав споживачів";
б) після голосного перед приголосним: 3 приватизацією постала нагальна потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління підприємством.
3. ТА вживається:
а) якщо в реченні вже є і або й: Особливо вдячні за доброзичливий і відкритий тон переговорів між паном... та керівництвом Вашої фірми;
б) для поєднання близьких споріднених понять, станів, явищ: фінанси та кредит, фірма вивчала та аналізувала, робота з газетами та журналами.
Чергування 3 — 13 — 31 (30)
1. З уживається:
а) перед голосним, з якого починається слово, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Виставка комп’ютерної техніки працюватиме з 11 по 14 липня;
б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним: Кошти було перераховано з вашого рахунка 24 листопада;
в) на початку речення, після паузи: З формули випливає, що потенціал провідника прямо пропорційний до його заряду.
Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.
2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за погодженням із замовником. Перелік санкцій має визначатися за погодженням із профспілковою організацією.
3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Розмова зі звичайної робилася політичною.
4. Прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, працював зо три дні.
Правильність наголошення
Нормативне наголошування є необхідною ознакою високої культури мовлення. Часті порушення наголошування певним чином зумовлені складністю української системи акцентуації. Більшість самостійних слів мають один наголос. Але є деяка кількість, які припустимо вимовляти по-різному, зокрема: догові́р – договір, по́милка – поми́лка, винагоро́да – ви́нагорода, доповіда́ч – допові́дач, ба́жаний – бажа́ний, допомі́жний – допоміжни́й, відповісти́ – відпові́сти, доповісти́ – допові́сти, старі́ти – ста́ріти, ба́йдуже – байду́же, за́вжди – завжди́, зокрема́ – зокре́ма, та́кож – тако́ж, на́двоє – надвоє та ін.
За наголосом розрізняють слова різного значення: у ціло́му (загалом) – у ці́лому (наявність чогось у всьому предметі); те́рен (рослина) – тере́н (місцевість, територія; наприклад, на тере́ні України); типо́вий (характерний) – типови́й (стандартний); прошу́ (звертаюся з проханням) – про́шу (запрошую); ві́домість (документ) – відо́мість (повідомлення, факти); об’є́днання (організація) – об’єдна́ння (дія; наприклад, відбулося об’єднання сил); обла́днання (сукупність приладів, пристроїв) – обладна́ння (дія; наприклад, закінчилось обладна́ння лабораторії); непі́знаний (ще не вивчений) – непізна́нний (не можна пізнати, недоступний); недото́рканий (якого ніхто не торкався) – недоторка́нний (який охороняється законом); незді́йснений (який не збувся) – нездійсне́нний (який не може здійснитися, відбутися) та ін.
Окремі закономірності наголошування
Ø У двоскладових іменниках чоловічого роду, які в однині мають наголошений перший склад, у формі множини наголос пересувається на останній склад: а́втор – автори́, ко́рпус – корпуси́, па́спорт – паспорти́, ре́ктор – ректори́, се́ктор – сектори́, я́щик – ящики́ тощо.
Але нерухомий наголос зберігають: ве́ктор – ве́ктори, гло́бус – гло́буси, ро́змір – ро́зміри.
Ø У трискладових іменниках (що позначають назви професій), які в однині мають наголошений перший або другий склад, у множині мають наголошене закінчення: дире́ктор – директори́, інспе́ктор – інспектори́, профе́сор – професори́, реда́ктор – редактори́ та ін.
Але: прибі́чник – прибі́чники, засту́пник – засту́пники.
Ø Переважна більшість двоскладових іменників жіночого роду, які закінчуються на -ка, у відмінкових формах множини має наголос на закінченні: го́лка – голки́, ка́ртка – картки́, клі́тка – клітки́, ни́тка – нитки́, сму́жка – смужки́, кра́пка – крапки́ тощо.
Але: па́пка – па́пки, про́бка – про́бки.
Ø У значній частині трискладових іменників на –ка у множині також наголос переміщується: вказі́вка – вказівки́, гові́рка – говірки́, поми́лка – помилки́, сторі́нка – сторінки́ та ін.
Але: за́гадка – за́гадки, діля́нка – діля́нки, примі́тка – примі́тки, розпи́ска – розпи́ски.
Ø Іменники, що вживаються з числівниками 2,3,4 або тими, що закінчуються на ці числівники (92, 64 ті ін.), мають наголос, як в однині: два лі́карі, 54 ко́рпуси, три озера тощо.
Ø Віддієслівні іменники на –ння, що є часто вживаними в науковому та офіційно-діловому стилях, зберігають наголоси тих дієслів, від яких вони утворені: ки́дати – ки́дання, нала́годити – нала́годження, запита́ти – запита́ння, навча́ти – навча́ння, пізна́ти – пізна́ння, поєна́ти – поєдна́ння, ви́нищити – ви́нищення, ви́рахувати – вирахування та ін.
Але: ви́знати – ви́знання, ви́дати – ви́дання.
Ø Значна кількість двоскладових прикметників уживається з наголосом на закінченні: бліди́й, мали́й, стари́й, тісни́й, товсти́й, нудни́й, легки́й, вузьки́й, тяжки́й, тонки́й, різки́й, чіткий тощо.
Але: во́гкий, ти́хий, ці́лий.
Ø Наголошене закінчення мають прикметники, утворені від односкладових іменників чоловічого роду: дрі́т – дротяни́й, пу́льс – пу́льсовий, то́рф – торф’яни́й, фа́х – фахови́й, мі́дь – мідяни́й.
Ø Форми вищого ступеня порівняння, що походять від три- і багатоскладових прикметників і мають наголос на корені або суфіксі, зберігають цей наголос: акти́вний – акти́вніший, вразли́вий – вразли́віший, динамі́чний – динамі́чніший, докла́дний – докла́дніший, дета́льний – детальніший та ін.
Але є форми, утворені від трискладових прикметників з кореневим наголошенням, у яких наголос переходить на суфікс: краси́вий – красиві́ший, розу́мний – розумні́ший, ціка́вий – цікаві́ший, гаря́чий – гарячі́ший.
Ø Займенники чий, який, котрий в усіх відмінках мають наголошене закінчення: чийо́го комп’ютера, чийо́му редактору, яко́го числа, котро́го з них, котра́ година, о котрі́й годині тощо.
Наголос займенника ніякий не змінюється у відмінкових формах: нія́кого, ні з я́ким, нія́ким, ні на я́кому.
Ø Дієслова з основою на приголосний мають наголошений елемент –ти: везти́, вести́, завести́, привести́, пливти́. В особових формах та у формі минулого часу такі дієслова мають наголос на останньому складі: веду́, веде́ш, веду́ть, ведемо́, ведете́, вела́, вели́ та ін.
Питання для самоконтролю:
1. В яких жанрах реалізується усна форма професійного мовлення?
2. Які вимоги висуваються до підготовлення та виголошення доповіді на професійну тему?
3. Що називається звітною доповіддю і які існують вимоги щодо її композиції?
4. Які чинники потрібно враховувати під час підготовлення та проведення презентації?
5. Які додаткові засоби впливу на слухачів потрібно використовувати під час проведення презентації?
6. Які існують засоби увиразнення публічних виступів?
7. Яких орфоепічних та акцентуаційних норм необхідно дотримуватися в усному професійному мовленні?
ТЕМА 4
