Як підготувати та виголосити доповідь або виступ?

Монологічне мовлення у професійній діяльності функціонує як форма живого спілкування мовця з колективним слухачем або однією особою з метою впливу на нього, переконання або інформування. Одним з найбільш поширених жанрів публічного виступу на професійну тему є доповідь.

Доповіді бувають:

ü політичні – виголошуються здебільшого керівни-

ками держави з метою донесення чи роз’яснення суспільству

питань внутрішньої або зовнішньої політики;

ü ділові – подають інформацію щодо шляхів розв’я-

зання різних питань, пов’язаних з діяльністю окремого коле-

ктиву або працівника;

ü наукові – узагальнюють наукову роботу, повідомляють про досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень.

Професійне публічне мовлення ефективне лише за наявності чітких смислових зв’язків у викладі думки. Плутане, непослідовне мовлення справляє негативне враження на слухачів і перешкоджає досягненню поставленої мети. Тому будь-який виступ слід обов’язково заздалегідь обміркувати.

Схема 1.8 – Етапи підготовлення доповіді

Важливим завданням під час підготовки доповіді є продумування логіки виступу, аргументації висновків та узагальнень. Логічна схема доказу частіше складається з трьох елементів: теза, аргументи і демонстрація.

Правила формулювання тези:

ü теза протягом доповіді не повинна змінюватися;

ü теза має бути сформульована чітко, зрозуміло,

однозначно (наприклад, теза «Вплив комп’ютера на

здоров’я» – є неконкретною, тому що викликає питання:

який вплив, про чиє здоров’я йдеться мова?);

ü теза повинна містити ключові слова, що повніс-

тю розкривають основну думку доповіді (наприклад,

«Недотримання правил користування комп’ютером збільшує його негативний вплив на здоров’я користувача»);

ü тезою має бути просте, завершене, повне речення;

ü теза має бути стислою і легко відтворюватися, запам’ятовуватися;

ü теза має бути зрозумілою аудиторії, позбавлена незрозумілих слів, вузькоспеціальних термінів;

ü теза має бути цікавою та актуальною.

Довести тезу — означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена будь-яка істинна думка.

Вимоги до формулювання аргумента:

· аргумент повинен мати безпосереднє відношення до тези;

· аргумент має бути істинним, тобто доведеним раніше;

· аргумент має бути обґрунтованим незалежно від тези;

· аргумент має бути зрозумілим та авторитетним для слухачів;

· кількість аргументів має бути такою, щоб їх аналіз та узагальнення давали переконливий висновок.

Таблиця 1.7 – Види аргументів

Різновиди аргументів	Сутність аргументів
конкретний факт	виклад явища або події, що мають місце в дійсності;
порівняння, аналогія	зіставлення певних подій, рішень, процесів, явищ з тими, що відбувалися за інших обставин, в інший час, в іншій країні тощо;
визначення понять	формулювання визначення певного поняття за словником або іншим авторитетним джерелом;
науковий доказ	посилання на вже існуюче наукове положення;
авторитетна думка	посилання для підтримки своїх поглядів на висловлювання, думки видатних учених, суспільних діячів, письменників, чий авторитет є незаперечним;
літературний приклад	цитування уривку з художнього твору для впливу на емоційну сферу слухачів;
словесний образ	образний опис ситуації або того, що відчуває людина, яка скористалася порадою, послугою, товаром.

Демонстрація – це спосіб зв’язку тези й аргументів доказу. Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним (від загального до часткового) або індуктивним (від часткового до загального). Перевага дедуктивного методу в тому, що вже на початку можна ознайомити слухачів із головною ідеєю, основною думкою автора. Так будуються виступи в обгово-

ренні складного питання, коли промовець одразу ж

фор мулює основну тезу, а потім стисло аргументує її.

Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг

матеріалу великий, простіше викладати його від частко-

вого до загального, поступово підводячи слухачів до

засвоєння головної думки.

Залежно від способу зв’язку між тезою і аргументами розрізняють пряме і непряме доведення. Прямим є доведення, в якому теза безпосередньо виводиться з аргументів за допомогою умовиводу. Наприклад, нам треба довести тезу: «Золото є провідником електричного струму». Аргументом може бути відома властивість металів: «Всі метали проводять електричний струм». Демонстрацією є наступне міркування: «Якщо всі метали проводять електричний струм, а золото – метал, отже золoто проводить електричний струм». В даному випадку для доведення тези обрано дедуктивний спосіб. Непряме доведення тимчасово припускає істинність суперечного судження. В структурі непрямого доведення є антитеза (положення, яке суперечить тезі). У разі неможливості прямо довести тезу, висувають антитезу; антитеза спростовується і на підставі цього теза приймається істинною думкою.

Схема 1.9 – Структура публічного виступу

Підготовлення виступу, як будь-яка інтелектуальна діяльність, — процес творчий, і кожний має право використовувати тут власну методику. Тому вибір матеріалу для виступу, його розташування повинні диктуватися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу. Композиція, насиченість тим чи іншим матеріалом залежить від жанру виступу. Звітна доповідь має більш чіткі вимоги щодо структури й подачі матеріалу. У ній наводяться точні факти для доведення положення і переконання слухачів.

Звітна доповідь є однією з найпоширеніших форм публічного виступу на професійну тему. Її мета – пові-домити про результат виконаної роботи за певний період. Студенти часто проголошують звітні доповіді про проходження навчально-виробничої практики. Цей жанр реалізується в офіційній ситуації під час безпосереднього спілкування спеціаліста зі спеціалістами (підлеглий або керівник – співробітники; студент – викладачі, студенти).

Схема 1.10 – Етапи виголошення звітної доповіді

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача на зборах (засіданнях, нарадах, конференціях тощо). У лаконічному виступі промовець може порушити одне-два питання чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного. У виступі людина може підтримати думку доповідача або, навпаки, заперечити її, висловити негативну оцінку почутому.

Завдання виступу-заперечення полягає у тому, що мовець вказує, з якими словами чи діями доповідача він не погоджується, а також зазначає слабкі сторони його позиції. Виступ на зборах, нараді, семінарі тощо передбачає:

ü виклад суті певного питання, звернення уваги на основному;

ü висловлення свого ставлення й оцінки;

ü підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки, заперечення думки доповідача);

ü підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати виступ промовець повинен не лише доповідачеві, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб для них інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Наведемо уривок виступу-заперечення: Шановні колеги, шановний доповідачу! У своєму виступі Ви, Петре Володимировичу, наголосили, що наша фірма має певні труднощі, пов’язані з виготовленням … І тому Ви наполягаєте, щоб ми припинили випуск… На жаль, я з Вами не можу погодитися. Якщо фірма припинить виготовлення…, то це призведе до негативних наслідків. По-перше, ми втратимо 30% наших клієнтів, по-друге, доведеться скоротити 20% штатних працівників…

Аргументація заперечення здебільшого є раціональною: у ній використовуються факти, статистика, посилання на документы, цифри, а також на суспільну практику.