Сутність та структура пізнавального процесу

Теорія пізнання-гнесеологія

Пізнання-це сукупність процесів отримання,переробки і використання інформ про світ та саму людину.

Мета пізнання-задоволення матер і духовних потреб людини.

Дві сторони пізнання:

1.обєкт-процеси та якища, предмети на які безпосер спрямов активна діяльність людини

2.субєкт пізн.-той хто здійсн. пізнав.д-ть.

Принципи пізнання:

1)об’єктивності-ствер., що об’єкт пізнання існує не халежно від субєктаі самого процесу пізн.

2)пізнавальності-стверджує, що реальність можна пізнати такою, якою вона є.

3)відображення-пізнання об’єкта виступ.як відображення в голові суб’єкта

4)визначальної ролі практики-ствер.,що практик.д-ть є основою, кінцевою метою та критеріями істиності пізнання.

5)творчості-стверджує,що найвищий р-нь пізнання- це абстрактне мислення коли відбувається ідеальне конструюв знань на рівні інтелекту.

Рівні пізнання:

-чуттєве пізнання –отрим.інформ.через органи чуття. Форми:відчуття-фіксують окремі власт.речей,сприйняття-поєднання відчутів і створ.певного образу,уявлення-стійке зберіг.образу речі в памяті

-раціональне-форми:поняття-слова,які фіксують суттєві х-ки предметів, судження-звязування між собою понять для наближу.реальності до мислення,умовивід-звязування між собою суджень на основі законів логічного мислення.

Т.ч.людське пізнання відбувається як єдність чуттєвого та раціонального рівнів.

Еститичні категорії гармонія і мрія

З відомого античного міфа Гармонія (у перекладі з грецької «злагода, лад»), була донькою бога війни Арея та богині кохання і краси Афродіти. У міфі відбилось уявлення про гармонію як породження двох протилежних основ — краси і боротьби, любові і війни. Інший давньогрецький міф розповідає про походження всесвіту, де гармонія є протилежністю хаосу, який виступає однією з першооснов виникнення всесвіту. Хаос — щось позбавлене якості, визначеності, форми, це порожнеча, розпорошеність. Гармонія ж означає певну якісну визначеність, єдність і оформленість цілого як сукупності складових частин. Принципом, на основі якого ця єдність можлива, є міра. Грецької давнини сягають вислови: «нічого занадто», «міра — найкраще», «використовуй міру», «людина — міра всього». І, нарешті, найхарактернішим для піфагорійського вчення є те, що гармонія вних має числове вираження, що вона органічно пов'язана із сутністю числа. Числова гармонія лежить в основі античного вчення про космос із симетрично розташованими і настроєними на певний музичний числовий тон сферами.