Первинний і вторинний ринки цінних паперів

Фондові біржі, їхні функції. Допуск цінних паперів до біржового котиру­вання.

Позабіржовий ринок цінних паперів. Перша фондова торговельна сис­тема (ПФТС)

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіта­лу. Залежно від ролі, яку він відіграє у процесі відтворення, його поділяють на первинний і вто­ринний ринки.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди ви­ступають емітенти та інвестори. Рин­кова взаємодія між ними може бути безпо­середньою або здійсню­ватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших за­вдань пер­винного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інве­стора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяль­ність ринку, вимоги щодо оприлюднення ін­формації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цін­них паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Пе­рвинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого — небір­жовими. Доходи від продажу належать емітентові.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошо­вих коштів за галузями й сферами національної економіки. Кри­терієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це озна­чає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господар­ства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ри­нок ви­ступає засобом створення ефективної з точки зору ринко­вих критеріїв струк­тури національної економіки, підтримує про­порційність господарства. Таким чином, він є фактичним регуля­тором ринкової економіки.

Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповно­важеного ор­гану), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (рис. 4.5). Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, перед­баченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвес­тори. При цьому співвідношення між ними зале­жить як від рівня розвитку еко­номіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цін­них паперів переважають інституційні інвестори. Це коме­рційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного ін­весту­вання тощо.

Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він ви­значає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході не­значний. Випуск акцій з метою фінансу­вання інвестицій у виробництво пов'яза­ний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галу­зях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесто­рів, які, маючи великі активи, можуть дозволити со­бі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.

Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження част­ки позикового капіталу у су­купному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій — поглинання (злиття) компаній. По­глинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що по­глинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових ак­цій.

Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів — не­обхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпо­рації.

Рис. 4.5. Емітенти цінних паперів в Україні

У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом вста­новлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі по­зикових коштів. Вихід за цю межу пов'яза­ний зі значним ризи­ком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії но­вих ак­цій, замінюючи ними свої боргові зобов'язання.

Отже, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів у розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов'язана з мобілізацією віль­них грошових ресурсів для фінансу­вання економіки. Це означає, що в розвине­них країнах відбува­ється не лише зменшення масштабів первинного ринку цін­них паперів, а й паралельно триває зниження його ролі як регулятора інвести­цій та економіки загалом.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії станов­лення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.

Первинний ринок цінних паперів передбачає обов'язкове існу­вання вторин­ного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вто­ринного ринку практично неможливе.

Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випу­щених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення лік­відності цінності паперів, тобто ство­рення умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, на­дає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у най­стисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на ре­алізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не еміте­нтові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або ди­лерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.

Вторинний ринок завжди містить елемент спекуляції. Оскіль­ки мета діяль­ності на ньому — дохід у вигляді курсової різниці, а курсова вартість форму­ється під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбува­ється постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних влас­ни­ків до великих.

Міграція капіталу відбувається у вигляді переливання його до місць необхід­ного докладання і відпливу капіталу з тих галузей або підприємств, де наявний надлишок його. Механізм цього руху такий: зростає попит на певні товари та по­слуги, зростають їхні ціни, збільшуються прибутки від їхнього виробництва, й у ці галузі спря­мовуються капітали, вивільнені з тих галузей виробництва, на про­дук­цію яких попит зменшується і які стають менш прибутковими.

Таким чином, вторинний ринок, на відміну від первинного, не впливає на розмір інвестицій і накопичення в країні. Він забезпе­чує лише постійний пере­розподіл уже акумульованих через пер­винний ринок грошових коштів між різ­ними суб'єктами госпо­дарської діяльності. Оскільки мета біржових спекулян­тів - отримання максимального доходу у вигляді курсової різниці, вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можли­вості зростання при­бутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарс­тва.

У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує по­стійну структу­рну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є так само необхідним для існування рин­ку цінних паперів, як і первинний ринок.

Утім, роль вторинного ринку цим не вичерпується. Він забез­печує ліквід­ність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для первинного розміщення їх. Можливість у будь-який момент пе­ретворити цінні папери на форми готівкових грошей ста­новить обов'язкову умову інвестування коштів у цінні папери, оскільки дже­рело інвестованого позикового капіталу— тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані лише від­повідно до головних принципів кредитування.

Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит і про­позицію цінних паперів в обігу, формує курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці — купувати цінні папери, що необ­хідно під час розподілу позикового капіталу між галузями й сфе­рами економіки, між суб'єктами господарювання.

Можливість перепродажу — важливий чинник, на який інвестор зважає в разі придбання цінних паперів на первинному ринку. Фун­кціями вторинного ринку стають збалансованість ринку цінних па­перів і забезпечення ліквідності. Ліквід­ний ринок характеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною по­купця; невели­кими коливаннями цін від угоди до угоди. Більше того, ліквідність ринку тим вища, чим більшою є кількість учасників продажу й мож­ливість опера­тивного перепродажу цінних паперів, а також чим ви­щий відсоток новизни запро­понованих до продажу цінних паперів.

Вторинний ринок слугує невід'ємною складовою будь-якого розвиненого ринку цінних паперів. Потрібно, втім, пам'ятати, що ощадні сертифікати, іменні акції, продані працівникам закритого акціонерного товариства, не обер­таються на вторинному ринку. Вони реалізуються через механізм перереєстра­ції прав їхніх вла­сників у депозитаріях, комерційних банках або самих акціо­нер­них товариствах.

За рівнем ліквідності український ринок цінних паперів суттє­во поступа­ється ринкам розвинених країн. В Україні ліквідним є лише ринок державних цінних паперів, що має відповідну інфра­структуру, та ринок акцій не більш як восьми акціонерних това­риств. Вторинний ринок акцій виробничих компаній перебуває у зародковому стані.

Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. 4.6.

Рис. 4.6. Форми організації ринку цінних паперів

До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий рин­ки цінних па­перів.

Біржовий ринок — це торгівля цінними паперами, здійсню­вана на фондо­вій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мо­більності капіталу й формуванню реаль­них ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Зазначимо, що фондові біржі від свого імені або за дору­ченням клієнтів не купують і не продають цінні папери, що на них коти­руються, їхнє призначення полягає у створенні й упровадженні організаційної й техніч­ної системи, які вможливлюють швидке, впорядковане й ефективне укладання та виконування угод купівлі-продажу цінних паперів.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної рин­кової еконо­міки.

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зо­середжує попит і пропозицію цінних папе­рів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.

Фондова біржа виконує такі функції:

* відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капі­талу;

* є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

* забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

* є своєрідним економічним барометром ділової активності. Фондова біржа здійснює такі операції:

1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встанов­лення початкової котирувальної ціни;

2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах бір­жового ринку цінних паперів;

4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;

5) правове оформлення угод.

Перша фондова біржа виникла за доби первинного нагрома­дження капіталу в Амстердамі у XVII ст. у зв'язку із розвитком капіталістичних відносин у Гол­ландії; перша торгова біржа була заснована в Антверпені у 1531 р. У міру роз­витку капіталізму в Англії й перетворення її на світову державу в XVII—XIX ст. фон­дова біржа тут почала швидко розвиватися.

Попервах розвиток біржі був пов'язаний зі зростанням держав­ного боргу, бо вкладені в облігаційні позики капітали могли пе­ретворюватися на гроші. Коли з'явилися перші акціонерні това­риства, об'єктом біржового обігу стають акції. У XVII ст. такими акціонерними компаніями були переважно Ост-Індська й Вест-Індська компанії в Англії. Однак їхня діяльність також визнача­лася наяв­ністю державного боргу, оскільки акціонерні компанії засновувалися за умови вкладення частини своїх коштів у держав­ні позики. Ці компанії отримували ве­ликі прибутки від колоніаль­ної торгівлі, що сприяло різкому підвищенню кур­сів їхніх акцій і біржовим спекуляціям.

Сучасні уявлення про фондову біржу — це уявлення про неї, як про:

а) складну систему торгівлі, значною мірою грунтовану на
комп'ютерних засобах;

б) систему виявлення курсів акцій;

в) інститут, що в межах своєї компетенції відповідає за впорядкування ринко­вих відносин з приводу акцій та інших цінних паперів;

г) систему торгівлі, яка сприяє зростанню інтернаціоналізації
обігу цінних паперів.

Потрібно пам'ятати, що фондові біржі й у минулому, й за су­часних умов не купують і не продають від свого імені або за до­рученням клієнтів цінні папери, їх призначення полягає у тому, що вони мають створити й запровадити органі­заційну і технічну системи, які вможливлюють швидке й ефективне укладання і ви­конання угод купівлі-продажу цінних паперів.

Фондові біржі як особливий інститут вторинного ринку цін­них паперів сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також конт­ролю за інвестиціями та інфляцією. Ефективність фондових бірж загальнови­знана. Нині у світі налі­чують близько 200 фондових бірж, об'єднаних у Між­народну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо, на які припадає до 60 % загально­світового обсягу тор­гівлі акціями.

У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національ­них фінансово-інвестиційних системах, можна вирізнити країни з моно- і поліцентричною організацією фон­дових бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн (табл. 4.1).

Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична мо­дель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, роз­ташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токійська (заснована у травні 1878 р.), частка якої становить 80 % усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фуку-оці та інші мають місцеве значення.

На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші на купівлю цінних папе­рів, або цінні папери, призначені для продажу на встанов­лений термін, який максимально сягає 6 місяців.

Токійська фондова біржа — одна з небагатьох фондових бірж, де зберіга­ється принцип фіксованих комісійних. Вважається, що це одна з причин висо­кої прибутковості японських брокерсько-дилерських фірм.

Біржовий ринок цінних паперів Японії можна поділити на такі сектори: ри­нок, де котируються акції найбільших корпорацій; ринок для менш відомих корпорацій; ринок цінних паперів, недопущених до котирування; ринок інозем­них цінних паперів, які обертаються окремо від японських.

Членами фондових бірж є брокерські фірми, які мають повно­важення Міні­стерства фінансів здійснювати біржові операції. Вони діють через своїх упов­новажених, купують і продають цін­ні папери як за рахунок і від імені своїх клі­єнтів, так і за власний рахунок і на свою користь. Крім того, в Японії діють спе­ціальні посередницькі фірми (Saitori), що фіксують пропозиції та замов­лення членів біржі й потім на цій базі визначають курси цінних паперів.

Фондовий ринок Японії характеризується переважанням акціо-нерів-корпора­цій порівняно з кількістю акціонерів — фізичних осіб.

Емісії зазвичай проводять через андеррайтинг, відкритий про­даж є єдиним методом емісії. Єдиним типом акцій є прості акції, що випускаються в реєстра­ційній формі.

Таблиця 4.1