Педагогічний конфлікт

КОНФЛІКТ У ПЕДАГОГІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

Горлівка – 2009

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

КОНФЛІКТ У ПЕДАГОГІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

Методичні рекомендації до лекційних і семінарських занять

з «Основ педагогічної майстерності»

Затверджено

на засіданні кафедри

педагогіки ГДПІІМ

Протокол № 9

від 4.02.2007р.

Горлівка – 2009

УДК 371. 134(015.2/3)

ББК 74.200

Гринько Т.В. Конфлікт у педагогічному спілкуванні: Методичні рекомендації. – Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2009. – 74с.

У методичних рекомендації розкриваються основні види конфліктів, причини їх виникнення, шляхи подолання та попередження.

Посібник адресовано студентам, викладачам, класним керівникам, заступникам директора з виховної роботи, вихователям, кураторам.

Рецензенти:

Бельмаз Я.М. - кандидатпедагогічних наук, доцент кафедри педагогіки ГДПІІМ

Рекомендовано до друку Вченою Радою ГДПІІМ

Протокол № 9 від 23.05.07

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................3

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТУ..........................................6

ВИДИ ПЕДАГОГІЧНИХ КОНФЛІКТІВ.....................................................9 СТРУКТУРА, СФЕРА, ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ.................................12

СТИЛІ РОЗЯЗАННЯ КОНФЛИКТІВ........................................................17

КАРТОГРАФІЯ КОНФЛІКТУ………………..…………………………..23

МЕТОДи погашення і профілактики КОНФЛІКТІВ

Конфліктогени спілкування…………………………………...............................................29

Техніка слухання……………………………………………………………32

Я-повідомлення…………………………………………………………….34

Етичний захист………………………...……………………………….38

Ігрові методи.......................................................................................37

ВЗАЄМОДІЯ З БАТЬКАМИ УЧНІВ……………….…………………...41

ВЗАЄМОДІЯ З УЧНЯМИ………………………………..……………...44

ПОСЕРЕДНИЦТВО ВЧИТЕЛЯ в КОНФЛІКТІ...................................45

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................54

ДОДАТОК А........................................................................................56

ДОДАТОК Б.........................................................................................63

ВСТУП

«Да будет каждый из вас скор на слышание,

медленен на слова, медленен на гнев,

ибо гнев человека не творит правды Божией»

(Иак.1;20)

Динамічний розвиток суспільства, зміна соціальних орієнтирів, що поглиблюють проблему поколінь, ускладнюють стосунки вчителів та учнів, учителів між собою та з адміністрацією. Взаємодія суб’єктів педагогічного процесу може породжувати суперечності, а якщо їх вчасно і правильно не розв’язувати, то вони переростають у конфлікт. Коли конфлікт затягується, то в розвитку настає застій. Тільки правильне розв’язання конфлікту забезпечує рух уперед, розвиток особистості.

Конфлікти порушують звичний хід справ, але вони і відкривають можливості для отримання нового досвіду, для виходу на новий рівень взаємовідносин. В цих ситуаціях, як правило, закладені дві можливості – можна сприйняти конфлікт як загрозу своєму «Я», своєму престижу, а можна віднестись до конфлікту як до шансу вирішити існуючи протиріччя і таким чином просунутися в розвитку ситуації. Правильне відношення до конфлікту передбачає його сприйняття не як досадну перешкоду, а як задачу, яку потрібно вирішити творчо.

Міжособистісний конфлікт важко і болісно сприймається дітьми, особливо його безпосередніми учасниками. З одного боку, конфлікти ускладнюють психологічне життя дитини, сприяють його переходу на нові, більш складні рівні його функціонування, а з іншого боку – можуть привести до порушення гармонії взаємин з оточуючими людьми, затримати процес соціалізації особистості.

Навіть у старшому підлітковому віці ще не до кінця сформована здатність знаходити самостійний вихід з проблемних ситуацій, знімати негативні емоційні напруги за допомогою внутрішньої саморегуляції. Завдання вчителя – допомогти учням навчитись поводити себе у конфлікті, вирішувати їх використовуючи ненасильницькі методи.

На жаль, конфлікти виникають не тільки між учнями, але між вчителями, між вчителями та учнями, вчителями та батьками учнів.

Враховуючи те, що професія вчителя конфліктогена (здатна з об’єктивних і суб’єктивних причин породжувати конфлікт), то необхідно навчитись самому попереджати й розв’язувати конфлікти, а також навчити цьому учнів.

«Здатність до спілкування - професійна якість учителя. Учитель повинен мати високу психологічну культуру: уміти спілкуватися, вести бесіду, слухати і розуміти співрозмовника, взаємодіяти і впливати. І в даному випадку не важливо, хто саме виступає як співрозмовник - школяр або його батьки, колега по роботі або член родини самого вчителя. В усіх цих ситуаціях йому треба поводитися психологічно грамотно. Не відштовхуйте, а залучайте до співробітництва,» - радить Н.В. Самоукіна [15, с.43].

Педагогічний КОНФЛІКТ

Проблема педагогічного конфлікту і його детермінант розглядається, в основному, дослідниками через категорію «відносин». Це у свою чергу веде до того, що ряд дослідників намагаються виявити специфічні особливості діяльності педагога, що обумовлюють конфлікти.

У дослідженні, яке провів Я. Л. Коломінський разом з Н. А. Березовіним, відзначається, що одним з найважливіших факторів формування міжособистісних відносин у класних колективах є стиль відношення педагога. На відміну від широко застосовуваного в соціальній психології понять «стиль керівництва», стиль відносини педагога складається з двох основних підструктур: мотиваційної, під якою: розуміється емоційно-ціннісна позиція стосовно дітей і педагогічної діяльності в цілому, і операційною, що містить у собі систему поведінкових реакцій, що реалізують цю позицію. Стиль відносини, що є внутрішнім психологічним тлом, на якій розгортаються всі акти взаємин вчителі і дітей, може бути по-різному гармонізований: позитивному внутрішньому відношенню може відповідати адекватна система педагогічних впливів (стійкий-позитивний стиль), негативному — негативна (стійкий-негативний стиль). Разом з тим можуть бути і внутрішньо неузгоджені стилі відносини: пасивно-позитивний, пасивно-негативний, хитливий [4, c.196].

У цілому ряді характерних для західної психології робіт розглядався вплив типу поведінки вчителя на поведінку учня. Так, наприклад, у дослідженнях Х.Андерсона, В.Бревера й ін. були встановлені істотні розходження в поведінці дітей авторитарного вчителя і дітей демократичного вчителя. Авторитарна поведінка інтерпретувалася тут як комплекс відносин, що включають застосування насильства, погроз, докорів, твердих вимог підпорядкування. Демократична ж поведінка припускала схвалення, запрошення зробити що-небудь, з'ясування симпатій, інтересів дитини, співробітництво вчителів і учнів.

У цих дослідженнях було встановлено, що в демократичного вчителя діти поводяться набагато доброзичливіше дітей вчителя авторитарного. Їхня поведінка частіше відбиває безпосередність, ініціативу і конструктивні соціальні позиції стосовно інших. Діти авторитарного учителя виявляють агресивність, менше приділяють увагу навчанню, частіше займаються «спостереженням за іншими і поширенням помилкових слухів про своїх товаришів».

Дослідження Марголіної Т.І.[10] виявило, що учню, який займається у конфліктогеного вчителя, більш властиві такі особистісні риси, як тривожність, ворожість, конфліктність, це підтверджує наявність у класах менш сприятливих умов для розвитку учнів.

Н.П.Волкова звертає також увагу на негативні стереотипи педагогічної поведінки, що «породжують незадоволення учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат; негативна оцінка інших вчителів при учнях тощо»[1, с. 466]

Педагог Н.В.Кузьміна, вважає, що: «уміння встановлювати правильні взаємини з дітьми — важлива ознака майстерності, що, у свою чергу, у вирішальній мірі залежить від позитивного відношення до справи. Педагог має усвідомлювати свою роль в конфлікті і виявляти ініціативу в прийнятті відповідальності за нього. Зберігання позиції співробітництва з дитиною і в умовах конфлікту – принциповий момент в спектрі вмінь педагога. Однобічність і категоричність, невміння вислухати – погані помічники в конфліктних ситуаціях. В плані виховання це приводить до негативних результатів у вигляді неприязні, відчуження, які заважають контакту. Продуктивність вирішення конфлікту знижується, коли його учасники фіксуються на докорах та звинуваченнях, коли ухиляються від відповідальності за виникнення конфліктних відносин». [7, с.19]

Конфлікт (лат. – conflictus) – зіткнення сторін, думок, інтересів; серйозна розбіжність, гостра суперечка. Таке пояснення дає словник іншомовних слів.[6, c. 127 ] У психологічному словнику дається наступне визначення конфлікту – це «важко вирішуване протиріччя, пов’язане з гострими емоційними переживаннями»[13, с.161].

Педагог Волкова Н.П. приводить наступне визначення «Конфлікт –реальні або ілюзорні, об’єктивні або суб’єктивні, по-різному усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їх емоційного вирішення»[1, с.460].

Щуркова Н.Є. розглядає конфлікт як «об’єктивне соціально-психологічне явище, обумовлене неповторною індивідуальністю кожної людини, автономністю внутрішнього миру особистості, яка зачинена для Іншого і яка відкривається у спілкуванні з цим Іншим»[22, с. 96] та визначає конфлікт як «протиріччя двох суб’єкті, яке виявилось в наслідок стику обставин та яке виявляється у вигляді інциндента навколо одного і того ж предмета інтересів»[22, с.97].

Спільним для різноманітних джерел з теорії конфліктів є твердження про те, що основу конфлікту складає суперечність. Але суперечність ще не є конфліктом, вона лише породжує конфліктну ситуацію, що може перетворитися у конфлікт, якщо поєднується з протиборством сторін.

Симонова Л.В. відмічає, що «природа педагогічного конфлікту істотно відрізняється від інших міжособистісних конфліктів, тому що в цьому випадку в зіткненні беруть участь дитина як особистість, що розвивається, і дорослий. При цьому дорослий має досвід, уміння, самоконтроль і інші якості, а в дитини поведінка може носити імпульсивний характер, тому що її вольова сфера ще не досить розвинута» [16, с.56-79].

У педагогічному спілкуванні розкривається суб'єктивний світ учнів і вчителя, оголюється їхня особистісна своєрідність. Таким чином, конфліктність їхньої взаємодії детермінована розходженнями їхніх індивідуальних особливостей, актуального емоційного стану, віку, ерудиції, життєвого досвіду, культури, вихованості, виконуваних соціальних ролей і т ін.

Педагогічній взаємодії властива визначена динаміка розвитку, зумовлена внутрішніми (суб'єктивними) і зовнішніми (об'єктивними) причинами.

До об'єктивних передумов відносяться умови й обставини, у яких сховані реальні об'єктивні протиріччя, що є джерелами конфліктної ситуації.

Суб'єктивні передумови конфлікту зв'язані з індивідуальними особливостями людей, що мають свої специфічні інтереси і мету діяльності, риси характеру і психологічні якості, потреби і мотиви діяльності.

Об'єктивні і суб'єктивні передумови конфліктів знаходяться в динамічній взаємодії. Причому об'єктивні передумови можуть впливати на конфліктну ситуацію більше, ніж суб'єктивні. Однак при цьому і ті, і інші зберігають свою відносну автономність. Об'єктивні і суб'єктивні передумови конфліктів можуть існувати тривалий період часу, створюючи конфліктну ситуацію. Однак це не означає, що конфліктна ситуація обов'язково переросте в конфлікт. Відомо чимало прикладів, коли конфліктна ситуація здобуває затяжний характер і ніколи не приводить до відкритого зіткнення сторін.

Таким чином, взаємодія об'єктивних і суб'єктивних передумов є ключовим моментом для розуміння умов виникнення педагогічних конфліктів. Конфлікт виникає в тих випадках, коли стікання об'єктивних умов і досить висока активність суб'єктивного фактора приводять до прямого зіткнення сторін. Звідси випливає, що основними ознаками конфліктної ситуації є:

1) наявність об'єктивних передумов конфлікту, звичайно у формі об'єктивних протиріч, зіткнення інтересів;

2) активність суб'єктивного фактора, індивідів і соціальних груп, що усвідомлюють свої інтереси, цілі, повні рішучості їх досягти.

Виявлення специфічних ознак конфліктної ситуації у педагогічному процесі є важливою умовою попередження конфлікту, оскільки дозволяє вжити превентивних заходів по усуненню або згладжуванню об'єктивних протиріч або нейтралізувати активність суб'єктивних факторів. Переважніше, безумовно, перший шлях, однак іноді рекомендується використовувати і другий спосіб. Це необхідно зробити, наприклад, у тих випадках, коли вирішити протиріччя не вдається, а сам конфлікт, якщо він відбудеться, буде мати руйнівні наслідки для протиборчих сторін або для навколишніх.

Шість джерел, з якими пов’язано виникнення більшості конфліктів:

1. Насущні потреби – те, що необхідно для життя. Наприклад, їжа, вода, повітря.

2. Розходження в цінностях мають місце у людей з різними переконаннями. Наприклад, розходження в цінностях можливі у людей, які належать до різних поколінь, у представників різних віросповідань.

3. Розходження в сприйнятті виникають, коли люди по-різному думають про що-небудь. Наприклад, дві людини можуть сперечатись про колір сорочки, тому що вони неоднаково сприймають колір сорочки.

4. Розходження інтересів виникають у людей, яких цікавлять неоднакові проблеми. Наприклад, два учня можуть сперечатись про те, куди йти у кіно чи на вечірку.

5. Недостача ресурсів виникає в тому випадку, коли чогось занадто мало. Наприклад, не вистачає обладнання, підручників.

6. Психологічні потреби – це те, що нам потрібно, щоб відчувати себе впевненим, відповідальним, потрібним, здоровим. Наприклад, у всіх є потреба бути любимим.