Стилі розв’язання конфліктів

В основі типології конфліктної поведінки К. Томаса знаходяться два стилі поведінки: це кооперація, що пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, які перебувають з нею у конфлікті, та наполегливість, що передбачає захист власних інтере­сів. Відповідно до цих двох основних вимірів К. Томас відокремлює наступні методи регулювання конфлікту, які також відомі як п’ять основних стилів розв’язання конфліктів, чи стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях:

1. Ухилення. Людина, що дотримується цієї стратегії, прагне піти від конфлікту. Ця стратегія може бути доречною, коли: а) предмет розбіжностей не становить для людини великої цінності; б) ситуація може розв’язатися сама собою (це, хоч і рідко, але буває); в) у даний момент немає умов для ефективного розв’яза­ння конфлікту, але пізніше вони з’являться.

2. Пристосування. Цей стиль підкоряється девізам: «Давайте жити дружно», «Не треба розгойдувати човен». Людина, що дотримується цієї стратегії, намагається не виявляти ознак конфлікту, конфронтації, закликає до солідарності і терпимості. При цьому часто забувається проблема, що лежить в основі конфлікту. У результаті може тимчасово наступити спокій, негативні емоції не виявляються, але вони накопичуються. Рано чи пізно залишена без уваги проблема і негативні емоції, що нагромадилися, призведуть до вибуху, наслідки якого будуть дисфункціональні.

3. Примус. Людина, яка дотримується цієї стратегії, намагається змусити прийняти свою думку будь-що-будь; її не цікавить думка інших. Даний стиль пов’язаний з агресивною поведінкою; для впливу на інших людей тут використовується влада, заснована на примусі, і традиційна влада. Цей стиль може бути ефективним у ситуаціях загрозливих чи перешкоджаючих досягненню цілей. Викладач відстоює інтереси справи, інтереси групи і на­вчання; часом він просто зобов’язаний бути наполегливим. Голов­ний недолік використання цієї стратегії у навчальному процесі — придушення ініціативи учнів і можливість повторних спалахів конфлікту.

4. Компроміс. Цей стиль характеризується прийняттям поглядів іншої сторони, але лише до певної міри. Здатність до компромісу високо цінується, тому що зменшує недоброзичливість, і це дозволяє відносно швидко розв’язати конфлікт. Але через якийсь час можуть виявлятися і дисфункціональні наслідки компромісного рішення, наприклад, незадоволеність половинчатими рішен­нями. Крім того, конфлікт у трохи зміненій формі може виникнути знову, тому що залишилася невирішеною проблема, яка породила протиріччя.

5. Вирішення проблеми (співробітництво). За цієї стратегії учасники визнають право один одного на власну думку і готові її зрозуміти, що дає їм можливість проаналізувати причини розбіж­ностей і знайти прийнятний для усіх варіант рішення проблеми. Людина, орієнтована на співробітництво, не намагається домогтися своєї цілі за рахунок інших, а шукає вирішення проблеми.

Для розв’язання конфлікту необхідно пам’ятати про те, що в ньому задіяні різноманітні проблеми і почуття людей, тому доціль­но використовувати наступні правила:

· Виявити предмет і джерело конфлікту. Часто буває підміна предмета в процесі конфлікту.

· Не розширювати предмет конфлікту, скорочувати кількість претензій, особливо емоційного характеру. Не можна відразу розібратися у всіх проблемах стосунків — треба з’ясувати головну, котра є стрижнем конфлікту: ділове суперництво, заздрість, взаємна ворожість чи принципова розбіжність.

· Треба пам’ятати, що у своєму розвитку конфлікт проходить три стадії: виникнення напруженості у відносинах — провісник конфлікту; взаємна ворожість виходить назовні, починаються сутички, припиняються особисті взаємини; вирішення конфлікту.

· Необхідним є уважне ставлення до обох конфліктуючих сторін — «ініціатора» і «обвинувачуваного». Треба з’ясувати, чого домагається ініціатор конфлікту — його цілі: ділові, самоствердження, амбіції, прагнення принизити іншу людину і т. ін. Ініціатор конфлікту повинен запропонувати позитивне рішення, а не тільки покарання.

· Потрібна правильна оцінка обох сторін. Треба вміти правильно використовувати знання психологічного механізму оцінки. У конфлікті не повинно бути переможців, щоб конфлікт не розвивався далі.

· Не можна переоцінювати заслуги одних і недооцінювати заслуги інших. Не можна одних увесь час заохочувати, інших карати, а третіх просто не зауважувати.

· Особливу увагу треба виявляти до конфліктних особистостей. Майже в кожній групі бувають проблемні особи, але потрібно не давати їм можливості «розгорнутися» і заважати усім жити.