Полтавщина та Слобожанщина

Полтавщина – це край мальовничих сіл у долинах приток Дніпра, Хорола, Псла, Ворскли, Сули. На її півночі панівним був круговий тип поселень з вигоном або церквою і громадськими будівлями у центрі. У Миргородському, Зіньківському районах вони найчастіше розташовувалися вздовж старих балок, в Кременчуцькому і Кобеляцькому мали лінійний характер.

Як відомо, північна та центральна частина області віддавна була багата на ліс, тому основним будівельним матеріалом було дерево, лише у південній смузі надавали перевагу хатам-мазанкам.

Дерев'яні оселі були зрубні, стіни заповнювалися дошками. До рівня вікон клалися міцні колоди, а вище – уже тонші, з м'яких порід. Торці замків на вінцях не обрізували. Стеля лежала на одному поздовжньому сволоці і 2 – 4 поперечних (залежало від розмірів будівлі). Більшість господарів свої хати ззовні і всередині обмазували глиною і білили. Дах чотирисхилий, під соломою, з м'якими обрисами.

Різьбою покривають платву під стріхою хати з причілкового боку (простий ритмічний орнамент), іноді наличники вікон (дуже рідко – віконниці). Головний сволок, оздоблений ритмовою різьбою з хрестами і зображеннями сонця, служить єдиною окрасою житлового приміщення.

Це художнє оформлення було виконано так, щоб його розглядали на відстані. Отож дрібної різьби не вживали.

У деяких селах Зіньківського району (недалеко від Опішні) клали дерев'яні хати на дві половини, у яких мили стіни. Вони також розмальовувалися олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін – по вінку з фігурним хрестом посередині, два вінки над міжвіконням чільної стіни. На стелі, приблизно посередині, білий птах, схожий на голуба, а навкруги "розкидані" жовті багатокутні зірки.

Хати-мазанки будувались на дерев'яному каркасі з сох, між якими заплітали хворост або пучки очерету. Потім ці стіни забивали глиною з соломою і білили крейдою.

У Хорольському, Миргородському районах "били" хати з глини, яку змішували з різаною соломою. Такі стіни дуже товсті, а вікна ніби бійниці. Зверху на них клали зрубну зав'язь з 2 вінців. Іноді в кути вкопували сохи.

Майже усі оселі, а особливо на дві половини, вздовж головного фасаду мали піддашшя (замок), покриття яких утворюються за допомогою коротких крокв, прикріплених верхніми кінцями до передостанньої лати даху, а нижніми – до деревини, покладеної на стовпчики. Вони членували фасад на чотири однакові частини.

На Полтавщині у XIX ст. – поч. XX ст. переважало трикамерне житло з планом: хата, сіни, хатина. Часто у сінях відгороджували приміщення для комори. Могла бути ще й хижа, яка використовувалася влітку для відпочинку, а взимку служила коморою. Зустрічалася також хата з сіньми, у яких влаштовували чулан (комірку).

Зовнішньому вигляду житла приділялося багато уваги. Поетичності надавав йому солом'яний дах із великими виносами – "стріхами". Його підтримували дерев'яні стовпи, утворюючи неширокий навіс – "піддашок". Він захищав від дощу, там сушились яблука й інші фрукти. Солом'яний дах добре поєднується тут із дерев'яними стінами комори та сіней і підкреслює білизну оселі. За допомогою різнокольорових глин робили панелі (смуги), якими вкривали стіну до вікон. При цьому жовтою глиною фарбували призьбу. Особливо старанно оздоблювали вікна і віконниці, органічно поєднуючи різьбу та фарби, що робило їх провідними елементами художнього рішення всієї будівлі. Вони були майже квадратні, завжди розділені на чотири частини.

Як відомо, загальний вигляд оселі багато в чому залежить від розміщення зовнішніх дверей. На Полтавщині вони, як і всюди на Україні, навпроти входу з сіней до житлового помешкання. Водночас вони добре вписуються у полотно стіни, виділяючись на ній своєю конструкцією. У деяких селах їх розмальовували.

У художньому обрисі житла значна роль належала лиштві: це широка дошка, підшита під виступом даху для підтримування і вирівнювання стріхи. Вона є важливою ланкою у конструкції фасаду, що поєднує дах зі стіною.

Певну роль у завершенні композиції хати відігравали димарі, які мали форму зрізаної піраміди.

Вигляд полтавської хати художньо збагачувався завдяки світлотіні на білих або голубих площинах стін, які створював ґанок, у поєднанні з яскравим пофарбуванням призьби.

Якихось принципових відмінностей будівлі Слобожанщини від описаних вище не мали. І це зрозуміло, оскільки її переважно заселяли вихідці з Полтавщини. Йшли «на слободи» і з Лівобережної України.

Нині до Слобожанщини дещо умовно входять Луганська та Харківська області, південь Сумської, частина Полтавської (на схід від лінії Путивль – Недригайлів – Полтава). Саме тут і створювалися варіанти житла, які увібрали в себе усе найдоцільніше і найпродуктивніше з багатьох регіонів. Таким чином і визначився певний тип оселі. Вона зводилася з різних матеріалів: дерева, крейди, глиносолом'яної цегли. Дерев'яні стіни ззовні клинцювали (забивали клинці), а потім накидали глину (змішану з половою), зверху білили крейдою або фарбували жовтою глиною.

Слобідські хати мали широкі призьби, які виплітали з лози, набивали землею майже по самі вікна та обмазували глиною. З метою захисту їх та стін від впливу води дахи робили із значним напуском. Покривали хати здебільшого очеретом, з якого при відсутності дерева робили і стелю. Схили дахів завжди рівні, без виступів і верхнього гребеня. Димарі завжди хворостяні, обмазані глиною.

Планування хат різноманітне. У бідноти вони найчастіше були двокамерні і складались із житлового приміщення та сіней, а у середняків з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. У них пізніше відгороджували приміщення для комори (має назву "хижка", "чулан"). Зрідка зустрічалися хати в плані: житлове приміщення, сіни і комора.

В їх інтер'єрі органічно поєднувалися побілені крейдою стіни, сірі балки стелі, двері, лави, мисник, жовта глиняна долівка, велика декоративно опоряджена піч. У кожній місцевості (залежно від типу – митої або мазанки) хати мали особливості, які виявлялися насамперед в оздобленні печі, її окремих деталей. Вони були прості – мазані або (у заможніших господарів) кахляні, які побутували у полтавських селах біля річок Псел, Хорол, Ворскла, на Слобожанщині. Найдавнішими були прямокутні кахлі з зображенням сонця у вигляді розет, кругів, козацькими мотивами. Значно рідше зустрічались вони з рослинним орнаментом. До середини XVIII ст. вживалися рельєфні кахлі, а потім в основному розписні.

Різноманітними за декором і формою були мисники, полиці. В інтер'єрі хат багато рушників, якими убирали покуть, особливо ікони. Скатертиною був завжди застелений і стіл. На жердці, що над сімейним дерев'яним ліжком, барвистий одяг. Біля ліжка – мальована скриня з плоским віком.