Теорія і сутність корпоративного управління

Тема 1. економічна і правова сутність

Корпоративного управління

1.1. Теорія і сутність корпоративного управління.

1.2. Мета і завдання корпоративного управління.

1.3. Економічні переваги належного корпоративного управління.

1.4. Принципи корпоративного управління.

Теорія і сутність корпоративного управління

Історично корпоративні форми виникли ще з давніх часів. Практика корпоративного господарювання у вигляді поєднання власності декількох відокремлених власників відома з далекого історичного минулого. Корпорації виникли як форми об’єднання майна зі збереженням на нього приватної власності власників.

Для корпоративного об’єднання не характерна обов’язкова безпосередня трудова діяльність учасників об’єднання. Важливіше – обов’язкове об’єднання майнових об’єктів у спільний статутний фонд, за допомогою якого, як правило, здійснюється виробничий процес для отримання прибутку від виробничого використання поєднаного майна.

Термін «корпорація» походить від латинського слова соrроrаtіо, що означає «об’єднання, союз, товариство». На відміну від багатьох інших союзів, корпорація поєднує персоніфіковану власність незалежно від фізичної зміни власників майна.

В Україні згідно зі ст. 120 ГКУ корпорацією визначається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними централізованого регулювання окремих повноважень діяльності кожного з учасників органам управління корпорації [3]. Відповідно до європейської традиції до корпорацій відносять різні види господарських, підприємницьких товариств, заснованих на сукупному майні засновників, а також інші об’єднання.

Швидкий розвиток фінансових ринків на початку ХХ ст. різко змінив характер діяльності багатьох американських корпорацій. Власність компаній стала більш роздробленою, у багатьох із них доля крупних акціонерів не перевищувала 10 %. До цього часу практично сформувався клас професійних менеджерів і відбувся перехід до управління корпораціями на професійній основі. Менеджери конкурували між собою за право управляти корпораціями не на основі величини вкладу в капітал корпорації, а спираючись на свій досвід, знання і здібності. На базі цих перетворень остаточно сформувався один із основоположних принципів корпоративного управління – принцип розділення права власності і контролю [1].

Акціонери є власниками капіталу корпорації, але право контролю і управління капіталом належить менеджерам, які являються найманими агентами, підпорядкованими акціонерам. Цей принцип дозволяє сумістити підприємницький підхід, властивий професійному менеджменту, і спосіб фінансування бізнесу із різних джерел. Менеджери, маючи необхідні для цього професійні навички, знання і якості, здатні приймати і реалізовавути рішення із найкращого використання капіталу. Вони виконували підприємницьку функцію. Власники, які не завжди мають потрібні професійні навички, не можуть ефективно використовувати капітал при власному керівництві. Вони виконують лише функцію постачальників капіталу і вправі розраховувати на відповідну їхньому вкладу долю прибутку від діяльності корпорації.

Така загальна картина, у рамках якої формуються різні конкретні моделі корпоративного управління (рис. 1). Сформулюємо два визначення корпоративного управління – у вузькому та широкому сенсі. У вузькому сенсі корпоративне управління – це процес, відповідно до якого корпорація представляє та обслуговує інтереси інвесторів. У широкому сенсі корпоративне управління – це процес, відповідно до якого встановлюється баланс між економічними й соціальними цілями, між індивідуальними і суспільними інтересами.

Рис1 Загальні принципи моделі корпоративного управління

Зараз у розвинутих країнах уже чітко визначені основи системи відносин між головними діючими особами корпоративного «спектаклю» (акціонерами, менеджерами, директорами, кредиторами, співробітниками, постачальниками, покупцями, державними службовцями, жителями місцевих общин, членами суспільних організацій та рухів).

На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі.

Можна надати безліч визначень корпоративного управління. Наприклад, такі:

Корпоративне управління – широкий термін, який включає різноманітні дії з управління господарськими товариствами.

Корпоративне управління – це система норм, дій і відносин, через які узгоджуються інтереси всіх учасників корпорації.

Корпоративне управління являє собою сукупність цілей, механізмів і процедур реалізації власниками часток, паїв чи акцій своїх власницьких повноважень, взаємодії акціонерів з менеджерами та іншими найманими робітниками.

Внутрішні фактори	Зовнішні фактори
Акціонери Рішення загальних зборів акціонерів з питань, що належать до їх виняткової компетенції	Дійсні в умовах ринкової економіки Зацікавлені особи Агенти, які впливають на формування репутації діючих АТ у сфері: · бухгалтерії; · юриспруденції; · інвестиційних та банківських операцій; · фінансової інформації та преси; · інвестиційного консультування; · аналізу корпоративного управління	Дійсні у сфері законодавства і ринкового регулювання Стандарти (приклад – бухгалтерський облік) Законодавчі акти Фінансовий сектор: ·залучення кредитних ре-сурсів (позик, облігацій-них запозичень); ·розміщення та обіг акцій; ·ринки; ·конкуренція га товарних ринках та ринках факторів виробництва; ·залучення прямих інозем-них інвестицій; ·контроль над діяльністю корпорації шляхом злиття, поділу, реформування
Наглядова рада Вирішує питання відповідно до Закону «Про акціонерні товариства», Статут та Положення про наглядову раду. Звітує, призначає та контролює
Виконавчий орган (правління, дирекція тощо) Вирішує усі питання, пов’язані з поточною діяльністю товариства Керує виконанням усіх бізнес-процесів, основних функцій корпорації по технології виконання робіт (послуг), фінансовому менеджменту, по отриманню прибутку

Рис. 2. Формування системи корпоративного управління під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів

Під корпоративним управлінням розуміють також і характер взаємовідносин господарського (акціонерного) товариства із зовнішнім середовищем – кредиторами, постачальниками, покупцями, державними органами. Оскільки корпорація поєднує сторони, кожна з яких дбає лише про свої приватні інтереси, то корпоративне управління водночас означає регулювання механізмів взаємодії сторін один з одним і способи, за допомогою яких вони представляють свої інтереси.

Сутність корпоративного управління в тому, щоб дати власникам (державі, акціонерам) можливість ефективного контролю й моніторингу діяльності менеджменту компанії та тим самим сприяти збільшенню капіталізації компанії. Цей контроль має на увазі як внутрішні процедури управління, так і зовнішні правові й регулюючі механізми.