Утворення давньоєгипетської держави

Відповідь на дане питання рекомендується розпочати з визначення географічних меж Давнього Єгипту (Єгипет розташований у Північно-Східній частині Африканського континенту, а її територію омивають Середземне й Червоне моря). Далі відповідь слід продовжити з характеристики природо-географічних умов, які відіграли сприятливу роль в утворенні держави (обов’язково підкреслити роль річки Ніл). Необхідно також наголосити на тому, що в додержавний період Єгипет поділявся на Верхній і Нижній (традиційно землі у дельті річки називають Нижнім Єгиптом; вище по течії простягається Верхній Єгипет). Продовжуючи відповідь студенти мають вказати на особливості клімату цієї країни, адже саме він дав поштовх до виникнення у долині Нілу в V тис. до н. е. перших невеликих держав – номів, їх у різні часи було від 26 до 42. Кордони цих невеличких держав визначалися зрошувальними каналами. Вони розташовувалися уздовж Нілу, одна за одною. Тяжка праця в умовах спекотного клімату й щорічних розливів Нілу потребувала великих зусиль тисяч єгиптян. Поступово племінні вожді землеробських общин об'єднали під своєю владою населення окремих частин Єгипту. За логікою викладу потрібно розповісти про те, що найсильніші номи перетворювалися на царства, що воювали між собою за родючі землі долини. До кінця IV тис. до н.е. в Єгипті лишилося тільки два великих царства, що об'єднали землі Нижнього і Верхнього Єгипту. Кожне з них було відоме своїми священними містами Буто і Ен-жаб (Нехен). Вони мали власних богів – Сокола та Гадюку, а символами царств вважалися відповідно квітки лотоса та папірусу. Давні держави Єгипту довго ворогували між собою і боролися за владу над усією долиною Нілу. Варто також у своїй відповіді згадати про першого загально єгипетського володаря Скорпіона, який, згідно з легендами, вважається царем Верхнього Єгипту і який близько 3200 р. до н.е. об'єднав під своєю владою все населення Єгипту. Але ця держава проіснувала недовго. Найважливішим аспектом відповіді на дане питання має стати розповідь про царя Менеса – засновника Давньоєгипетської держави. Близько 3000 р. до н.е. цар Верхнього Єгипту Менес (Нармер) знову об'єднав під своєю владою обидві держави і заснував давньоєгипетську державу, яка увійшла в історію під назвою Давнє царство (2686-2173 рр. до н.е.). Деякі вчені вважають, що Менес і Нармер – це одна особа. На думку інших, Єгипет об'єднав спочатку Нармер, а потім закріпив одноособову владу та створив єдину державу Менес. Його столицею було місто на півночі країни Мен-Нефру (давні греки його називали Мемфіс). Жителі нільської долини вважали Менесавтіленням бога і називали Пер-А, тобто «великий будинок». Від цього слова пішла назва єгипетських царів – «фараон». Номи за часів Давнього царства не мали самостійності, а були частинами держави (сучасною мовою – адміністративними одиницями). Основу ному, як і раніше, становила землеробська община. У відповіді також має прозвучати характеристика державного апарату давньоєгипетської держави. Давньоєгипетська держава було централізованою майже на всіх етапах свого розвитку, за винятком нетривалих періодів розпаду. Об'єднання Єгипту в кінці IV тисячоліття до н.е. під початком єдиного царя прискорило створення тут централізованого бюрократичного апарату, який на регіональному рівні був організований по древнім традиційним номам і представлений правителями-номархами, храмовими жерцями, вельможами і царськими чиновниками різних рангів. За допомогою цього апарату відбувалося подальше зміцнення могутності фараона, що починаючи з III династії не просто обожнювався, але вважався рівним богам. Логічним наслідком змін у єгипетській теології стає скрупульозна розробка ритуалу поклоніння богу-фараона, будівництво гігантських пірамід на місцях їх поховань. Влада фараона в Древньому царстві передавалася у спадщину (принаймні в часи царювання тієї або іншої династії). На всіх етапах розвитку Єгипту особлива роль в управлінні державою належала царському двору. Про розвиток функцій державного апарату можуть свідчити зміни повноважень першого помічника фараона –джаті. Джаті спочатку жрець міста – резиденції правителя. Він разом з тим начальник царського двору, що займається придворним церемоніалом, канцелярією фараона. Повноваження джаті згодом виходять за рамки управління царським двором, царським господарством. Під безпосереднім контролем джаті перебували голови спеціалізованих управлінь: «начальник будинку зброї», який керував військовим відомством, що відповідало за озброєння, за постачання армії, будівництво фортець, «завідувач тим, що дає небо, земля і приносить Ніл» – хранитель державних комор і складів, «начальник робіт», що відповідали за велике будівництво та ін. Слабка диференціація окремих ланок управлінського апарату, їх нерозривний зв'язок з релігійно-господарською діяльністю в Древньому Єгипті визначили існування тут особливих груп осіб, що одержали при XVIII династії назву «слухняних призову». Кожна з цих груп не була однорідною ні за становою, ні за класовою точкою зору. В одну з цих груп могли входити лише великі сановники, придворні фараона, в іншу – разом з вільними їхні раби, в третьому – тільки раби. Ці групи осіб займали певне місце й у виробництві, і в управлінні давньоєгипетським суспільством. «Слухняні призову» – це ті, хто міг безпосередньо вислухати і повинен був виконати наказ свого пана. Одна й те ж особа могла мати «слухняних призову» і входити в групу «слухняних призову» свого пана, начальника вищого рангу. Важливим аспектом відповіді, про який не варто забувати, має стати коротка характеристика розвитку давньоєгипетської культури та науки. Древні єгиптяни створили високу по своєму рівні, складну по своїй структурі, багату за змістом культуру, що зробила величезний вплив на культурний розвиток стародавніх греків. Багато культурних цінностей, створені єгиптянами, увійшли в скарбницю світової культури й у цей час стали надбанням усього людства. Єгипетській культурі властивий глибокий консерватизм і традиціоналізм. Єгиптяни уникали вносити радикальні нововведення у свою систему культурних цінностей. Навпаки, їхнім головним принципом було дбайливе збереження й наслідування вже відомим ідеям, канонам, художнім прийомам. Панування релігійного світогляду, звичайно, стримувало, але не могло зупинити нагромадження знань. У системі єгипетської культури наукові знання досягли досить високого рівня, і насамперед у трьох сферах: математиці, астрономії й медицині.