Практичне заняття № 1

Антропометричні методи дослідження застосовують для вивчення фізичного розвитку, які дозволяють визначити кількісні і якісні показники розвитку:

- соматометричні – вимірювання зросту, маси, окружності грудної клітки;

- соматоскопічні – визначення розвитку скелета, форми хребта, грудної клітини, ніг і стопи, постави, розвитку мускулатури і підшкірно-жирової клітковини, ступеня статевого розвитку, появи і зміни зубів;

- фізіометричні – визначення життєвої ємності легень (спірометрія), сили кисті рук (динамометр), частоти дихання та серцевих скорочень, артеріального тиску та інші.

До 18-20 років ріст в основному завершується, до 30 років довжина тіла збільшується незначно (до 0,5 см за рік) переважно за рахунок росту хребта. Від 30 до 50 років довжина тіла залишається сталою, а потім поступово зменшується (приблизно на 1 см на 10 років). Це пов’язано в основному зі скороченням хребта внаслідок його викривлення, зменшення еластичності та ущільнення міжхребцевих дисків.

Швидкість росту і кінцеве значення переважно збігаються з даними батьків.

Вимірювання зросту є одним із методів антропометрії. Довжину тіла дітей до двох років вимірюють за допомогою горизонтального ростоміра. Довжину тіла дітей від двох років і старших вимірюють дерев’яним ростоміром – вертикально поставленою двометровою планкою 15 см завширшки. Унизу вона закінчується площиною розміром 70×70 сантиметрів. На планку-шкалу нанесено сантиметрові поділки. Уздовж по шкалі вільно пересувається перпендикулярно прикріплена планшетка. Для вимірювання зросту людина стає на площину прямо, спиною до шкали, торкаючись її потилицею, лопатками, сідницями і п’ятами. Коліна при цьому розігнуті, п’яти прилягають одна до одної, голова фіксується так, щоб зовнішні кути очей і слухових ходів були на одній горизонтальній лінії. Рухому планшетку щільно присувають до верхівки голови. Значення фіксують за нижнім краєм планшетки. Зріст ліпше вимірювати вранці, тому що увечері він звичайно зменшується на 1,0-1,5 см, що пов’язано з ущільненням міжхребцевих дисків під дією сили тяжіння.

Маса тіла – також антропометричний показник. Її визначають зважуванням і використовують для оцінки фізичного розвитку, живлення та стану здоров’я людини. Для зважування дітей і дорослих застосовують медичні ваги. Масу тіла визначають з точністю до 100 грамів. Для об’єктивної оцінки маси тіла отриманий показник порівнюють із даними періодично поновлюваних антропометричних таблиць.

Під час внутрішньоутробного періоду маса тіла плода різко зростає: до 3 місяців вагітності сягає 20-25 г, у 6 місяців – 600 г, до 9 місяців – 2400 грам. У новонароджених, дітей грудного і ясельного віку маса продовжує збільшуватися у прямій залежності від статі і конституціональних особливостей. Різниця у масі тіла хлопчиків і дівчаток особливо значна у підлітковому віці (13-16 років у хлопчиків, 12-15 – у дівчаток). Маса тіла хлопчиків збільшується переважно за рахунок розвитку м’язів, а дівчаток – за рахунок жирової тканини (підшкірної клітковини). До 20 років маса жирової клітковини у чоловіків становить у середньому близько 20 %, у жінок – близько 30 % загальної маси тіла.

На масу тіла істотно впливають характер харчування та рухова активність (фізичне навантаження). Переїдання і гіподинамія сприяють збільшенню маси тіла, особливо в осіб зі спадковою схильністю до повноти. Раціональне харчування, достатнє фізичне навантаження сприяють нормальному збільшенню маси тіла.

У деяких країнах, зокрема в США, показники нормальної маси значно нижчі, ніж у нас. Там вважають за можливе відмовитися від поправок на вік і ставлять вимогу зберігати до старості масу тіла такою, якою вона була у 25-30 років. До 25-30-літніх чоловіків при зрості 167-170 см ідеальними вважають такі параметри:

o маса тіла 68-70 кг,

o окружність грудної клітки в спокійному стані 95-98 см (вимірюють при опущених руках на рівні сосків і під лопатками);

o окружність талії 75-78 см (вимірюють у найвужчому місці без втягування живота);

o окружність шиї 39 см (у найвужчому місці під «адамовим яблуком»);

o окружність плеча випрямленої руки 32-33 см (вимірюють посередині біцепса);

o окружність напруженого біцепса зігнутої руки 38-40 см;

o окружність стегна (під сідницею) 55-56 см;

o окружність гомілки (у найширшому місці) 37-38 сантиметрів.

Видатні скульптори Стародавньої Еллади першими звернули увагу на те, що краса людського тіла залежить від пропорцій. У ті часи було виявлено деякі основні закономірності пропорцій тіла людини. Одна з них – це так званий квадрат: довжина розпростертих рук дорівнює зросту людини. Пізніше було зроблено безліч показників пропорцій тіла чоловіка. Ось деякі з них:

o довжина стегна повинна становити 1/4 від зросту,

o ширина плечей дорівнювати довжині стегна,

o окружність кулака – довжині передпліччя, а також довжині ступні,

o подвоєне коло зап’ястка – товщині шиї,

o подвоєна товщина шиї – ширині талії.

Для оцінки фізичного розвитку людини, особливо дитини, велике значення має вимірювання окружності грудної клітки. Для цього користуються сантиметровою стрічкою, яку дітям після двох років і чоловікам накладають так, щоб ззаду вона проходила під кутом лопаток, а спереду по VI ребру (під сосками у чоловіків). Жінкам з нормально розвиненими молочними залозами накладають мірничу стрічку ззаду під кутами лопаток, спереду на рівні сосків під молочними залозами (на рівні IV ребра). Вимірювання проводять при рівному диханні в момент максимального видиху; руки повинні бути опущені. Окружність грудної клітки дорослої людини в такому стані дорівнює 82 сантиметрів.

o Максимальна екскурсія грудної клітки становить 7-8 сантиметрів.

o Середня дихальна екскурсія при нормальному вдиху і видиху дорівнює 2-3 см (орієнтовні середні дані). Окружність грудної клітки дорівнює приблизно половині зросту.

Відкладення жиру (розвиток підшкірної жирової клітковини) має три ступені:

o малий, відкладення жиру вважають малим, якщо видно контур кісток плечового пояса, лопаток, відтягнута на животі складка шкіри із підшкірної клітковиною дуже тонка, помітні міжреберні проміжки.

o середній, при середньому – згалужений рельєф кісток, ребер не видно.

o великий, при великому відкладенні жиру виражені великі складки на животі, спині, стегнах.

Різке виснаження або значне відкладення жиру (вище за вказані норми) є патологічним відхиленням у розвитку.

Мускулатуру оцінюють також за трьома ступенями: малим, або слабким, середнім та сильним, або добрим. Ураховують загальний розвиток м’язової тканини – її кількість і тонус.

o При слабкій мускулатурі об’єм м’язів незначний. Тонус в’ялий.

o При сильній рельєф усіх м’язів дуже добре виражений, вони пружні, тверді на дотик, особливо при напруженні.

o Проміжну стадію називають середньою мускулатурою.

У дітей раннього і дошкільного віку існує стале співвідношення між параметрами кінцівок і грудною кліткою: потроєна окружність плеча дорівнює окружності грудей, сума окружності стегна і гомілки дорівнює потроєній окружності плеча або грудей. Наявність таких співвідношень вказує на правильний розвиток у дитини м’язового апарату.

Кістяк людини характеризує масивність її фігури, кремезність, ширину плечей, суглобів. Розрізняють три типи кістяка:

o тонкий (вузькі плечі і грудна клітка, малі розміри кісток рук і ступнів);

o кремезний, широкий кістяк вважають вищим за середній;

o проміжний між ними – середній.

Форми грудної клітки. Розрізняють найчастіше такі:

o Циліндричну – грудна клітка спереду і збоку має вигляд рівномірно розвинутої у верхньому і нижньому відділах, нижні ребра мають середній нахил, підгрудний кут заокруглений, середньої величини.

o Конічну, нижня частина грудної клітки конічної форми порівняно з верхньою ширша і виступає вперед; нижні ребра з малим нахилом; підгрудний кут великий, широкий.

o Плоску, плоска грудна клітка звичайно подовжена, сплюснута; нижні ребра з великим нахилом; підгрудний кут звужений.

У молодшому шкільному віці (від 7 до 12 років) найчастіше трапляються змішані форми, іноді – бочкоподібні. Бувають також деформації: куряча і лійкоподібна грудні клітки. Найчастіше вони виникають як наслідок рахіту. Лійкоподібна грудна клітка особливо сприяє порушенню екскурсії діафрагми і грудної клітки при диханні, погіршує легеневу вентиляцію.

Лопатки за розташуванням бувають:

o нормальні (прилягають);

o крилоподібна (злегка або сильно відстають);

o паралельні або такі, що розходяться;

o симетричні або асиметричні (розташовані на одному або на різних рівнях).

Хребет буває нормальним або з викривленнями (лордоз, кіфоз). Нормальний хребет має чотири помірних вигини: шийний і поперековий згини повернені опуклістю вперед (лордоз), грудний і крижовий – назад (кіфоз). При лордозі хребта характерна мала шийна кривизна і сильно виражена поперекова; при кіфозі різко виражені грудна і крижова кривизни. При скривленні хребта вбік виникає сколіоз, що звичайно пов’язано з неправильним положенням тіла під час сидіння за партою, захворюванням на рахіт.

а – нормальна постава;

б – сколіоз

Види сколіозу: 1 – правосторонній; 2 – лівосторонній; 3 – S-подібний

Постава – це звична поза під час сидіння, стояння, ходіння. Правильною вважають поставу, при якій усі згини хребта рівномірно й помірно виражені, голова пряма, плечі, лопатки й гребені клубових кісток розташовані на одній лінії. Постава виробляється під час росту, фізичного розвитку і виховання в дітей навичок дотримання правильної пози (рис.).

Види постави:

а) нормальна; б) сутула; в) лордотична; г) кіфотична; д) випрямлена (плоска)

Форму ніг визначають залежно від направлення осі стегна і гомілки.

Розрізнять три форми ніг (рис.):

1. Прямі (звичайні), при прямих ногах, поставлених поряд, п’яти і коліна дотикаються, вісь стегна і гомілки становить пряму лінію, ступні паралельні.

2. О-подібні, ногам, які мають О-подібну форму, властивий дугоподібний вигин гомілок; вісь стегна і вісь гомілок утворює кут, відкритий усередину. При зімкнутих п’ятах коліна не змикаються, вони розсунуті.

3. Х-подібні, при Х-подібних ногах вісь стегна і вісь гомілки утворюють кут, відкритий назовні, у стоячому стані коліна змикаються, а стопи розсунуті. При цьому поставити п’яти разом, випрямити ноги неможливо.

Форма стопи. Стопа бере участь у механізмі опори і переміщення.

За формою стопи бувають:

o Нормальні, нормальною стопою вважають таку, при якій площина опори займає 35-54 % загальної площини стопи. Ця форма має два добре виражених склепіння – зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє несе на собі основну масу тіла, внутрішнє виконує роль амортизатора. По склепінню стопи рівномірно розподіляється маса тіла, що має велике значення при перенесенні важких речей. Склепіння діє як пружина, пом’якшує поштовхи тіла під час ходіння.

o Сплощені, при сплощеній стопі площина опори становить 50-60 %.

o Плоскі, при плоскій – 60-100%. При плоскостопості порушується опорна функція нижніх кінцівок, значно слабшає зв’язковий апарат стопи, зменшується сила та об’єм м’язів стопи, що призводить до зміни її форми – склепіння притискається і стопа стає плоскою.

Заміна зубів у людини відбувається один раз (рідко двічі як відлуння філогенетичних особливостей). Перша генерація зубів (20) – це тимчасові або молочні, які починають прорізуватись на 6-7-му місяці життя і закінчують у 2 роки (ембріональний розвиток зубів). Друга генерація зубів (32 постійних зуби) починають прорізуватись у 5-6 років життя і закінчують у 16-18 років.

Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхню і нижню. Кожна зубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів.

За формою і функцією розрізняють 4 групи зубів:

1. Різці – передні зуби, по 4 на кожній щелепі. Функція їх полягає у відкусуванні їжі.

2. Ікла – по 2 на кожній щелепі, служать для відриву їжі.

3. Премоляри – по 4 на кожній щелепі в постійному прикусі, в молочному їх немає. Служать для роздавлювання, грубого перемолювання їжі.

4. Моляри – по 6 зубів на кожній щелепі в постійному прикусі і по 4 – в молочному. Призначені для подрібнення і розтирання їжі.

Прикус – це взаємовідношення між зубними рядами, змикання зубних рядів, у разі якого зуби мають максимальну кількість контактних точок.

Прикуси поділяються за функціональною ознакою на 2 групи: фізіологічні та патологічні. До фізіологічних відносять прикуси, які забезпечують повноцінну функцію незалежно від різних морфологічних особливостей, до патологічних – прикуси з порушенням функції.

Сучасна ортодонтія здатна виправити прикус у будь-якому віці, завдяки знімним і незнімним конструкціям:

у дітей – знімними апаратами, шляхом впливу на ріст щелеп в правильному напрямку; оптимальним, для лікування аномалій прикусу, вважається вік 6-12 років.

у дорослих – незнімними апаратами, шляхом переміщення зубів і зубних рядів завдяки унікальним конструкціям сучасних ортодонтичних апаратів – брекет-систем, або ж за допомогою найсучасніших полімерних знімних апаратів – елайнерів. Брекети не знімаються протягом усього курсу лікування. Термін лікування в середньому становить півтора-два роки, а помітні поліпшення спостерігаються вже через кілька місяців.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) – це максимальний об'єм, який можна видихнути після глибокого вдиху. У здорових людей (з 18 до 35 років) життєва ємність легень є максимальною – 3-6 л, а потім з віком зменшується.

У жінок ЖЄЛ становить 3-4,5 л, а в чоловіків – 4-5,5 л. Здоровий спосіб життя, фізичні тренування значно підвищують життєву ємність легень.

У спокійному стані доросла людина вдихає і видихає в середньому 0,5 л повітря (від 0,3 до 0,6).

Однак навіть після найглибшого видиху в легенях залишається близько 1 л повітря, необхідного для того, щоб альвеоли не спадали.