В) Принципи соціальної справедливості й соціальної любові

Найвищим соціальним принципом, до якого зобов’язує післанництво Ісуса Христа, є християнська любов до ближнього. Це тому, що гуманність Ісуса не робить винятку для ворогів. Христос оголосив любов і прощення для всіх. Можливо, якраз любов до ворогів – „найкритичніший” пункт і велика спокуса нашого конкретного щоденного християнства, оскільки любов до ворогів не лише принцип, а вимагає і конкретної дії, оскільки Ісус наполягає на діяльній любові (“Все, що Ви зробили одному з братів моїх…”, Мт 25:40).

Соціальна справедливість є першим соціальним принципом будь – якого розумного соціального порядку. Рівність людей – природне і невід’ємне їх право. Саме тому, що люди є людьми, вони рівні між собою. Всі однаково народжуються, і всім доведеться пройти через ворота смерті. Всі люди мають однакову мету і однакове завдання на цій землі, але існує багато індивідуальних відмінностей, як, приміром, ступінь таланту до різних видів праці, статеві, расові та інші, та жодна з них не може усунути або применшити основного аспекту ідентичності – бути людиною. Тому й говоримо про рівність усіх людей.

Усі люди рівні і за творчим Божим наміром і за дарами відкуплення, які Ісус однаково заслужив для всіх людей. Усі покликані до воскресіння з мертвих і мають шанс на життя з Богом. Спаситель наголосив про це у Євангеліях: „Тоді Ісус почав говорити до народу і учнів своїх і сказав: „На Мойсеєвому сідалищі сіли книжники та фарисеї; отже, все що вони кажуть додержувати, додержуйте і робіть; а по ділах їхніх не робіть, бо вони говорять і не роблять: зв’язують тяжкі ноші, які важко носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть рушити їх; а всі діла свої роблять так, щоб їх бачили люди; розширяють пов’язки свої і подовжують край одежі своєї; також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах і вітання на народних зібраннях, та щоб люди звали їх: учителю, учителю. Ви ж не називаєтесь учителями, бо один у вас учитель – Христос; усі ж ви – браття; і Отцем собі не називайте нікого на землі, бо один у вас Отець, котрий на небесах; і не називайте наставниками, бо один у вас Наставник – Христос. Більший за вас нехай буде вам слугою, бо хто звеличує себе, той принижений буде, а хто принижує себе, той піднесеться” (Ів.23: 1 – 12) [6].

Сам Ісус не хоче бути вищим від інших. Він не прийшов на цей світ, щоб Йому служили, але щоб Він іншим слугував аж до смерті. Саме так поставленою проблемою Христос протиставиться нерівності, боротьбі за кращі місця і висування себе понад іншими, бо це викликане гріхом, який перебуває в людині.

Ісус вимагає всебічної любові до всіх, оскільки всі мають однакові права на життя, мають одного Отця на небесах.

Суспільний або економічний лад тоді гідний називатися „соціальним”, коли забезпечені права всіх членів соціального тіла. Проблема полягає радше в питанні: що в конкретному випадку є справедливим? Адже соціальний принцип справедливості сам по собі не має мірила, за допомогою якого можна вирішити конкретне питання. Те, що є об’єктивно справедливим у певному випадку, можна встановити тоді, коли взяти до уваги конкретні обставини та права людини.

В усіх папських енцикліках на соціальні теми приділяється також увага любові як принципу впорядкування суспільства. Любов є „душею” і „найвищим законом” спільноти, заснованої на справедливості [49].

Справедливість і любов є першими принципами ведення соціально справедливого суспільного та політичного порядку, де справедливість „цілком проймала державні та суспільні інституції”, а любов є „душею порядку” і „чисто християнським виміром” нового соціального ладу, наголошують енцикліки.

Подвійна основа католицької соціальної доктрини на соціальних принципах справедливості й любові має свій глибший сенс. У соціальному вченні понтифіків постійно висловлюється переконання, що для успішної реорганізації суспільства і подолання „структур гріха”, крім “реформи обставин” також потрібні моральні реформи намірів людини. Сьогодні світ переконався в такій потребі, хоча замість реформи намірів модно говорити про зміну в поведінці людини.

Світ сьогодні розуміє, що немає справжньої суспільної реформи без зміни соціальної поведінки та способу мислення людства, а також врахування способу мислення окремих народів (ментальності).

Основними завданнями любові як активного соціального принципу у формуванні суспільства є такі:

ü соціальна любов переходить межі вимог справедливості. Як показує досвід, самої справедливості не вистачає для творення справді гуманного світу. Високою і остаточною християнською метою є творення солідарної і братньої спільноти людей у суспільстві й економіці. Це можливе тільки шляхом активізації могутньої сили соціальної енергії любові;

ü соціальна любов є комунікативною та інтегруючою силою. Будь-яка спільнота й будь-яке суспільство потребують спільного зв’язку, який об’єднує його членів, це стає можливим завдяки любові;

ü соціальна любов є також структурним принципом. Соціальна любов прагне реалізувати моделі справедливої кооперативної системи суспільства;

ü любов має есхатологічно – революційну силу. Есхатологічне Царство Боже розпочало своє існування приходом Ісуса Христа. Відкуплення Христа опиралося на принцип любові до всіх людей. Соціальна любов як перша ознака Царства посідає “революційну енергію подолати всі бар’єри та йти новими шляхами” [43, с.26].

Опираючись на принципи справедливості й любові, людство має шанс досягти гармонії у світі та здобути любов Божу при другому приході Христа.