Економічний розвиток Стародавнього Сходу

Історія країн Стародавнього Сходу охоплювала період з IV тис. до н.е. Їм були

властиві спільні риси:

- ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці,

- провідна роль землеробства і натурального господарства,

- позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної

праці.

Вигідне стратегічне та географічне положення Єгипту сприяло його

політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство

на високоурожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю

господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли

соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте

найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система

землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу в III тис. до н. е.

перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину

державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати

надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські

громади.

Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі,

перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом стародавні

єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно,

прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка

каменю. І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні

землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. Купці торгували

золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною.

Головною продуктивною силою були селяни – члени громад. Рабів їхні

власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-

общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим

дозволяли мати сім'ї.

Формами господарств були: царське, храмове, вельможне, общинне. Верховне

право на землю належало фараону. Для Єгипту була характерною централізація

економіки: розподіл продуктів, облік урожаю, видача знарядь праці. Було винайдено

скло, створювалися водосховища. 525 р. до н. е. Єгипет завоювали перси, в 332 р. до

н.е. – А. Македонський.

Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись,

щедро удобрювали поля. Місцеві жителі здавна займалися хліборобством, збирали

високі врожаї. Для цього зводили могутні греблі та інші іригаційні споруди.

Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо,

льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні.

Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток

ремесел та торгівлі. Основне населення – селяни, які, втративши власність на землю,

працювали за частку врожаю на храмові господарства. З ремісничих професій

поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі, металурги. Найрозвиненішими

державами Межиріччя в IV – III тис. до н. е. були Шумер, Аккад, Ур, Ніппур, Урук,

Ассірія. У кінці III тис. до н. е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване

Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло за царя Хаммурапі. Як і в

Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавілонян було

землеробство. За Хаммурапі будувалися грандіозні канали. Рабство трималося на

війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарської продукції виробляли

вільні селянські общини. Значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля.

Вавилонські купці вивозили: фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а

ввозили: рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. За Хаммурапі господарство

було децентралізованим, заохочувався общинно-приватний сектор.

Земля поділялася на 3 частини: 1) була у власності общини, але передавалася у

власність сім’ям, вона бала предметом торгівлі. 2) храмова земля, яка поділялася на

3 частини: власне храмова, земля, яка надавалася храмовому персоналу, орендна, 3)

царська.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю.

Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося

тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялися як з

металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними

виробами, ткачі – бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час

загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. Тільки в II – І тис. до н. е.

спостерігалося швидке піднесення економіки Індо-Гангзької долини.

Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали

два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису.

Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство,

ювелірна справа. З'явилися купці-професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий

обіг був нерозвинений, та й справжні монети з'явилися у формі шматочків срібла з

печаткою лише у V ст. до н. е.