Вівторок

(2-ий тиждень Посту)

· Стихира

Стримуючи пристрасті вуздечкою непорочного посту, бездоганною вірою піднесімо наш розум до оглядання Бога, щоб погордили ми земною насолодою, та доступилися небесного життя і божественного сяйва. (З «Сідалень» Утрені у вівторок 2-го тижня посту).

· ДУМКА

Вірно сказано у стихирі, коли нагадує нам під час посту «піднести наш розум до оглядання Бога». Людина перед таким закликом може відповісти: «Та як же мені людськими очима чи розумом оглядати Бога? Це ж неможливо!» Правда й це, але в нас є й інші очі, крім фізичних очей: у нас - очі душі! І саме з допомогою таких очей ми можемо бачити Бога та подивляти Його. Бог уможливив деяких людей бачити Його в людському тілі. Пастирі та три царі бачили Христа у Вифлеємській яскині. Підлітка Христа-Бога могли бачити всі мешканці Назарету, де Він ріс. Дорослого Ісуса-чоловіка могли бачити всі, хто слухав Його повчання. Зі смертю Христос вже перестав бути присутнім у людськім тілі на землі. Правда, Він надалі реально залишився поміж нами під видами Святого Причастя, тому ми можемо не тільки спілкуватись з Ним та бачити Його, але прийняти Його до себе, щоб Він «був у нас, а ми - у Ньому».

Проте, яким чином можемо, вийшовши з церкви на вулицю, поза церквою, «оглядати» Бога і нашим розумом та людськими очима. Це стане можливим, коли дивитимемось на світ душевними очима душі! Ми повинні оглядати Бога у Його творінні! Ми повинні бачити Його у всьому тому, що Він сотворив, а найбільше вже у нашому ближньому. Ми деколи перед прекрасними явищами охкаємо з радості та подиву. Перед деякими спектаклями природи у нас дух перехоплюється і ми з роззявленим ротом повторяємо: «Яка краса! Яке чудо!» Часто забуваємо, що те, що ми оглядаємо, — це Бог сотворив і зробив можливим. Як християни, ми повинні у всьому тому бачити Божу руку і в тому оглядати самого Бога!

А найбільше вже маємо бачити та оглядати Бога у ближньому. Наш ближній — це Боже сотворіння перед нами, єдине, що сотворене «на образ і подобу Божу»! Перед нами Бог стоїть у виді ближнього! От як через очі душі ми можемо оглядати Бога людськими фізичними очима!

Звідси випливає, чому ми маємо шанувати природу та ближнього. Часто можемо почути наступне: «пошануй природу, а вона пошанує тебе»! Як це сьогодні виявляється правдою! Бог доручив людині берегти природу та піклуватись про неї, шанувати та берегти її, сприяти її розвитку… А сьогодні, здається, що людина підкорює природу в своїх інтересах, не шукає та не бажає природі добра, лише самій собі. Замість захищати природу, нищить її. Замість любити природу, ненавидить її! А природа відповідає землетрусами, виливами-цунамі… Людина забуває, що чинячи таке з природою, вона однаково робить з Богом, бо природа є створена Богом і саме у ній вона також має Його оглядати. Як людина ставиться до природи – так подібно вона ставиться до свого ближнього. Як не добачає Бога в природі, вона не може добачати Його у людині, у своєму ближньому!

Роздумуймо в цей день посту над нашим відношення та ставленням до навколишньої природи. Шануємо її, чи забруднюємо її недокурками, пластмасовими пляшками, пакетами, упаковками? Ламаємо без потреби гілки дерев? Рубаємо без поважної потреби дерева! А як поводимося із звірами у лісах? Ох Боже, скільки б то можна навести прикладів непошани до природи. І це також гріх, мої дорогі, це також гріх!

· ПОСТАНОВА

Сьогодні буду оглядати Бога у природі:

Діти: Буду поводитись чемно із домашніми тваринами.

Молодь: Час до часу буду думати позитивно про природу.

Дорослі: Не засмічуватиму недокурками, пляшками… природу, моє місто, село...